UA / RU
Підтримати ZN.ua

МІНОБОРОНИ У ЧЕКАННІ ЧИСТКИ?

Не виключено, цього року Міноборони України може стати державною структурою з найвищим темпом ротації вищого керівного складу й обійти за цим параметром навіть Службу безпеки...

Автор: Валентин Бадрак

Не виключено, цього року Міноборони України може стати державною структурою з найвищим темпом ротації вищого керівного складу й обійти за цим параметром навіть Службу безпеки. Нещодавно, після розслідування причин аварії тактичної ракети «Точка», приміщення на Повітрофлотському проспекті залишив командувач Ракетних військ й артилерії генерал-лейтенант Володимир Терещенко. Ще через якийсь час командувач Північним оперативним командуванням генерал-полковник Віктор Колотов змінив на посту начальника тилу ЗСУ Григорія Михайличенка, а перший заступник командувача Сухопутних військ генерал-лейтенант Олег Шустенко — Північне ОК. Нарешті, екс-глава Держкомкордону генерал-полковник Віктор Банних і екс-командувач розформованої Національної гвардії генерал-лейтенант Олександр Чаповський поповнили ряди заступників міністра.

Цього тижня з’явилися ознаки ще однієї кадрової перестановки. Йдеться про те, що на останній нараді генералітету глава військового відомства Олександр Кузьмук у дуже жорсткій формі звернув увагу свого заступника і начальника озброєння ЗСУ Анатолія Довгополого на, як відзначають джерела в центральному апараті Міноборони, «серйозні особисті недоробки». Ще обізнані особи говорять, що Анатолієві Степановичу було запропоновано самому красиво вирішити проблему — тобто написати за власним бажанням.

З одного боку, подія рядова — чи мало який міністр незадоволений роботою свого заступника. У деяких міністерствах, що підпираються могутніми колонами, таке трапляється набагато частіше, а патрона побоюються набагато більше. Проте випадок із начальником озброєння цікавий ще й тим, що може вплинути на хід деяких, уже державних подій.

АКЦЕНТУЙОВАНІ ОСОБИСТОСТІ

Кажуть, що на запитання, хто ж пише історію — випадок або окремі особистості, — відповідь давно знайдено. Суперечливим є лише те, хто пише краще.

Маючи на увазі зв’язок заступника міністра оборони А.Довгополого зі Збройними Силами України, не можна не помітити не тільки його «довгожительства» на цій посаді, а й певної успішності. Багато в чому цьому сприяв той факт, що начальник озброєння ЗСУ є єдиним цивільним серед генералітету і завжди був своєрідним підтвердженням українського курсу на формування цивільного Міноборони, що так наполегливо рекомендують Києву на Заході.

Виступаючи влітку минулого року на загальних зборах офіцерів Збройних Сил України, О.Кузьмук відзначив, що на озброєння в українську армію прийнято сім нових його зразків (щоправда, спеціалісти від ВПК запевняють, що неможливо прийняти на озброєння вузол або частину будь-якої номенклатури озброєнь, приміром, головку самонаведення зенітно-ракетних комплексів «Барс», названу міністром оборони серед іншого), а Генштаб зі штабом озброєння визначають пріоритети «розробки і виробництва найсучасніших видів зброї, у тому числі й на нових фізичних принципах, тобто зброї майбутнього». Глава військового відомства також відзначив, що за останні кілька років при мізерному фінансуванні освоєно випуск 11 видів сучасної зброї і військової техніки. Уже в люто- му ц.р. О.Кузьмук повідомив про прийняття на озброєння нового танка Т-84. Очевидно, було б логічним усе перераховане поставити в список заслуг у тому числі і начальника озброєння. Спеціалісти також стверджують, що саме він одним із перших підняв питання про створення неядерних сил стримування.

Однак, як у Міноборони, так і в інших відомствах не раз доводилося чути про те, що начальник озброєння — особистість достатньо своєрідна і потребує особливого підходу. Приміром, серйозні розбіжності виникли в начальника озброєння з командувачем видів ЗСУ в питанні вироблення політики розвитку озброєнь. Так і не вдалося знайти спільну мову з харківськими танкобудівниками, що прямо відбилося на надходженнях бронетехніки в українську армію. Згадували про певні складності й ті, хто займається збутом зброї з арсеналів військового відомства за кордон.

Щоправда, жодний із тих, із ким довелося поговорити на цю делікатну тему, не сказав, що таки було б краще для справи, якби А.Довгополий пішов. І річ навіть не в колосальному досвіді. І навіть не в тому, що недавно кандидатура А.Довгополого дуже серйозно розглядалася на посаду заступника секретаря Ради національної безпеки й оборони України з питань ВТС (до появи в лютому 1999 р. відповідної Комісії на чолі з Володимиром Радченком). Як вважають у самому військовому відомстві, нинішньому начальнику озброєння дуже важко знайти адекватну заміну. Серед найбільш вірогідних претендентів на цю посаду називають генералів Михайла Митраховича і Володимира Толубка. Однак, у суміжних із Міноборони відомствах і в Раді національної безпеки й оборони наполягають, щоб начальник озброєння неодмінно був цивільним. В О.Кузьмука сьогодні понад десять заступників у генеральських погонах і поповнення в лампасах може нарватися на жорстку критику, від якої міністр притомився вже після «точечної» справи.

СПРАВИ ДЕРЖАВНІ

Є ще один важливий нюанс, залишити без уваги який не можна. Об’єктивно, А.Довгополий — ключова постать в розробці програми розвитку військової техніки й озброєнь, яку військове відомство не може «захистити» із 1997 року. Нагадаємо, що глава держави вкотре дав відмашку подати документ на розгляд СНБОУ, цього разу до верес- ня ц.р. У зв’язку з цим варто зауважити, що штаб озброєння — це визначена команда, і багато хто з неї точно не влаштує нового керівника, якщо такий з’явиться. Тому є підстави для припущення, що у випадку, коли начальник озброєння звільнить своє крісло, із затвердженням згаданої програми можуть виникнути проблеми. Як, утім, і припущення, що в ситуації, коли «коней на переправі» не міняють, на них можна списати і провали. Тим більше, що, незважаючи на обсяг програми (за словами О.Кузьмука, близько 70 томів), до неї і сьогодні висловлюють чимало претензій. Підхід до програми може бути ще жорсткішим із появою нової президентської комісії з військово-промислової політики. Кажуть, що відповідне засідання спеціальної робочої групи з цього питання в середу було досить успішним, а відповідно до проекту указу глави держави, комісію повинен очолити екс- секретар СНБОУ Володимир Горбулін.

З «точним попаданням» ракети «Точка» чорна смуга в житті військового відомства не закінчилася. На початку червня раптом з’явилася нова досить масштабна проблема, що і викликала невдоволення і занепокоєність міністра оборони. Саме стан складів, баз і арсеналів військового відомства, а конкретно, забезпечення їхньої живучості й вибухово-пожежної безпеки стали причиною атаки начальника озброєння. Річ в тому, що керівник Міжнародної групи незалежних спеціалістів із питань прогнозування наслідків катастроф і надзвичайних ситуацій Василь Кредо оприлюднив експертну оцінку зберігання боєприпасів на військовому складі в селищі Коцюбинському під Києвом. На його думку, у випадку аварії на складі, де зберігаються некондиційні боєприпаси, в основному снаряди і міни, загальною масою близько 50 тис. тонн, може бути знищена велика частина столиці України. Боєприпаси, за словами В.Кредо, що побував на складі як спостерігач від міжнародної групи спеціалістів, «розташовані безпосередньо на землі, менша їхня частина — у тимчасових дерев’яних і цегельних приміщеннях у лісовій пожежонебезпечній зоні, а також у зоні зльоту літаків з аеродрому авіакомплексу ім. Антонова, що не відповідає ніяким міжнародним нормам».

Ця подія стала причиною створення за дорученням Леоніда Кучми спеціальної комісії з вивчення стану справ у Коцюбинському й на інших базах і військових арсеналах Міністерства оборони. Очевидно, висновки генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові генерал-полковника Василя Собкова, який очолив комісію, були невтішними. Більш того, у кулуарах на Повітрофлотському не виключають, що, незважаючи на висновки Комісії федерального державного унітарного підприємства «Конструкторское бюро машиностроения» (м. Коломна, РФ) щодо техногенного характеру аварії тактичної ракети «Точки-У» навесні цього року, додатковою причиною можуть бути названі й умови зберігання ракет.

Що ж, спостерігачам залишається лише почекати епілога цієї нестандартної для Міноборони ситуації й сподіватися на те, що ще одна сторінка з життя військового відомства стане надбанням громадськості.