UA / RU
Підтримати ZN.ua

Міністерська кадриль

Якщо кожен займе своє місце,з’явиться багато вакансій. На цьому тижні кадрове питання в Україні загострилося...

Автор: Інна Ведернікова

Якщо кожен займе своє місце,
з’явиться багато вакансій.

На цьому тижні кадрове питання в Україні загострилося. З одного боку, відомий екс-спікер секретаріату президента пан Кислинський у черговий раз збурив громадськість. Щоправда, цього разу чиновникові довелося не повчати країну на теми безпеки та державної зради від імені президента, а від себе особисто пояснити, чи є він насправді володільцем університетського диплома. Ситуація для нашої країни, власне, не нова (з урахуванням історії екс-міністра юстиції Романа Зварича). Але якщо тоді це був сигнал, то — тепер — вирок. Системі.

З іншого боку, Верховна Рада здійснила чергову спробу допомогти Кабміну працевлаштувати ще влітку задекларованих кандидатів у міністри. Добродії знову вдягли костюми, краватки, зайняли місця в залі й стали чекати офіційного затвердження в партнери до влади. Не вийшов, проте, танець. Далі внесення питання до порядку денного, погоджувальних рад і перекурів (пардон, перерв) справа в Раді не пішла. У четвер. У п’ятницю ж — пощастило тільки МЗС.

Фігура перша. Оптимістична

Кадри вирішують усе, навіть коли їх про це не просять!

Перші заяви про те, що в коаліції з’явилися голоси для доукомплектування уряду, пролунали ще кілька тижнів тому. Розблокування ж парламенту, хоч і ціною соціальної «атомної бомби», яку, за словами прем’єра, у першому читанні підклали під країну (зауважимо, руками ПР, «НУ—НС», КПУ і Блоку Литвина), дало шанс призначенням.

Для багатьох несподіваним у цій кадровій історії виявилася ініціатива президента, який усе-таки вніс офіційно кандидатуру Петра Порошенка на пост міністра закордонних справ. Саме подання отримало автограф Ющенка ще влітку, але внесено у ВР було тільки зараз. Претендент, на якому кардинально розминулися Тимошенко і Ющенко в 2005-му, у ложі гостей почувався цілком упевнено, вочевидь, розуміючи, що цього разу став точкою збігу інтересів Банкової (ефективний менеджер) і Грушевського (який усе вибачив). Петро Олексійович не любить овечок. Його особисті активні переговори з фракціями дали результат — 240 голосів «за». І поки що цей результат — єдиний.

Насправді на запитання, яким таким чудесним чином Партія регіонів дозволила коаліції проголосувати виключно щодо кандидатури Порошенка, міг би відповісти Борис Колесніков. За інформацією «ДТ», напередодні голосування в п’ятницю один з акціонерів ПР зателефонував комусь із заступників глави фракції і сказав, щоб коаліції не заважали. Заперечення на предмет того, що в коаліції є голоси, акціонер не прийняв. Запевнив політика, що, мовляв, пролетять і заспокояться. Не пролетіли. Проте мораль цієї байки в іншому: новий глава МЗС Петро Порошенко вже на етапі свого філігранного вступу на посаду продемонстрував просто віртуозну спроможність домовлятися як з друзями, так і з ворогами.

Призначення глави Міноборони стало ще актуальнішим після одіозної відставки начальника Генштабу Сергія Кириченка: Верховний головнокомандувач довідався про рапорт глави Генштабу від помічників, а вони — з «Інтерфаксу». Проте щодо цього Ющенко промовчав. Однак, за інформацією «ДТ», привабливу пропозицію №1 від Головнокомандувача отримав генерал Микола Литвин. Він же — глава Державної прикордонної служби. Він же — брат спікера ВР Володимира Литвина. Пропозицію №2 отримав очільник внутрішніх
військ генерал Олександр Кіхтенко, який демонстративно віддав під козирок президенту в 2007-му. Як стверджують перевірені джерела, Литвин відмовився. Кандидатуру Кіхтенка ж готові були вносити, але, певно, не були впевнені в успіху й не внесли.

Тепер уточнимо кадрові апетити коаліції. Насправді більшість червневих пропозицій залишилися в силі. Серед претендентів в уряд, як і раніше, значаться Михайло Згуровский (віце-прем’єр, який, за задумом Кабміну, має курирувати гуманітарний блок), Юрій Любоненко (віце-прем’єр, котрий патронує регіональну політику і ЖКГ), Федір Ярошенко (Мінфін), Таріел Васадзе (Мінтранс), Віктор Шемчук (Мін’юст). У залі був і вже призначений Кабміном в.о. голови Держтелерадіо Олег Наливайко. Десь поза зоною доступу чекав свого зоряного часу й екс-глава НАК «Надра України» Володимир Каретко, який претендує на крісло глави Антимонопольного комітету України.

Нагадаємо, що названі кандидатури успішно пройшли всі необхідні погодження, були представлені в профільних комітетах, а також у ході глибокого внутрішньополітичного торгу протестовані численними групами впливу в коаліції і уряді. Відомо й те, що прізвища двох останніх претендентів на крісла (Наливайка та Каретка) давно й міцно пов’язують із групою Ігоря Коломойського, яку, так чи інакше, представляє в парламенті Олександр Третьяков і з десяток близьких йому багнетів «НУ—НС». Цікаво, що після публічного конфлікту прем’єра і групи «Приват» у форматі «Так кому дістанеться ОПЗ?», людям Третьякова—Коломойського якимось дивом удалося відстояти свій кандидатський мінімум. І якщо до профпридатності Наливайка запитань у залу немає, то про Каретка цього не скажеш.

Що ж до інших кандидатів: Таріел Васадзе виявився єдиним, хто пішов на контакт із «ДТ» до офіційного призначення. Впливовий у колах автопрому депутат-бізнесмен співвідносить свої сильні менеджерські можливості зі слабкостями політичної ситуації, при цьому чітко називає свою основну місію: не тільки зберегти ресурси одного з ключових міністерств, а й принести користь, м’яко кажучи, нестабільному бюджету країни. Проте, як і всі інші претенденти на пост, підвішений на гачок невизначеності Васадзе не захотів деталізувати своє стратегічне бачення до призначення.

Претендент на Мінфін, котрий утримався на посту заступника глави ДПАУ, представник «азаровської» школи Федір Ярошенко стоїть окремо в цій історії. Що, вочевидь, свідчить про справжній кадровий голод в економіко-фінансовому блоці команди прем’єра. Авторитетний же в наукових та освітніх колах Михайло Згуровський, слід думати, має зіграти свою роль в екстреному прагненні прем’єра реформувати освітню сферу. Залишається тільки здогадуватися, що Тимошенко може запропонувати вишам після проголошення невдовзі фінансової незалежності шкіл. Запитання: чи здогадується про це сам Згуровський? Пан Любоненко, за задумом прем’єра, має охопити своєю увагою міністрів Олексія Кучеренка і Василя Куйбіду, котрі відхиляються іноді від її курсу і курирують відповідно ЖКГ, будівництво та регіональну політику. Ну а колись президентській креатурі — Віктору Шемчуку, очевидно, доведеться скласти компанію одній із найвдаліших креатур Тимошенко — Василю Онопенку. У сфері забезпечення законності. Це, якщо зовсім примітивно.

Фігура друга. Суперечлива

Кожного можна поставити на місце, але не кожного зняти.

Тепер про непомічені деталі. Якщо, звичайно, радикальні заяви лідера УНП Юрія Костенка, пов’язані з виходом з коаліції депутатів Джоджика і Клименка, можна вважати деталями. Насправді член УНП Олександр Клименко до останнього дня мав усі шанси номінуватися на посаду міністра вугільної промисловості. Точніше, його прізвище було в червневому списку щасливчиків (або камікадзе). Наскільки ж нещасним на той момент почувався нинішній глава Мінвуглепрому Віктор Полтавець, не розповідатимем. Бо в результаті карта лягла на його користь. Розповідають, що Полтавця «відбила» (депутатський сленг) відома бютівка Наталя Королевська, котра має кабінет — депутатський — не тільки на Садовій, а й кураторський — у названому міністерстві. Наскільки це влаштовує Полтавця — запитання риторичне. Проте саме цей, як говорять злі язики, чарівний дах і став індульгенцією зговірливого міністра. А далі закрутилося.

Юрій Костенко і його депутати вичікували до останнього, сподіваючись на те, що прізвище Клименка буде підтверджено. Не сталося. Після чого були гучні заяви, про те, що УНП не збирається бути ширмою популізму уряду і таке інше. Інші джерела наполягають на ще одній концептуальній версії гіперболізованої активності голови УНП, котрий уже заявив свої претензії на президентство. Зводиться вона до особливої ролі участі в кампанії Костенка глави ДУСі Ігоря Тарасюка, який іще 2007 року делегував свого радника Андрія Давиденка в депутати за списком УНП. Кажуть, що і Тарасюк, і, відповідно, глава його політичного інвест-проекту не дуже задоволені розгортанням дій КРУ в районі Банкової. Так чи інакше, але в останньої з’явився додатковий стимул стверджувати, що коаліції в парламенті немає.

На цьому, мабуть, слід трохи відійти від традиційних суперечностей усередині коаліції і звернути увагу на героїчні зусилля Партії регіонів, спрямовані на турботу про маленького, покинутого владою українця. Не тема цього матеріалу говорити про перемогу (?) ПР, яка таки переконала КПУ, частину «НУ—НС» і Блок Литвина проголосувати (щоправда, тільки в першому читанні, яке ні до чого не зобов’язує) за закон про підвищення прожиткового мінімуму та мінімальні пенсії. Хоча й під авторством литвинівця Олега Зарубінського. Проте темою цієї розмови цілком можна вважати умову соратників Януковича, висунуту коаліції в кадровому форматі. Суть її зводиться до двох коротких тез:

— призначайте кого хочете, ми, опозиція, вам у цьому не помічник;

— але перш ніж призначати, відправте у відставку тих міністрів, які не гідні ними називатися.

До переліку обов’язкових відставників, на думку ПР, входить традиційно Юрій Луценко (дивно, але демонстративне зближення міністра внутрішніх справ з колись «ватажком донецької мафії» Ахметовим поки що не знімає питання відставки гнучкого міністра); міністр освіти Вакарчук (котрий, на думку регіоналів, замучив дітей незалежним тестуванням); міністр охорони здоров’я Князевич (винний у небезпечній вакцинації); а також міністр праці і соціальної політики Людмила Денисова (не достойна — апріорі). А до кінця четверга в кулуарах пролунали ще й нові прізвища винуватих — Оніщук, Вовкун, Кучеренко.

На сьогодні «Регіони» відкрито говорять, що блокуватимуть трибуну доти, доки ВР не проголосує за відставку цих міністрів. Версії такої поведінки ПР різні. Починаючи з бажання вивести парламент з робочого стану до виборів, делегітимізувати Кабмін (знявши понад 2/3 міністрів) і закінчуючи формуванням якогось технічного уряду до часу «Ч». Що з цього — правда, а що плід чиєїсь невгамовної фантазії, гадати не будемо. І уточнимо, що Кабмін Тимошенко з приставкою в.о. або без неї таки допрацює до виборів. За законом. Зауважимо й те, що, за нашою інформацією, уже до вечора четверга в «коаліції» не було голосів для вирішення всіх кадрових питань, і пропозицією перенести голосування на пізніший термін «коаліція» це питання закрила. Обізнані депутати пояснюють: «Подумайте самі, в «Нашій Україні» є люди, готові проголосувати за відставку того ж таки Луценка, водночас у «Народній самообороні» є депутати, готові проявити відповідну індиферентність стосовно кадрового пакета Кабміну. І так по колу. Зачарованому. Амбіційному. В основі якого — тільки особистий інтерес і домовленості. Які не мають нічого спільного з майбутнім України».

Фігура третя. Відкладена

У нас, як і раніше,
найголовніші і найрозумніші сидять у різних кабінетах.

Насправді в цій кадровій історії мало хто з політиків виглядає достойно. Політичні сили загалом — і поготів. Хороша міна при поганій грі давно перетворилася на спільну гримасу всього українського політикуму. А вони й не помітили. Судячи з загального тону передвиборних кампаній. У зв’язку із цим хочеться сфокусувати увагу ось на чому.

Хоч би в які передвиборні ігри грали партії і фракції у ВР, хоч би що розраховували на Банковій, піарили на Грушевського і впроваджували на Липській, загальна ситуація виглядає вкрай небезпечною. Тим більше на тлі кризи.

В Україні парламент введено у кому. Схоже, із ниткоподібним пульсом до 17 січня. У такій ситуації можна нескінченно довго боротися як за соціальні стандарти, так і за призначення міністрів. Не за суттю чи фактом, а з меркантильного політичного розрахунку. За всієї важливості постановки обох питань.

Заблоковано парламент у Криму. Ключові міністерства Кабміну оголені. Низка конституційних посад (АМКУ, ФДМ, Держтелерадіо) не має легітимних керівників.

Мало того, відбувається планомірне вибивання решти підвалин. Заява Тимошенко стосовно голови Рахункової палати Валентина Симоненка, котрий нібито «продав свою душу за хабарі», — цьому підтвердження. Можливо, воно й так, але досить політики! Давайте факти, панове! І пані.

…Найяскравішою картинкою парламенту цього тижня для мене став багаторазовий чемпіон з фехтування Юрій Чиж. Обв’язавшись українським прапором, якого майже не видно було за чемпіонськими медалями, він ходив під куполом і дзвенів своїми нагородами, як дзвіночками. «Лобіюю ухвалення закону про спорт, — каже чемпіон. — Який захищатиме тренерів і спортсменів від державної байдужості, а дітей від спиртного і сигарет. Ви чи не єдина, хто підійшов і поцікавився, чого це я тут ходжу. Інші при значках, охороні й мільйонах проходять повз мене. Я — порожнє місце...». Отака в нас політична кадриль.