Олександр Сенкевич, 33-річний керівник успішної IТ-компанії, за кілька місяців з маловідомого підприємця перетворився на найпопулярнішу в Миколаєві людину.
Обійшовши в другому турі з перевагою в 17 тисяч голосів Ігоря Дятлова, свого суперника з Опозиційного блоку, він став наймолодшим мером в історії міста.
Несподіваний результат надихнув молодь, і багато хто зізнався, що, довідавшись новину, почав розпаковувати зібрані валізи. Молоді люди вважають, що в місті, яке розсталося з вантажем минулого, їм буде легше жити. У драматургії, притаманній боксерському двобою, сили добра, на їхню думку, перемогли.
Розминка
Яким у результаті виявиться вибір людей, не могли передбачити й досвідчені політтехнологи. Вони вважали, що в другий тур без ускладнень вийдуть чинний мер Юрій Гранатуров і молодий, але амбіційний Ігор Дятлов, який розраховує на консервативну частину місцевого суспільства.
Перший мав незаперечні переваги. Крім комунальних ЗМІ й адміністративного ресурсу, у нього були значні фінансові можливості: перерозподіл податкових надходжень у процесі розпочатої бюджетної децентралізації приніс у скарбницю міста додатково понад 200 млн грн. Частину цих коштів було вкладено в косметичну операцію, аби причепурити Миколаїв. На вулицях з'явилися закуплені тролейбуси і трамваї, а внутрішньоквартальні проїзди почали посилено закатувати в асфальт.
До того ж Гранатуров зробив, як він вважав, правильний політичний хід, формально дистанціювавшись від київської влади. Ставши однією з перших осіб у новому національному проекті "Наш край", миколаївський градоначальник сподівався, що третя сила набере достатню кількість голосів, і це дасть йому змогу зберегти крісло й міцну фракцію в майбутньому складі міської ради.
Єдине, чого побоювався Юрій Ісайович, - чи пробачать йому миколаївці дві дуже серйозні помилки - безпорадність при ліквідації наслідків сніжних заметів у грудні 2014 р. і транспортний колапс, викликаний останнім страйком перевізників. Він навіть розпорядився придбати нову снігоприбиральну техніку. Однак, як показали подальші події, очистити пам'ять миколаївців про неприємно прожиті дні йому виявилося не до снаги.
Ігор Дятлов, навпаки, випромінював воістину олімпійський спокій. У свої 34 роки він уже встиг уповні відчути смак великої політики, щоб не зупинятися і йти далі. Та й час було обрано підходящий - невдоволення старшого покоління політикою, яку проводять у країні, сягало кульмінації, і в Опозиційного блоку в Миколаєві з'явилися хороші шанси відіграти втрачене.
Місцеві вибори лише підтвердили правильність цієї оцінки. Якщо обласну раду Опозиційний блок фактично програв, отримавши лише 17 з 64 мандатів, то в самому обласному центрі здобув вагомішу підтримку: до нового складу міської ради партії вдалося провести майже половину - 26 з 54 депутатів. Причому переважна більшість пенсіонерів узагалі не зважала на прізвища - досить було того, що кандидат ішов на вибори від Опозиційного блоку.
Перший раунд
У те, що мало кому відомий Олександр Сенкевич може скласти конкуренцію двом важковаговикам, мало хто вірив. Ні імені, ні ваги в місцевому істеблішменті, ні майна (кілька фірм в IТ-сфері для Миколаєва - аж ніяк не пропуск у вищу лігу). Лише політична вивіска "Самопомочі", під якою Олександр проводив виборчу кампанію, ще давала надію його прихильникам.
Про те, що в миколаївських виборах помічено перші ознаки аномалії, почали говорити відразу після закриття виборчих дільниць, коли Мережу здивувало несподіване повідомлення про результати опитування, проведеного серед інтернет-аудиторії. Вона віддала 49% Сенкевичу, 15 - Гранатурову і тільки 12% - Дятлову.
Насправді перший раунд виявився за лідером Опозиційного блоку. Він набрав 36,4% голосів виборців і чималенько відірвався від переслідувачів. Головною ж несподіванкою став провал чинного мера, який опинився поза грою. Процес підрахунку голосів у Миколаєві ніби завмер, але за тиждень штабу Юрія Гранатурова так і не вдалося ліквідувати відставання в 408 голосів, і він змушений був визнати поразку.
Уже потім, під час розбору польотів, спостерігачі зійдуться на думці, що за такої низької явки кожного на місці Гранатурова спіткала б така сама доля - такого сплеску протестних настроїв у середовищі старшого покоління миколаївців не чекав ніхто. Це й назвуть основною причиною невдачі чинного мера.
Результат Ігоря Дятлова ввів половину міста в стан ступору. І тут слід пояснити причини, що випливають з його біографії. Цей процвітаючий бізнесмен ніколи не розповідав історії свого успіху, але найбільш обізнані миколаївці і так знали, кому він ним завдячує. І якщо одних зв'язки Дятлова зі світом блатних цілком улаштовували, то інших лякали. Щоправда, у період правління Партії регіонів ніхто в Миколаєві відкрито говорити на ці теми не насмілювався. До того ж високий і показний молодик з відомої сім'ї різко вирізнявся на тлі старіючої команди партійних функціонерів.
Невдовзі Микола Круглов, всемогутній тоді губернатор Миколаївської області, побачив в Ігореві свого наступника, а щоб той набрався політичного досвіду - зробив наймолодшим в Україні головою обласної ради.
Однак потім Круглов щось відчув і зрозумів, що зробив помилку. Але було запізно - революційні хмари вже почали згущуватися в небі над Україною.
Коли вдарив грім і на вулиці вийшли маніфестанти, досвідчений Круглов, відійшовши вбік, замовк. А Дятлов мовчати не хотів. Маючи впевненість, що цього разу влада в Києві буде рішучою, він подумав, що настав час і йому сказати своє слово. У миколаївців досі перед очима його озлоблене обличчя і заклик не допустити приїзду в Миколаїв "свавільних бандерівців".
Нова влада, звісно ж, невдовзі пригадає йому цей пам'ятний виступ, але за дивним збігом обставин слідчі дії місцевих правоохоронних органів зайдуть у глухий кут.
Нокдаун
Ось чому впевнений вихід Дятлова в другий тур посіяв серед патріотів зневіру. Це реванш, приречено зітхали вони, малюючи похмурі картинки завтрашнього дня Миколаєва.
Кого тільки не звинувачували в тому, що сталося. Владі дісталося за зраду ідеалів Майдану. Молодь, яка не прийшла на вибори, називали інертною. Бабусь, навпаки, - зброєю в руках реваншистів.
Бачачи цю розгубленість, штаб Ігоря Дятлова вирішив добити свого супротивника і на всю котушку запустив мотор пропаганди. Поштові скриньки городян забіліли від газет і провокаційних листівок. Сам кандидат в ефірі одного з місцевих каналів щовечора скаржився, що на його агітаторів нападають.
Це ж він розповідав і в студії телеканалу "Інтер", де в період виборчої кампанії його взагалі приймали як свого. Кілька сюжетів і запрошення на телевізійні шоу, за задумом організаторів, мали зцементувати впевнену перемогу Ігоря Сергійовича в Миколаєві: успіх у першому турі відкрив для нього безмежний кредит довіри лідерів Опозиційного блоку.
У хід пустили й компромат. За кілька днів до голосування негатив стосовно Сенкевича став головною темою програми "Про що говорять" на тому ж таки телеканалі "Інтер". З мотлоху минулого витягли давню історію з ДТП, в яку потрапив автомобіль нинішнього кандидата в мери. Тоді ніхто не постраждав, та й прізвище Сенкевич у той час нікому ні про що не говорило, але це не завадило розіграти в студії невеличкий спектакль. За кілька днів до голосування у прайм-тайм з'явилася програма, де розповідалося про одну резонансну історію за участі Олександра Сенкевича. У Миколаєві реагували по-різному. Навіть сидячи за сімейним столом, нерідко сперечалися одне з одним:
- Бачили, що він зробив?
- Та там усе набрехали.
- А мені люди казали.
- А ти їх не слухай.
Усе це в очах миколаївців знижувало й без того невеликі шанси на перемогу Олександра. Його ж суперник лише посилював натиск, закидаючи позовами місцеві ЗМІ. Він навіть дозволив собі відмовитися від теледебатів на Першому національному. "Це не дебати. Це - шоу, спектакль, цирк, усе що завгодно, але тільки не дебати. Під дебатами я розумію дискусію між кандидатами, змагання програм, можливість ставити запитання одне одному - всього цього немає", - так відповіли у штабі Ігоря Дятлова на запрошення.
До вирішального дня голосування виборці підійшли з твердою впевненістю у своїх кандидатах. Одні вірили, що Дятлов зможе виконати обіцянки, зробивши місто безпечним, а будинки теплими. Інші повірили у прямоту слів Сенкевича про його бажання зробити місцеву владу чесною, прозорою і ефективною. Але те, що сталося 15 листопада, перевернуло все з ніг на голову. Дані дільничних виборчих комісій уже вночі показали істотний відрив Сенкевича від Дятлова, і за кілька годин опозиційний кандидат відкрито визнав свою поразку. За нього проголосували 63 тисячі виборців. За Сенкевича - трохи більше ніж 80 тисяч. Спрацював новий для Миколаєва прийом ведення виборчої кампанії, коли штаб в умовах недостатнього фінансування застосував методи мережевого маркетингу. Кожен, хто приходив допомогти, обіцяв, що зможе переконати своїх родичів і знайомих.
Від такого удару Дятлов оговтався лише другого дня, заявивши, що фракція Опозиційного блоку в Миколаївській міській раді себе ще покаже. Але всі розуміють: у місті, яке змінюється на очах, зробити це буде дуже важко.
Покажіть мені героя
Таку назву має міні-серіал, у якому молодий політик стає мером невеликого американського містечка. Те, з чим він стикається в новій роботі, ламає ідеали і приводить до необхідності щодня робити важкий моральний вибір. Зрештою, він програє.
Чи може така доля спіткати Олександра Сенкевича? У Миколаєві є думка, що він спроможний вирости в серйозного політика, якщо з перших днів на посаді мера демонструватиме тверду незалежну позицію.
Ще напередодні виборів Олександр заявив, що домагатиметься відкритості влади і прозорого бюджету.
- Під відкритістю, - казав він тоді, - я розумію повну підзвітність мера і його заступників. Що ж до прозорості бюджету, то не буде такого, що про реальний стан головного кошторису міста знатимуть обрані. Тим більше, якщо ми готуємося до повної децентралізації. Крім того, я маю намір провести масштабний аудит комунальної власності і вивести її в публічне поле.
Якщо Сенкевичу вдасться просунутися в цьому напрямку, то на підтримку преси і громадських організацій у місті розраховувати він зможе. А це, як показала практика, для Миколаєва чимало.
Акценти
У нових реаліях набагато важливіша не так сама постать нового мера, як акценти, які можна розставити після завершення виборчої кампанії в Миколаєві.
Перший. Місто чітко позначило межу між минулим і майбутнім.
Уперше її було несміливо проведено в лютому 2014 р. при знесенні пам'ятника Леніну. Десятки, сотні, а потім тисячі миколаївців почали виходити на головну площу. Спершу демонстрували солідарність з Майданом, потім проводили яскраві марші вишиванок. Вони раділи з того, що в них, нарешті, з'явилося те, заради чого можна вийти на вулицю і взятися за руки.
І побоювання, що все це може зникнути з перемогою Дятлова, стало головною причиною, яка пояснює перемогу Сенкевича. Це як випадково видалити з фотоапарата улюблені знімки, але тільки в масштабах цілого міста.
Другий. Ефективність звичних стратегій проведення виборчих кампаній поставлено під сумнів.
Коли Миколаїв іще був робітничим містом і партія була тільки одна, виробилася традиція проводити вибори за єдиним зразком: єдиноначальність, чітка організація, робота з людьми на місцях і загальна атмосфера закритості.
Партія регіонів не стала нічого змінювати і перейняла ці принципи в комуністів. Наказ начальника, гучний телефонний дзвінок - і механізм починає рухатися. Але, як відомо, вічного двигуна немає. Час від часу треба змащувати нові деталі і міняти старі.
В Опозиційному блоці про це забули, вирішивши, що успіх кампанії залежатиме насамперед від розміру виділеного бюджету. Каса працювала на повну: оплачували газети, ефіри, агітаторів. А в штаб кандидата-конкурента тим часом приходили сотні волонтерів, які пропонували поставити себе на ті чи інші ділянки роботи.
Змагальності, яка вперше за багато років з'явилася на виборах миколаївського міського голови, додали теледебати, участь у яких міг узяти кожен з кандидатів.
Ознакою новизни стало й швидке визнання результатів стороною, що програла. А от полку політичних фахівців після виборів у Миколаєві, зважаючи на все, доведеться проходити переатестацію, знову доводячи свою профпридатність.
Третій. У Миколаєві в молодого покоління й середнього класу з'явився свій лідер.
Раніше його справді не було, що, загалом, і позначилося на результатах першого туру. Молоді люди, в яких іще жевріла надія на зміну міста на краще, вважали зайвою свою участь у голосуванні, в якому все вже визначено: назвати Гранатурова своїм кандидатом вони не могли, а віддати голос Дятлову вважали принизливим для власної гідності.
До появи Сенкевича в місті робилися спроби вколоти молоді ін'єкцію соціальної активності, але за відсутності лідерів молодіжні проекти набували дорослих бюрократичних обрисів.
Тепер у місті головною молодіжною ініціативою стане новий мер, і ті, хто за нього проголосував, з особливою увагою стежитимуть за його роботою, а дехто й допомагатиме в реалізації передвиборних обіцянок.
Загалом для України обрання Олександра Сенкевича мером Миколаєва є добрим знаком. Одним з небагатьох. З одного боку, він свідчить про перші сходи насіння, кинутого в ґрунт два роки тому. З іншого - демонструє здатність десятків тисяч людей консолідуватися перед обличчям загрози. Якщо влада хоче знайти в цих людей підтримку, то не може не розуміти: для неї вони кредитори, і наступна виборча кампанія - це час спитати за використання наданого кредиту довіри.