Через 17 років після розпаду Радянського Союзу вже досить складно сказати, наскільки близьким для нас залишається «близьке зарубіжжя». Що ми знаємо сьогодні про Таджикистан і Киргизстан? Яких сучасних письменників Казахстану та музикантів Вірменії можемо назвати? Що нам відомо про Туркменистан, окрім його багатих газових родовищ? Навряд чи багато хто з нас може блиснути глибоким пізнанням сучасного життя колишніх «сестер». Чи залишилося у нас щось спільне, окрім радянського минулого і спогадів про нього?
Цими питаннями і задалися автори соціологічного дослідження «Взаємні інтереси громадян країн СНД як засади інтеграції: що нас зближує, чим ми цікаві одне одному?», презентація якого відбулася минулого четверга в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім.І.Кураса НАН України. Дослідження проводилося в квітні-травні ц.р. під час дев’ятої хвилі опитувань у рамках проекту «Євразійський монітор» (останній відбувся 2004 року за аналогією з «Євробарометром», який заміряє настрої та уподобання громадян країн Європейського Союзу). Як пояснив модератор презентації Євген Копатько (він представляв учасника проекту з українського боку — Research&Branding Group), опитування «Євразійського монітора» проводять двічі на рік синхронізовано в кожній із країн-учасниць за єдиною анкетою, що складається з двох частин. Постійна (моніторингова) частина містить питання щодо соціального самопочуття й актуальної проблематики, ставлення до різних гілок влади, а також ставлення до інтеграції. Перемінна (тематична) частина — запитання, присвячені якійсь одній темі, котра змінюється від опитування до опитування. Дослідження «Взаємні інтереси громадян країн СНД» і стало такою тематичною частиною останнього опитування «Євразійського монітора», проведеного в 13 країнах СНД і Балтії з використанням індивідуальних формалізованих очних інтерв’ю (вибірки репрезентативні, загальнонаціональні, обсяг вибіркових сукупностей — від 1000 до 2000 респондентів).
Отримані свіжі дані дослідникам ще потрібно буде як слід вивчити та зробити висновки, однак наведені на презентації цифри цікаві й самі по собі. Візьмімо, наприклад, відповіді на запитання «Які з держав колишнього СРСР, на думку респондентів, є дружніми (союзниками) для їхньої країни?» Для наших читачів, напевно, найцікавішим буде той факт, що українців, котрі вважають такою країною Росію, майже втричі більше, аніж росіян, які бачать союзника в Україні (58,4 і 21,8 відсотка відповідно). Крім того, Росія лідирує зі значним відривом серед інших країн, яких українці вважали своїми союзниками (Білорусь — на другому місці (39,4%), Грузія — на третьому (16,8%), і майже 15% українських респондентів вважають, що серед перелічених 14 держав колишнього СРСР дружніх нашій країні нема). Чим викликана така асиметрія у стосунках українців і росіян? На думку експерта з Центру соціальних досліджень «Софія» Володимира Лупація, причин щонайменше три. По-перше, асиметрія в родинних зв’язках. Як показало те ж дослідження, 37,3% наших співгромадян мають близьких родичів у Росії, і лише у 17,2% росіян є родичі в Україні. Друга і третя причини, названі експертом, очевидні — це результат роботи на «українському фронті» російських ЗМІ і демонізація в Росії відносин двох країн на високому політичному рівні. Своєю чергою Ольга Каменчук із Всеросійського центру досліджень суспільної думки пояснила гірше ставлення росіян до українців образою та розчаруванням: «Після багаторічних і багатомільярдних російських вливань в Україну її поворот на Захід сприймається багатьма в Росії як зрада. Багато росіян відчувають глибоке розчарування. Звідси й такі результати опитування».
Дискусія на тему «хто, скільки і в кого вливав» не є предметом цього матеріалу, однак, на наше глибоке переконання, має стати предметом інформаційної політики та роботи Української держави на російському напрямку. У іншому разі нас ще дуже довго вважатимуть не лише бідними, а й невдячними родичами.
До речі, можна образитися на українців і грузинам, адже різниця в наших відповідях показала ще більшу асиметрію, аніж із росіянами: грузинів, які вважають Україну союзником своєї країни, виявилося вчетверо більше, аніж українців — Грузію (68,7 і 16,8% відповідно). Україна — явний лідер симпатій жителів Грузії. Посівши в грузинському рядку друге місце, Азербайджан здобув 41,3%. В Україні ж друге місце в списку дружніх країн посіла Білорусь із 39,4 відсотка. Цікаво, що наша країна має значно вищі показники у респондентів багатьох держав, аніж їхні країни в Україні. Так, наприклад, трохи більше шести відсотків українських респондентів назвали союзниками України Киргизію, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан. Україну ж дружньою державою вважають 31,8% таджицьких респондентів, 24,7% — узбецьких, 14,4 — киргизьких. Значно перевищують українські результати і цифри, отримані в Молдові (27,6% проти українських 13,0%), у Литві (33,6% проти 10,2%), у Латвії (22,8% проти 11,4%). Паритет у нас вийшов тільки з білорусами: 39,4% українців вважає Білорусь дружньою державою і 38,8% білорусів — Україну.
Помітною і, загалом, більш зрозумілою, аніж в українських показниках, є асиметрія у відповідях росіян і жителів Грузії, Латвії та Литви. Трохи більш як чотири відсотки росіян вважають дружніми три балтійські країни, та й Грузії дісталося лише 5,7%. Водночас Росію вважають дружньою державою (союзником) у Латвії 26% респондентів, у Литві — 10,6%, у Грузії — 17,5%. Натомість у прибалтів і грузинів є порівнянними і досить високими показники дружніх почуттів — у середньому понад 20%.
Цікавими є й відповіді щодо кожної держави на запитання, чим приваблива і цікава дана країна для респондентів. За свідченням Людмили Шубіної з «Соціологічної майстерні Задоріна» (Росія), яка зробила основну доповідь під час презентації, практично до всіх країн інтерес у колишніх співгромадян радше «туристичний». Тобто здебільшого приваблюють природа та географія, історичні місця, архітектура, пам’ятки, національна кухня. І мало знайомі жителі пострадянських країн із літературою, музикою, кіно, театром, спортивними досягненнями одне одного. Виняток, за словами Л.Шубіної, становить Росія, до культурних досягнень якої жителі СНД і Балтії досі мають значний інтерес. Показово, що при цьому Росія виявилася чемпіоном у графі «Не цікава жодна країна»: у РФ 24,1% респондентів дали саме таку відповідь.
Щодо України, то унікальність природи нашої країни, її географічне положення й особливості найбільше приваблюють білорусів (43,3%), а також мешканців Азербайджану, Грузії, Литви, Молдови та Росії (приблизно від 26 до 29 відсотків респондентів цих країн). Історичні місця, архітектура, пам’ятники та визначні пам’ятки знову ж таки найбільш цікаві нашим білоруським сябрам (42,1%), а також грузинам (36%), литовцям, молдаванам і росіянам (приблизно по 27%). Український борщ із пампушками та вареники з вишнями найбільше шанують ті ж білоруси, люблять нашу національну кухню також у Грузії, Латвії, Литві, Молдові та Росії. А от із літературою справи значно гірші. Тільки для не дуже великої частини білоруських (17,8%) і російських (16,5%) респондентів є цікавою творчість українських письменників і поетів, в інших же пострадянських країнах ці показники ще нижчі. Трохи кращі справи з кіно і театром (Білорусь — 24,6%, Росія — 17,1%, Таджикистан — 17%), і музикою, композиторами і виконавцями (Білорусь — 26,4%, Литва — 24,3%, Росія — 17,9%). Українські спортивні події та досягнення найбільший інтерес викликають в Азербайджані (18,9%). А народна культура (пісні, танці, обряди, одяг) — у Білорусі (27,6%), Грузії (27,5%) та Молдові (22,3%).
У тому, що вони погано знають Україну, зізналися 51,6% респондентів із Киргизії, 45,6% — із Казахстану, 43,8% — із Латвії і приблизно третина тих, хто дав відповіді на запитання анкети в Азербайджані, Литві, Узбекистані.
Однак при цьому на запитання: «Чи відчувають респонденти дефіцит інформації про якусь із країн колишнього СРСР? Якщо так, то про які країни хотіли б знати значно більше, ближче познайомитися з культурою, історією та традиціями?», — у графі «Україна» є лише відсоткові показники відповідей представників Грузії (16,3%) та Таджикистану (18,4%). Наприклад, у Киргизстані, де люди найменше знайомі з Україною, тільки 11,9% респондентів хотіли б знати про неї більше, в Казахстані — 7,1%, Латвії — 7,4%. Найвищі ж показники відповідей на це питання виявилися в графі «Ні, я не відчуваю нестачі інформації про країни кол.СРСР, у мене немає потреби в додатковій інформації про неї». Найбільший відсоток таких відповідей дали представники Вірменії (72,6%), потім Білорусі (67,9%), Литви (67,1%), Росії (55,1%).
Які ж нові незалежні держави хотіли б відвідати опитані жителі з колишніх радянських республік? Якщо узагальнити всі відповіді, то на першому місці — Росія, на другому — Україна. Наші співгромадяни не стали винятком: 44,6% українців – учасників опитування хотіли б відвідати Росію. Ще їх ваблять Азербайджан (18,5%), Грузія (16,8%), Латвія (18,7%), Литва (17,4%). Найменш привабливою є Киргизія, її хотіли б відвідати лише 3,6% українських респондентів. Приїхати в Україну найбільше бажаючих виявилося в Грузії (35,3%). Досить багато їх також у Росії (26,6%), Білорусі (24,7%), Азербайджані (24,1%), Литві (24%), Латвії (21,7%), Вірменії (21,1%).
А от влаштуватися на роботу або пройти стажування в якійсь із країн колишнього Союзу бажаючих виявилося значно менше, аніж потенційних туристів. Таку можливість навіть не розглядають 82,3% росіян, 82,6% громадян Литви, 72,6% — Латвії, 63,7% — України. Досить високий відсоток і в інших країнах СНД, і тільки Молдова значно вирізняється на загальному тлі — лише 4,6% жителів цієї республіки не думають про можливість заробити в інших пострадянських країнах. Найбільш привабливою для есендівських заробітчан є Росія (особливо для представників Таджикистану, Узбекистану, Киргизії, Молдови, Вірменії). В Україні ж на Росію як потенційного роботодавця дивляться 15,6% наших співгромадян із тих, хто не проти попрацювати на теренах СНД.