Порівняно з тією моторністю, з якою процес пошуку оптимальної передвиборної конфігурації політичних сил стартував, його нинішній ритмічний малюнок навіває мелодію равелівського «Болеро». Багатообіцяюча активна діяльність партій і їхніх передових лав у парламенті на терені створення альянсів, мезальянсів та інших незламних союзів, яка обіцяє з «хаосу народити Землю», не лише не наблизилася до фінальних акордів, а й породила в результаті ще більший хаос. Хто, з ким, під якими стягами, під чиїм чуйним керівництвом, а головне — на яких умовах? Якщо ще якихось місяців півтора тому ці питання надихали представників політтусовки на побудову найсміливіших і, як здавалося, небезпідставних гіпотез та припущень, то вже сьогодні більшість їх перебуває у стані розгубленості, що межує з апатією. Ну скільки можна тримати напоготові верхні кінцівки для оплесків із приводу офіційного оголошення про створення депутатської групи імені Романа Безсмертного! У яких, скажіть на милість, полях зріє плід, посіяний Аграрною партією, — однойменна парламентська фракція? І невже ініціативу Івана Плюща з формування широкої коаліції демократичних сил доручено втілювати в життя його соратникові по Народно-демократичній партії Валерію Пустовойтенку?
Новопризначений міністр транспорту зібрав-таки цього тижня хай не широку коаліцію, а форум,— але все ж таки сил і все ж таки демократичних. У дорогий Валерію Павловичу за спогадами про його прем’єр-міністерську діяльність палац «Україна» з’їхалося три з половиною тисячі представників сорока трьох партій і ста громадських організацій. Розмах заходу, за задумом організаторів, мали продемонструвати не лише ці вражаючі цифри, а й масштабність цілей, заради яких, власне кажучи, об’єднання затівається. Винахідливості лідера НДП слід віддати належне. Лави претендентів на горде звання збирача партій центристських розширюються день у день. «Інтегратором процесу центристських сил», «кристалом», навколо якого вони об’єднуватимуться, нарік свою Партію регіонів Микола Азаров. Не став скромничати й Сергій Тигипко, давши зрозуміти після недавнього підписання договору з НДП, що готовий ініціювати й очолити організаційну роботу з об’єднання центристських сил в єдину передвиборну структуру. Проте лише у світлій голові Валерія Павловича народився воістину широкомасштабний задум, здатний наповнити рутинну об’єднавчу роботу, яка зводиться, по суті, до буденного узгодження партійних квот у передвиборному списку блоку і налагодження спільної роботи партійних штабів, високою ідеєю. Особливого звучання ідеї надає те, що презентована вона напередодні п’ятої річниці Конституції. А зводиться вона до того, щоб, залишивши від Конституції ріжки та ніжки у вигляді загальних положень та структури документа, переписати її таким чином, аби увічнити «посилення ролі Президента як гаранта Конституції, який забезпечує стабільність і необоротність політичних і соціально-економічних трансформацій».
План поетапної реалізації легітимного «конституційного перевороту» такий: уже наступного року скликати Конституційні збори, які мають розробити текст нового Основного Закону, а протягом 2004—2006 років або прийняти Конституцію цим-таки поважним органом, або від його імені ініціювати всеукраїнський референдум і затвердити документ народним волевиявленням. При цьому в жодному разі не можна не врахувати результатів торішнього квітневого референдуму, що, як відомо, заклали основу для посилення повноважень глави держави за рахунок парламенту. Слід гадати, на той випадок, якщо основна програма дасть збій, передбачено страхувальний варіант. Одним із головних підсумкових документів, прийнятих на форумі, стала політична угода про спільні дії партій демократичної орієнтації. У ньому передбачається створення передвиборного блоку на майбутніх парламентських виборах і виборах в органи місцевого самоврядування з наступним висуванням єдиного кандидата в президенти 2004 року. З досконалістю досвідченого зодчого таких структур Валерій Павлович продумав усе й тут: командуватиме цим парадом у Києві координаційна рада учасників форуму та його виконком, аналогічні структури передбачені й на місцях. Мета — завоювання блоком не просто більшості депутатських мандатів, а конституційної більшості. І тоді цьому трьохсотголосому монстру теперішній Основний Закон — не писаний. Легким порухом трьохсот рук він перетворюється на те, чого зволите.
Незрозуміло тільки, навіщо затівати щось нове, коли ще не зовсім забуто старе. Вам не подобається «Злагода»? То ніхто ще не ліквідував «Наш вибір — Леонід Кучма». З урахуванням того, на чиї сподівання так чутливо відреагували творці форуму (буквально за кілька днів до заходу Леонід Данилович висловився за реформу політичної системи, що передбачає посилення як відповідальності органів влади, так і президентських повноважень), а також задекларованого прицілу на 2004 рік (пам’ятаєте, ми намірилися переписувати Конституцію, а отже положення, що забороняє президентствувати більше двох термінів поспіль, нам не завада), — назва значно доречніша, ніж форум. Тим більше, що на це слово, яке асоціюється з Форумом національного порятунку, у гаранта, кажуть, дуже хвороблива реакція. І тоді в цьому складному й суперечливому світі хоч трохи з’явиться ясності.
Щоправда, сам Леонід Данилович своєю присутністю поважні збори не вшанував, обмежившись черговим привітанням. Кажуть, що, довідавшись про відсутність у президентських планах відвідання «України», вирішив не відгукуватися на запрошення і Віктор Медведчук. Того ж дня він публічно й різко виступив проти запропонованих змін до Конституції і заявив про те, що СДПУ(о) союзників не потребує і на вибори йтиме самостійно. Підтвердив в інтерв’ю «ДТ» той факт, що кликали і його, Олександр Волков: «Я втомився від комедій. Тобі дали у відання транспортників, тож і керуй, будь ласка, водіями, кондукторами, провідниками та стюардесами». Таким чином, розлучення між соціал-демократами і «Демсоюзом», з одного боку, та НДП, «Трудовою Україною» і Партією регіонів — з другого, можна вважати офіційно оформленим. Дехто, надивившись, як дружно сидять у президії форуму лідери «трудовиків» Сергій Тигипко і «регіоналів» Віктор Янукович та Микола Азаров, навіть почали робити висновки на предмет того, як дніпропетровці з донеччанами об’єдналися проти киян. Ось тільки події в Криму значно підпсували ідилічну картину. «Дії деяких народних депутатів України — членів депутатської групи «Трудова Україна»... ставлять під сумнів можливість продовження та поглиблення нашої співпраці надалі», — йдеться у підписаній главою НДП заяві з приводу чергового відпровадження Верховною Радою Криму у відставку голови Ради міністрів АРК, ендепіста Сергія Куницина.
Єдина втіха для народних демократів — Аграрна партія, з якою на форумі було підписано угоду про співпрацю, і та, судячи з окремих даних, уже задумується про самостійне плавання. Катерина Ващук категорично спростовує розпущені «лихими язиками» чутки про те, що зволікання зі створенням анонсованої парламентської фракції АПУ пов’язане з проблемами лідерства в новому об’єднанні. У прогнозах же з приводу того, піде АПУ на вибори в блоці чи автономно, Катерина Тимофіївна не така категорична. Адже мало хто не знає того факту, що якби не їхня примусово-добровільна донорська допомога відсотками іншим, більш потрібним владі, партіям, аграрії отримали б свою парламентську фракцію ще 1998 року. За окремими даними, АПУ справді готується формувати ексклюзивний партсписок, але за умови, що його очолить Віктор Ющенко.
Здається, синдром імені Віктора Андрійовича починає уражати дедалі більше вітчизняних політиків. Нестерпний біль сумнівів при спробах визначитися — хто, з ким, під якими стягами, під чиїм чуйним керівництвом, а головне, на яких умовах, — починають відчувати сьогодні навіть ті, хто ще вчора був взірцем незламності й рішучості. Є підстави гадати, що працювати цьому синдрому доведеться аж до відкриття нового політсезону, запланованого на вересень. Хто ж явно демонструє імунітет до новомодного вірусу, то це лідер Народно-демократичної партії, що раз і назавжди визначився з «Нашим вибором» і непорушно впевнений у десятивідсотковому успіху НДП. Це нехай Безсмертний, Плющ та іже з ними, які глибоко сумніваються в тому, що депутатство забезпечить їхнє членство у списку народних демократів, б’ються над вищезазначеними питаннями. А у Валерія Павловича є запасні стоянка, шляхи і навіть аеродром: міністр транспорту за будь-якої політичної погоди може почуватися набагато комфортніше за будь-якого депутата. Особливо якщо він, до того ж, засвоїв такий суміжний фах, як будівництво. Партійне. Головне, щоб його трамвай «Бажання» не йшов у депо.