Минув рік від дня зміни секретаря РНБО України. Євген Марчук очолив досить впливову структуру в системі державної влади. Хоча очолив — не зовсім вірне слово, оскільки Раду очолює Президент України, й, відповідно до Конституції, цей орган здійснює координацію та контроль органів виконавчої влади в сфері національної безпеки. У Конституції відтоді нічого не змінилося. Чого не можна сказати про позицію РНБО в системі владних відносин.
Після зміни керівництва РНБО, на багатьох напрямах вона втратила ту політичну вагу й вплив, які мала ще донедавна. Одні вважають, що головна причина — ставлення глави держави до свого дітища, інші — ставлення до політика, який очолює РНБО, й рівень політичного потенціалу останнього. Так чи інакше, але в січні 2000 р. апарат РНБО був скорочений на третину — із 120 до 80 чол. Ліквідовано окремі підрозділи — управління соціально-політичних і регіональних аспектів національної безпеки, управління інформаційного забезпечення, аналітична служба. Таким чином Рада втратила свої інформаційно-аналітичні «підпертя», що не могло не позначитися на його роботі. І якщо співробітників двох скорочених управлінь удалося зберегти під дахом Національного інституту стратегічних досліджень, то після перепідпорядкування останнього адміністрації Президента апарат РНБО втратив їх остаточно.
Кажуть, незабаром відбудеться нова реорганізація апарату, не виключено, що управління планування оборонної безпеки буде об’єднано з іншими структурами.
Організаційні пертурбації апарату збіглися, як не дивно, із його переїздом із будинку на Банковій на вулицю Командарма Каменєва. Нагадаємо, що всі попередні роки секретаріат Ради базувався в президентському палаці. Для багатьох це стало ознакою ступеня значимості РНБО в структурі держвлади. Особливо в нашій політичній системі, де подібним символам надають не дуже великого значення. Тим паче, що в боротьбі за близькість до «патрона» (у тому числі й територіальну), РНБО програла управлінню справами Президента, яке швидко накачало м’язи. Тому переїзд Ради — це не географічне, а політичне видалення.
Втім, нинішній секретар РНБО залишив за собою кабінет в адміністрації Президента (який, між іншим, раніше належав його могутньому попереднику). Проте в плані керівництва ввіреною йому структурою це швидше недолік, ніж достоїнство: дистанційне керування завжди гірше, ніж можливість постійного контакту.
Проте віддамо належне Євгенові Кириловичу. За минулий рік візуальна діяльність РНБО значно активізувалася. Якщо 1999 р. було проведено лише одне справді значиме засідання Ради (з енергетики), то цього року їх було більше — РНБО займалася питаннями транспорту, військової реформи, ПЕК тощо. Проте така «активність» і справжня впливовість, як кажуть в Одесі — «дві великі різниці». Злі язики перейменували Раду національної безпеки й оборони в Раду енергетичної безпеки і наступу. Але це — злі язики...
Водночас, з-під контролю секретаря РНБО виведено силові органи. Ця тема завжди була надто дошкульною для глави держави. Попередньому секретареві Президент тривалий час довіряв більше. При нинішньому вважає за краще спілкуватися з «силовиками» напрямки. Особливо за умов, коли їхня роль у контролі над процесами, які відбуваються в державі, зросла. Ще 23 листопада минулого року Євгенові Кириловичу було доручено займатися військовою реформою. Щоправда, при цьому не було сказано, як це зробити без реальних владних повноважень. Тим паче, що секретар Ради «відрізаний» навіть від Генеральної військової інспекції при Президентові України. Кажуть, Є.Марчук жодного разу не був на засіданні її колегії, йому не приносять на затвердження плани роботи інспекції, хоча саме секретар РНБО це мав робити.
Нещодавно створена Державна комісія з питань оборонно-промислового комплексу багато в чому перебрала на себе повноваження в такій чутливій сфері, як керівництво над ВПК і військово- технічним співробітництвом. І тут не склалося.
Після ліквідації комісії з питань інформаційної безпеки (голова — заступник секретаря Ради О.Бєлов), Є.Марчук фактично втратив контроль і над інформаційною сферою.
Поки що немає помітних успіхів і на зовнішньому напрямі. Не видно проривів у взаємовідносинах із НАТО, де Євген Кирилович очолює міжвідомчу комісію зі співробітництва. Втім, схоже, що на цьому напрямі, незалежно від особистостей, у нас ще довго не буде прориву. Щоправда, і пасти задніх не хотілося б. Вплив апарату РНБО на російському напрямі близький до нуля. Дивує «гнучка» позиція Є.Марчука в питанні будівництва нафтопроводу Одеса—Броди. Нещодавно противник цього будівництва, сьогодні він із натхненням їде до Польщі відстоювати транспортний коридор. Хоча під час передвиборної кампанії Євген Кирилович за демократію боровся...
Можна ще пригадати, що секретар РНБО став членом РНБО не відразу, а через кілька місяців. Це теж знак. Є.Марчук не тільки не очолив, а навіть не став членом Координаційної ради по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією при Президентові. Щоправда, із корупцією Євген Кирилович бореться, але вибірково, отримуючи ліцензії «на відстріл» із різних рук. Зменшення впливу нового секретаря помітив і політичний бомонд: у його приймальні немає стовпотворіння, як за часів В.Горбуліна.
РНБО була завжди президентським органом — як за Конституцією, так і в політичній реальності. Проте сьогодні ситуація кардинально змінилася, її більше використовують олігархи для зведення своїх політико-економічних рахунків. Донедавна зовні політично нейтральна РНБО заявила про відкрите протистояння уряду, особливо — енергетичному віце-прем’єру. Дійшло до непристойного з’ясовування взаємовідносин у парламенті, на сторінках газет і каналах телебачення. Те, що відбувається, нагадує бій боксерів-великоваговиків «Кличко проти Берда» під уважним поглядом кількох тренерів і не менш об’єктивних рефері. Не можна сказати, що в попередні роки всі дії РНБО були об’єктивними, але по-царськи вирішувалися всі поставлені завдання по телефону урядового зв’язку, а не за допомогою об’єктивів.
Багато в чому деморалізовані співробітники апарату РНБО пишуть доповіді про звірку результатів роботи ПЕК і тихесенько підшукують нову роботу. Національна безпека міцнішає немов сама по собі.
Що ж до Є.Марчука, то його політична доля, як і пророкувало «ЗН» рік тому, виявилася набагато тривалішою від кремлівської кар’єри О.Лебєдя. Адже набагато вигідніше використовувати політика якнайдовше, відкриваючи лише дозволені ніші для роботи. Чи не так?