У наших степах на минулих виборах тріумфально переміг БЮТ. 44 зі ста депутатів обласної ради — члени цього блоку. Голови міст обласного підпорядкування — або бютівці, або нашоукраїнці. Відповідне керівництво — в абсолютній більшості районних рад. Правда, з Кіровоградом, як відомо, вийшов казус: після переходу законно обраного голови міста Валерія Кальченка на роботу в парламент, містом керує обраний на повторних виборах невеличкою кількістю голосів (але їх було більше, ніж в інших кандидатів) комуніст Володимир Пузаков, який, до того ж, перш ніж обійняти посаду, не пройшов повністю — через спротив депутатів від Партії регіонів — належної процедури. У цій ситуації він, зрозуміло, мусить спиратися на більшість у міській раді, а її ядро, знову ж таки, складається з депутатів від БЮТ.
Отож указ президента, яким достроково припинено повноваження парламенту і призначено позачергові вибори, мав би дістати на Кіровоградщині бодай більш-менш одностайну підтримку. Але…
Поки що рішучу підтримку позиції президента публічно висловив тільки голова облдержадміністрації Вадим Черниш, виступивши з відповідною заявою. Що, в принципі, логічно: чогось іншого дивно було б чекати. Але особливість нашої ситуації полягає ще й у тому, що указ Віктора Ющенка фактично врятував керівника області від швидкої відставки. За два дні до того на сесії обласної ради було констатовано, що Кіровоградщина за соціально-економічними показниками, згідно з моніторингом Кабміну, посідає 24-те місце в державі. Це могло б стати останньою краплею, яка б схилила чашу терезів не на користь нашоукраїнця Вадима Черниша, авторитет якого в області й до цього був невисокий. Розмови ж про його відставку останнім часом велися дуже інтенсивно. Тепер він має шанс виступити в ролі захисника демократії — недарма саме на цьому акцентується в його заяві, поширеній місцевими ЗМІ.
А що ж обласна рада? Її голова Микола Сухомлин терміново пішов у відпустку (а хто тут може йому щось закинути: людина відпрацювала майже рік — має повне право!). Але така позиція — чи, точніше, її відсутність — пояснюється, очевидно, не тим, що Микола Олексійович занадто втомився (він досвідчений апаратний працівник і витримував набагато більші навантаження!), а тим, що його особисті зв’язки із заступником голови фракції БЮТ в обласній раді — головою спостережної ради ЗАТ «Креатив» Станіславом Березкіним, очевидно, накладають певні зобов’язання. Станіслав же Семенович з тих, хто свого часу помпезно зустрічав на своєму підприємстві Віктора Януковича, потім не менш помпезно — Юлію Тимошенко.
Заступник голови обласної ради Яків Бондар провів прес-конференцію одним із перших. Правда, журналістам хотілося почути від нього про якусь консолідовану позицію ради, натомість колишній голова обласної федерації профспілок заявив, що звернень про скликання позачергової сесії ради не надходило, а отже, депутати налаштовані працювати на стабільність, на користь розвитку регіону і таке інше в цьому дусі. Його монолог був настільки неконкретний та обтічний, що кореспондент обласної газети «Народне слово», очевидно, неправильно зрозумів заступника голови представницького органу, винісши в заголовок своєї публікації думку про те, що облрада забезпечить проведення позачергових виборів — адже важко уявити, що рада, де БЮТ і «НУ» мають більшість, може позиціонувати себе якось інакше. У наступному номері редакції довелося вибачатися — мовляв, Яків Андрійович мав на увазі, що він тільки за дотримання чинного законодавства…
І знову пояснення такої поведінки лежить на поверхні: Яків Бондар став депутатом за списками Соцпартії. Але йому що — він ніколи не був ні борцем із режимом, ні оратором — на політичній видноті він опинився виключно завдяки попередній посаді голови федерації профспілок області. А от нинішньому нардепу Миколі Садовому доводиться бути аж занадто гнучким у розмовах із журналістами, адже вони добре пам’ятають його — організатора в місті та області акції «Україна без Кучми!», члена сотого теркому, який справді героїчно боровся проти фальсифікації виборів. А тепер він фактично опинився в одній компанії з тими, проти кого боровся. Що поробиш: політичні інтереси зійшлися, адже в разі проведення позачергових виборів соціалісти практично не мають шансів. Інтереси партії, бачте! Хотілося б лише знати (і це стосується аж ніяк не одного Миколи Садового!), де закінчуються ці зачаровані інтереси і де починаються інтереси виборців, відданість яким декларує кожна партія!
До речі, на тому, що зрадники партії не потраплять до нових списків, наголосив під час своєї прес-конференції вже у ролі голови новоствореного виборчого штабу БЮТ керівник обласної організації ВО «Батьківщина» Валерій Кальченко (одне з місцевих видань слушно поцікавилося — а зрадники виборців? Очевидно, натякали на самого Валерія Михайловича). Парламентар упевнено прозвітував, що штаби в районах і містах готові до роботи — забезпечені і технікою, і людьми. Але такої упевненості не мають рядові члени БЮТ, особливо ті, хто активно працював на минулих виборах, адже ім’я Кальченка значною мірою скомпрометоване його відмовою залишитися міським головою, а тепер — іще й звинувачення на його адресу у внутрішньопартійних фінансових махінаціях, щоправда, оприлюднених ідеологічно ворожими ЗМІ. Тож виходить, що для кіровоградського БЮТ цей час далеко не найкращий для передвиборної боротьби.
Що вже казати про міського голову! Видання, наближене до місцевого осередку Партії регіонів, останнім часом майже щономера публікує фотомонтаж: Володимир Пузаков із розкішною косою Юлії Володимирівни — як натяк на те, що міський голова, мовляв, цілком перекинувся до БЮТ. Але самої коси замало: щоб зробити вибір і стати на якусь позицію, потрібно мати значно більше — бажано чіткі переконання…