Зараз, коли Путін кинув свої орди на упокорення України, стара Європа в Мюнхені чітко дала зрозуміти Україні, що не захищатиме її зі зброєю в руках. Що не оголосить Росії війни, якщо та на нас нападе. Що Україні в найближчому майбутньому не світить ані членство в ЄС, ані членство в НАТО.
Однак Україна — не Чехословаччина Бенеша. Ми готові битися. І це наш головний меседж світу.
Ми готові битися за кожний метр української землі. Ми будемо битися в містах, містечках і селах. Земля горітиме під ногами російських агресорів на Донбасі, Слобожанщині, у Приазов’ї та Причорномор’ї, по обидва береги Дніпра, на Поліссі, Сіверщині, Волині, Галичині, Поділлі, Бессарабії та Закарпатті, у поліських болотах та наддніпрянських степах.
Ми готові битися незалежно від того, що скажуть президент, парламент і прем’єр України. Якщо вони спробують капітулювати, на них чекає доля Януковича. Тільки до Ростова-на-Дону їм не втекти.
Ми готові битися незалежно від того, що скажуть німці, французи та італійці. Ми будемо битися у Дніпрі, Харкові та Києві так, що земля здригатиметься у Берліні, Парижі та Римі.
Ми засвоїли уроки ХХ століття: власна державність — хоч би якою недолугою вона була — це єдиний гарант від масового фізичного нищення українців. Від нищення української душі, мови та культури.
Ми готові битися. Ми заплатимо будь-яку ціну, аби вистояти. Якщо зникне армія, кожне село, містечко та мікрорайон перетвориться на партизанський загін.
Ми готові битися. Ми будемо вбивати агресора без жодних вагань і жалю: в наших містах, лісах, полях, степах, на річках та озерах. Якщо Путін не забереться з України, наша земля цієї весни стане червоною від російської крові.
Ми готові битись. І ми переможемо. Бо правда по нашому боці. Дух Києва зламати неможливо. Це відчуття живе у серці кожного українця. Але Європа отримає на своєму східному кордоні не члена своїх альянсів, а європейський Ізраїль. Який діятиме так, як вважає за доцільне, і тоді, коли вважатиме за потрібне. На війні як на війні.