За місяці війни Чернігів пережив наступи окупантів, ракетні удари, загибель мирних мешканців та евакуацію. Мер міста Владислав Атрошенко ще в лютому закликав містян брати до рук зброю, наготувати «коктейлів Молотова» й готуватися до вуличних боїв, а за вбитих росіян, знищені в місті БТР та БМП впровадив преміальні тарифи.
Він інформував світову спільноту про все, що відбувається в місті, і виходив у прямий ефір із міжнародними ЗМІ прямо з вулиць Чернігова — вже міста-героя — навіть під час активних бойових дій.
А тепер він, на відміну від мерів інших міст, не може поїхати за кордон, аби підписати угоди про співпрацю між містами-побратимами. Його двічі не випустили з України.
Чому? Що насправді спричинило конфлікт між мером Чернігова та командою президента? Як відновлюється Чернігів і чи готовий до можливого наступу з боку Білорусі? Як триває міжнародна співпраця та залучення інвестицій? Як освітні заклади готуються до початку навчального року, а місто — до опалювального сезону? Як міському голові вдалося втримати місто, мобілізувати й мотивувати людей від самого початку військової ескалації?
Про це, і не тільки Рух ЧЕСНО говорив із мером Чернігова Владиславом Атрошенком у рамках спецпроєкту з «Дзеркалом тижня».
— Пане Владиславе, у своєму відкритому зверненні до президента ви говорили про тиск із боку представників ОП і бажання поставити свою людину на вашу посаду. Можете розказати докладніше? Хто ця людина? Що, взагалі, відбувається?
— Сьогодні всім необхідно об’єднатися заради перемоги України в цій звірячій і нелюдській війні. Ми маємо свій інтелект і потенціал спрямовувати саме на це, а не на боротьбу одне з одним. Я не хочу конфліктувати і щось доводити в умовах війни. Що сталося і що рухає цими чиновниками, мені невідомо. Це можуть бути власні амбіції або бажання самоствердитися перед іншими мерами, щоб ті знали: якщо будуть із чимось не згодні, то отримають те саме.
Фактично такі дії шкодять не мені, а всім чернігівцям, місту, всій Україні і президенту. В нинішніх умовах усім нам — і місцевому самоврядуванню, і представникам ОП — потрібно консолідувати свої зусилля, підтримувати одне одного, і президента теж, та об’єднатися задля перемоги над зовнішнім ворогом.
— То все ж таки чи відомо вам, хто й кого готує на вашу посаду?
— Я не хочу й не повинен коментувати плітки. Але якщо така подія станеться (оскільки посада мера виборна, то йдеться про можливе призначення президентом голови Чернігівської ВЦА — авт.), то це буде ляпас не мені особисто, а всьому місцевому самоврядуванню і майже 80 відсоткам виборців, які віддали свої голоси за мене на виборах. До мене не було зауважень під час активних бойових дій, як і до людей, що боронили місто. Понад те, президент відзначив Чернігів званням міста-героя і нагородив мене орденом «За мужність». Вважаю, що це нагорода для всіх чернігівців, бо ми всі не полишали місто, утримували його оборону і будемо й надалі це робити та підтримувати Збройні сили України, незважаючи ні на що.
— Яка офіційна причина, через що вас уже неодноразово не випустили на міжнародні заходи?
— Від жодного чиновника ОП офіційної позиції я не почув. Я подавав запит до керівника Держприкордонслужби й отримав письмову відповідь, що йому не надходило жодних усних вказівок стосовно мене, а рішення не дозволити перетин кордону було прийняте в кожному випадку особисто тим працівником, який надавав мені протокол про відмову в перетині державного кордону України. Без жодних пояснень від будь-якої посадової особи, які саме зауваження були до моїх документів.
І якщо подібними діями хтось хотів «поставити на місце» «строптивого» міського голову, то насправді такі дії зашкодили не мені, а всім жителям Чернігова. Такі дії демонструють, що в Україні зневажається Закон та працює телефонне право. І навряд чи це прискорить сприйняття західним світом України як цивілізованої правової держави.
Я таких ігрищ не розумію. Ну якщо є до мене питання, то хіба не може високопосадовець служби, котрий уповноважений спілкуватися з керівниками місцевого самоврядування, просто зателефонувати й по-людськи сформулювати, в чому до мене є питання і чому я не можу в інтересах Чернігова виїхати у міжнародне відрядження.
Президент закликає мерів міст активніше працювати за межами країни для залучення міжнародних інвестицій на відбудову зруйнованих міст.
Міжнародні відрядження — це вкрай необхідна й тяжка праця, а не прогулянки (тим більше що міський голова — носій державної таємниці, й під час оформлення закордонного відрядження я обов’язково маю повідомляти про його термін, мету та докладний порядок денний, узгоджений із приймаючою стороною). І вони, поза всякими сумнівами, необхідні, бо знайти партнерів на міжнародному рівні в режимі онлайн просто неможливо.
— Коли почалися проблеми?
— З поверненням із Давосу. Мене обшукували на кордоні при в’їзді в Україну майже шість годин поспіль. Після другої години прикордонники зізналися, що в них немає до мене питань, вони з перших хвилин зрозуміли, що я не перевожу заборонених речей чи речовин, документи — в порядку, але вони просто чекають команди, коли мене можна буде відпустити.
Потім мені не дозволили перетнути кордон для підписання угоди з польським містом-побратимом Жешувом.
А тепер давайте зважимо вартість самоствердження однієї людини та іміджеві втрати країни, в якій схожі речі можливі і яка декларує своє європейське прагнення.
Керівництво міста і жителі Жешува так підтримували цю подію, місто було прикрашене нашими синьо-жовтими прапорами, там готувалися до зустрічі, спеціально скликали сесію міської ради. Ми попередньо домовилися про конкретну матеріальну підтримку Чернігову від Жешува та подальшу співпрацю. А мера Чернігова, на вказівку окремого керівника державної влади, не випускають за кордон. Для Польщі це був скандал, десятки видань написали про це у вкрай негативному контексті.
Квінтесенцією абсурду стала поїздка в Лугано. При тому, що це ж була поїздка саме для залучення інвестицій інших країн. Повторюю: якщо це державна позиція, то зателефонуйте і скажіть, що є причини, це ж дуже просто. Навіщо ці ігри? В Лугано поїхала делегація зі 140 осіб — серед яких навіть працівники середньої ланки міністерств. Президент публічно навіть висловив своє незадоволення таким складом української делегації. Натомість мені як меру міста було заборонено виїхати до Лугано.
Загалом уся ця історія ганебна для України.
— То назвіть уже ім'я цієї людини з ОПУ, котра воює з вами. Це заступник голови ОПУ Кирило Тимошенко?
— Ну якщо ви журналіст і називаєте це прізвище — мабуть, маєте на те підстави. Але, на мою думку, називати прізвище неетично. Думаю, президентові добре відомий цей чиновник.
— На якій стадії кримінальні справи, що були порушені проти вас? За якими статтями їх порушено?
— Більше року на мене чиниться політичний тиск. Відкрито десятки кримінальних проваджень, у яких буквально тероризуються керівники управлінь і підрядники. Війна призупинила активність силовиків.
— За нашою інформацією, було відкрито і нові справи, вже після початку війни. Це так?
— Так. Я покажу вам цікавий запит від НАЗК від 30 травня 2022 року стосовно того, хто й що дарував мені на день народження 5 грудня 2021 року. Коли я його прочитав, то спочатку не повірив своїм очам.
Тобто ми вже перемогли Росію, ми вже відвоювали кордони, повернули Крим і тепер воюємо всередині країни, щоб з’ясувати, що ж там мені такого цінного подарували.
Коли місто було в жорсткому оточенні, я отримав кілька СМС від деяких чиновників: «Владислав, ти — герой, усе, що у нас було — в минулому, почнемо все з чистої сторінки». З одного боку, це сприймалося як справді «з чистого аркуша», а з іншого — мені здавалося, що зі мною прощалися, і з містом також. Ситуація була дуже хитка, але я не мав наміру ні відступати, ні здаватися.
Кілька днів бомбардування та обстріли були такі щільні, що мені довелося, фактично, надиктувати моїм рідним, що їм робити у разі моєї загибелі. І це я сприймав як дуже ймовірні речі.
Вперше я виїхав із міста 12 квітня. Побував в офісі президента і запевнив самого президента у підтримці та солідарності з ним задля перемоги.
Атаки на мене — це дивина, і я не вірю, що їх ініціює президент. Я можу повірити, що президента можуть дезінформувати або викривити і зманіпулювати його думкою, і це велика відповідальність того, хто це робить.
— А ви намагалися з’ясувати суть проблеми з тим чиновником, який веде боротьбу проти вас?
— Безумовно. Коли мене не пускали, я його неодноразово набирав, але він жодного разу не брав слухавку. Крім того, я писав СМС. . І для мене не зазорно ініціювати розмову. Я мушу це робити не задля себе, а в інтересах Чернігова та чернігівців.
— Чи пов’язуєте ви тиск із боку ОП й силових структур із партнерством з мером столиці та лідером УДАРу Віталієм Кличком?
— Мушу сказати, що політична палітра не може бути одного кольору. І я не знаю, чим партія УДАР дратує «Слугу народу» більше, ніж партія «Голос» чи ЄС, чи якась інша. Мені достеменно невідомі подробиці, лише те, що друкували публічно, тому питання залишається риторичним.
Можливо, це рішення (як відомо, УДАР і «Рідний дім» у липні 2021 року підписали угоду про співпрацю. — І.Л.) справді стало однією з причин. Але, мабуть, головною причиною конфлікту стало моє висловлювання восени минулого року щодо меморандуму між урядом та містами (про непідвищення вартості опалення для населення та компенсацію генеруючим суб'єктам різниці між тарифами та економічно обґрунтованою ціною з міського бюджету). Він ставив Чернігів у несправедливі умови, порівняно з іншими містами. Чернігів розташований північніше, тут температурний режим упродовж року нижчий, і на опалення витрачається більше коштів, ніж у південних містах. А компенсація містам — додаткові 4% від податку на доходи фізичних осіб. Згідно зі статистичними даними, Київ має 7,8 тисячі гривень ПДФО на душу населення, Дніпро — шість тисяч, а Чернігів — чотири тисячі.
Я вважав, що це несправедливо, бо Чернігів за холодніший опалювальний сезон витратить на відшкодування різниці в тарифах набагато більше коштів, ніж інші обласні центри, а компенсації отримає менше. Але я не думав, що ця моя позиція стане причиною такого роздратування. Я не чинив інтриг, а говорив відкрито й відверто на нарадах. Меморандуму я не підписав, але — виконував. Я підтримую президента в тому, що не можна підвищувати тарифи на опалення для населення, однак досягати цієї мети можна було в інший спосіб.
— Чи пропонували вам доєднатися до команди «слуг народу» перед місцевими виборами?
— Так, надходили такі пропозиції. Вони реалізовувалися дуже довго. Ця комунікація розпочалася наприкінці жовтня 2019 року, за часів роботи заступником голови ОП працював Сергій Трофімов. Я був не проти співпраці зі «Слугою народу».
Я завжди вибудовував стосунки з потенційними партнерами абсолютно відверто, тому відразу повідомив ОП, що нам треба завершити перемовини до травня 2020 року. І в разі, якщо ми не домовимося, я мав намір ініціювати створення регіонального політичного проєкту «Рідний дім».
Зрештою пропозиції від команди президента були сформовані вже на момент, коли було оголошено установчий з’їзд. Тому з об’єктивних морально-етичних причин я вже не міг продовжувати перемовини.
— За інформацією наших джерел, ви також зустрічалися з конгресвумен Вікторією Спартц, яка нещодавно зробила кілька гучних заяв щодо кадрів у ОП і наголосила на тому, що Єрмак має піти у відставку. Про що ви з нею спілкувалися?
— Можу сказати, що точно ми не говорили про ті речі, які вона описала в листі Джо Байдену. Вона була в діловій поїздці на своїй батьківщині, заходила на кілька хвилин і до мене. Тоді ми спілкувалися у присутності представника військово-цивільної адміністрації. Питання, порушені у зверненні до президента Сполучених Штатів, точно поза моєю компетенцією.
Я просив Вікторію Спартц, щоб вона задіяла всі можливості свого впливу, аби швидше надати Україні зброю і захистити небо, на той момент це була дуже актуальна й гостра тема.
— В її інтерв’ю УП є один дуже важливий момент, у якому вона не зовсім розібралася, а журналісти не уточнили. Так звані оборонні бюджети громад. Насправді її теза народилася з позиції Асоціації міст України, яку недавно публічно озвучив мер Дніпра Борис Філатов. За законом громади зобов’язані виділяти кошти на утримання ТрО та ЗСУ. Проте уряд заблокував усі механізми закупівель: немає можливості працювати із західними постачальниками за передоплатою, а також нещодавно Кабмін повернув ці закупівлі до системи Prozorro. В результаті громади сидять на мільйонах (у Дніпра 500 мільйонів вільних), але допомогти армії не можуть. Яка ваша позиція з цього питання?
— Усе, що стосується «оборонних бюджетів», то я підтримую по суті щодо спрощення процедури. Але форму і тональність заяви Бориса Філатова не підтримую і вважаю, що будь-які інтриги навколо посади прем'єр-міністра в умовах війни зайві. Президент самостійно визначиться щодо прем’єр-міністра.
— Який момент від початку війни був для вас і міста найскладнішим?
— Перші дні війни видалися найскладнішими. Абсолютно не було інформації, які сили насуваються на місто. Багато чого було незрозумілим. Напередодні ми з дружиною говорили про те, чи буде війна, і я тоді сказав, що вони з дітьми мають поїхати й не створювати мені зайвих проблем. І якщо все ж таки війна застане країну в період моєї каденції, то я зобов’язаний буду залишитися в місті з людьми і відстоювати свою територію.
— Родина одразу поїхала з міста?
— Ми вагались якийсь час і обговорювали це питання, але зволікати не могли, треба було вирішувати питання оборони міста. Ми кілька разів змінювали рішення, і вони все ж таки поїхали зі знайомими наступного дня після того, як близько 30 російських гелікоптерів атакували Київ із боку Вишгорода.
— Міноборони зараз говорить про загрозу наступу з боку Білорусі. Як готуєтесь обороняти місто?
— Тут є дві складові. Моральна складова і військово-технічна. Можу запевнити, що відносно обох складових ми налаштовані вже більш потужно, ніж на початку війни. Люди вже готові, мотивовані й морально налаштовані відбивати країну та місто.
Я не належу до тих людей, у яких військові дії викликають паніку, я в цьому плані стресостійкий. Якщо бути відвертим, то мене не лякає загибель. Справжній чоловік повинен захищати свою землю. Якщо хтось утече, то з цим доведеться жити й відповідати потім на дуже незручні запитання своїх дітей та внуків.
— Нагадайте, скільки було авіаударів по Чернігову. Куди частіше поціляли?
— Останній обстріл був 1 квітня. А перші «Іскандери» били після моїх заяв, коли я закликав чернігівців не боятися ворога, а отримати зброю й захищати рідне місто. Була висока ймовірність вуличних боїв, і я просив людей та бійців ТрО не боятися танків і бронетехніки й застосовувати запалювальну суміш. Ще я тоді пообіцяв грошову винагороду за підбитий танк, БТР або голову російського бійця в разі прориву ворога в місто.
Я мусив це зробити, щоб у будь-який спосіб мотивувати людей захищати своє місто, хай це трохи неправильно в контексті конвенцій ведення війни. Упевнений, що чим більше населення в містах, яке готове захищати свою землю і своє місто зі зброєю в руках, то жодній армії таке місто не під силу. Люди — це величезний фактор спротиву й результату.
Тож після цих заяв було два прильоти за 100 та за 50 метрів від приміщення міської ради. Перший приліт був особливо потужний. Ніхто не постраждав, але приміщення міської ради зазнало значних ушкоджень. Під час вибуху я та ще одна людина були в приміщенні міської ради.
— Як ви відреагували тоді?
— Досить спокійно. Зрозумів, що міська рада — це не те місце, де варто працювати. Ми проводили наради на різних локаціях, на комунальних підприємствах, таким чином складно було відстежити, де й коли ми збираємось.
— Багато чернігівців загинуло?
— У нас 314 загиблих лише серед мирних мешканців, із них — 16 дітей. У мене немає даних, скільки загинуло чернігівців, призваних до Збройних сил.
— У місті працювали ворожі диверсійно-розвідувальні групи?
— Безумовно. Працювала досить велика кількість. Ми могли це відстежувати, особливо вночі — за ракетницями різного кольору. Не знаю, що вони означали, але, наскільки мені відомо, так вони повідомляли одне одному про рівень небезпеки.
— А замахи на життя були?
— У цій частині, як і у випадку спроб перемовин зі мною зі сторони окупантів, мені доповісти нічого. Мені невідомо про замахи. Можливо, тому, що після першого прильоту я відключив мобільний зв’язок і залишився тільки на інтернет-зв’язку. Я передбачав, що замахи можуть бути, тому організовував свою роботу таким чином, що цілодобово я ні на хвилину не залишався один.. Це не обов’язково була охорона — були знайомі, підлеглі.
— Скільки приблизно жителів покинули місто з 24 лютого і скільки повертається?
— На піку загострення в середині березня в місті залишалося біля 70 тисяч із приблизно 285 тисяч довоєнного населення. На сьогодні програма, яка відстежує кількість активних мобільних карток, дає цифру, наближену до 200 тисяч. Люди потроху повертаються.
Найбільше мене пригнічує те, що коли молодим, активним людям не створити умов і вони за півроку не повернуться в місто, то вони не повернуться сюди вже ніколи. І це дуже прикро.
— А переселенців багато? Велике навантаження на місто?
— Переселенці є, їх не дуже багато. Здебільшого це родичі та знайомі чернігівців із окупованих територій, але точної цифри сказати вам не можу. Відповідно і не використовуємо шкіл та садків для розміщення таких людей. Якби це було масове явище, ми б уже щось вирішували комплексно.
— Наскільки безпечно зараз у місті, і чи варто повертатися людям?
— Це надзвичайно тонка грань. З одного боку, сказати, що немає небезпеки під час війни за 70 кілометрів від країни, яка підтримує Росію у військових діях і дозволяє зі своєї території вести обстріл України, — буде неправильно.
Якщо буде повторення сухопутного наступу на Чернігів — у населення знайдеться час для евакуації. Вірогідність ракетних обстрілів по Чернігову не вища, ніж по будь-якому іншому обласному центру.
Якщо я зараз як міський голова звернуся до чернігівців, що ви поїдьте, поживіть десь років два-три за межами міста, а потім повертайтеся, то ми втратимо місто. Ми точно переможемо Росію у війні, але втратимо таким чином місто Чернігів. А цього допустити не можна. Я ставлюся відповідально й виважено до таких висловлювань і заяв.
Зараз ми намагаємося створити людям усі умови для виховання дітей та освітнього процесу офлайн. Вирішуємо безпекові питання. Готуємо садочки до відкриття, і я задоволений тим, що в цьому напрямку робиться.
— Яких руйнувань житла зазнало місто?
— Є багатоповерхові будинки і приватні. Місто налічує 2134 багатоповерхівки. Безпосередні прильоти були у 147 багатоповерхових будинків, є будинки в дуже поганому стані, але ми їх усі намагатимемося відновити. Ще 650 будинків постраждали внаслідок прильотів поруч. Приблизно 9650 квартир потребують заміни. Сьогодні коштів на відновлення ми не маємо, а держава утримується від оголошення термінів відшкодування вартості втраченого житла чи програми будівництва нового житла на заміну втраченому.
Оскільки держава виділила місту лише 100 млн на ремонт житла і ми входимо в новий опалювальний період, то місто додатково виділило зі свого бюджету 130 мільйонів на ремонт покрівель і стін, скління вікон та відновлення інших пошкоджень. Для багатьох будинків ми вже маємо готові проєкти.
Бачимо, що є соціально незахищені мешканці, які не можуть самотужки замінити вікна, батареї тощо. Тому плануємо додаткове виділення коштів, це буде компенсація по чотири тисячі гривень на квадратний метр склопакета. Наразі комісією встановлено, що заміни потребують понад 40 тисяч квадратних метрів вікон.
Така програма соцзахисту передбачатиме, що людина може звернутися до управління з пакетом документів, що підтверджує її статус соціально незахищеної, та актом ЖЕКу про потребу заміни склопакета, і на підставі цього буде виділено кошти.
— Програма буде лише для мешканців багатоповерхівок чи для мешканців приватних будинків також?
— Однозначно, людей треба підтримати. Близько 470 будинків знищено повністю. 570 будинків пошкоджені істотно, але їх можна відновити, і ще кілька сотень домогосподарств — із незначними пошкодженнями.
Найбільше, звичайно, постраждали ті, хто залишився взагалі без домівок. Побудувати нові —для міського бюджету нереально. Але людей підтримати треба, вони ж також платники податків. Тому ми ще думаємо над цим рішенням, поки однозначної відповіді немає. Ми сподіваємося, що все ж таки буде прийнята державна програма, бо місцеві бюджети таких витрат не потягнуть.
— Чи зверталися до інших країн по фінансову підтримку? Наскільки успішно йде робота із залучення інвестицій на відбудову?
— У нас була зустріч із послом Франції та президенткою ради регіону Іль-де-Франс Валері Пекресс, і я їм дуже вдячний за візит. Ми обговорили питання відновлення Чернігова. Пані Валері запрошувала мене до робочої групи, що складатиметься з міст-сателітів Парижа, і за умови співфінансування з міським бюджетом вона готова віднайти необхідні кошти.
Ми жартували, що для французів кошти, які нам потрібні, — це як комар у вантажному відсіку авіалайнера, але це кошти їхніх платників податків, і вона хоче, щоб усе було справедливо. На жаль, поки не врегульоване моє питання перетину кордону. А в режимі онлайн такі питання вирішувати важко.
— Яка комунікація з центральною владою щодо відновлення? Чи є, на ваш погляд, якась загальна стратегія у Центру та органів місцевого самоврядування?
— Профільні міністерства почали працювати над відновленням критичної інфраструктури. На часі починати розробляти ґрунтовну програму відновлення житла людей. Це надзвичайно важливе питання, і я сподіваюся, що Кабмін підійде до нього зважено. Я досліджував ціни на тимчасові модульні будиночки: то вони не набагато дешевші від повноцінного житла, а от за якістю та тепловтратами — програють. Люди готові почекати кілька років, щоб отримати рівноцінне житло.
— Ваше бачення нового вигляду міста. На яке місто чи на який стиль в архітектурі має рівнятися Чернігів?
— Чернігів дуже самобутній. У нас є генплан і концепція розвитку міста. Ми зараз доопрацьовуємо цю концепцію з однією архітектурною студією. Та найголовніше завдання — відбудовуючи квадратні метри, не порушити цієї самобутності міста й не втратити історичних переваг та автентичності.
— Окупанти зруйнували ТЕЦ, і в одному з ефірів ви казали, що відновлювати її дорожче, ніж побудувати нову. Якщо не відновлювати зруйновану ТЕЦ, чи перезимує місто? Які альтернативні плани?
— ТЕЦ введена в експлуатацію у 1965 році за типовим радянським проєктом. Працює ТЕЦ завдяки спалюванню висококалорійного вугілля або газу в величезних, як десятиповерховий будинок, котлах, де перегрівається вода до 140 °С, і пар із котлів потрапляє на лопати турбін генераторів, які виробляють електроенергію. Потім цей пар через теплообмінники нагріває теплоносій, який потрапляє до осель громадян та інших споживачів. Котли технічно розраховані саме на повний цикл, тобто тільки з виробництвом електроенергії. Перспектива по набагато дешевшому за газ вугіллю наразі незрозуміла. А виробництво електроенергії на дорогому газі — надзвичайно збиткове. І через це ТЕЦ, відповідно, колосально збиткова.
На сьогоднішній день у нас немає ні часу, ні коштів для повної реконструкції чи часткової серйозної модернізації ТЕЦ, і ми намагаємось утримувати той, по суті, металобрухт, що залишився ще в умовно робочому стані.
Наразі ми вирішуємо питання технічної готовності ТЕЦ вчасно ввійти в опалювальний сезон на природному газі. З часом ми ухвалимо рішення з залучення профільних проектантів щодо подальшої раціональної технічної моделі ТЕЦ.
— Яка доля садочків, шкіл та вишів, котрі зазнали обстрілів? Відомо, що шість садків не відновлять роботи з 1 вересня. Наскільки це критично для міста?
— У нас є запит на відвідування садочків 2,5 тисячі дітей. Практично на сьогодні сім садочків готові або майже готові до роботи за нормативами щодо підвальних приміщень і зможуть узяти на виховання десь 1,8 тисячі дітей.
Шукаємо спільне рішення з ДСНС, як бути із закладами без підвальних приміщень, бо суспільний запит є, а нам треба забезпечити безпеку дітей.
Без проблем зможемо запустити п’ять навчальних закладів і один спеціалізований, це точно. Це саме ті заклади, які не мають пошкоджень. Загалом, у місті 34 навчальних заклади і два спеціалізованих. Ми маємо шість шкіл зі значними руйнуваннями, які потребують великого обсягу відновлювальних робіт.
Є видані векселі на ремонтні роботи окремих закладів від донорських організацій, і ми не витрачаємо наразі бюджетні кошти на ремонт цих закладів. Але якщо кошти донорів вчасно не надійдуть — ми просто змарнуємо час.
Зазнав руйнувань наш Політехнічний університет, наскільки мені відомо, його перенесли в Черкаси.
— Як узагалі працює економіка міста?
— Київська школа економіки давала оцінку в 4,2 мільярда по збиткам міста Чернігова. Це загалом й інфраструктура, і житло, і бізнесовий сектор. У нас знищено або дуже пошкоджено багато промислових підприємств. Значних руйнувань зазнала група підприємств ЗАЗ, де працювало 1100 людей.
— Які великі підприємства змогли відновити роботу? Чи багато їх зважилися на релокацію?
— Великі підприємства не змогли. Але нині ведеться дуже небезпечне полювання міськвиконкомів інших міст на чернігівський бізнес. Це схоже на економічне мародерство під безпековою маркою. І навряд чи люди, які перевезли свій бізнес, за кілька років повернуться в Чернігів.
Уряд мав би звернути увагу та обмежити такі явища. Бізнесу зараз пропонують податкові преференції щодо місцевих податків, відшкодування логістичних витрат і обіцяють «бронь» працівникам у військкоматах.
Має бути низка законодавчих ініціатив щодо податкових преференцій для таких міст, як Чернігів, доступні кредити від державних банків, страхування бізнесу, питання компенсації втрат.
— Що з наповненням і виконанням бюджету? Які економічні втрати?
— Планові власні надходження 2022 року — близько 2,5 мільярда гривень. За попередніми підрахунками, бюджет міста недоотримає 1,2–1,3 мільярда гривень.
Крім того, не вирішено питання відшкодування різниці в тарифах, а це 207 мільйонів гривень, за попередній опалювальний період. Та ще додатково були непланові видатки на відновлення житлового фонду та підвищення обороноздатності міста. Це близько 300 мільйонів. Відповідно, ще нам доведеться підтримувати комунальні підприємства десь на 100–150 мільйонів через збитковість тарифів.
Відповідно, з урахуванням прогнозних недонадходжень та вимушених додаткових непланових видатків, діра в бюджеті для Чернігова наприкінці 2022 року сягатиме близько двох мільярдів гривень. Це значна сума, яку треба обговорювати на рівні уряду. Ці прогнози я давав міністру фінансів ще 12 квітня.
— Ініціативна група з перейменування вулиць при управлінні культури пропонує перейменувати більше 140 вулиць. Яка ситуація зараз? Чи важливо наразі продовжувати декомунізацію?
— Такі сигнали від міст важливі. Ми проводимо суспільне обговорення, і це питання турбує людей. Та оскільки війна ще триває, а зміна назв вулиць потягне за собою клопоти для людей — зміну паспортних даних, реєстрації, особових карток із надавачами послуг, а заміна цих бланків буде не безкоштовна і займе багато часу, ми повернемося до цього питання після перемоги. Обов’язково.
— З перейменуванням зрозуміло. А як люди ставляться до московського патріархату, релігійні питання на часі?
— Є багато випадків, коли цілі громади парафіян примушують священнослужителів переходити від Української Православної церкви московського патріархату до Православної церкви України. Я вважаю, що це має бути рішення громад. Ми не приймали рішень про заборону. Таких рішень ми не можемо приймати, з юридичної точки зору, це більше політичні рішення. Це треба вирішувати на державному рівні.
— Нині тривають процеси всередині УПЦ і її переговори з ПЦУ щодо можливого природного об'єднання. Як думаєте, якщо московський патріархат таким чином номінально самоліквідується, або буде заборонений, або певна партія змінить назву, — чи змінить це ідеологію й менталітет людей?
— Одним із завдань цієї війни Путін ставив саме денацифікацію. Я вважаю, що успіхів він добився значних, але в зворотному напрямку. Думаю, відсотків 95% своїх навіть ярих своїх прихильників він від себе відвернув. Навіть в УПЦ московського патріархату. Їхні храми теж бомблять російськими ракетами. Хоча прихильників Росії було досить, бо не були б здані території на півдні й на сході, і війна відбувалась би по-іншому.
Ми зараз переживаємо внутрішні тектонічні зміни у сприйнятті Росії. Якщо навіть прийде інший президент і вибачиться за діяння Путіна, у найближчі десятиліття українці ненавидітимуть російську федерацію та вважатимуть росіян фашистами. Так, на сьогоднішній день на знак примирення з Німеччиною ми утримуємо могили тих німецьких фашистів, які, можливо, розстрілювали наших дідів і прадідів під час Другої світової. Ну й сьогодні ми не ставимося до німців як до фашистів. Але ці зміни не могли прийти в 1950-х чи 1960-х роках. Я вважаю, колись буде якесь примирення з росіянами, але це буде точно через десятиліття, адже на сьогодні це примирення точно неможливе. Стільки смертей і руйнувань приніс «русскій мір», що навіть найактивніші його прихильники зреклися своєї ідеології.
— У Чернігівській міській раді було чотири депутати від нині вже забороненої партії ОПЗЖ. Чи працюють вони сумлінно на місто?
— Наскільки мені відомо, вони вийшли з фракції, не знаю, чи були партійні й чи вийшли з неї. Один навіть склав мандат, але він і раніше на сесії не ходив. Але ж зараз за списком підтягнеться наступний кандидат (депутати заборонених партій продовжують виконувати свої повноваження в парламенті та в місцевих радах, і лише вироки у конкретних справах можуть позбавити їх мандата. — І.Л.).
— Рух ЧЕСНО веде Реєстр держZрадників. Були в Чернігівській міській раді працівники або депутати, які співпрацювали з російськими окупантами і виявилися колаборантами?
— Ні, в нас люди налаштовані патріотично. Мені невідомо про такі факти. Понад те, знаю людей, батьків трьох, чотирьох дітей, які за законом мають право залишити країну, але ми постійно пліч-о-пліч.
— Як ви відновлюєтеся психологічно й фізично в умовах війни? Що вас наповнює? Як вдається тримати себе у формі, щоб приймати важливі рішення?
— Я гуляю часто пішки Черніговом. Спілкуюся з людьми. Підтягую англійську. Займаюся вже не спортом, а лише фізкультурою, і, на жаль, нерегулярно. А ще — мені подобається читати різну аналітику, особливо надихає статистика втрат ворога.
Більше статей Ірини Латиш читайте за посиланням.