Майбутня парламентсько-урядова коаліція має врахувати помилки попередньої, зокрема, забезпечити достатній для реформування країни рівень законотворчості та налагодити взаємодію з Президентом. На цьому наголошує доктор юридичних наук, професор Василь Лемак.
З 240 законів, ухвалених у період діяльності попередньої коаліції (від початку серпня 2006 до початку жовтня 2007 року), лише 27 є первинними законодавчими актами, котрі самостійно регулюють певну ділянку суспільних відносин, нагадав експерт.
При цьому три з них стосуються дозволу на використання збройних сил за межами держави (або території України для іноземних військових частин), один — чисельності Збройних сил, один — амністії, один — Голодомору в 1932–1933 роках, два — митних тарифів і вивізного мита, один — захисту майна Федерації профспілок, один — продовження процедури ліквідації банку «Україна», один — Євро–2012, один — державних нагород трудовим колективам, один — «Київської політехніки», один — дитячого харчування, один — генетично модифікованих продуктів і ще три — державних програм або засад державної політики з певних питань.
«Наведена кількість — це далеко не ті результати законотворчості, яких потребує українське суспільство в період його нібито інтенсивного реформування», — підкреслив він.
Крім того, звернув увагу фахівець, у період діяльності попередньої коаліції «парламент працював незалежно від уряду, а уряд — незалежно від парламенту». При цьому уряд ініціював лише близько 12% від загальної кількості зареєстрованих у парламенті законопроектів.
«Кабінет міністрів України усунувся від активної законопроектної діяльності. У розвинених демократичних державах уряди є головними ініціаторами і розробниками законопроектів: питома частка урядових розробок у загальній кількості законопроектів там сягає 95%», — зазначив він, додавши, що діяльність парламенту при цьому має спрямовуватися передовсім на законодавче забезпечення діяльності уряду.
На гідний рівень також повинна бути виведена взаємодія коаліції з головою держави, наголосив Василь Лемак.
«Взаємодіяти з Президентом — означає шукати компроміс із ним у процесі вироблення рішень аж до остаточного схвалення парламентом законів (зважаючи на його право вето) та схвалення урядом рішень (зважаючи на його повноваження їх «зупиняти»). Такий підхід є визнаною практикою в розвинених державах. Тому президенти в інших державах загалом рідко накладають вето на прийняті закони», — пояснив експерт, нагадавши, що лише з початку серпня 2006 по січень 2007 року Президент України наклав вето на 35 законів (кожен четвертий).
Детальніше читайте у статті Василя Лемака «Уроки для коаліції номер два» у свіжому номері «ДТ».