Напередодні нового політичного сезону розгортається черговий спектакль, в центральних ролях якого виступлять представники антикорупційних громадських організацій.
Більше півроку тривала епопея зі скасуванням е-декларування для третього сектору, процес намагались модерувати прямо з Банкової. Відповідальний з АП Дмитро Шимків нині відсторонений від процесу. Наразі ніхто не може спрогнозувати, чим все ж таки закінчиться цей спектакль.
Майже рік тому, в березні 2017-го, Верховна Рада України ухвалила вельми специфічне рішення, яке відкинуло відносини влади з громадським середовищем на чотири роки назад, прямо в часи розквіту режиму Януковича. Плідна співпраця зразка 2014-2016 рр. завершилася прийняттям закону, котрий зобов'язав представників антикорупційних громадських організацій подавати електронні декларації нарівні з чиновниками.
Тоді проявився величезний світоглядний розрив між вищими посадовцями держави та представниками третього сектора. Більше того, почали викристалізовуватись елементи значно глобальнішого питання: влада усвідомила в особі громадськості безпосереднього конкурента на наступних виборах, - представники відомих організації бачать себе в парламенті наступного скликання, і вони справді мають для того підстави.
Перша спроба входження активістів у Верховну Раду, яку спостерігала вся країна 2014-го, дала, в результаті, підвищення суспільного запиту на реформування державних інституцій. Доти він [запит] був неструктурованим, але вже за рік громадяни стали свідками впровадження законодавчих новел, які вкрай важко назвати неуспішними. Буквально кожен представник третього сектора, ставши парламентарієм, відіграв роль своєрідного драйвера прогресу у профільних сферах.
Це неабияк дратувало правлячі кола, що звикли за щільно зачиненими дверми "вирішувати" долю цілих секторів економіки. Сергій Лещенко та Єгор Соболєв у профільному комітеті просували нові антикорупційні норми і обстоювали право НАБУ на існування. Олена Сотник та Мустафа Найєм виходили з постійними ініціативами щодо функціонування правоохоронних органів. Світлана Заліщук якісно відпрацювала у сфері міжнародних зв'язків. Вікторія Войціцька боролася за прозорість енергетичного сектора країни. Всі вони довели, що нова кров значно освіжила парламент і надала того драйву, який не спостерігався під час попередніх скликань.
"Я тебе породив, я тебе і вб'ю"
Щоб не пустити в залу наступного парламенту нових представників третього сектора, які вже навчилися грати за правилами hard political talk, використовуючи факти з корупційного минулого політиків та непоясненого майна, політичні бонзи вирішили максимально закрутити гайки для громадськості. Тим більше що буквально за півроку до того довелося задекларувати свої активи у значно ширшому форматі, включно з готівкою, цінним рухомим майном (годинниками, колекціями зброї, витворами мистецтва) тощо.
Це дуже вдарило по самолюбству політичного бомонду.
Оскільки методи в українських можновладців не такі людожерські, як у прокремлівських кіл, вибрали більш гуманний спосіб: у відповідь примусили всіх антикорупціонерів розкрити статки. Вочевидь, в основі цього кроку лежало дві цілі: знайти "грантоїдські" мільйони, знищивши репутацію активістів, і згодом спробувати вгамувати їх через абсолютно підконтрольний Банковій орган - Національне агентство з питань запобігання корупції.
Наразі можна стверджувати: вгамувати представників антикорупційних громадських організацій не вдалося. Ніхто не прищулив вуха, як лякливий заєць. Навпаки, активісти стали ще більш впевненими у своїй правоті, як чеширські коти.
Після чималої порції критики з боку єврокомісара з питань регіональної політики Йоганнеса Гана, посольств Сполучених Штатів та Великої Британії, а також ряду міністерств закордонних справ і міжнародних організацій команда президента зрозуміла - вони трохи "загрались". Активісти національного рівня відразу заявили про дискримінаційність ухвалених норм, а також їх неконституційність і невідповідність підходові правової визначеності, що є частиною ширшого принципу - верховенства права. Але ніхто не відмовився їх виконувати, хоч і не до кінця було зрозуміло, хто ж підпадає під дію закону.
Цей крок із боку третього сектора нагадав хокейний матч, коли воротаря замінив польовий гравець. Громадськість готова чимось пожертвувати і дуже ризикнути, тільки б довести свою правоту й водночас продемонструвати дрібномстиве обличчя керівництва на Банковій та репрезентантів його волі в стінах парламенту.
Більше того, ряд активістів національного рівня і так уже неодноразово подавали свої декларації - під час балотування до рад громадського контролю, кандидуючи на посади в державному управлінні чи займаючи місця у відбірних комісіях. Тому незрозуміло, на що, в цьому аспекті, розраховували представники провладних верхів, адже лідери громадського сектора давно "показали свої кишені".
Епічна історія спроби дискредитувати громадськість
Тепер деталізуємо перебіг подій під час ухвалення "правок Чорновол". У другій хвилі декларування статків чиновників (1 січня - 31 березня 2017 р.) свої дані в систему мали подати відразу всі представники органів публічної влади. Розуміючи, що окремі категорії військовослужбовців не мають змоги внести свої дані в Реєстр е-декларацій, президент України ініціював законопроект, який мав врегулювати це питання.
У пояснювальній записці до проекту закону написали, що обов'язок подавати декларації міг призвести до масового залишення місць проходження служби. Окрім цього, заповнення декларацій на офіційному веб-ресурсі НАЗК потребує часу та відповідних технічних можливостей (комп'ютерна техніка, безпечне підключення до Інтернет-мережі), що вкрай складно забезпечити в зоні проведення АТО. Тому, з одного боку, пропозиції президента знаходили позитивний відгук, а з іншого - громадські активісти побоювалися розтягнення Закону "Про запобігання корупції" через дрібні зміни та "правки з голосу", що, зрештою, зруйнує плацдарм антикорупційного законодавства.
Проте вже під час засідання профільного парламентського комітету народний депутат Тетяна Чорновол намагалася просунути свою версію змін до законопроекту №6172. Нею пропонувалося додати до списку декларантів головних редакторів і засновників ЗМІ, керівників органів громадських організацій, що здійснюють діяльність у сфері запобігання та протидії корупції, а також представників громадських рад при державних органах та рад доброчесності. Тодішній очільник профільного комітету Єгор Соболєв попросив своїх колег усвідомити, що вищезгадані правки жодним чином не стосуються обговорюваного закону. Більше того, такий підхід суперечив Регламенту ВРУ. Проте це не вплинуло на провладну більшість у комітеті, яка підтримала пропозиції Чорновол.
До речі, згодом ці ж самі парламентарії - члени БПП, Народного фронту, Опоблоку, РПЛ та групи "Відродження" - реалізують план зняття Єгора Соболєва з посади керівника профільного комітету. Це, як і підтримка законопроекту в частині е-декларування для антикорупційників, стало можливим лише завдяки доукомлектуванню комітету депутатами від провладної коаліції на початку 2017 р.
Як наслідок, після обговорення законопроекту президента, що, в ідеалі, мав урегулювати лише питання відтермінування подачі е-декларацій для офіцерів Збройних сил України, він потрапив до сесійної зали, де 268 народних обранців радо його підтримали. Цей законопроект і запровадив обов'язок подавати е-декларації для представників антикорупційних організацій, при цьому норму про редакторів та засновників ЗМІ таки вилучили з кінцевої версії тексту.
Єгор Соболєв разом зі своїм колегою Романом Семенухою спробували провести через сесійну залу проект постанови про скасування результатів голосування парламенту через допущені значні регламентні порушення розгляду і голосування. Але їхня ініціатива провалилася. Провладна більшість депутатів досягла бажаного: громадські активісті пожнуть плоди, які самі попередньо й посіяли, за безпосередньої підтримки міжнародної спільноти.
Тоді стало зрозуміло, що це була спланована акція, в якій Тетяна Чорновол відіграла тільки роль "механізму впровадження". План помсти, як це згодом назвуть представники громадського середовища, був розроблений на найвищому рівні. Синхронність, із якою набрали таку кількість голосів, лише підтверджувала погодження між ключовими парламентськими гравцями.
Більше того, парламентарій із президентського оточення особисто зазначав, що вони отримали неймовірне моральне задоволення, натискаючи кнопку "за" під час голосування за президентський законопроект саме з "правками Чорновол".
Антикорупційний вальс: крок вперед - два назад
Як уже зазначалося, західні партнери і представники правозахисних організацій усіх рівнів виступили з вимогою скасувати е-декларування для представників третього сектора, які займаються сферою запобігання корупції. Розуміючи, що на запровадженні ProZorro та сумнівних конкурсах далеко не заїдеш, команда президента почала втягувати громадськість у робочу групу для напрацювання законопроектів, які нібито мають виправити ситуацію й скасувати обов'язок подавати е-декларації.
Багато антикорупційних активістів відразу заявили, що не входитимуть до робочих груп, оскільки це лише затягне час і дасть можливість владі демонструвати сам процес як конструктивну роботу над виправленням ситуації, що виникла у стінах Верховної Ради. На базі Адміністрації президента створили робочу групу, яку очолили Дмитро Шимків та Ростислав Павленко. Перші засідання й подані президентом до парламенту законопроекти (№6674 і №6675), яскраво продемонстрували: це буде мова ультиматумів, а не конструктивна розмова. Немає голосів у парламенті, президент втрутитися не може, тому беріть те, що є. А запропонували, звісно, далеко не ідеальний варіант виходу з цієї абсурдної ситуації.
Певна річ, не всі представники громадськості носили рожеві окуляри. Дехто відмовився продовжувати гру в піжмурки, заявивши - якщо команда президента створила проблему, хай сама її й вирішує. Інші, менш радикалізовані, періодично запевняли своїх колег, що законодавство найближчим часом змінять і обов'язок декларуватись приберуть. Проте час минав, тему забалакували, а віз і нині там.
Зрештою, на базі Реанімаційного пакету реформ були розроблені власні пропозиції до законопроектів Порошенка та передані безпосередньо в Адміністрацію президента і у профільний комітет. Вочевидь, внесок громадськості в конструктив як у питанні врегулювання неконституційних норм щодо е-декларування для антикорупційників, так і в питанні запровадження прозорості для громадських організацій в цілому провладні сили не цікавить.
Не вдаючись до складних юридичних конструкцій і деталей двох пропрезидентських законопроектів, варто зазначити, що в них закладено такі ж драконівські методи контролю. Тільки тепер "ланцюговим псом" мало стати не НАЗК, що відстежує активістів-ухильників від е-декларування, а податкова служба, яка матиме надширокі дискреційні повноваження стосовно всіх громадських організацій країни. Занадто жорсткі санкції за потенційні порушення в їхній роботі асоціюються з балансуванням на краю прірви, коли поруч із тобою ходить "контролер від держави" і в будь-який момент може зіштовхнути вниз.
Зауважимо: якщо провладні сили і персонально президент справді готові скасувати неконституційні "правки Чорновол", то вони можуть швидко проголосувати за законопроект №6271, поданий групою депутатів (автори - Крулько, Заліщук, Сотник, Луценко, Чумак та інші). Проте, як свідчать джерела в АП, про цей варіант ніхто навіть чути не хоче.
Президентська команда хоче "крові" (е-декларування для активістів) або нерівнозначного "обміну полоненими" (тотальний контроль за ГО взамін е-декларування). Саме для того вони й розпочали кампанію проти всього громадського активу, почергово створюючи репутаційні ризики для всіх яскравих особистостей із третього сектора. Навіщо їм це? Бо хто ж хоче йти на наступні президентські та парламентські вибори, маючи під боком стільки молодих громадян, які продовжуватимуть конструктивно критикувати відсутність реформ і розквіт корупції в країні.