Минулого тижня Федеральна служба безпеки РФ вкотре відзначилася у питанні створення приводів для міжнародного скандалу.
30 вересня в Москві було затриманого паризького кореспондента державного інформаційного агентства "Укрінформ" Романа Сущенка. Через кілька днів російські правозахисники випадково виявили журналіста в Лефортовському СІЗО, після чого інформація про його затримання просочилася в пресу. Практично одразу ж після цього, рішенням російського суду, Сущенка заарештували на два місяці, за підозрою у шпигунстві. Реакція України і міжнародної спільноти не забарилася. Українські журналісти пікетували російське посольство в Києві, а Верховна Рада звернулася до світової спільноти з проханням про захист журналіста. Представник ОБСЄ з питань ЗМІ Дуня Міятович направила в Росію запит з вимогою звільнити Сущенко, цього же потребували Міжнародна федерація журналистів і депутатів Європарламенту. Однак, Кремлю, судячи з усього, ці колективні стогони мало цікаві. Незважаючи на ноту українського МЗС, до Романа Сущенка досі не допустили українського консула, а адвокат журналіста Марк Фейгін уперше побачив свого підзахисного тільки 4 жовтня. Втім, сам Фейгін вважає, що його допустили до Сущенка досить швидко. Про це та про деталі перебування українського журналіста в СІЗО ФСБ DT.UA розпитало Фейгіна відразу ж після його першої зустрічі з підзахисним.
- Марку Захаровичу, ви нарешті змогли потрапити до свого підзахисного Романа Сущенка. Розкажіть, який у нього вигляд, як він почувається та які умови його тримання.
- Роман перебуває у двомісній камері. У цій в'язниці (Лефортовське СІЗО. - О.Д.) здебільшого всі камери двомісні. Після карантину (процедура медогляду при поміщенні в СІЗО. - О.Д.) йому повернули речі, в яких його затримали: футболку, штани, куртку. Почувається він нормально, досить бадьоро. Я не виявив навіть тіні пригніченості, моральний стан Романа не вселяє жодних побоювань.
Можу також сказати, що потрапив до нього досить швидко. Вважаю, що півтора дня, які мені знадобилися для вступу в справу та зустрічі з підзахисним, за мірками російського "гібридного" судочинства, - швидкість майже космічна. Для довідки скажу, що більшість адвокатів, які намагаються потрапити до того ж таки Панова або Захтея, затриманих у справі "кримських диверсантів", не можуть цього зробити вже два місяці.
- Про що, на вашу думку, свідчить такий швидкий допуск вас до справи?
- Думаю, на те є комплекс причин. По-перше, все дуже гучно й галасливо, публічно. А по-друге, може це звучить нескромно, але все-таки вони мене побоюються більше, ніж інших адвокатів, через ту ж таки публічність.
- Кажуть, Лефортовська в'язниця - мало не фортеця, в яку дуже важко потрапити. Вперше інформацію про Романа Сущенка оприлюднили російські правозахисники. Туди пускають звичайних правозахисників?
- Інформацію оприлюднили члени ГСК (Громадська спостережна комісія. - Ред.). За законом, її представники мають право відвідувати місця утримання під вартою та в'язниці - для перевірки умов тримання і дотримання прав людини, у тому числі вони можуть відвідувати й цю в'язницю.
Лефортовське СІЗО - невелике, це колишня в'язниця КДБ. Її ще іноді називають "відомчою". Вона справді особлива: там утримуються особи, обвинувачувані або підозрювані в дуже серйозних злочинах. Переважно їхні справи веде слідче управління ФСБ Росії.
- Ви вже казали, але я ще раз уточню: Романа не катують?
- Ні. Ніхто його не катував. Його, як зазвичай, психологічно "розводили" - мовляв, "ти будеш сидіти 12 років" і "тобі треба підписати явку з повинною". Це звичайний набір методів (ФСБ. - О.Д.), нічого надприродного. Явки з повинною Роман, звісно, не підписав.
- Чи запитували ви Сущенка, як він опинився в Москві? Адже, як колишній військовий і тепер журналіст, він не міг не розуміти, що в нинішній ситуації в Москву їздити небезпечно, навіть коли це поїздка до родичів.
- На жаль, я не мав можливості обговорити це за той короткий час, що я в нього пробув. Але, за моєю інформацією, це був його приватний візит до брата. Це була короткочасна поїздка, не думаю, що викликана якимись особливими причинами. Професійні обов'язки Роман виконувати не планував.
- Чи казав він вам, за яких обставин його затримали, і як це відбулося?
- Я вивчав постанову про порушення кримінальної справи. Це було звичайне затримання, стосовно Сущенка провели оперативний захід.
- Ви можете розповісти, у чому конкретно його обвинувачують?
- Обвинувачують його у шпигунстві, за ст. 276 КК РФ. У постанові справді є така собі фабула обвинувачення з описом подій. На жаль, про ці події я розповісти не можу, оскільки вони можуть становити державну таємницю. Я не давав підписки про нерозголошення, але якщо зараз вдамся в деталі, це послужить підставою для виведення мене зі справи, а Роман дуже просив допомагати йому, і я не можу так ризикувати. Проте жодного шпигунства там немає.
- Вас допустили до матеріалів справи?
- Так, я отримав допуск, оскільки звернувся з клопотанням про вступ у справу, на підставі угоди, укладеної з дружиною й підтвердженої самим Романом. Очевидно, слідчий виніс і подав у СІЗО відповідну постанову, власне, на цій підставі мене до нього й пустили.
- Як ви вважаєте, з якою метою затримано Романа Сущенка? Адже ФСБ РФ не могла не припускати, що арешт журналіста автоматично призведе до великого міжнародного скандалу?
- Могли розуміти, а могли й не розуміти. Їхню поведінку прогнозувати важко. Я на їхньому місці ніколи не буду, але, якби ви запитали, я б десять разів подумав: а чи варта шкурка вичинки? Адже йдеться про журналіста, який, до того ж, 6 років працює в Парижі, а це означає, що точно буде скандал.
Я не знаю, чим вони керувалися. Проте якщо вони вважали його шпигуном, то могли б просто не пускати його в країну. Хто заважав це зробити? Я не можу точно стверджувати, але, можливо, він був їм для чогось потрібен.
- Може, вони хочуть зробити з цієї справи такий самий показовий процес, як над Савченко?
- Як можна зробити показовий процес, якщо він буде закритим, через наявність у справі державної таємниці? Думаю, більш слушним є припущення, що Сущенка хочуть засудити і обміняти на когось, кого утримують у Києві.
- Ось я саме й хотіла запитати: чи не вважаєте ви, що Сущенко став черговим українським заручником у руках російської влади?
- З політичної точки зору - звичайно.
- Як вважаєте, яким може бути предмет політичного торгу в цьому випадку?
- Я не знаю, хто з громадян Росії утримується в українських в'язницях як обвинувачуваний або засуджений, і чи є серед цих людей працівники спецслужб. Але якщо такі є і про це знає російська сторона, мабуть, на таких людей могли б обміняти. Я виходжу виключно з попередньої практики: був же обмін у справі Савченко? Чому б йому не бути й в інших випадках?
- Наступне запитання, звісно, риторичне, та все ж таки… яка перспектива виграти цю справу?
- Нульова. У Росії немає суду, в якому можна було б виграти хоч якусь справу. Виправдувальних вироків не існує, тим більше - у політичних справах проти українців. Не існує рішень, які були б не на користь владі. Інакше - навіщо б вони його "брали"?
Тим часом це не означає, що людину не можна врятувати. Треба розділити поняття "виграти справу" і "врятувати". І врятувати Романа можна.
- Яким чином?
- Публічний тиск може привести до його звільнення або обміну. Я вважаю, що в цій справі це можливо. До мене долітають усілякі суперечки на тему "може, Фейгін не так захищає, набиває політичну ціну підзахисним, а обмін у таких умовах може бути занадто дорогим", і т.д. Критика - це добре, дискусії - це чудово, але коли вони ґрунтуються на нерозумінні - це сумно.
- Але ж публічний резонанс справді піднімає ціну Романа як заручника.
- А хто визначає, яка ціна людської долі? І потім, якщо ми захищаємо Романа як журналіста й українського громадянина, хіба ми не діємо в інтересах самого українського суспільства? Закиди в тому, що хтось достойний, а хтось не достойний, суто суб'єктивні. Ось, наприклад, за Савченко як боролися! Зрозуміло, що суспільство трохи розчарувалося, отримавши Савченко назад, проте вона вдома.
Я вважаю, що за Савченко правильно боролися і заплатили правильну ціну. Бо це потрібно було не тільки самій Савченко, а й українцям.
Ви знаєте про долю Гілада Шаліта (ізраїльський військовий, захоплений у полон палестинцями в 2006 р. і звільнений за обміном у 2011 р., після кількох безуспішних операцій із його визволення. - О.Д.). За нього віддали півтори тисячі терористів, які відбували покарання, і це при тому що в бою він проявив себе не найкращим чином. Але ізраїльське суспільство знайшло в собі сили й можливості його обміняти, адже інші солдати, бачачи, як боролися за долю Гілада Шаліта, не боялося, що їх кине рідна держава.
Або ось, наприклад, Черній, який свідчив проти Сенцова й Кольченка. Скільки коштує його життя? Ну от, людина - не герой, розклеївся й усіх здав. Його треба рятувати? Адже він усе одно - громадянин України.
Людське життя саме по собі дуже дороге. Не всі люди сильні, люди бувають і слабкими. Але тільки українське суспільство може вирішувати, чи дає воно фору таким слабким людям відносно сильних. Це не мені вирішувати.
P.S.
Поки верстався номер, стало відомо, що представники слідства в Росії пред'явили Роману Сущенку офіційне звинувачення в шпигунстві, а українські дипломати домоглися зустрічі з ним наступного тижня.