Цього тижня дві сусідні держави черговий раз шокували весь світ. В Україні засудили на чотири роки одного з лідерів опозиції - Юрія Луценка. А в Білорусі влада впродовж двадцяти чотирьох годин вислала двох послів: Польщі та ЄС.
Білоруська влада теж починала свою діяльність запроторенням за грати опозиціонерів - і все не може зупинитися. Проти режиму Лукашенка вже застосовано санкції, зокрема заарештовано рахунки і заборонено в’їзд на територію Європи і Америки тим, кого визнано персонами нон-грата. Дипломатичний корпус, який працює в Україні, лише почав складати такі списки. На олівець
узято, зокрема, суддів, керівників силових
структур. Ця поки що «чернетка» постійно поновлюється і може стати серйозною проблемою для сьогоднішньої влади. А з чого все починалося? З політичної помсти і необдуманих фраз. Тоді як на кону - імідж України і доля українського народу.
Цього тижня Посол ЄС в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра заявив, що президент України не виконує взятих на себе зобов’язань перед Європою у питанні поліпшення інвестиційного клімату та боротьби з корупцією. Офіційний Київ відреагував у тому стилі, що, мовляв, Посол ЄС в Україні говорить щось не те і все не так. Бачте, «в МЗС України із зростаючим здивуванням спостерігають за публічними висловлюваннями Посла ЄС в Україні Жозе Мануеля Пінту Тейшейри, які від місяця до місяця все менше відповідають тому, що за усталеними в міжнародному спілкуванні традиціями можуть собі дозволити дипломати».
«Ми б спокійно і навіть з радістю спостерігали за «українізацією» пана Тейшейри, якби його політологічні оцінки та судження сприймалися українськими громадянами та ЗМІ як його особиста думка, а не офіційна позиція 27 країн - членів Європейського Союзу», - підсумували в МЗС.
ЄС миттєво відреагував, висловивши підтримку своєму послу, і назвав заяви МЗС необґрунтованими нападками на людську порядність та професіоналізм.
Згадалося, як, щойно з’явившись у Мінську, я як Посол України у рамках підготовки до Дня прийняття Декларації про державний суверенітет України запросив на святкове прийняття білоруських гостей, до списку яких увійшов, що закономірно й очевидно, і Станіслав Шушкевич, голова Верховної ради Республіки Білорусь 1991-1994 років. Не минуло й кількох днів, як мене запросили до МЗС РБ і хвилин 30 пояснювали, що, бачте, я не тих політиків запрошую й не з тими політиками спілкуюся.
Переді мною сидів і монотонно говорив молодий чоловік. Він важко добирав слова, напружувався й періодично червонів від власних словосполучень. Хвилинами мені його було жаль... Завершивши свій спіч, чоловік поцікавився, чи немає в мене до нього запитань. Що я міг сказати? Що інтереси моєї країни, міжнародні конвенції зобов’язують мене моніторити політичну ситуацію, зустрічатись із представниками різних владних, політичних, громадських об’єднань? Він це знає і без мене... На що з посмішкою я йому відповів: «Можливо, ви б мені пояснили, в якій частині на території РБ діють, а в якій не діють міжнародні конвенції, що регулюють діяльність дипломатичного корпусу, а при цьому доклали список осіб, із якими посол України може і не має права спілкуватись у Білорусі?». На цьому розмова скінчилася...
Пізніше я дізнався, що для проведення таких розмов не рідше, як раз на тиждень, до МЗС РБ запрошують послів країн Європейського Союзу з погрозами визнання персонами нон-грата. Весь мінський істеблішмент гудів у здогадках, кого першим відправлять із Білорусі. Очевидно, що ваш покірний слуга дуже скоро посів у цих рейтингах лідируючу позицію і до припинення каденції так її й тримав.
Згадав ці митарства, бо дивно збіглися в часі... А чому дивно? Закономірно збіглися в часі дві події в Україні та Білорусі. В Україні - виголошені претензії до посла Тейшейри, а в Білорусі - висилка двох дипломатів: посла Польщі Лешека Шерепки та посла ЄС в РБ Майри Мора.
Загнаний у кут діями братньої Росії, останній диктатор Європи Лукашенко не знайшов іншого способу нагадати про себе, як розпочати висилку дипломатів. Що ж примушує Лукашенка так діяти, тоді як в його оточенні говорять про завершення кризи, про порятунок, що прийшов від Митного союзу? А порятунок цей виявився черговим блефом. Економіка розвалюється, союзники забирають останні об’єкти власності - нафтопереробні заводи, газову трубу. Уже говорять про можливу приватизацію автопідприємств БєлАЗ, МАЗ, металургійного комбінату…
Закономірно, що в цей момент Лукашенко згадав історію п’ятирічної давності, коли Захід за відновлення діалогу, а точніше - заради звільнення політв’язнів Олександра Козуліна, Михайла Маринича та інших, відкрив кредитні ресурси на загальну суму майже 5 млрд. дол. США. Чому б не спробувати й тепер? Помилка лише закралася в розрахунок: тоді Захід розпочинав свою real politik, а тепер він (Захід) від неї відмовився. Як результат, усім послам країн ЄС рекомендовано залишити РБ.
Я не виключаю, що так само, як свого часу Лукашенко, знущаючись над політичними в’язнями, виторговував у Заходу допомогу, - президент Янукович задля можливості діалогу із Заходом розпочав переслідування Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. Навіщо думати про реформи, коли легше черговий раз пообіцяти розв’язати проблему політв’язнів для Заходу, а українцям - показати картинку: мовляв, зі мною ще спілкуються, отже - визнають.
Паралельно, поки точиться «дипломатична війна», розумні мізки напружуються, шукаючи словеса, якими обігрівають і годують народи в наших країнах, по накатаній схемі ідуть процеси приватизації. Все це подається як порятунок, як вселенське благо. Одна різниця: Лукашенко спродує все сусідським олігархам, а Янукович - своїм. Ну кому цікаво розбиратися, хто і як купив «Західенерго», «Вінницяобленерго», «Бєлтрансгаз», акції Мозерського НПЗ, коли йде як не «газова», то «сирна війни», а в новинах - повідомлення із серії «опозиціонери теж плачуть»?
Тим часом сидять у в’язницях кандидат у президенти Андрій Санніков і Микола Статкевич у Білорусі та кандидат у президенти Юлія Тимошенко в Україні. Ні, це не жертви для влади. Це – владна наживка для Заходу. Ну не покине ж демократичний Захід політичних в’язнів; вестиме переговори, вмовлятиме, а потім можна й про інше поговорити. Наприклад, виторгувати собі спокійне майбутнє.
А як схожі суди і судді! Всі ці процеси - як близнюки. Не важать ні прізвище судді, ні прізвище звинуваченого, ні стаття, а докази - і поготів. Бо все йде за обкатаною схемою процесу Ходорковського, а можливо - і більш ранніх процесів. Вам це не нагадує процеси над Дрейфусом, Бейлісом, Дімітровим? Так неприємно війнуло паралеллю від спогадів про ці давно минулі історичні події. А як суди підбирали терміни ув’язнення! Андрію Саннікову влада Лукашенка впаяла п’ять років, рівнісінько термін президентських повноважень. Юлії Тимошенко - сім років, рівнісінько під завершення другого терміну повноважень.
Правда, між Білоруссю і Україною поки що є й відмінності. Українська Верховна Рада, прозвана в народі «верховною зрадою», зависла над прірвою, в якій уже давно лежить білоруський парламент, прозваний у народі «палаткою». Ще залишилися рештки території без цензури на телебаченні, зокрема ТВі в Україні; в Білорусі - «Бєлсат», що транслюється, правда, з-за кордону. Вся опозиційна думка повільно перемістилася в соціальні мережі.
Перебіг подій останнього тижня у двох країнах зайвий раз підкреслив самобутність народів та схожість владних режимів. Так, поки що Україна не захворіла на бацилу авторитаризму, але перші симптоми того, що на терені Білорусі нині сягнуло апогею, ми вже спостерігаємо. Необхідно розуміти: механізм стосунків, який Європа відпрацьовувала десятиліттями щодо Лукашенка, може бути миттєво використаний до українського недемократичного режиму. Необхідно усвідомити, що товарооборот Білорусі з ЄС - 5 млрд. доларів, а України - 50 млрд. Наслідки застосування до України аналогічних політичних і економічних санкцій приведуть до катастрофи. Чи не час українській владі перестати дратувати світ?
Вже легко спрогнозувати перебіг внутрішньополітичних подій в Україні. Загострення економічної ситуації породить політичний конфлікт між владою та народом. Настав час зупинитися… Взяти паузу, сісти за стіл переговорів. Якщо впродовж весни цей процес не буде подоланий, то чемпіонат Європи з футболу може стати не демонстрацією величі України, а катастрофою влади. Потрібно розуміти, що перебування в одному місці понад 10 тис. чоловік в умовах нинішнього конфлікту держави і суспільства може стати полем бою. Згадайте, де з’явилися перші відверто-антивладні гасла й заклики. На стадіоні, під час футбольного матчу.
Не розв’язавши проблему політичних в’язнів протягом найближчих трьох місяців, нинішній владний режим дискредитує себе до такого рівня, що не зможе контролювати ситуацію під час проведення Євро-2012. При тому що за цей період Європейським судом будуть розглянуті справи, які вкажуть українській владі на неконституційність рішень щодо обох лідерів опозиції.
Чого б я не хотів найбільше - це через кілька років бачити на лаві підсудних представників влади Януковича. Найгірший порадник у політиці - почуття помсти. Зупиніться!