Минулої середи, 14 травня, Кабінет міністрів заслухав звіти голів облдержадміністрацій п’яти областей, де, на думку уряду, склалася найгірша ситуація з погашенням заборгованості із зарплати та спостерігається найбільше зростання цін. Відповідно Кабмін, підозрюючи керівників облдержадміністрацій у саботажі своїх рішень, порушив питання про їхнє звільнення. Ці претензії висунуто керівникам п’яти областей: Запорізької, Львівської, Херсонської, Черкаської, Волинської, а також главі Ради міністрів Криму. Водночас просочується нова інформація, ніби в президента Віктора Ющенка існує свій список кандидатів на звільнення з числа голів ОДА. У тому списку, кажуть, серед інших проблемних регіонів на першому місці стоїть Вінницька область. Таким ставленням, що не збігається з попередніми оцінками Вінниччини, таємний список викликав подив у деяких місцевих аналітиків. А можливо, просто недоброзичливці зводять наклеп. Адже за офіційною інформацією Вінницької ОДА, у регіоні один із найнижчих індексів інфляції в Україні. Індекс продовольчих цін в області у квітні становив 1,7% при середньому в Україні 3,1%. А якихось три місяці тому про Вінниччину непогано відгукувалися в Києві.
Тож із чим же більше пов’язані можливі оптові звільнення губернаторів? Із безперервними політичними іграми чи з реальними інфляційними показниками? І чи той обрано метод? А можливо, це черговий пошук концептуального порозуміння? Протистояння в питанні губернаторських кадрів між президентом (швидше секретаріатом президента) і прем’єром ввійшло у відкриту фазу. Чи не призведе воно до прихованих від широкої громадськості більш масштабних торгів? Тоді яка ж ціна питання? І ким із регіональних лідерів, цікаво, готові пожертвувати обидві сторони?
Столичне протистояння, публічні недомовки перших осіб держави не на жарт напружують керівників регіонів, примушуючи їх, говорячи про сьогоднішню ситуацію, дуже старанно добирати слова. Ох, не перестаралися б. Але все-таки в інтерв’ю з вінницьким головою облдержадміністрації деякі моменти окреслилися.
Довідка «ДТ»
Губернатором Вінниччини Олександр Домбровський був призначений 4 лютого 2005 року за квотою «НУ—НС». Будучи мером Вінниці, під час революційних подій осені 2004 — зими 2005-го перед найскладнішим другим туром виборів він відкрито заявив про підтримку Віктора Ющенка.
— Як би ви охарактеризували процеси, що відбуваються в країні, з погляду регіонального розвитку?
— Дискусія про Конституцію між урядом і президентом — це дискусія про те, яку державу ми маємо будувати. Йдеться про визначення моделі розвитку незалежної держави. Я вважаю, що на таких перехідних етапах трансформації суспільства в будь-якій державі, зокрема й в Україні, потрібна сильна президентська влада із сильними демократичними інституціями, тому залишуся прибічником президентсько-парламентської моделі. Проте з умовою зміни кількох базових законів, передусім Закону про вибори, оскільки вибори за закритими партійними списками призводять до деградації парламентаризму. Інша річ, коли відбувається протистояння в Києві, заручниками виявляються і всі органи влади на місцях. Це свідчить про те, що в нас відсутня стратегія регіонального розвитку, з урахуванням її специфіки, розвитку інфраструктури, залучення інвестиційних ресурсів... Тому за політичними війнами питання розвитку регіонів не проглядається взагалі.
— Ви працювали з чотирма урядами. Чи було на вашій пам’яті таке, щоб із секретаріату президента надходили заборони на зустріч із прем’єром? І як ви розглядаєте взагалі стосунки Кабміну та секретаріату президента з губернаторами та стосунки губернаторів між собою?
— У голів адміністрацій між собою абсолютно нормальні робочі контакти. Стосунки ж губернаторів із секретаріатом президента на сторінках газет і журналів висвітлюються не зовсім об’єктивно. Можу однозначно сказати, що ніяких доручень,
команд із секретаріату президента, які виходили б за межі його компетенції чи входили в якусь політичну площину, не було. Принаймні голові облдержадміністрації Вінницької області жодного разу про це навіть натяків не робили.
— ?
— Я досить прямолінійна людина і завжди говорю про речі так, як воно є. Жодного разу жоден працівник секретаріату президента України навіть не натякав, щоб хтось не спілкувався з будь-ким із членів уряду — чи то з міністрами, чи то з прем’єр-міністром. Щодо Кабінету міністрів, вважаю, тут теж дещо надумана проблема. З усіма міністерствами й міністрами в нас нормальні контакти. Бувають жорсткі дискусії з різних питань, але ми шукаємо варіанти рішення. Звичайно, хотілося б, щоб цей діалог між Кабміном та облдержадміністраціями, а також облрадами мав більш системний характер. І нам би хотілося брати участь в обговоренні рішень, ухвалених Кабміном, щоб ураховувалася думка при ухваленні рішень, які стосуються регіональної політики чи актуальних для нас питань.
— Як ви прокоментуєте інформацію, що в президента нібито є свій альтернативний список губернаторів на звільнення і ви там займаєте перше місце?
— Я не знаю про президентський список губернаторів, до яких у глави держави є претензії. Кілька місяців тому в мене була робоча зустріч із Віктором Андрійовичем, і з усього переліку питань, зокрема соціальних, жодного зауваження від президента України на адресу Вінницької області не було. Ми знаємо, що є певні політичні сили, які навчилися маніпулювати й технологічно використовувати ті чи інші чутки. Тому я не хотів би, щоб не зовсім чесні технології сьогодні приписували секретаріату чи президенту України. Що ж до тих, кого викликали на засідання уряду, то в нас це практикувалося й раніше. Як тільки в країні настає якась скрута, відразу шукають крайніх тільки в одному напрямку — ними завжди були голови облдержадміністрацій. У нас так: коли в країні все нормально, це заслуга центру та Києва, коли настає погіршення — винна регіональна влада. Це ще раз переконує, що в державі немає чіткої регіональної політики, немає чіткого розподілу не просто делегованих повноважень між центром і регіонами, а немає на сьогодні й серйозного ресурсного забезпечення для вирішення регіональних проблем. І ще одна теза, яка дуже не подобається Києву: Україна — це не тільки Хрещатик, не тільки вулиці Інститутська, Грушевського, це тисячі українських сіл і міст. І будь-які трансформації, пов’язані з Конституцією, повноваженнями, конфліктом між гілками влади, потрібно розглядати в системі координат простої української людини, яка живе в простому українському селі, де бюджет розвитку дорівнює нулю, де на ремонт сільських доріг, наприклад, у держбюджеті 2008 року не закладено ні копійки. Ось критерії того, який баланс влади потрібно вибудовувати. Не баланс провладної та опозиційної фракцій, а баланс потреб простої людини.
— Повернімося до попереднього запитання. За більш ніж трирічне ваше перебування біля керма області розмов про те, що будете змушені піти, було чимало. От і в останніх розкладах згадується колишній голова Держмитниці Володимир Скомаровський, у якого нібито непогані стосунки з главою секретаріату президента Віктором Балогою і який був свого часу одним з головних претендентів на крісло губернатора Вінниччини. Ви обійшли Скомаровського буквально біля порога губернаторського кабінету. Все зводиться до того, що можливий свого роду реванш. Наскільки серйозно ви сприймаєте ці чутки-прогнози?
— Я переконаний у тому, що ми не маємо права жити реваншами. У нашій країні протистоянь достатньо, нам потрібні здобутки, розвиток і, якщо хочете, гармонія всіх гілок влади. До мене доходять такі чутки, і я до них ставлюся лише як до чуток. Тим паче що в секретаріаті президента зі мною на цю тему не говорили й у мене немає підстав підтверджувати чи спростовувати цю інформацію. Серед голів ОДА останнього скликання я один з чотирьох політичних довгожителів. У Вінницькій області це абсолютний рекорд на сьогодні. Я робив і роблю те, що вважаю за необхідне з погляду стратегічного розвитку Вінницької області. Думаю, ви знаєте, які стосунки між різними гілками влади були п’ять-сім років тому та якими вони стали нині. І як це позначалося на розвитку області. Сьогодні в нашого регіону з’явилося друге дихання, і ви не можете це заперечити. А чутки були і будуть завжди, але до цього треба дуже спокійно ставитися.
Якщо вас цікавить, продадуть чи не продадуть, здадуть чи не здадуть Домбровського, я можу сказати лише одне. Мені хотілося б, щоб було дано максимально об’єктивну оцінку того, що я роблю впродовж останніх
трьох років в області для реалізації програми президента і для соціально-економічного розвитку Вінницької області, попри велику кількість проблем. Переконаний, що президентова оцінка Вінницької області завжди буде об’єктивною. Чи можливий кадровий бартер на політичному рівні — партій, блоків? Усе можливо. А спроби розставляти кадри в певних напрямах свідчать про те, що такі, як ви сказали, бартерні операції деякі політичні сили намагаються проводити на більш низьких рівнях. Мені цього не хотілося б. Я вважаю, що у Вінницькій області на сьогодні одна з найдужчих адміністративних команд і в обласній, і в міській раді. Вважаю, вона спроможна домогтися не тільки добрих економічних, а й політичних результатів.
— Поговорімо трохи про економіку. Чи пропонувалося нашій області м’ясо з держрезерву, що це за історія і чи є інші подібні приклади?
— Ми не отримували жодних пропозицій із держрезерву щодо м’яса. Можливо, були якісь пропозиції Києву та спроби відпрацювати цей інструмент на території столиці, але це не моя компетенція. Ми отримували пропозиції щодо інтервенції борошна та зерна з держрезерву, з Аграрного фонду України. Однак проблема в тому, що зерно, яке нам пропонували взяти, зберігається на Дунаєвецькому хлібокомбінаті, у Хмельницькій області, в 250 км від Вінниці. Транспортні витрати, ціна реалізації в кінцевому підсумку давали нам ціну на 5—10% вищу, ніж та сама продукція, яку ми маємо сьогодні на ринках Вінницької області. Є питання й щодо цукру, у нас сьогодні понад сто тисяч тонн торішнього врожаю. І проблема сьогодні в ціні реалізації: його потрібно продавати дешевше, ніж його собівартість. Тому цукор із держрезерву чи аграрного фонду дорожчий, ніж той, що є на ринку. І купувати його немає будь-якого сенсу.
— А яка ваша оцінка інфляційних процесів?
— У жодній країні світу інфляцію на регіональному рівні подолати не намагалися. Є світовий досвід такої боротьби з певними базовими постулатами: інфляцію не можна перемогти, якщо виривати якісь інструменти, і не можна її подолати на території однієї області. Але головне — не можна подолати інфляцію в умовах політичної боротьби. Це мають бути узгоджені дії уряду, Нацбанку, Верховної Ради. Тому спроби перекласти відповідальність за інфляційні процеси на голів ОДА — це неправильно. Якщо інфляція в країні зростає, винні всі топ-менеджери, які відповідають за економічний та адміністративний блоки. І будь-які спроби перевести стрілки — це поглиблення проблеми. Є в цьому ще один неприємний момент: ставлення влади до нашого вітчизняного товаровиробника. Коли ухвалюється рішення зробити нульові ставки ввізного мита на цукор, щоб продавати його ще дешевше, ніж він сьогодні є на ринку, а ціна виходить на нуль за рівнем рентабельності для цукрової галузі в Україні. І якщо дешевий цукор ввезуть і наш цукор не продасться, на цукрозаводи не надійдуть обігові кошти. І перші симптоми вже є. Наприклад, в Україні цього року посіяли вдвічі менше цукрового буряку, ніж торік. Ми у Вінницькій області посіяли 62 тис. га, торік — понад 90 тис. га. Це свідчить про те, що більше половини цукрових заводів України в 2008 році не працюватимуть. Отже, восени та у грудні десятки тисяч людей залишаться без зарплати. Бюджети недоотримають гроші, відповідно постраждає й соціальна сфера. Так можна спрогнозувати по будь-якій галузі. Основне, щоб ми в боротьбі з інфляцією не перейшли до боротьби з вітчизняним товаровиробником. А це передовсім стосується українського сільського господарства, котре, як відомо, легко занапастити, але дуже важко відродити.
Наскільки обережний, наскільки щирий був голова Вінницької ОДА — стане зрозуміло із часом. Як і те, чий список переможе в нинішньому зіткненні верхів. Якщо припустити, що у Володимира Скомаровського сьогодні досить сильна підтримка в Києві, то замовчується, чиєю підтримкою може заручитися Олександр Домбровський. Як і раніше, йому приписують прихильність Петра Порошенка? Але сьогодні всерйоз ніхто не стверджує, що Петро Олексійович має колишні важелі впливу на розстановку на керівні посади в певних регіонах.
Якщо припустити, що чутки про можливу заміну керівника облдержадміністрації цього разу виявляться не чутками, то головне, щоб область не стала просто транзитним дозаправленням для чергового візитера.
А поки що всю країну втягнуто в біг із прискоренням на місці. Обтяжені владними схемами, відповідальні мужі прораховують варіанти та підраховують можливі економічні збитки чи політичні дивіденди. І навряд чи хтось із них переймається об’єктивною оцінкою результатів роботи. Ні, мало що змінилося в нашій країні. Хоча начебто й меблі поміняли, і контингент новий. А звички залишилися старі.