UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЛЕОНІД КРАВЧУК: «МЕНІ ЗА ЛИТВИНА СОРОМНО»

Результат завершення другої сесії Верховної Ради прозаїчний: левова частка часу, убитого на формування парламентської більшості, не принесла очікуваного результату...

Автор: Віктор Шлинчак

Результат завершення другої сесії Верховної Ради прозаїчний: левова частка часу, убитого на формування парламентської більшості, не принесла очікуваного результату. На канікули, які у народних депутатів протривають до 4 лютого, «дружні» фракції, що представляють демократичні сили, ідуть радше антагоністами, аніж однодумцями. За дивним збігом обставин, переможців, як, утім, і переможених, у цьому затяжному і нерівному бою не спостерігається. А могли б бути! І дедалі частіше в парламентських кулуарах чується слово «образа». Як здається з боку, відсутність більшості особливе обурення викликала у сили, що мала б відповідати за контроль над нею, — у СДПУ(о). Про «образи», що накипіли на душі представників цієї сили, ми вирішили поговорити з лідером фракції Леонідом Кравчуком.

— Отже, Леоніде Макаровичу, більшість наказала довго жити?

— Я вважаю, що сама ідея більшості не померла. Але у зв’язку з тим що приватні інтереси свого часу були поставлені вище від стратегічних, вона перестала функціонувати. Щоб не бути голослівним, наведу такий приклад. Зрозуміло, яке значення має прийняття бюджету. І всі розуміли, як тяжко було повернути його на доробку, коли закон уже фактично проголосували. Але більшістю було прийнято таке рішення. Виникла ще одна проблема: треба прийняти чотири закони, які сприятимуть наповненню бюджету. Могла прийняти більшість і ці документи? Безумовно. Причому у будь-якому форматі — бюлетенями, голосуванням... Ми готові були прийняти бюджет у цілому і відповідати за його реалізацію. Але раптом з’явилася ідея, що потрібно нібито розблокувати роботу парламенту. І вирішили скасувати постанови щодо перерозподілу парламентських комітетів і таким чином розвалили парламентську більшість.

— Однак парламент останнім часом нормально функціонував і без оформленої більшості, ухвалюючи закони...

— Так, щодня виносили на обговорення і приймали цілий ряд соціальних документів — про підвищення зарплат, пільги, індексації... Всі ці питання несуть додаткове навантаження на бюджет. Що станеться восени? Всім уже зрозуміло, що бюджет цього не витримає. Хто буде крайнім? Уряд. Якщо виплата зарплат буде затримуватися, опозиція скаже: ми ж до цього уряду стосунку не маємо, його сформувала більшість і підписала угоду про солідарну відповідальність.

— Я правильно зрозумів: ви попереджаєте Януковича, щоб він на осінь пакував валізи?

— Не попереджаю, а кажу про те, що не бачу, як ці проблеми можна вирішити. Якби існувала більшість, були узгоджені дії, можна було б сідати разом і визначати: ці закони варто приймати, а ці ні. І не тому, що ми проти народу і підвищення зарплати. А тому, що ми не хочемо бути посміховиськом, коли рішення ухвалено, але не виконується.

З цієї ситуації бачиться лише один вихід — прийняття закону про більшість і опозицію, де необхідно виписати відповідні повноваження і починати працювати по-новому на цивілізованій основі.

— Ви можете сказати, хто причетний до розвалу більшості?

— Я вважаю, що керівництво Верховної Ради не зробило все від нього залежне, щоб створити дієву більшість.

— Керівництво парламенту — це Володимир Литвин?

— Так, це Литвин. Ось приклад. Уранці у Литвина збираються голови фракцій більшості, про щось домовляються. Потім йдуть на погоджувальну раду. Його запитують: навіщо збиралася більшість? Литвин відповідає: «Це була приватна зустріч». Невже зустріч спікера з головами дев’яти фракцій — це приватна зустріч?

Якби Литвин виступив і сказав, що бере на себе лідерство в більшості і хоче, щоб ця більшість працювала, якби він думав, як її відновити, усе було б інакше. За великим рахунком, це ж не Литвину треба. Парламент уже десять років працює на ситуативних принципах: сьогодні пощастило — ухвалили закон, завтра не пощастило — не прийняли. Так бути не повинно. Сьогодні прийняли хороший закон, а завтра приймуть два інших, які знищать усе те хороше, що напрацювали раніше. Більшість необхідна для цивілізованої роботи.

— Можливо, Литвин деяким чином перестрахувався, йдучи на скасування постанов про перерозподіл парламентських комітетів 17 грудня, оскільки знав, що за його відставку в СДПУ(о) збираються підписи...

— Це все неправда! Я навіть знаю, що, на мій превеликий жаль, Литвин сам казав заступнику голови ВР, ніби Кравчук збирає підписи. Мені соромно за Литвина. Оскільки перший Президент України Кравчук ніколи не опуститься до того, щоб збирати підписи проти нього. По-перше, ви ж пам’ятаєте, я пропонував кандидатуру Литвина на посаду спікера.

По-друге, навіть коли збирали підписи проти Мороза, потім проти Ткаченка, я свій не поставив. Якби сьогодні проти Литвина зібрали 225 підписів і мій був би вирішальним, я все одно на це не пішов би. Не тому, що я його дуже ціную. Ще раз повторюся — це нижче моєї гідності.

— У принципі, від одного підпису мало що залежить. Їх можуть ставити інші...

— СДПУ(о) ніколи не порушувала питання про відставку Литвина. Ми ж розуміємо: відставка президії — це відставка і нашого віце-спікера Зінченка. Хіба цю логіку важко зрозуміти?

— На вашу думку, спікер веде власну гру?

— Я знаю Литвина давно, оскільки він був лектором відділу пропаганди й агітації ЦК, який я в той час очолював. У мене раніше були деякі сумніви, чи зможе людина, котра не була в жодному складі парламенту, керувати процесом. Але він швидко цього навчився. Проте йому бракує політичної мужності. Якби на зустрічі лідерів фракцій більшості з Президентом він сказав: «Леоніде Даниловичу, я вважаю, що цю більшість створювати не треба» і навів свої аргументи, до нього питань не було б. Це називається позиція. Але якщо він йде в Маріїнський палац, підписує угоду з урядом про солідарну відповідальність, а потім робить так, що ця більшість розвалюється, я цього не сприймаю. «Серед тут і між там» бути не можна. Почалася гра: начебто він із більшістю, але членом більшості не є і нею не займається. При цьому каже: «Я над більшістю». Тоді потрібно було нікого не ревнувати до лідерства в більшості і дати можливість Карпову спокійно виконувати обов’язки координатора...

— Ви можете назвати істинну причину, чому Олександр Карпов склав із себе повноваження координатора парламентської більшості?

— Усе просто: Карпов не зміг знайти спільної мови з Литвином і був фактично виставлений із кабінету. Координатор парламентської більшості не повинен випихуватися, даруйте, ногою...

— У кулуарах кажуть, що СДПУ(о) може поповнитися депутатами з НДП, тим же Карповим. Наскільки дана інформація відповідає дійсності?

— Вперше про це чую. Поки ніхто про перехід із фракції НДП мені не казав. Хоча все може бути, я ж не зарікаюся. Ось від нас іде Волков. Він захотів — і пішов. І я не роблю з цього трагедії. Просто людина, яка очолювала фракцію, партію, була «директором» більшості, завжди буде рватися нагору. Така його природа. Що стосується політичної поведінки Волкова, це його особиста справа. За амбіції я не відповідаю.

— Як ви вважаєте, чи можливе переформування більшості? Може ж таке статися, що цим знову займеться «Наша Україна», унаслідок чого СДПУ(о) залишиться не при справах?

— Усе можливо. Але «Нашій Україні» потрібно визначитися, із ким вона буде. Раніше Ющенко шукав союзників із різними ідеологіями. І все це робилося з ворожості до СДПУ(о). Ющенко за всієї його коректності не може стримувати емоції при згадуванні про Медведчука. А це потрібно робити, адже він прийшов у політику, а не на побачення.

Опозиційні сили об’єднала нелюбов до влади, бажання її поміняти. Але щойно почнеться формування влади, вони розбіжаться залежно від політичних установок й інтересів. Замість того, щоб Ющенко разом із нами формував більшість (адже наші глобальні стратегічні цілі збігаються, і в минулому парламенті з Рухами ми по 90% питань голосували разом), він так і не зміг подолати ворожість до СДПУ(о) і Медведчука особисто.

Корені цього конфлікту йдуть далеко. Ющенко вважає, що головним ініціатором його відставки з посади прем’єра була фракція СДПУ(о). У Медведчука є підстава вважати, що головним ініціатором його відставки з поста першого віце-спікера був Ющенко.

Тепер «Наша Україна» заявляє: мовляв, тиск на членів фракції з боку правоохоронних органів — це теж указівка Медведчука. У нашій фракції чоловік на п’ять теж тиснуть, і вони просять у мене як керівника фракції захисту. То це, напевно, добре, що у нас правоохоронні органи (і передусім генпрокурор) піднімаються до такого рівня , що вони однаково ставляться до депутатів, незалежно від їх партійної та фракційної приналежності…

— І певне тому СДПУ(о) із таким трепетом збирала підписи за відставку генпрокурора Піскуна?

— Знову неправда. Ми голосували за затвердження генерального прокурора. І будемо його підтримувати в бажанні навести лад в Україні. Те, про що ви говорите, — це були підписи за звіт генпрокурора. А звіт і відставка — різні речі. Потім же все піднесли так, що, мовляв, йде підготовка до відставки прокурора. До речі, ми цей документ відкликали.

— Загальновідомо, що з обранням Віктора Януковича прем’єр-міністром загострилися конфлікти усередині більшості. На вашу думку, чому існує протистояння між СДПУ(о) і «донецькими»?

— Я можу лише підтвердити те, що поки до серйозного узгодження взаємин не підійшли. Якщо Янукович має цілі на майбутнє в Україні, то він мусить розуміти, що на протистояннях нічого хорошого побудувати неможливо. В Україні діє багато угруповань — є київське, донецьке, дніпропетровське, харківське тощо. Якщо не знайти узгодження цих інтересів, а демонструвати лише силу — це не політика. Це називається базар.

Я давно знаю Януковича як досить тверезу людину, котра зуміла навести лад у надзвичайно складному регіоні. І він може це зробити в масштабах країни, якщо в нього буде гарне оточення, котре думатиме про Україну, а не тільки про «Регіони України».

— Інтереси київського та донецького угруповань хіба можуть колись збігтися?

— Не треба, щоб вони збігалися. Їх потрібно просто узгодити. І це можливо. Коли людям прозоро пояснити, яке вони місце посідають, на що претендують, яка у них є перспектива, це нормально…

— Таж Янукович намагається працювати практично з усіма силами в парламенті, а не тільки з представниками більшості. І це набагато перспективніше...

— Весь парламент — це нестабільна сила. Щойно почнеться президентська кампанія, ви побачите, як поведуться ті, хто зараз нібито підтримує уряд. І більшість мала стати цією стабільною силою. До речі, прем’єр спочатку був «за». А його умовили розблокувати роботу парламенту. Певне, пообіцяли велику підтримку. Однак не буде цієї підтримки. Тому що різні сили в парламенті, і у них різні інтереси. Якщо Ющенко піде в президенти (а він піде), то за жодних обставин не буде підтримувати Януковича!

— А Медведчук буде?

— Ви маєте на увазі, якщо Янукович піде в президенти? Якщо влада висуне одного кандидата (а я на це сподіваюся) і якщо таким кандидатом буде Янукович, то ми його підтримаємо. Якщо ж влада висуне не одного кандидата, а двох, тоді інтереси, звісно, розділяться. Але я сподіваюся, що це буде один кандидат...

— ...і його зватимуть Віктор Володимирович...

— Я хочу, щоб відбувалося узгодження інтересів, у даному разі — щодо Медведчука. Якщо зберуться регіональні сили — донецька, дніпропетровська, харківська — і скажуть: «Ми хотіли б бачити Медведчука» і Президент скаже: «Я хотів би бачити Медведчука», звісно, я був би задоволений. Але якщо цього не відбудеться, ми будемо рахуватися із ситуацією.

— Імовірніше за все, Президент для свого вибору бажає почути запевнення в отриманні певних гарантій. СДПУ(о) готова їх йому надати?

— Ніхто не може про це голослівно заявляти. Має бути прийнятий відповідний закон про гарантії. І ми готові його підтримати. Мені відомо, що проект уже готується, ми будемо його вносити. Бо такий закон потрібен. І мова не йде про гарантії Президенту Кучмі, йдеться про гарантії главі держави, хоч би хто ним був...