Леонід Грач |
Зустрічаючись із головою Верховної Ради Криму Леонідом Грачем, я не запитав його про президентські плани. Втім, амбіції та зростання можливостей кримського спікера відомі. Але після інтерв’ю у розмові з Леонідом Грачем торкнулися й цієї теми. Леонід Іванович був стриманий: на його думку, саме через побоювання Києва, що Грач наважиться балотуватися на наступних президентських виборах, йому не дадуть змоги повністю розкритися на майбутніх парламентських. По-моєму, кримський спікер трохи лукавить. Його соратники переконані: популярність Грача, прихильність Києва, комуністична ідея й адмінресурс, яким володіють кримські комуністи, — все це робить їх зараз практично непереможними.
— Леоніде Івановичу, український парламент не ухвалив нового виборчого закону для Криму, а попередній закон передбачає початок виборчої кампанії з 2 грудня. Схоже, Крим виявився не готовий до цього?
— Справді, з 2 жовтня почали діяти всі норми ухваленого 1998 року закону про вибори до ВР Криму. Проте передвиборну кампанію в певному сенсі понівечено. Ми, природно, не призначатимемо вибори на якийсь інший день, що відрізнявся б від дати проведення виборів до українського парламенту, адже ми люди відповідальні... Звісно, слід було раніше затвердити склад виборчої комісії, яка з 2 грудня здійснювала б передбачені законом функції. Ми цього не зробили, але політичну та правову відповідальність я покладаю на вищий законодавчий орган України, де понад півроку пролежав законопроект про кримські вибори, але так і не був ухвалений. У цьому сенсі політичну та правову колізію створила Верховна Рада України.
— У пресі ви вже заявили про намір створити передвиборний блок Грача. Чому «Блок Грача», а не блок «Комуністи і народовладдя» чи «Комуністи та безпартійні»? Чи означає це, що в Криму слідом за так званою російською ідеєю згасла й комуністична ідея?
— «Блок Грача» і «Комуністи та безпартійні» — це одне й те саме. Роззирніться навкруги: вибори в Берліні, у Болгарії, у Молдавії, та й майбутні вибори в Україні — все підтверджує: ліва ідея не просто жива — вона затребувана масами. Більше того, те, що робилося, аби Верховна Рада України не ухвалила закон про змішану систему виборів у Криму, засвідчує це. Заперечення змішаної виборчої системи для автономії я розглядаю, по-перше, як політичну розправу над демократією, по-друге, як страх приходу лівих у Криму, по-третє, як політичну розправу над усім лівим рухом і, якщо хочете, особисто наді мною. Мій образ у Києві вже перетворили на своєрідне опудало. У київських коридорах влади — від Банкової до Грушевського — скрізь тільки й розмови: не допустити Грача. Я вже не новачок у політиці й давно чудово зрозумів, що такий підхід розроблятиметься й реалізовуватиметься. А моя відповідь — це «Блок Грача». І серцевина, основа, головна складового цього блоку — республіканська організація КПУ. Але в нас 100 округів. І ми закриємо всі сто. Виставимо в них не лише партійців, а й тих, хто до партії не належить, але за останні десять років нічого поганого їй не зробив. Це будуть найавторитетніші люди, державники, ціла низка керівників. І в цьому зв’язку хочу до всіх читачів шановної газети звернутися з таким запитанням. До 1998 року Україна відчувала досить серйозну напругу від геополітичної поведінки Криму — вимоги перекроювання кордонів, повернення 54-го року, створення національної автономії й т.п. Скажіть, а хто, як не ваш співрозмовник — хай мене навіть нескромним назвуть, — хто взяв на себе тягар конституційного врегулювання? За умови опору, побиття з усіх боків? Я це зробив. То скажіть, чим же Грач не влаштовує державу Україна, суспільство?
— Погоджуся, мажоритарну систему Криму нав’язують саме з політичною метою — аби не допустити більшого, ніж потрібно, представництва в місцевому парламенті комуністів і кримських татар. Погоджуся, ліві сили перемагають у багатьох країнах Європи, щоправда — Східної. Але, як правило, серед переможців — ті сили, котрі усвідомили нові реалії, це партії, які нічого спільного не мають із марксизмом-ленінізмом. Ми бачимо, що й ваші погляди змінюються, і саме ідея «Блоку Грача» підтверджує це. Можливо, час партій із назвою «комуністична» вже минув?
— Поза всяким сумнівом, створення на кримському політичному пейзажі «блоку Грача» розширить електоральну соціальну базу Компартії. Для цього я його й задумав, і це моя, до речі, ідея. Про «Блок Грача» ми з Галиною Леонідівною (Галина Мамико — прес-секретар голови ВР Криму. — В.П.) говорили ще вісім місяців тому. Це зараз мені починають приписувати всіляких іміджмейкерів та політтехнологів. Я сам можу іміджмейкерам подарувати безліч ідей і, можливо, ще колись візьмуся за іміджмейкерство. Я сам себе у вас на очах усі ці чотири роки робив. Ну, може, разом із Галиною Леонідівною. Ось і все. Але, швидше за все, це я в неї іміджмейкер, а не вона в мене.
Стосовно нашої дискусії, наскільки ліві є лівими, — я хотів би, аби ми бачили Комуністичну партію не лише такою, якою вона була, скажімо, 37-го року, не лише зразка «воєнного комунізму». Ми повернулися все-таки до початкового шляху. Для нас сьогодні важливий ленінський період НЕПу. КПУ у своїй програмі визнала багатоукладність в економіці. Хіба це не свідчить про її відмінність від КПРС?
— Але це вже не Комуністична партія...
— Можна дуже довго сперечатися. Ми весь час намагаємося прив’язуватися до форми, не дивлячись на зміст. Природно, сьогодні відбувається трансформація комуністичних партій, що вийшли з КПРС. Сьогодні на прапорі КПУ накреслені слова «Демократія», «Правова держава». І це не відрізняє її від інших партій. Інша річ, що ті, хто має на своїх знаменах таке слово, називають себе демократами, а з комуністів, у яких такі самі завдання, чомусь створюють образ ворога.
Тепер щодо моєї постаті. Моє прізвище настільки затягане на інформаційному просторі України, що дехто вже малює мені роги. Буцімто я авторитарний і негнучкий. А сьогодні пишуть, що я надгнучкий... Я реальна людина. У мене свій світогляд, але сьогодні я обіймаю таку посаду, яка змушує мене враховувати всі політичні спектри. Якщо партія приходить до влади, то вона в будь-якому випадку повинна враховувати настрої в суспільстві. Інша річ, що потрібно намагатися проводити в життя свої ідеї. Але в реальних умовах закону, а не кулаком.
— Як ви вважаєте, чи зможе Петро Симоненко привести Компартію України на виборах до перемоги? Чи немає кризи лідера в партії?
— Я однозначно кажу: загальновизнаний лідер у Компартії є. Це Петро Симоненко. Щодо цього я не сумніваюся, хоча мою особу весь час виставляють як противагу йому. Інше питання, що в партії має бути значно більше людей, котрі могли б допомогти і Петру Миколайовичу, і партії. У ленінський період у партії було сузір’я колоритних особистостей. Такого сузір’я сьогодні в КПУ немає. Його треба вирощувати, бо в партії є проблема — ми досить старі.
Приведе чи не приведе Петро Миколайович до перемоги на парламентських виборах? Якщо розуміти отримання контрольного пакету акцій, понад 50%, то слід дивитися правді в очі: цього ми не одержимо. Але буде помилкою, якщо ми сконцентруємося на особистості Петра Симоненка, а потім покладемо на нього самого відповідальність за результат на виборах. Сьогодні це загальнопартійне завдання. Так, багато в чому залежить від лідера, яким чином він це загальнопартійне завдання донесе до суспільства, наскільки його особистісні, інші риси будуть затребувані суспільством. Але однозначно — лише партія в цілому може домогтися результату й лише партія в цілому за нього відповідатиме. А на виборах, гадаю, ми виступимо приблизно так само, як і 1998 року. Я вважаю, розстановка сил у парламенті кількісно не зміниться. Можливо, новий парламент України буде структурованішим політично, буде менше «політичного болота». Досить чітко вже сформовано два блоки — лівий і правий. І буде третя сила — соціал-демократи. І саме соціал-демократи визначатимуть, яким стане більшість у парламенті. Це мій прогноз.
— Хто у Криму буде головним вашим суперником — особистість чи політична сила?
— Назвати моїх опонентів «політичними силами» я не беруся. Далі вулиці Пушкіна, що в Сімферополі, «Трудової України» у Криму немає, як і немає НДП, а тим більше — Аграрної партії. Хай не ображаються, я це образно. Тим більше в них немає політичних особистостей. Ви мені заперечите — а Куніцин? Я маю на увазі авторитетний особистісний чинник, за яким би пішли маси. Сьогодні імена і Куніцина Сергія Володимировича, і Горбатова Валерія Мироновича для мас мало що означають. Головним моїм опонентом на виборах у Криму буде зв’язка адміністративного ресурсу з грошовим мішком. Задіяні будуть можливості райдержадміністрацій, Ради міністрів Криму, податкової інспекції, правоохоронних органів.
— Ви хочете сказати, що у вас немає адміністративного ресурсу?
— Я його із задоволенням узяв би, але де, скажіть?
— Мери деяких міст, голови райрад, міністри...
— По-перше, мер-комуніст лише в Саках. По-друге, можливості у голови райради і голови райадміністрації, як кажуть в Одесі, це дві великі різниці. Адміністративний ресурс у Грача весь в апараті секретаріату Верховної Ради Криму. Але я вже кілька разів публічно казав і зараз кажу, що апарату Верховної Ради суворо-пресуворо заборонено займатися забезпеченням будь-чиєї політичної виборчої кампанії. І все. Далі — це мій авторитет. Він є. І я знаю, що в «Блок Грача» піде серйозний контингент — керівники, відомі у Криму особистості, авторитетні люди... Завдяки авторитету Грача йдуть туди, а не завдяки його адміністративному ресурсові. У мерів міст і так уже очі скошені, вони самі, бідолашні, не знають, куди їм бігти і як самим обратися. Що, на мене прокуратура, МВС чи СБУ працюватимуть? Ні.
— Я гадаю, МВС, СБУ і прокуратура категорично заперечуватимуть, що вони на будь-кого збираються працювати.
— Я ж не кажу, що вони на когось працюють. Я кажу, що на мене вони не працюватимуть.
— Однак за ці чотири роки, які ви перебуваєте при владі, ви спромоглися заручитися підтримкою цілого ряду підприємців, тобто створити собі фінансовий ресурс як кримського, так і російського капіталу. Чи я помиляюся?
— Весь секрет у тому, що грошей у мене немає і не буде. І шукати їх по Криму у якихось кримських підприємців, прихильних до мене, не треба. Це все марно. Чи прихильно до мене ставляться, скажімо, російські політичні кола?
— І фінансові...
— У моєму гіпсі, який сьогодні ношу через перелом руки, діамантів немає, — який там інтерес російських фінансових кіл! Але до Криму інтерес Росії завжди буде. Однак я державник. Я дещо зробив для того, аби за останні чотири роки Крим для України став продержавним регіоном. При цьому — не відштовхуючи Росію, не розвиваючи антиросійської істерії.
— І складається враження, що ви дуже активно лобіюєте інтереси російського капіталу в Криму...
— Чому складається враження? Я голосно заявляю, що російський капітал готовий зустрічати з хлібом і сіллю і хочу, аби російський капітал прийшов сюди по-справжньому. Чому? Ну, по-перше, інші капітали сюди не йдуть — десятиліття показало. По-друге, близькосхідний капітал мені не потрібен, у тому числі й турецький. І по-третє, я мушу враховувати історичні й етнічні аспекти. Якщо сьогодні значна частина людей, які живуть у Криму, прихильні до Росії, то я ж повинен створити такі умови, щоб Росія була такою же прихильною до цього регіону. І коли приходить сюди російський капітал і починає працювати, то що тут поганого?
— Якщо гроші мають національність, то, напевно, й політичний інтерес?
— Будь-який політичний інтерес до Криму після укладання великомасштабного договору Росія—Україна і після конституціювання кримської автономії вже закінчився. А що стосується економічного, то скажіть: чому російському капіталу не приходити сьогодні в курортний бізнес? Це для Криму погано? Чи за ці роки хтось інший прийшов у Крим, щось вклав? Ні. Єдиний приклад серйозного інвестування — готель «Ореанда», але й там — російський капітал. В Алушту сьогодні прийшов Резервний банк Росії, придбав власність і будує там на досить високому рівні. А «КримавтоГАЗ»? За великим рахунком, створили в Україні потужне підприємство, тоді як усілякі «Деу»-проекти прогоріли.
— Та ж він півроку не працює.
— «КримавтоГАЗ» сьогодні складає автомобілів більше, ніж складав торік. Нам вдалося утрясти всі проблеми, що виникли після зміни власника Горьковського автозаводу. Тепер «КримавтоГАЗу» знову ввімкнуто зелене світло. Більше того, я особисто серйозно проробляю питання з Волзьким автозаводом. Якщо потреба ринку України становить приблизно 24—25 тисяч «Волг» на рік і 40—45 тисяч автомобілів «Жигулі», то Крим, здешевивши виробництво, дасть їх країні. Так, я лобіюю, я відкрито кажу, лобіюю прихід російського капіталу для піднесення економіки держави й АРК. А ось лобіювати будівництво турками ринку у Феодосії не буду.
— Ви згадали зміну власників на «ГАЗі» і відродження «КримавтоГАЗу». Чим поступився Крим «Сибірському алюмінію», аби вирішити це питання?
— А нічим.
— Тобто жодних поступок не було?
— Сьогодні «КримавтоГАЗ» — це акціонерне товариство. І акціонерне товариство розглядає питання про те, щоб частину своєї власності віддати Горьковському автозаводу. Що тут поганого?
— Тобто Горьковський автозавод нині має контрольний пакет одного з найбільших кримських заводів?
— Він ще не має, але я думаю, матиме. Зате буде потужно розвинене виробництво, буде взаємний інтерес. Крим і Україна отримують робочі місця — до 100 тис. місць по Україні. Податки. Стабільні поставки продукції. Що ще треба? Нехай працює економіка, тоді туди не влазитиме політика.
— Чотири роки тому ви називали Президента Леоніда Кучму зрадником, а через якийсь час ви ініціювали присвоєння Президенту звання «Почесний кримчанин». Що стало причиною для такого повороту у вашому ставленні до Леоніда Кучми? Крім того, зараз у ваших відповідях уже відчуваються більш жорсткі нотки. Чи можна знову очікувати чергових змін?
— Моє ставлення еволюційне. Але зрадником я його ніколи не називав.
— Пам’ятаю точно, як на мітингах називали.
— Ні, не треба. Я досить серйозно себе контролюю. Леоніду Кучмі в 1996—97 роках я висував претензії за те, що він не виконав свою передвиборну програму, у якій обіцяв нормальні взаємини з Росією, державність російської мови, Криму — економічну вольницю. Я мав рацію, що Леонід Кучма не виконав передвиборних обіцянок 94-го року. Я не кажу, що лише в результаті моєї критики, але після цього було укладено широкомасштабний договір Росія—Україна, який став переломною віхою. Леонід Кучма для інших регіонів України разом узятих не зробив стільки, скільки зробив для Криму. Я маю на увазі 230 км газопроводу Джанкой—Феодосія—Керч. Це газопровід, який ціни ще не має. І з соціальної точки зору, і з економічної. За радянських часів ми не змогли цього зробити, я як секретар обкому не міг це вирішити, а в настільки складний час завдяки Президенту цей газопровід було побудовано. Треба бути об’єктивним. Заслужив хтось на похвалу — похвали, заслужив на критику — критикуй. А нотки в мене завжди були однакові — і до Банкової, і до Грушевського. Чи не я всі ці роки говорив про те, що є конституційні повноваження Криму, що Київ не повинен смикати за ниточки, не повинен працювати за принципом «розділяй і владарюй»? Говорив про це і зараз кажу.
— Але ви не персоніфікували.
— А в мене немає сьогодні підстав говорити, що за ниточки смикає Президент. Так, один кримський політик, який більше за всіх називав себе прибічником глави держави, усіх депутатів збирав і казав: мовляв, усе, Банкова дала команду, Президент взагалі оголосить усім подяку, якщо ви виженете з цього будинку Грача... А життя показало інше. Тільки-но це доходило до Президента, — а він, до речі, один-єдиний державний діяч в Україні, хто розуміє всю глибину проблем Криму, — уся метушня припинялася. Я не плещу йому в долоні в ідеологічному сенсі. Але ми обидва перебуваємо на службі держави, і обидва розуміємо, що таке Крим і які в нього геополітичні проблеми.
— Політичні опоненти обов’язково згадають, причому найближчим часом, справу вашого радника Михайла Виткова і депутата-комуніста В’ячеслава Шаманіна. Обох шукають правоохоронні органи. Проясніть, будь ласка, ситуацію з ними.
— У світі немає нічого ідеального, зокрема й моя кадрова політика ідеальною бути не може. Як могла бути застрахована республіканська організація Аграрної партії, яка кілька тижнів тому рекомендувала висунути кандидатом у депутати ВР України генерального директора компанії «Союз-Віктан» Андрія Охлопкова, а потім одержала такий скандал? Про Віткова. Поки він був міністром фінансів (у кримському уряді Анатолія Франчука. — В.П.), я його просто не знав. Після того як Віткова не провели вдруге в міністри, ті, котрі душі в ньому не чули, а це дуже відомі авторитетні люди, що працюють сьогодні в парламенті й наукових організаціях Криму, — звернулися до мене: будь ласка, візьміть Михайла Віткова в радники. І він працював. Усе, що стосується банку «Слов’янського», мене не хвилює абсолютно. Нехай ті, хто разом із ним робив якісь шахрайства з векселями, зокрема й продовжував їх, нехай вони йдуть, як і належить, шляхом слідства й у суді відповідають. Те саме і стосовно В’ячеслава Шаманіна. Він прийшов до нас у фракцію «Комуністи й народовладдя» уже будучи депутатом. Займався підприємництвом, не виходив з обіймів керівників правоохоронних органів, найкращий друг був. І це теж у Криму всі знають. Потім приходить біда — застрелили дружину. Чоловік вивозить дітей. Усі знають, де ця людина сьогодні — живе в Чехії. Правоохоронні органи знають, де він, зустрічалися з ним, зідзвонювалися, шукали компромат на Грача. Ви що думаєте, мені це не відомо? Відомо. Зараз я маю вже точну інформацію, що його таки привезуть через Інтерпол. Ось де адміністративний ресурс працює! Якщо людина скоїла злочин, нехай відповідає, але чому два роки не шукали? Чому на судовий процес проти Воронка (кримський впливовий «авторитет». — В.П.), де також проходив Шаманін, його через Інтерпол не доставили? А зараз перед виборами, виходить, стало вигідно його привести і змусити обливати багнюкою Грача?
Ось інший приклад. Скажіть, що ви зробили б? Молода людина, власник кількох ринків у Сімферополі, приходить і каже: мені вже набридли всі ці «дахи», «напівдахи». Або пан, або пропав, але більше принижуватися не можу. Я вирішив написати заяву в Компартію. Що ви йому відповіли б?
— Не знаю, оскільки в мене інше ставлення до комуністів. Тим паче до комуністів, котрі експлуатують трудящих. Це вже не комуністи. Я говорю про тих членів КПУ, які займаються бізнесом, а це передбачає експлуатацію. Мені здається, він прийшов до вас не як до комуніста, а як до керівника. Був би тут рухівець чи сидів би в цьому кріслі Сергій Куніцин, він пішов би в НДП...
— Він не до мене, він у Республіканський комітет партії прийшов. А рухівець головою парламенту в Криму ніколи не буде...
— Леоніде Івановичу, у вас імідж активного борця з корупцією, із криміналітетом. І при цьому під час усіх парламентських криз вас підтримували ті депутати, котрі були у відомому списку колишнього начальника кримської міліції Геннадія Москаля. Їх, зокрема й у розмові зі мною, генерал Москаль не раз називав «криміналізованими депутатами». А в офіційному повідомленні Центру громадських зв’язків ГУ МВС України в Криму їх по прізвищах названо з указанням, що за ними плаче лава підсудних. А Москаль досі має в Криму практично незаперечний авторитет...
— Якщо ми з вами демократи, то перш ніж говорити, що хтось має стосунок до криміналітету, потрібно довести це через суд. Це перше. Друге: а чому ви не говорите, що ця група депутатів завжди діє відповідно до ситуації. Чому ви не говорите, що вони практично два роки мене скидали? Це політичні шахи. На тому етапі, коли обирали голову Верховної Ради, у цій групі депутатів домінував антифранчукізм. Тому тоді вони голосували за мене. Далі вони за мене не голосували, а навпаки, скидали.
— Вони скинули разом із вами Куніцина.
— Але вони ж і привели Горбатова разом зі мною! Зате, як ви знаєте, ніде на сходках я не бував і не буваю, у футболи не грав і не граю. Ходжу один, тому й руку зламав. Коли серйозно, то таке явище існує. Це реалії парламенту Криму. І я побоююся, що саме при використанні мажоритарної системи на виборах у Криму це явище ще більше посилиться.
— Як часто ви консультуєтеся з народним депутатом України Львом Миримським?
— Абсолютно не консультуюся, як ви знаєте.
— Я не знаю.
— Якби він зі мною консультувався, то не робив би того, що продовжує робити. Він кримських «трудовиків» (ким вони тільки не побували за ці чотири роки!) не налаштовував би на далеко не конструктивні шляхи роботи в парламенті й в уряді. Та й взагалі, які консультації можуть бути, коли абсолютно чіткі та ясні договори про виступ керівників фракцій, постійних комісій і керівництва Верховної Ради Криму на його приватній телекомпанії ІТВ він в односторонньому порядку розірвав під надуманим приводом, що, мовляв, технічний стан не дозволяє. Про які консультації може бути мова? Сьогодні всіх їх турбує, що воно таке буде «Блок Грача»? Сьогодні я та мій блок — це не Грач зразка березня 1998 року. І вони вже сьогодні зачухалися. Не хотілося б їм зустрічатися в окрузі з представником «Блока Грача». А я своїм «найкращим друзям», якщо вони й далі ці три-чотири місяці бігатимуть сюди, як загнані зайці, я їм найсильніших суперників туди виставлю. Та й край.
— А можливість домовитися? Невже не домовитеся з «Трудовою Україною»?
— «Трудова Україна» — перша, від кого я одержав удар у спину після того, як підтримав їхнього «трудовика» Валерія Горбатова.
— А в чому це виражалося?
— Будь ласка, погляньте на результати голосування закону про кримські вибори за змішаною системою. Ви побачите, де «Трудова Україна». Це один із найкардинальніших моментів. «Трудова Україна» сама не схотіла співробітництва в тому регіоні, де реально склалися сприятливі для цього обставини.
— Можна вважати ці політичні суперечності головною причиною того, що з’явилися розбіжності між головою Верховної Ради Криму й головою Ради міністрів АРК?
— По-перше, у мене немає розбіжностей із прем’єром. Я ще в серпні сказав: якщо Горбатов не буде маріонеткою в чиїхось руках, то все буде нормально. Але хтось йому в Києві чи Одесі нашіптує, хтось дає всілякі установки... І тепер він у пресі робить випади проти мене. Проти людини, котра, по суті, привела його до влади! ...Проти того, хто публічно захищав Валерія Мироновича, коли тут писали про нього різне. Я людина толерантна, але дотримуюся толерантності до певного моменту.
— Останнє запитання стосується вашого нового будинку. На мою думку, поки кримчани не одержать чітку відповідь, яким коштом голова Верховної Ради Криму його побудував, доти його опоненти привозитимуть на «екскурсію» до новобудови виборців...
— Хоч 20 кримінальних справ порушуйте, я доведу, що все законно. На інше мені наплювати, хоча розумію, що при певному замовленні можна все сфабрикувати, на це й чекаю. А те, що охочі збурити спільноту возять і возитимуть до будинку дітей, найнятих за 10—15 гривень, — нехай возять. Я живу абсолютно спокійно в хорошому будинку. Жодна газета, зокрема й «Дзеркало тижня», не підняла питання, скільки чиновників за останні роки поліпшили свої житлові умови за рахунок державного бюджету. Чому ж газети не пишуть, що Грач, будучи першим секретарем Кримського обкому партії в радянські роки, не урвав собі хороми? Чому не пишуть, що й сьогодні він не поліз у бюджет, а за свої будував? Я так скажу: коли комусь кортить подивитися на мої труси, то нехай приходить на пляж — побачить, у яких трусах я ходжу на пляжі, а в яких я вдома — бачитиме тільки дружина й ніхто більше. Я законослухняний. Оце й усі. Будинок побудував за свої гроші.
— Я, приміром, високооплачуваний журналіст, у мене висока зарплата, але я не зможу такий будинок побудувати.
— Ну, може, пропиваєте! (Сміється. — В.П.). Потім, попрацюйте з моє. Я в радянський період 30 років був високооплачуваним працівником. Вже 1974 року одержував понад 500 рублів зарплати. Але те, що ми сьогодні обговорюємо — після березня нікому не буде потрібно. А ви знайшли головну проблему! Та мені це навіть подобається. От якби мене «ущучили» в хабарах або в тому, що я в бюджет заліз, тоді не було б питань. А все інше, добродії, — даруйте й посуньтеся.
— Але ваші опоненти дають іншу відповідь — будинок побудовано на гроші КПРС.
— Ідіотам же нічого не заборониш говорити. Партійні гроші — це вигадки. Ідіоту, котрий через хвору уяву говорить про партійні гроші чи якісь-там гроші КПРС, рота хусткою не заткнеш. Я й не робитиму цього.