Бажаючих обійняти посаду київського міського голови нинішнього року багато як ніколи. Проте Леоніда Черновецького не лякає конкуренція з боку досвідчених і маститих суперників. Леонід Михайлович випромінює впевненість і переконаний, що вибори столичного мера завершаться його перемогою.
— Експерти стверджують, що ухвалений 1999 року Закон «Про столицю України — місто-герой Київ» морально застарів. Що ви вважаєте за необхідне змінити в цьому документі?
— Одразу відповім як досвідчений законодавець із дев’ятирічним стажем роботи в парламенті. Слід розуміти, що існує, так би мовити, дух Конституції, який має впливати на суддю в залі засідань як запах гарної страви, що доноситься з кухні. Закон про столицю України, із цього погляду, цілком придатний для застосування його порядною міською владою, і в ньому не сказано нічого такого, що може спричинити обмеження прав тих, хто обрав цю владу. Мабуть, єдине, що я додав би у всіх законах, які регламентують діяльність місцевих органів влади, — то це побільше положень про відкликання тих, хто не виконує своїх прямих обов’язків. А саме: не служить людям, своїм виборцям.
— Відповідно до існуючого законодавства, функції київського градоначальника фактично розподілені між трьома особами — міським головою (який обирається киянами), главою міськдержадміністрації (який призначається президентом) і головою Київради (який обирається депутатським корпусом столиці). Чи не вважаєте ви за необхідне поєднання усіх посад в одній?
— Постановка цього питання, власне, вказує напрям дій. De facto сьогодні всі три посади, про які ви говорите, об’єднані в одну, і я не бачу в цьому для Києва нічого поганого. У столиці реалізовано принцип повної відповідальності глави міста за те, що в ньому відбувається, саме завдяки такому підходу до організації управління.
— Яка зі сфер столичного господарства, на вашу думку, потребує першочергового реформування і чому?
— Важко сказати, яка зі сфер не потребує реформування. Наприклад, потрібно терміново змінювати принципи роботи житлово-комунального господарства. Нині це настирливі і шахрайські організації, на совісті яких непрацюючі ліфти, невідремонтовані під’їзди і квартири й узагалі цілковита неповага до простих людей, які сплачують їм гроші. Тому новий мер насамперед має дати киянам, які мешкають у багатоквартирних будинках, можливість на тендерній основі обрати організацію, що забезпечить гідне обслуговування житлового фонду.
Проте проблема набагато більш глобальна, ніж здається на перший погляд. І вона полягає в аморальності чинної влади, яка зберегла всі недоліки млявої радянської системи. Влада потребує оновлення. Новим мером має стати людина зі стійкими моральними засадами і розумінням необхідності використання інструментів прямої демократії і прозорого прийняття владних рішень. Оздоровлення міської влади, зокрема, передбачає, що всі міські установи, комунальні підприємства мають працювати у правовому полі без корупційних схем. Керівники цих організацій не повинні боятися висловити свою думку, не повинні платити за право обіймати ту або іншу високу посаду. Право на помилку має будь-який керівник, а в задушливій атмосфері київського міського господарства будь-яка критика «знизу» — благо. Саме вона є тим лакмусовим папірцем, що демонструє, чи користується керівник міста підтримкою населення, як він реагує на критику, чи вдосконалює він свої підходи до роботи. Тому першочергове завдання нової міської влади — послідовно реалізовувати у своїй діяльності принципи чесності, порядності та гласності. Все інше налагодиться саме собою, оскільки люди мають знати, хто є їхніми героями, а хто — тими людьми, які не дають їм спокійно відпочивати після роботи або насолоджуватися відпочинком на пенсії.
— Яку частину столичного електорату ви розглядаєте як «своїх» виборців? Чи згодні ви з думкою скептиків, які стверджують, що банкіру непросто заручитися масовою підтримкою пересічних киян?
— Ви можете називати мене банкіром, можете будь-ким іще. Це мене абсолютно не ображає. Та все-таки хотілося б розібратися з визначеннями. Насправді я є депутатом Верховної Ради, автором близько 120 законопроектів, що стосуються й економічної, і соціальної сфер. Згадаймо хоча б закон про громадську мораль, який позбавив наших дітей потоків порнографії, що лилися з телеекранів. Або закон, що обмежив можливість реклами соціально небезпечних товарів — алкоголю і тютюну. Або закон, що дозволяє громадянам України користуватися соціальними благами незалежно від місця їх перебування. Або закон, відповідно до якого аліменти жінкам має виплачувати держава, а вже потім стягувати ці гроші зі злісних «ухильників».
Я можу назвати ще багато законопроектів, що стосуються скасування пільг і привілеїв різних чиновників, які парламент поки що не ухвалює, та все-таки ці документи близькі до ухвалення. І оскільки я намагаюся ініціювати зміни в законодавстві, які б покращили життя різних категорій громадян (від пенсіонерів до підприємців), я розраховую на підтримку всіх киян. У Києві живуть люди, здатні законним шляхом, шляхом виборів, повністю змінити Україну. А я впевнений, що можу виправдати їхню довіру.