Без перебільшення, Україна з’явилася на світовому ринку озброєння завдяки своїм танкам. Тим більше, не хочеться визнавати, що для збереження в країні бронетанкобудування як галузі необхідні термінові, і схоже, дуже вольові рішення. Вже мало хто сумнівається, що поквапливе прийняття в Україні Закону про визнання бронетанкобудівної галузі пріоритетною (до прийняття декількох базових документів — Концепції національної безпеки, нової Військової доктрини та Держпрограми розвитку озброєнь і військової техніки) виявилося помилкою. Втім, це було ясно ще і до прийняття акта: його ініціаторами були винятково народні депутати, а практично всі ключові міністерства намагалися заблокувати закон. Однак не змогли: занадто яскравим спогадом був пакистанський контракт і занадто тяжко було усвідомити, що таких контрактів в Україні більше не буде. Як видно, ніколи.
Крім всього іншого, створивши нову, дійсно унікальну машину Т-84, Україна несподівано стикнулася зі злим феноменом: за свідченням начальника управління Міністерства промислової політики України Юрія Жданова, на ринку сьогодні купують або дорожчу західну техніку, або застарілі танки з арсеналів за копійки.
У таких умовах причетні до справи міністерства та їхні керівники сушать голову, як завантажити хоча б 20% потужностей танкового гіганта. Говорять, до кінця поточного місяця питання розгляне Держкомісія з питань оборонно-промислового комплексу України, після чого долю бронетанкової галузі буде вирішено. Поки ж про порятунок піклуються самі потопаючі — минулого тижня відбулася конференція трудового колективу ДП «Харківський завод ім. Малишева», після якої стало ясно, що проблем набагато більше, аніж очікували...
Конфлікт інтересів, або Роль культу особистості у формуванні
купи проблем?
Перефразуючи великого письменника, можна сказати, що кожний успішний завод йде до успіху своїм шляхом, але всі проблемні підприємства нещасливі однаково: завдяки своєму керівнику. У випадку з ДП «Харківський завод ім. Малишева» ситуація збільшується тим, що це головне підприємство вже створеного в державі замкнутого циклу виробництва танків і його проблеми — це навіть не проблеми галузі, а головний біль для всієї держави.
Конфлікт перший, внутрішній. Очевидно, він найголовніший. Сьогодні на підприємстві склалася воістину революційна ситуація. Схоже, такого не чекав і сам керівник заводу Григорій Малюк, який має в Харкові солідний авторитет. Та якщо верхи вже не можуть, то низи... Низи почали нарікати. Задуматися є над чим: якщо під час виконання пакистанського контракту (він приніс країні близько 650 млн. дол., левова частка яких пішла малишевцям) на заводі працювало 3813 чоловік, сьогодні залишилося 1546. Середня зарплата тут становить лише трохи більше 200 грн., у той час як у колишні часи заводчани одержували близько 150 дол. Сьогодні стало проблемою навіть доїхати до місця роботи: роботяг, неспроможних заплатити за проїзд, просто виштовхують із трамвая. Багатьох звільнили без виплати зарплати і ці бідолахи можуть лише мітингувати перед заводськими ворітьми. Хто може знайти роботу — біжить, не озираючись. Навряд чи варто нагадувати, що це насамперед перспективна молодь. Під час конференції хтось із керівників середньої ланки заводу сказав, що сьогодні підприємство вже не зможе почати жодного нового серйозного проекту без додаткових капіталовкладень. А деякі делегати набралися сміливості і дорікнули керівництву в несправедливому розподілі грошових винагород. А ще в тому, що після виконання пакистанського контракту замість спільного казана у кожного підрозділу заводу з’явилися свої рахунки і вказівки шукати «ініціативні замовлення». Загальний борг заводу сьогодні становить більше 19 млн. грн., із яких борг по зарплаті близько 9,5 млн. грн. У таких умовах гендиректор пропонує колективу почекати нових багатомільйонних контрактів і іноземних замовників, які ось-ось повинні з’явитися. А також активно вибивати гроші за вже виконані роботи. Наприклад, за поставлені Міноборони України 10 танків Т-84, за які військове відомство розрахувалося лише на 26%. А ще — писати лист Президенту і вимагати нових замовлень. Байдуже, що танків в Україні майже 4 тисячі. Не варто замислюватися і над питанням, чи потрібні Т-84 (призначені, до речі, для наступу, а не для оборони) армії, чи ЗСУ більше потребують модернізації систем ППО, авіації та придбання високоточних ракет. Тим більше, протиснутий закон зобов’язує державу допомагати...
Дійсно, малишевська бронетехніка успішно пройшла тендерні випробування в Єгипті й Об’єднаних Арабських Еміратах. У Єгипті пройшли випробування бронетранспортера БТР-50, і у випадку перемоги підприємство може розраховувати на контракт з модернізації близько 450 бронемашин. А в рамках спільного підприємства, створеного концерном «Бронетехніка України» та фірмою ADCOM (Об’єднані Арабські Емірати), успішно проведено тендерні випробування бойової машини піхоти БМП-3, яка бере участь у конкурсі, оголошеному міноборони ОАЕ. У рамках даного проекту, за інформацією керівництва заводу, може бути замовлення на модернізацію близько 700 бойових машин піхоти. Але це не «багатомільйонні» контракти, і з’явитися вони можуть не так швидко, як хотілося б. Крім того, Єгипет активно переорієнтовується на західну техніку, а в ОАЕ, які придбали свого часу 543 БМП-3 російського «Курганмашзаводу», ще питання, чи приймуть український варіант модернізації.
Як представник уряду Ю.Жданов прокоментував ситуацію так: «Коли виконувався пакистанський контракт, керівництво підприємства радило не втручатися в його господарчу діяльність, нині ж, коли грошей не стало, вимагає замовлень від держави». А потім порадив трудовому колективу запитати, як витрачено, приміром, кілька мільйонів, виділених на розробку проектів, що потім не були затребувані. А на думку заступника глави Харківської обладміністрації Олександра Колесникова, завод відстає з випуском цивільної продукції. Наприклад, узявся за новий комбайн «Обрій», але вже жнива скінчилися, а машин так і немає. Порадив забути про держзамовлення і головний конструктор бронетанкобудування України — гендиректор Харківського конструкторського бюро ім. Морозова Михайло Борисюк, зауваживши, що проблему треба шукати всередині. Наприклад, учитися співробітничати з ХКБМ. Але про це окремо.
Конфлікт другий, із розробниками. Взагалі-то, в історії подібних випадків зафіксовано ще не було. Мова про те, що конфлікт між серійним танковим заводом і головним конструкторським бюро бронетанкобудування набув таких загрозливих форм, що обіцяє вже втрату деяких перспективних ринків. За словами М.Борисюка, почалося все... з успіху. А саме, український танк Т-84, який просувається спільно ХКБМ і заводом, чудово виступив на танковому тендері в Греції 1998 р. Та після цього КБ несподівано усунули, а тендером почав займатися завод. Втім, сам Г.Малюк пояснює ситуацію санкціонованим «поділом» сфер впливу: завод працює в Греції, ХКБМ із «Прогресом» (дочірня фірма держкомпанії «Укрспецекспорт») — у Туреччині. «Та й справді, не може одна й та ж структура працювати і в Греції, і в Туреччині». Начебто завод торгує танками окремо від держави.
Не вдаючись у делікатні подробиці, головний конструктор бронетанкобудування додав, що не дочекався допомоги від заводу при підготовці танків і бронемашин для участі в тендерах у Малайзії, Туреччині та Пакистані, у результаті був вимушений використовувати швейцарську гармату, російські та німецькі двигуни. Чи виграли від цього робітники танкового заводу? Нарешті, найголовніше: вклавши у справу великі суми, вольовим рішенням керівництво заводу створило власне КБ, яке почало конкурувати з головним на зовнішніх ринках. Чи треба говорити, як зраділи замовники, і нагадувати, до чого приводить ситуація, коли на ринку однієї країни з’являються відразу два продавці з іншої. Причому напівголодні...
Конфлікт третій, із головним посередником. Нещодавно Г.Малюк оголосив, що завод ім.Малишева має намір у судовому порядку стягнути з держкомпанії «Укрспецекспорт» 12 млн. грн. за те, що «Укрспецекспорт» не повністю розрахувався за виконаний підприємством контракт на поставку 50 БТР-94 у Йорданію. Позовну заяву подано у Вищий арбітражний суд. Однак через судову реформу розгляд справи дещо затримується, і тепер очікується, що позов розглядатиме Київський міський господарчий суд. За словами гендиректора, заборгованості з боку посередників серйозно ускладнили фінансове становище підприємства. «Нам не потрібні ці няньки, які приносять збитки», — заявив він кілька днів тому.
Дійсно, факт неповернення грошей має місце — вони «зависли» у банку однієї з держав, через яку здійснювалася угода. Однак, як зазначили в «Укрспецекспорті», напруженість між держкомпанією та заводом виникла через чотиримісячну затримку з поставками техніки замовнику, унаслідок чого останній і взяв гроші під заставу, котрі можуть бути виплачені лише по закінченні гарантійного терміну. Цікавим буде й той факт, що завод без узгодження з «Укрспецекспортом», який реалізовував контракт, продовжив термін гарантії на рік, чим, власне, і віддалив момент одержання своїх грошей.
Узагалі, на йорданському ринку в України проблеми з’явилися практично із самого початку реалізації контракту. Так, замість восьми машин, які за контрактом мали прибути до замовника 30.05.1999 р., завод відправив лише дві. Однак це був тільки перший удар: через якийсь час до держпосредника від імпортера посипалися рекламації з приводу низької якості бронетранспортерів. Нині їх у «Укрспецекспорті» накопичилося близько 70. На заводі справедливо зауважують, що з приводу якості від замовника претензій не було. Так воно і є — адже однією із сторін контракту був не завод, а «Укрспецекспорт». Вже дещо пізніше з’ясувалося, що створена урядовим рішенням спеціальна міжвідомча комісія перевірила претензії з приводу поганої якості бронетранспортерів і дійшла висновку, що порушення в організації виробництва на заводі таки були. І хоча представники заводу, що входили до складу комісії, відмовилися підписати ці висновки, Кабмін ухвалив посилити контроль за виготовленням спецтехніки, а на гендиректора Г.Малюка накладено стягнення.
Цікавою видається й інша пікантна історія в процесі взаємовідносин заводу та держпосередника. Цього разу йдеться про дочірню фірму «Укрспецекспорту» — «Укрінмаш», у якої керівник заводу має намір відсудити 38 млн. грн. Контракт на поставку Ємену декількох комплектів для бойової техніки передбачав почати його реалізацію лише після надходження передоплати від замовника. А керівництво підприємства, не дочекавшись передоплати, взяло банківський кредит. Коли ж несподівано внаслідок зміни обставин ліцензія на експорт була відкликана і сторони оформили відмову від взаємних зобов’язань, «Укрінмаш» звинуватили... Щоправда, незрозуміло в чому.
Конфлікт четвертий, із державою. Стара німецька приказка говорить, що голод змусить і ведмедя танцювати. Тому активні дії керівництва заводу, волання про допомогу, спроби перекласти тягар відповідальності на державу, бажання позбутися необхідності платити комісійні у випадку перемоги українського держпосередника в танкових тендерах у Туреччині чи Малайзії, у принципі, природні. Автору доводилося чути різні думки. «З точки зору корпоративного управління Григорій Малюк робить усе правильно, щоб врятувати завод в умовах падіння попиту на танки у світі, але з точки зору державних інтересів збитки від таких дій занадто великі, щоб їх не помічати», таке резюме одного з представників збройового бізнесу здається найоб’єктивнішим.
Що далі?
Заступник глави Харківської обладміністрації повідомив журналістам, що при зустрічі з Президентом України губернатор Харківщини Євген Кушнарьов уже висловлював занепокоєння ситуацією, що склалася навколо заводу і його керівництва. Але поки не порушував питання про його заміну. Оскільки не вирішено головної проблеми — як усе ж завантажити потужності підприємства.
І взагалі, що робити? Законсервувати підприємство до отримання замовлень? Як тоді вирішити питання мобілізаційних потужностей? Питань більше, аніж відповідей, і цілком ясно, що проблема набагато серйозніша, аніж взаємини директора танкобудівного заводу з партнерами і державними органами. Поки ні в кого немає повної впевненості, що новий гендиректор, хоч ким він був, зуміє самостійно виправити ситуацію.
До речі, на прес-конференції кілька днів тому Євген Кушнарьов висловив думку, що слід виробити державну стратегію і тактику щодо завантаження заводських потужностей, а вже після визначення державних підходів вирішити, впорається нинішнє керівництво з поставленими завданнями, чи ні. «Сама лише заміна керівництва проблеми заводу не вирішить», — вважає Є.Кушнарьов. Так чи інакше, повернувшись із Москви, перший віце-прем’єр Олег Дубина за дорученням Президента особисто вивчатиме ситуацію на заводі ім. Малишева для того, щоб було прийняте зважене рішення.
З огляду на те, що «усталеної стратегії завантаження підприємства» досі не існує, запитання, чи вийде національне бронетанкобудування з крутого піке, поки без відповіді.