Імплементаційне протистояння Президента і Верховної Ради, схоже, досягає свого апогею. Нагадаємо, що відповідно до Конституції, рішення квітневого референдуму можуть бути перетворені в життя лише в тому випадку, якщо до закінчення VI сесії ВР за них проголосують не менше 300 народних обранців. Шансів на те, що народну (а по суті, президентську) ініціативу з серйозного обмеження повноважень вищого законодавчого органу настільки масово підтримають у парламенті, було мало. Однак чим менше залишається часу до закінчення сесії («фініш» намічений на 19 січня), тим більш поступливим стає гарант Основного Закону.
Поступливість глави держави для багатьох законодавців стала сюрпризом (для кого — приємним, для кого — не дуже). За останній рік депутати-«більшовики» уже, здається, звикли до регулярних «шикувань» на Банковій і останнім часом не особливо противилися політиці «некоректного стимулювання» законотворчого процесу.
Проте в останній місяць Президент (до чого б це?) почав демонструвати деяку піддатливість. Спочатку Леонід Данилович суттєво знизив планку своїх вимог — судячи з усього, парламенту вже не загрожує двопалатність і скорочення особового складу, а парламентарії можуть не побоюватися обмеження депутатської недоторканності. Кучма залишив лише одну, хоча дуже суттєву умову — Президент наполягав на наданні йому додаткових прав з розпуску Ради.
Днями лідер держави пішов на нові поступки: як повідомили «ДТ» у редакції «Нового каналу» (із посиланням на голову ВР Івана Плюща) Леонід Кучма висловив готовність узаконити право парламентської більшості формувати Кабінет міністрів. Очевидно, що подібна ініціатива повинна була простимулювати незговірливих депутатів і підштовхнути їх проголосувати за імплементацію, нехай і в «урізаному» вигляді.
Подібний захід не виглядає ефективним з кількох причин. По-перше, набрати 300 голосів можна лише за участі комуністів, а для них складно знайти нішу в будь-якому з можливих варіантів більшості. По-друге, примарна участь у роздачі міністерських стільців — занадто низька ціна за ризик бути розпущеними з будь-якого приводу. По-третє, подібна ініціатива вимагає правового підкріплення — написання нового закону, внесення змін до вже ухвалених нормативних актів і, насамперед, коригування Конституції. А це означає, що пропозиція Президента повинна зібрати мінімум 226 голосів на цій сесії, і мінімум 300 — на наступній. А за імплементацію треба голосувати вже найближчими днями...
Розмови про те, що спочатку в парламент «закинуть» закон про більшість, і що він уже нібито готовий і начебто б буде внесений до порядку денного в середині січня, нікого не втішають. Конституція вимагає спочатку вносити зміни до Основного Закону, а потім уже писати «рядові» закони.
І потім — значна частина обранців електорату, яка відчула непевність Президента, зараз не налаштована до ризикованих компромісів.
Втім, є й ті, хто думає, що «мирні пропозиції» Леоніда Кучми «у комплекті» являють собою ніщо інше, як приховану форму ультиматуму — парламенту пропонують або проголосувати за власну беззахисність, або своїми руками зняти уряд Ющенка. Або зробити і те, й інше відразу. У протилежному випадку Раду очікує розпуск — так, при бажанні, можна розшифрувати деякі висловлення гаранта.
Отже, початок нового тисячоліття в українській політиці обіцяє бути бурхливим — усі чогось чекають. Хтось — відставки Кравченка. Хтось — що піде Ющенко. Хтось — розгону парламенту. Хтось — результатів численних експертиз.
Імплементації, здається, уже не чекає ніхто...