Сьогоднішня ситуація в Криму нагадує події 98-го року. В уяві постають картини останніх парламентських виборів з кримськотатарськими мітингами, які курсують навколо майдану художньо декорованими зенітками. На той час 107 тис. кримських татар із 254 тис., які живуть на півострові, не були громадянами України і не мали виборчого права, що й викликало акції протесту. З виборчими непорозуміннями в Криму держава тоді «впоралася» повністю: БТРи на блок-постах, апетитно паруючі польові кухні на підходах до міст, пасторальні нацгвардійці, які погрозливо перетягують із місця на місце ящики зі снарядами. «Мирну» картину доповнили проведені за день до виборів навчання з легендою про визволення умовної виборчої дільниці від умовних кримськотатарських бойовиків, які взяли в заручники безумовно лояльних громадян-виборців. До нинішніх виборів проблема безгромадянства кримських татар практично розв’язана, але це не означає, що повністю зникла потреба у проведенні передвиборних навчань. Хоча є надія, що в них не братиме участі українська ППО.
Події минулого тижня у Сімферополі засвідчили, що передвиборна ситуація в Україні з кримськотатарськими акціями протесту — уже традиційне явище. Лише тепер меджліс виводить людей на вулицю з вимогою гарантованого представництва депортованих в органах держвлади й насамперед — у кримському парламенті. Якщо цього не буде законодавчо зафіксовано, окремі національні лідери попереджають: кримські татари, захищаючи свої права традиційно ненасильницькими способами, зуміють і шляхом мирних акцій створити проблеми, які викличуть не лише головний біль.
Нинішнє загострення пов’язане з тим, що українська Верховна Рада, ухваливши в першому читанні Закон про вибори до ВР АРК, відмовилася в ньому і від ідеї запровадження бодай частково пропорційної системи, і від створення дев’яти національних округів: сім для кримських татар і по одному для представників інших депортованих народів (греків, болгар, німців, вірменів), а також для караїмів і кримчаків. Не вселила великих надій і остання вереснева зустріч у Ялті Леоніда Кучми з Радою представників кримських татар, до якої входять усі члени меджлісу. Президент однозначно заявив, що не підпише закону про запровадження змішаної системи виборів до місцевих рад, хоча при цьому дав завдання розробити правові механізми представництва кримських татар пропорційного їхній чисельності. Це звучало заспокійливо: якщо тепер репатріанти становлять 11% населення Криму, то в них у парламенті має бути 11 місць. Залишилося лише розшифрувати парадокс — як цього досягти без запровадження бодай елементів «пропорційки».
Досвід останніх виборів до місцевого парламенту, які проходили за мажоритарною системою, дав приголомшливі для зразково-толерантного кримського суспільства результати. Зі 100 кримських депутатів лише один кримський татарин — соратник Грача по Компартії Лентун Безазієв. Кримський електорат, що складається на 60% із пенсіонерів, навряд чи голосуватиме й тепер за татарина-некомуніста, бо руйнування стереотипу татарина-ворога, який нав’язувався півстоліття, — справа не одного десятиріччя.
Цей досвід рівноправних виборів у суспільстві з неоднаковими умовами не був би таким сумним, якби не існував прецедент обрання (на один термін) 14 кримськотатарських депутатів на виборах 92-го року по єдиному національному округу. Фракція Курултаю в парламенті, який на 2/3 складається з блоку «Росія», благотворно вплинула тоді на суспільно-політичну ситуацію в Криму і в усій Україні, оскільки ці депутати тривалий час були єдиною політичною проукраїнською силою, яка протидіє ідеї сепаратизму.
Створення національного округу гарантувало обрання до ВР Криму не лише 14 кримських татар, а й чотирьох депутатів від німців, греків, болгар і вірменів. Тепер такої гарантії немає, і, як вважає меджліс, ще чотири роки депортовані, які повернулися на батьківщину (а також два народи, які зникають, — караїми та кримчаки), будуть відсторонені від процесу прийняття політичних рішень і позбавлені можливості формувати владу, яка захищала б інтереси репатріантів.
Винуватців ситуації меджліс уже назвав. Ними виявилися, хоч як це дивно, не ВР України, що не приймає потрібного закону, не Президент з його впливом на законодавчий процес, а... місцеві комуністи, які, можливо, і хотіли б «нашкодити» в цьому питанні, та від них нічого не залежить. З місцевими червоними боротися, звичайно, безпечніше, ніж із Центром, і тому, як сказано в останньому зверненні меджлісу, мати своїх депутатів у парламенті кримським татарам не дають «комуністична номенклатура, яка узурпувала право говорити від імені жителів Криму різних національностей», і, звичайно, Леонід Грач із його «непогамованим і жадібним потягом до одноосібної влади в Криму».
Кримський спікер власною непримиренною позицією щодо гарантій представництва кримських татар у парламенті сам подарував цю ідею своїм політичним опонентам. Леонід Грач за кожної нагоди повторює, що кримські татари (найчастіше до цього додається термін «націонал-радикали») вимагають для себе виключних прав, і відповідає їм: «Моя позиція — принцип рівності всіх етносів і народів. Минуле, нинішнє і майбутнє Криму — в інтернаціоналізмі... І жодної винятковості».
Взагалі у Грача з кримськими татарами стосунки, м’яко кажучи, не склалися. Він створив маргінальну за своїм складом Раду аксакалів (крім іншого, ще й замахнувшись на міфологічне уявлення про «сивобородих», ввів до складу Ради жінку, яка дозволяє собі з парламентської трибуни обзивати депутатський корпус «придурками»). Спікер, одного разу осідлавши коника загрози «кримськотатарського націонал-радикалізму» (який тепер, на догоду моді, трансформувався в «ісламський екстремізм»), заїздив метафоричну тварину до нападів істерії. Особливо меджліс не може вибачити йому заяв, зроблених після 18 травня (дня сталінської депортації народів із Криму). Коли група кримських татар змусила Грача-комуніста залишити зал жалобного засідання, він по ТБ так оцінив те, що сталося: «У хуліганстві проявилася суть націонал-радикалізму... Відбувся не лише антирадянський і антикомуністичний шабаш... відбувся ще й антислов’янський шабаш». Кримські татари не залишаються в боргу — жоден їхній мітинг не проходить без плакатів «Грач, геть із Криму» чи «Конституція має відбивати інтереси народу, а не «грачів». А головний опонент червоного спікера Мустафа Джемільов узагалі не скупиться на сильні висловлювання на адресу противника, найбільш уживане з яких — «комуно-шовіністична наволоч». Отже, Грач і Джемільов просто не можуть жити один без одного, допомагаючи противнику розігріватися перед кожним політичним боєм і примушуючи згадувати бородатий анекдот, який закінчується словами: «Комуніст ви чи антикомуніст — нам усе одно, який ви комуніст».
Водночас у меджлісу традиційно спокійні стосунки з главами уряду автономії. Щоправда, якщо екс-прем’єра Сергія Куницина програчовські ЗМІ часто називали «агентом меджлісу», то нинішній прем’єр Валерій Горбатов таких «похвальних» оцінок ще не заслужив. Правда, ще не набувши досвіду маневрування між Сциллою і Харибдою антитатарських і антикомуністичних настроїв, він може робити помилки, неприпустимі в передвиборній кампанії. Нині Горбатов набирає очки на найактуальнішому для Криму питанні — прогнозованому потоку біженців з Узбекистану в Крим. За різними даними, у цій центральноазіатській республіці на сьогодні ще залишається від 150 до 300 тисяч кримських татар (у тому числі і громадян України), і вони навряд чи захочуть на власні очі побачити, як втілюватимуться погрози талібів помститися Ісламу Карімову за надання американцям аеродромів на своїй території. Заступник голови Рескомнацу Криму Вадим Петров розповів, що потік репатріантів в автономію з Узбекистану вже збільшився на 20—30%. За його словами, зросла кількість заяв на візи чи так звані «свідоцтва на повернення» у посольство України в Ташкенті. Є інформація і про те, що виїзд у Крим для багатьох сімей зараз утруднений тим, що Узбекистан не випускає осіб призовного віку. Петров повідомив, що службам МНС, військкоматам, управлінню міграції запропоновано визначити місця потенційного розміщення біженців, для яких уже придумали спеціальний термін — «евакуйоване населення». Передбачається, що прибулих поселятимуть на базах колишніх військових містечок чи в літніх пансіонатах Ленінського і Чорноморського районів. Поки що ці приміщення не пристосовані під житло: там немає харчоблоків і систем опалювання.
У кримському уряді вже створено Штаб у справах біженців під керівництвом Валерія Горбатова, куди входять керівники всіх силових відомств. Він займатиметься прийманням, реєстрацією, розміщенням і організацією постачання біженців та гарантуванням санітарно-епідеміологічної безпеки в місцях їхнього проживання. Для роботи штабу вже виділено 20 тис. грн., але Горбатов, заявляючи про можливість прийняти від 20 до 30 тисяч чоловік, має намір звернутися до Кабміну України з проханням надати з цією метою 100 млн.грн.
Якщо прогнози підтвердяться (поки що, як запевняють в Управлінні міграції Криму, обстановка в Узбекистані спокійна), то прибуття нового потоку татарського «евакуйованого населення» ускладнить соціально-економічну ситуацію на півострові. За останніми даними, сьогодні до Криму повернулося 273, 8 тис. кримських татар. Є близько 300 селищ їх компактного проживання, які лише на 60% забезпечені водою, на 12% — електроенергією, а рівень газифікації не перевищує 3%. На квартирному обліку перебувають близько 8 тис. кримськотатарських сімей, 20 тис. сімей протягом останніх 10 років не можуть завершити будівництво індивідуального житла. Зі 136 тис. працездатного населення постійну роботу мають лише 64 тис. чоловік.
Прибуття нових репатріантів, природно, загострить ці проблеми, а невдоволення кримських татар стимулюватиме їх до участі в політичній боротьбі за свої права. Майбутні вибори — поле для цієї боротьби. Основні гравці на ньому вже визначені, і, здається, грою всі залишаться задоволені. Меджліс бореться за депутатські місця для репатріантів взагалі і з Грачем зокрема, Грач, набираючи електоральні голоси, з задоволенням бореться з меджлісом, Президент дружить із Мустафою Джемільовим, а український парламент взагалі ні за що не відповідає, оскільки від нього цього не вимагають.
У програші можуть залишитися лише кримські татари. Методика проведення політичної гри, швидше за все, залишить їх без власних представників у парламенті, отже вони розв’язуватимуть свої економічні й соціальні проблеми знову на майданах, тобто не особливо сподіваючись на успіх.