"Президент" Південної Осетії Леонід Тібілов повідомляє, що до серпня в республіці відбудеться референдум про приєднання до Росії. Квінтесенція всіх заяв, у принципі, зводиться до формули "хочу як Крим". Дослівно: "Ніхто не думав кілька років тому, що проведення референдуму в Криму буде можливим. Однак коли зійшлися, так би мовити, зірки для народів Криму і Росії, таке рішення було прийнято. Не виключено, що для Південної Осетії теж зірки зійдуться".
Російські ЗМІ, з допомогою і провладних, і незалежних експертів, намагаються нас переконати, що цей порив не санкціоновани, а тим більше - не ініційований Кремлем. По-перше, кажуть одні, Володимир Путін під час останньої прямої лінії дипломатично викрутився від прямої відповіді. "Ми не можемо, я думаю, цьому опиратися. Нас ніщо не стримує, крім інтересів самого південноосетинського народу. Але ми поки що не знаємо, що ляже в основу цього референдуму, як буду сформульовані запитання в остаточному вигляді, залежно від цього далі думатимемо", - сказав Путін. Інші вважають, що приєднання невизнаної республіки для президента Росії - що ведмежа послуга, а тому Кремль у цьому не зацікавлений. Росія потерпає від запровадження санкцій за анексію Криму та підтримку "ДНР"/"ЛНР" у Донбасі, добивається їх зняття, а нова, по суті, анексія - свого роду червона ганчірка для Заходу. Крім того, міркують російські оглядачі, утримання ще однієї республіки ляже тягарем на ослаблені санкціями та економічною кризою плечі РФ.
З усіма цими аргументами можна було б і погодитися. Коли не брати до уваги, що після підписання торік союзницького договору Південна Осетія й так уже де-факто анексована: Росія "згідно з договором" узяла під контроль її кордони, встановила єдиний митний контроль, рубльова зона та утримання з федерального бюджету є й поготів. Навіть зарплати обіцяють привести у відповідність до російського Північного Кавказу. Про тягар теж можна міркувати, коли не знати, що в Південній Осетії проживають аж 50 тис. людей, майже всі - з російськими паспортами.
А ось червона ганчірка - це так. Розрахунок майже за Моемом: викинута вгору червона хустинка й театральна пауза. Особливо ефектно виглядає напередодні виборів у Грузії, де коаліція Іванішвілі, як заведено вважати, доживає останні дні, а партія Саакашвілі смакує реванш. Росії цей референдум не потрібен, бо в Грузії переможуть радикали, - запевняють російські ЗМІ. Як сказати. "Грузинська мрія", вважай, на рівному місці зараз отримує можливість підняти трачені міллю патріотичні прапори і струсити з себе обвинувачення у співпраці з путінською Росією. Мірою, звичайно, достатньою для утримання влади.
Але, здається, Владислав Сурков, радник ВВП з питань окупованих територій, вищий за таку банальність. На референдум, як каже Тібілов, буде винесено питання доповнення статті конституції словами про те, що Південна Осетія має право передавати частину своїх повноважень РФ: "Ми так хочемо підійти до питання референдуму, щоб російську сторону в політичному плані не обтяжувати". Чи не створювати приводів для запровадження нових санкцій проти РФ? По суті, йдеться про свого роду готовий до реалізації, але відкладений сценарій анексії Росією території Грузії. Ніби документи готові - коли що, дістанемо в будь-який потрібний момент. Грузію в НАТО без ПДЧ? Десь тут у нас була ще й Абхазія, народ якої теж дуже хоче в Росію… Але ми чітко дотримуємося норм міжнародного права. Крим? А Крим - це виняток. Як Косово.
Питання, відповідь на яке цікавить багатьох: Росія, фактично, вже просить Захід зняти чи хоча б послабити економічні санкції, однак ні в Донбасі, ні в Криму свою тактику не змінює і змінювати не планує. Щодо Криму - то й взагалі здається, що руки в окупаційної влади не дружать із головою. Або належать різним тулубам. Однак на виході бачимо саме те, що вигідне Кремлю. Він щоразу тестує світ на межу своїх можливостей: не опираєтеся - йдемо далі. Не обороняєтеся - зустрічайте. Так узяли Крим, "без єдиного пострілу", бо кишка у винесених на гребінь влади на хвилі Майдану товаришів виявилася тонкою, а Заходу здавалося, що можна домовитися.
Тенденція в дії.
Першу допущену Росією на окупований півострів міжнародну моніторингову групу Ради Європи на чолі з Жераром Штудманом зустріли в Криму мало не хлібом-сіллю. Допустили навіть на зустріч із політв'язнем №1 - заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахметом Чийгозом (правда, зі своїм перекладачем), а заготовлений сценарій зустрічей дозволили переформатувати.
Тим часом у Криму тривали облави (обшуки у двох селищах зі зняттям відбитків пальців), обшукали навіть дитячий кримськотатарський культурний центр, тривав тиск на журналістів АТР, ішла кампанія з дискредитації Меджлісу як екстремістської організації. Здавалося, звіт місії РЄ з прав людини буде більш ніж жорсткий. За словами Рефата Чубаров, він планувався як внутрішній документ, для взяття до відома. Однак був розміщений на сайті РЄ. Причому в той момент, коли в Криму окупаційна влада перейшла від слів до справи. Не чекаючи рішення "суду" про заборону діяльності Меджлісу, його визнали екстремістською організацією із внесенням до відповідного списку, що автоматично означає визнання вини членів меджлісів - центрального і місцевих. А це сотні людей. На цьому тлі "доповідь Штудмана" (а не місії РЄ, як наполягає Рефат Чубаров) виглядає, звісно, як слова з радянської пісні "кто-то кое-где у нас порой".
"Є певні блоки, де я з ним абсолютно згоден, скажімо він виписує загрози, які можуть виникнути, якщо Меджліс буде заборонений. Одночасно Штудман робить висновок, що репресії, які відбуваються в Криму, не мають системного характеру проти кримськотатарського народу, а проводяться проти тих людей, котрі виступають опонентами існуючої влади. Він забуває, що в Криму немає існуючої влади, у Криму є окупанти", - заявляє голова Меджлісу, пропонуючи громадським інститутам (оскільки вже доповідь Штудмана опубліковано) порівняти свої моніторинги порушення прав людини і переконатися, наскільки представлений РЄ документ близький до життя.
Звісно, п. Штудман не міг передбачити, що життя так швидко й далеко відбіжить від представленої йому лубочної картинки в Криму, але це зайвий раз підтверджує, що практики й темпи роботи євроструктур не встигають за швидкістю реалізації жорсткої путінської політики на окупованих територіях. "Росія настільки брутальна у Криму, наскільки їй дозволяє світ", - каже Рефат Чубаров.
І Україна, справедливо буде уточнити. Причому не тільки в Криму, і не тільки сьогодні. Але останні два роки після анексії Криму мали би позначити на державних лобах місця, які слід оберігати від повторного нападу грабель.
Ставка на провідну роль дипломатичного фронту, країн Заходу і США у справі деокупації Криму жодним чином не звільняє владу України від докладання власних зусиль. Не кажучи вже про те, що до цього її зобов'язують Конституція та закони України.
Два роки (!) представники кримських громадських організацій, експертних центрів і Меджлісу кримськотатарського народу вимагали створити центральний орган влади, який би займався "кримським питанням", координував і модерував зусилля різних інститутів з деокупації Криму, вирішення проблем вимушених переселенців та, що особливо важливо, допомагав би зберігати зв'язок громадян України зі своєю державою. Київ, залежно від внутрішніх терть, вигадував різні ерзаци: то департамент у Кабміні, то Держслужба, то постпред КМУ. На посади призначали висуванців Меджлісу - вони ж найгучніше вимагали. Знову ж, гібридна блокада поставок товарів у Крим, коли президент сам не хотів відмовляти олігархам продовжувати бізнес на окупованій території, але тут Меджліс наполіг, і добровольці кордон перекрили.
Володимир Гройсман пішов іншим шляхом. У його уряді є Міністерство з питань тимчасово окупованих територій. Міністр, правда, вийшов інший, ніж він хотів (Черниш від Третьякова замість Кістіона, до якого так звик за багато років). І до адекватності назви міністерства є питання: відповідно до закону, тимчасово окуповані території в нас - це тільки АР Крим і Севастополь. А Донбас такий - тільки за постановою ВР. Однак націленість Вадима Черниша, як випливає з його перших інтерв'ю та заяв, переважно сконцентрована на східному напрямку. І це зрозуміло - там є й очікується ресурс. При цьому ні його призначення, ні верстка функціоналу нового міністерства взагалі не обговорювалися ні з народними депутатами фракції-висуванця - кримчанами (насамперед - Мустафою Джемілєвим та Рефатом Чубаровим), ні з представниками кримської "діаспори" - інститутами громадянського суспільства.
В інтерв'ю DT.UA Вадим Черниш сказав: "Усі громадяни України мають рівні права. Цей меседж ключовий. Із нього виходить усе". Аж ніяк, пане міністре. Жителі окупованої АР Крим і м. Севастополя - нерезиденти. Тобто обмежені у правах, порівняно з вами та всіма іншими громадянами, включно з жителями ОРДЛО. Відповідно до закону про вільну економічну зону "Крим" та постанови НБУ №699. Оскільки міністр досі не заявив, що ці дискримінаційні норми треба негайно усувати, - то він або про них не знає, або з ними згоден.
Така ж дивна ситуація і з призначенням губернатора Херсонської області, про значущість якої у справі деокупації Криму не говорив тільки німий, а таких у владі начебто й немає. Область на сьогодні більш ніж особлива, можна сказати - прифронтова. Одночасно, з перших метрів, із КПП із жовто-синім прапором - територія Батьківщини, свободи і визволення. Із грудня минулого року Херсонщина - без голови облдержадміністрації. Колишній, Андрій Путілов, був обраний головою обласної ради. Незважаючи на вал проблем, пов'язаних із необхідністю по-новому облаштовувати область (переселенці, кримськотатарський чинник, зміцнення кордону, проблеми з життєзабезпеченням і навіть небувалий приплив туристів та курортників), вакансія залишалася вільною до сьогоднішнього дня. Вибір президента на посаду в цьому архіскладному регіоні впав на Андрія Гордєєва, без досвіду управлінця такого масштабу. Народного депутата-мажоритарника від Блоку Петра Порошенка, який починав свій трудовий шлях юристом на заводі батька колишнього губернатора Путілова. З Меджлісом кримськотатарського народу, в якого були свої пропозиції щодо кандидатури очільника цієї важливої області, ніхто в АП не визнав за потрібне поговорити.
Неможливо не помітити, що температура півдня України впевнено підвищується. Одеса в передчутті річниці 2 травня. У Миколаєві лідери проросійських організацій - фігуранти закритих МВС справ за незаконні мітинги 2014-го із закликами "Путін - прийди!" за підтримки Россотруднічества проводять культурні заходи і готуються до 9 травня. На Херсонщині соратники екс-глави Генічеської РДА, що втік до Криму, виводять на вулиці людей із закликами припинити блокаду півострова.
У п'ятницю до Херсона заїхала велика група народних депутатів - на виїзне засідання Комітету ВР з бюджетної політики, підкомітет якого очолює Андрій Гордєєв. Програма цікава: інвестиції в реконструкцію аеропорту (він нині живе завдяки окупації Криму, - після цього тут наладилися щоденні рейси в Туреччину), відвідини осетрового господарства і турбази.
Мабуть, робочий настрій депутатів не затьмить та обставина, що за останні 10 днів у Херсонській області - в Новоолексіївці та Генічеську - пролунали вибухи. Від закладеної в покинутій машині вибухівки загинула людина, що проходила мимо. У четвер із гранатомета розстріляли магазин місцевого підприємця. Посилені заходи безпеки, про які повідомляла місцева влада після першого теракту, як бачимо, результату не дали. І не могли дати, бо запроваджувалися вони такими, якими мали бути до війни. Для порівняння: в окупованому Криму кількість працівників спецслужб утроє перевищує їх щільність у регіонах РФ.
І насамкінець. У Криму майже непоміченим пройшов черговий "референдум". За кілька тижнів до години Х, яка поставила хрест на українських номерах автомобілів жителів півострова, виявилося, що російські реєстраційні знаки двох "федеральних округів" встановила на свої машини тільки третина (!) автовласників півострова. Решта продовжували їздити з номерами з українським прапором до останнього дозволеного моменту. І коли стало зрозуміло, що, незважаючи на прохання кримських "властей", продовжувати період обміну номерних знаків Москва не має наміру, по Криму вишикувалися кілометрові черги. Якщо згадати заяви Мустафи Джемілєва, який озвучив перехоплення доповідей російських спецслужб про реальний результат "референдуму" 16 березня 2014 р. (реально участь взяли тільки 34,2% виборців), то можна сказати, що нинішній "референдум" їх підтвердив. Зв'язок з Україною та рештою "нерусского мира" не хотіли переривати дві третини цієї категорії жителів окупованого півострова.