Законодавча система України впритул підійшла до проблеми формування органів влади на новий виборчий період. Йде інтенсивне реформування виконавчої влади, що вносить нові якісні зміни у всю політичну систему країни. У цій ситуації постає і питання про те, якій бути в майбутньому Кримській автономії, у якому напрямі повинно (і чи повинно?) йти її реформування, які форми та структура влади будуть оптимальними для її майбутнього в Україні. Поки що на ці питання немає відповідей...
Якби батьків-засновників Кримської автономії в 1991—94 роках запитали, яким буде їхнє дітище 2001 року, вони навряд чи знайшли б що відповісти взагалі. А якби й спробували спрогнозувати, то можна бути впевненим, що їхній «проект» зовсім би не був схожий на те, що ми маємо сьогодні. І це зрозуміло: модель Кримської автономії творилася спонтанно — із цим навряд чи хто стане сперечатися. Відновившись як Крим АРСР і потрапивши до рук Юрія Мєшкова у вигляді готового суспільно-державного продукту, автономія перетворилася спочатку на Республіку Крим, потім на автономну (із маленької літери) Республіку Крим, пізніше на нинішню АРК. Однак і нова назва не означає, що за останні роки її суттєвий зміст не змінювався, хоча змінювався тип і структура уряду, змінилася суть Верховної Ради, йде процес реформування місцевого самоврядування. У даний момент Кримська автономія являє собою певну соціальну і правову желевидну масу, яка, легко піддаючись зовнішнім впливам, набуває тієї чи іншої, часто довільної форми, і практично ніхто не може сказати, по-перше, що вона створена цілеспрямовано і, по-друге, чи є вона оптимальною.
Україні в даний момент гостро бракує цілісних, обгрунтованих досліджень, прогнозованої концепції (якщо хочете, кримської доктрини) формування Кримської автономії на довгостроковий період — 20—30 років. Зрозуміло, що ця задача не з простих: потрібні складні, трудомісткі, системні дослідження, ув’язані зі стратегією розвитку всієї країни. Поява кримської доктрини сьогодні тим більше актуальна, що слід прийняти нові закони — про вибори Верховної Ради Криму, про Раду міністрів Криму, які вже оформлять Кримську автономію на більш-менш тривалий період. Нинішня конституція Криму теж не може бути тією «священною коровою», що застрахує нас від невдалої редакції цих законів. По-перше, як свідчить практика, Верховна Рада України часто ухвалює закони, що не узгоджуються один з одним; тож годі розраховувати, що депутати стануть оглядатися на конституцію Криму — другорядний за силою документ. По-друге, вже опубліковано занадто багато досить вагомих аргументів — і з мовного питання, і за структурою органів влади — на користь того, що в конституцію Криму мають бути внесені зміни, тож вважати її стабільним документом і спиратися на неї було б занадто необачно.
Які ж висновки напрошуються з цього стану автономії?
Висновок перший. В інтересах держави Україна негайно, поки ще закони про вибори Верховної Ради та Ради міністрів автономії тільки створюються, сформувати високого рівня представницьку робочу групу для проведення досліджень і вироблення документа (доктрини), що визначає перспективи розвитку Кримської автономії в складі України з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх чинників.
Висновок другий. До остаточного прийняття цих основних законів, які визначать майбутнє автономії, указом Президента або рішенням Верховної Ради накласти мораторій на зміну не лише структури органів влади в автономії, а й їхнього персонального кадрового складу. Ця теза потребує пояснення на конкретних прикладах. Відомо, що наприкінці 1999 року Верховна Рада Криму ухвалила рішення про відставку своєї президії. Пізніше та ж Верховна Рада прийняла ухвалу про відставку уряду. На минулій сесії ті ж депутати знову ухвалили рішення про незадовільну роботу президії, із чого випливає його відставка. Жодне з цих взаємовиключних рішень НЕ ВИКОНАНЕ, АЛЕ Й НЕ СКАСОВАНЕ. Більш того, на найближчу сесію, що відбудеться 20 червня, та ж двічі відставлена президія готує проекти документів про звіт уряду з метою відставити його ще раз(!). Винесення таких проектів на сесію, на чому наполягає Леонід Грач, неодмінно викличе новий конфлікт серед депутатів і напруженість серед кримських татар. Та навіть якщо рішення про відставку Радміну й буде прийнято, що малоймовірно, воно знову ж, як і попередні три, не буде виконане через те, що вже самі його проекти не в ладах із чинним законодавством. Звіт уряду подали у визначений термін на початку року, і він не може бути ні з того ні зі сього винесений на сесію в середині року. Зрозуміло, що цей задум — є не що інше, як помста двічі відставленої президії одноразово відставленому уряду за те, що прибічники Ради міністрів сприяли ухваленню рішення про незадовільну оцінку роботи президії на чолі з Л.Грачем. Водночас зростаючі економічні та соціальні показники роботи уряду Криму говорять про те, що рішення про його відставку є, м’яко кажучи, сумнівним і з точки зору логіки, і з точки зору доцільності.
З огляду на це висновок третій. У політичній системі Криму немає і поки не передбачається стійкої більшості. В усіх життєвих проблемах, яких у Криму вистачає, як і скрізь у країні, люди схильні звинувачувати київську владу. Наприклад, багато хто з кримчан вважають Л.Кучму відповідальним за наявні в Криму труднощі. Це природно, бо уряд, який роком раніше був в очах громадян головним відповідачем за ситуацію, вже рік ніби у відставці. Таким чином, відставка одного з керівних осіб Криму неодмінно ввергне півострів у багатомісячне безвладдя, бо в автономії сьогодні поки немає прохідної кандидатури ні спікера, ні прем’єра. Тоді вже ніхто з політиків не нестиме відповідальності за ситуацію в Криму, окрім Президента, котрий, як напевно вважають громадяни, у кінцевому рахунку за все відповідає. Мудрість позиції Президента Леоніда Кучми у вже півторарічній історії протиріч між кримськими парламентом і урядом полягала і, як Крим сподівається, полягатиме в збереженні кадрової стабільності цих органів влади.
Висновок четвертий. У випадку, коли б Леонід Кучма висловив би свою позицію з того чи іншого кадрового питання в Криму, як це було раніше, це призвело б до нових і нових спроб тієї чи іншої сторони дестабілізувати ситуацію на свою користь, що відриває їхні сили й ресурси на боротьбу один з одним, а не на творче будівництво. У випадку ж накладення тимчасового мораторію на структурні й кадрові зміни в Криму і початку роботи над доктриною подальшого розвитку Кримської автономії, що в силах Президента, конфлікти кримських політиків один з одним припиняться, і їхні сили будуть спрямовані на актуальні проблеми управління автономією. Природно, що мораторій не може бути тривалим, і найбільш оптимальним, вважають кримські аналітики, є термін до нових виборів і формування нових складів Верховної Ради та Ради міністрів, з огляду на що мораторій автоматично припиняється.
У випадку сумнівів з оголошенням такого мораторію, другим за значенням, але аж ніяк не гіршим варіантом розвитку подій буде утримання стабільності в автономії на нинішньому рівні і старими методами. Це питання тактики. Питання стратегії в даному випадку — початок розробки чіткої й системної перспективи розвитку автономії на тривалий майбутній період.
Висновок п’ятий. Завдання української влади полягає в тому, щоб створити в Криму стійке політико-правове утворення, прийняте і схвалене як більшістю кримського населення, так і його меншістю. Тому розробка такої доктрини має бути доручена не лише політичним групам, а в першу чергу вченим-аналітикам, дослідницьким інститутам України, здатним провести системне прогнозне дослідження. Причому немає сумнівів у тому, що такий документ має бути схвалений методом консенсусу всіма прошарками кримської спільноти.
На перший погляд здається, що це неможливо, особливо виходячи з того, що на кримському грунті безсумнівно стикнуться інтереси російської общини та кримськотатарського народу. Однак так здається тільки на перший погляд. Аналітики стверджують, що й тут консенсус може бути знайдений: сьогодні кримські татари, наскільки відомо, не наполягають жорстко на формі автономії, вона може залишитися й такою, що задовольняла б потреби російськомовного населення, проте вона має змінитися за змістом. Як говорить Мустафа Джемілєв, «повинні бути задоволені всі докорінні потреби кримськотатарського народу», а називатися вона може як завгодно. Тут цілком можливий компроміс. Він може полягати, наприклад, в одночасному визнанні конституцією Криму (ось вам і необхідність змін у ній) державними не лише українську, а й російську та кримськотатарську мови, як це було в перших її варіантах 1994 року, і вже тоді давало серйозні плоди. Звісно, із життя автономії повинні бути усунуті будь-які прояви дискримінації чи шовінізму, котрі подекуди трапляються. Вони неприпустимі як стосовно українців на півострові, так і стосовно росіян і кримських татар. Це однозначно. Принаймні практика 1994 року, коли автономією фактично управляв блок «Росія», і кримські татари брали участь у Верховній Раді на правах цілої фракції, свідчить, що поступка тут можлива, і її треба шукати методами досліджень і соціального планування. Принаймні десятилітній досвід російської общини Криму та кримськотатарського народу в спільній організації життя на півострові свідчить про те, що з Криму не можуть бути усунуті тепер ні російський, ні кримськотатарський, ні український чинники, і немає іншого шляху, як знайти консенсус.
Висновок шостий. Хай як це не дивно, але саме цей важкодосяжний consensus omnium ніби випливає зі збереження на своїх постах і Сергія Куницина, і Леоніда Грача. Як відомо, спікер парламенту неодноразово заявляв про свою платформу — захист інтересів російської общини, російської мови, російської освіти, російської історії Криму і так далі. За всього неприйняття спікера з боку кримських татар і українців, саме в Сергії Куницині і кримськотатарський народ, і українська громада вбачає концентроване вираження турботи і державних зусиль по захисту їхніх інтересів. Його розуміння інтересів кримських татар, прийняття рішень щодо задоволення їхніх потреб, участь у житті української громади півострова сформували C.Куницину політичну й електоральну підтримку в цих прошарках населення так само, як підтримку спікеру в значній частині російськомовного населення Криму. Баланс соціальних векторів на півострові сформований самою політичною природою Криму — це безсумнівно. Штучно порушити його сьогодні було б небезпечно для всього суспільства.
Зате необхідність наукового підходу в прогнозуванні державного будівництва в Україні й у Криму назріла з такою явною очевидністю, що відкладати цю роботу і необхідний мораторій у Криму було б просто необачно...