UA / RU
Підтримати ZN.ua

Крим, який ми втрачаємо

Головне потрясіння, яке завжди викликав Крим у мандрівників, а тепер — у туристів, і головний магніт, яким завжди притягує до себе, — це його розмаїтість. Ландшафтна, кліматична, культурна, етнічна, релігійна... Розмаїтість шокуюча, бо тут, здається, приживається й співіснує все — будь-який стиль і будь-який напрям, речі малозрозумілого походження і матеріалу, який-завгодно каприз і різновекторне віяння моди. Розмаїтість авантюрна, бо кожен, хто має можливість і бажання, міг привнести в неї щось своє, звично-комфортне або десь побачене. І архітектура, і обличчя міст — тут не виняток.

Автор: Валентина Самар

Головне потрясіння, яке завжди викликав Крим у мандрівників, а тепер - у туристів, і головний магніт, яким завжди притягує до себе, - це його розмаїтість. Ландшафтна, кліматична, культурна, етнічна, релігійна... Розмаїтість шокуюча, бо тут, здається, приживається й співіснує все - будь-який стиль і будь-який напрям, речі малозрозумілого походження і матеріалу, який-завгодно каприз і різновекторне віяння моди. Розмаїтість авантюрна, бо кожен, хто має можливість і бажання, міг привнести в неї щось своє, звично-комфортне або десь побачене. І архітектура, і обличчя міст - тут не виняток.

Сильним світу того потрібні були тільки дві сущі дрібниці: знайти правильне місце на півострові та людину, котра «впише» задум у Крим. Яскравий приклад - Ворон­цовський палац в Алупці, побудований за проектом відомого англійського архітектора Ед­варда Блора, який ніколи не бував у Криму, в що майже неможливо повірити, споглядаючи приголомшливе поєднання палацу і Ай-Петрі. У самій же спо­руді переплелися англійський стиль кількох епох (вони змінюються, починаючи від західних воріт) і неомавританський. Готичні димарі виконані у формі мінаретів, у декорі розкішного порталу південної частини палацу поєднуються елементи тюдо­рівської та індо-мусульманської архітектури, а по фризу арабською в’яззю шестикратно повторено рядок сури Корану.

При цьому будь-який архітектор скаже вам, що жодне місто в Криму не мало плану соціальної забудови. Багато в чому ще й тому, що головним призначенням Криму від часів його анексії Росією і донедавна було військове.

Навіть тоді, коли півострів став усесоюзною оздоровницею, а курортна сфера пережила своєрідну індустріалізацію, багато куточків півострова залишалися закритою зоною, а в розвитку більшості кримських міст - де, що і як будувати - вирішальне слово було за військовими. Власне, у Севастополі в цьому плані мало що змінилося, військові продовжують стримувати розвиток території. Хіба що центрів ухвалення рішення тепер два - Київ і Москва. Можливо, тому так важко говорити про обличчя кримських міст і прибережних селищ - вони багатоликі. Але в останні десятиліття поступово стають однаково безликими. Безумна хаотична, позбавлена смаку і безграмотна забудова хоч почасти вільного клаптика землі на узбережжі та у великих містах, з одного боку, і відверто наплювацьке ставлення до культурної спадщини правителів-горло­хватів, які нічого не створюють, але всім торгують, - з другого. Розруха і злидні, бруд і запустіння панують нині в багатьох райських від природи куточках. Пам’ятки радянської епохи - гігантські типові корпуси санаторіїв та пансіонатів, адмінспоруд і клубів - руйнуються й відживають, здається, ще швидше, ніж особняки колишніх дворянських маєтків, у яких досі продовжують діяти кримські оздоровниці. У повному благополуччі, сподіватимемося, перебувають державні дачі й держрезиденції, - на об’єкти ДУСі в держави гроші завжди є. Хоча за все ручатися не варто, - сумна історія Юсуповського палацу, до якої вкотре ми сьогодні повернемося, цього підтвердження.

Лівадійський палац

Погортавши будь-який путівник з історії Лівадійського палацу і порівнявши його з реаліями, ви будете здивовані. Пам’ятку, котра створювалася як єдиний палацевий і парковий комплекс, нині розірвано на частини. Почнемо з того, що в неї практично немає землі - тільки та, яка під самим палацом, і вузька смужка - до бордюру клумби з фонтаном. Парк і земля далі - належать іншому відомству, Мін­природи України, і перебувають у віданні адміністрації південнобережних парків. І це ще не все: в будинках, які раніше входили до палацевого комплексу, тепер також розміщуються корпуси санаторію «Лівадія», який належить Федерації незалежних профспілок. На початку майже кожного курортного сезону світ в особі інтуристів спостерігає справжню феодальну війну. Керівники адміністрації парків не пропускають через свою територію автобусів із туристами. При­чо­му в деяких кожну хвилину розписано, - вони з круїзних суден і за дві-три години мають встигнути оглянути всі палаци. Минулими роками адміністрація парків наймала ряджених козачків - ті встановлювали шлагбаум і несли службу. Чому не об’єднати парк і палац? Адже очевидно - це одна суцільна пам’ят­ка! Проте ціна питання не в історичній справедливості, не в іміджу - а у вартості вхідного квитка через шлагбаум. А ще - у можливостях палацу та в бажанні його керівництва заробляти ще й для утримання парку-памятки.

Однак головний ворог Лі­ва­дійського палацу вчора і сьогодні - це зсув. У його приборкування час від часу вкладають досить пристойні бюджетні асигнування. Проте не усунувши причин активізації зсу­ву (серед голов­них - ак­тивне будівництво на вулиці, розміщеній вище, про що писало «ДТ», добившись за попе­ред­ньої влади при­пинення будівництва готелю «Імпе­ра­тор», що його зводила фірма си­на генерала Астіо­на); не досліджуючи й не проводячи постійного моніторингу його поведінки, - впоратися із загрозою сповзання палацу по схилу та руйнування його стін не­можливо. Так ка­жуть фахівці і зак­ликають пре­м’є­рів та президен­тів: потрібна програма, потрібен комп­лекс­ний проект. Ниніш­нього року також оголошено тендер на ще одне «пожежне» латання дренажної системи. І як­що його виг­­рає всюдисущий «Строй-центр 2»...

Юсуповський палац у Кореїзі та Мисливський будиночок у Соколиному (раніше - Коккоз Бахчисарайського району) - такі різні замовлення тому ж таки архітектору М.Краснову від родини Фелікса Юсупова, графа Су­марокова-Ельстона, генерал-губернатора Моск­ви. І різні долі.

Мисливський будиночок в Соколиному

Палац у Кореї­зі будувався серед дивовижного парку з безліччю скульп­тур та фонтанів. Під час Ялтинської конференції в Юсу­повському палаці була резиденція Йосипа Сталіна, до приїзду якого територію готували з особливими заходами безпеки, - у старих підвалах було побудовано справжній бункер. У радянсь­кі часи палац значився як «держдача № 4», а потім, за розпорядженням Михайла Горбачова, його передали народу в особі Ялтинської міськради. У бурхливі для Криму 90-ті палац здали в оренду приватній фірмі, і в ньому було відкрито елітний готель. А 2001 року договір оренди в судовому порядку визнали недійсним, і рік по тому Ялтинська міськрада передала комплекс у держвласність. Уже в статусі державної резиденції він дістався «призбирувачці земель» - знаменитій ДУСі - і відтоді закритий для відвідування. Про збереження і нецільове використання Юсуповського палацу, про необхідність його відкрити для спеціалістів з охорони культурної спадщини та для народу «ДТ», можна сказати, регулярно пише, починаючи з 2008 року. Це і журналістські розслідування того, як насправді використовується палац зі статусом держрезиденції: за президента Ющенка він був віп-готелем, за президента Януковича - судячи з відповіді керівництву АРК із ДУСі, ще й для «організації відпочинку працівників адміністрації президента України, апарату ВР України, Кабінету міністрів України, інших державних органів і окремих посадових осіб».

Тим часом уже третій рік прокуратура Криму продовжує через суди повертати землю Юсуповського палацу, яку, за листами тієї ж таки ДУСі, на клопотання керівництва управління санаторно-курортних установ, було передано приватним особам і двом фірмам під забудову. Всі останні роки Асоціація музеїв і заповідників Криму, керівництво автономії просять президентів і прем’єрів: поверніть Юсуповсь­кий народу, відкрийте для відві­дування, організуйте там музей, - це унікальний об’єкт. Відповіді, як і в часи Ющенка, приходять навіть не з президентської адміністрації, а з самої ДУСі. Вони вважають, що музеєфікувати й відкривати палац для відвідання не варто. Він їм самим потрібен - вони, «окремі посадові особи», там відпочивають.

Правовий аспект і загрози

Протягом уже майже десяти років посадові особи, в чийому віданні й користуванні перебуває пам’ятка - палац і пам’ятка-парк, грубо й свідомо порушують низку законів України, зокрема тих, котрі регламентують охорону культурної спадщини, і Зе­мельний кодекс. Упродовж ос­танніх трьох років ми спостерігали такі порушення закону:

- на територію пам’яток не допускають навіть тих, кому законом визначено незаперечний до них доступ, - співробітників рескомітету з охорони культурної спадщини;

- без погодження з органами охорони культурної спадщини проводилися будівельні та ремонтні роботи;

- пам’ятки, які мають статус держрезиденції, використовуються не за цільовим призначенням: апартаменти Юсупова, Сталіна, Молотова здаються за значні суми через турагентства; перші особи держави Україна в держрезиденції не перебувають, не були помічені там і високі закордонні гості;

- користування пам’яткою не оформлене охоронним договором;

- держакта на земельну ділянку та охоронного договору на пам’ятку-парк також немає.

Можна продовжувати - але чи є сенс? Доти, доки хазяїн дозволятиме челяді валятися в панській постелі, порядку не буде.

Тепер - про Юсуповський мисливський будиночок у Соко­линому. Історія цього унікального сільського міні-палацу спочатку була такою ж гарною, як він сам. Краснов побудував його на замовлення Юсупових-старших для Фелікса Феліксо­вича (молодшого) як подарунок на весілля, що поріднило Юсу­пових із царською родиною: Ірина була племінницею Миколи II. Сільце на північному схилі Ай-Петрі на землях Юсупова називалися Коккоз - «блакитне око» в перекладі з кримськотатарської, ймовірно - тому, що навколо дуже багато джерел. І Краснов цю гарну назву обіграв скрізь - у вітражах вікон, у мозаїці на стінах, у фонтанах, розкиданих по парку. Біля самих стін будиночка текла гірська річечка, і Юсупов-молодший у своїх спогадах писав, що прямо з вікна ловив там гірську форель. Родичі і знайомі, котрих я возила в Соколине й дорогою розповідала цю історію, подивившись на те, що сталося з витвором Краснова, не соромлячись витирали сльози або люто запитували: «Як можна було?! Ви що тут у Криму - зовсім уже?!»

Мабуть, так, зовсім. Бо інакше, ніж словами професора Преображенського про розруху в головах, не можна пояснити це вбивство. Вибиті й заткнуті брудними подушками «очі» вітражів, запаскуджені і зруйновані фонтани, вогнища «дикунів»-відпочи­вальників у парку в курортний сезон, - їх пускають сюди влітку, коли постійні мешканці на канікулах. У Мисливському будиночку багато років, за відсутності елементарних зручностей, живуть школярі, - тут розміщується спальний корпус спецінтернату для дітей-сиріт Міносвіти Криму. А ось що ріднить цей Юсуповський палац із держрезиденцією - то це повна відсутність усіх належних для користування пам’яткою документів, від охоронного договору до держакту на землю. Там - тому що зі збереженістю всіх гектарів та соток території є великі запитання. Тут, у Соколиному, - тому що в бюджеті немає грошей.

Убивство легко зупинити - Мисливський будиночок потрібно продавати! Не може Крим і держава його врятувати й утримувати - продайте тим, хто його збереже, реставрує і створить тут туристичний об’єкт. А що турист сюди поїде - сумнівів жодних. І в ансамблі з Юсуповською мечеттю, вітражі якої, слава Аллаху, на місці, й вона нині діє, разом із вуличними джерелами-пам’ят­ками, садибами етнотуризму, яких в окрузі чимало, Коккоз знову оживе. Були ж звернення ще в 90-х спадкоємиці Юсупових Ксенії Шереметьєвої-Сфірі, і є в Санкт-Петербурзі Фонд Юсупо­вих, - потрібно пропонувати. Або не торгуючись, за будь-яку ціну, хоч за гривню, але із жорстким зобов’язанням побудувати спальний корпус для інтернату, - продавати й рятувати. Звісно, покупець ще не звик, а можливо - ще й не виріс. Однак з’явилася ж перша ластівка - хоч із п’ятого разу, але продали-таки торік з аукціону будинок Ферсмана. Ці мальовничі руїни бачив кожен, хто їхав трасою Сімферополь - Ялта.

Альтернатива пошуку справжнього господаря «двоповерхового» Криму (а саме такі і традиційні будинки кримських татар, греків, німців, і більшість вілл та дач на Південнобережжі) буде сумна. Бюджетні гроші тепер ідуть лише туди й тим, хто здатен забезпечити правильне «розпилювання». Закордонний інвестор не ризикуватиме капіталом, вкладаючи в країну, яка живе не за законом. Є найнадійніший інвестор - внутрішній. Той, хто живе на цій землі, знає її історію й хоче, щоб тут жили його діти. Тому він ризикне, потрібно тільки допомогти йому всім миром.

І останнє. На моє запитання, то що ж слід рятувати в Криму насамперед, авторитетний у спільноті архітекторів Степан Лапичак не замислюючись сказав: «Ландшафт. Він робить Крим неповторним і унікальним. Решту люди мають до нього прив’язати». А ландшафт сьогодні неминуче руйнується, він зникає. Плавні переходи з гір до моря перекриті парканами й позбавленими смаку будівлями, замість ландшафтних пам’яток тепер відкриваються кар’єри (останній крик громадськості з приводу білогірських вапняків для кримської хімії Фірташа). Розповідають, що одного разу ділові люди привезли на ПБК «потенційного системного інвестора курортного бізнесу світового рівня». Той подивився згори на узбережжя Ялти й сказав: «Безумно гарно. Але тільки все, що ви тут набудували, потрібно дочиста бульдозером знести й наново побудувати».

Не питання: ще трохи - й саме зруйнується. Що натомість?