Кампанія з обрання міського голови Львова, певне, сильно не відрізнялася від подібних процесів в інших містах країни. Безліччю здобувачів на цю посаду сьогодні нікого не здивуєш. У нас їх теж було чимало — сімнадцять чоловік. Згідно із соціологічними опитуваннями, максимальну кількість тих, хто симпатизує, мали дві особи: добре відомий нашому читачеві Василь Куйбіда (колишній двічі мер Львова) і наразі не знайомий широкій вітчизняній громадськості Андрій Садовий. Не робитимемо інтригу там, де їй не місце, і відразу скажемо, що, за попередніми даними, новим міським головою Львова буде «незнайомець Садовий». Він одержав максимальну кількість голосів: близько сорока відсотків. Другим, із відривом у десять відсотків, до фінішу прийшов Василь Куйбіда.
Відразу зауважимо: Садовий стане мером усупереч прогнозам більшості спостерігачів. За великим рахунком, його мало хто сприймав серйозно. Перед кількома кампаніями він заявляв про своє бажання балотуватися в мери, а в попередніх виборах навіть брав участь. Пригадується, тоді він на львівського виборця враження не справив. І в ході нинішньої кампанії всі чомусь припускали, що вчорашній невдаха знову має опинитися серед аутсайдерів. Судячи з усього, спираючись на такі уявлення, і вів виборчу кампанію штаб Куйбіди.
Одним із чинників, через який на попередніх виборах Куйбіда програв Буняку, було те, що цей політик фактично не мав підтримки в особі когось із перших осіб країни. До нинішніх виборів цей недолік врахували — нині політтехнологи отримали можливість представляти Куйбіду «радником президента України». Напевно, в оточенні Куйбіди ніхто не думав про те, що протекція «народного президента» сьогодні навіть у Західній Україні, завдяки відомим політичним і економічним результатам діяльності влади, багато дивідендів кандидату, найшвидше, не принесе. Привід для подібних висновків львів’яни вже давали. Під час осіннього візиту до Львова Ющенко, виступаючи перед місцевою «громадою», яка зібралася під Оперою, виглядав таким, що виправдовується. Велика частина натовпу (до речі, непогано профільтрованого) тоді поводилася дуже «нешанобливо» стосовно свого вчорашнього улюбленця.
Як і в попередній кампанії, яку команда Куйбіди програла, його іміджмейкери упор робили на ученість свого патрона. Патрон у неповні сорок вісім став доктором, професором, членкором і академіком різноманітних наукових закладів у країні та за її межами. Ключовим моментом передвиборної програми Куйбіди був пункт про перетворення Львова на українську «силіконову долину». На всіх зустрічах із виборцями він передусім переконував з допомогою складних словесних конструкцій, яке це благо — постіндустріальна епоха в давньому Львові. Інтелектуальні технології — річ, безперечно, симпатична, але, слід думати, не для більшості городян.
Крім живих зустрічей із громадянами Львова використовувалися й інші засоби впливу на них. Штабісти Куйбіди виставили по місту білборди, клеїли листівки і плакати. На відеороликах політтехнологи Куйбіди, судячи з усього, вирішили заощадити.
Послугами іноземних або хоча б київських іміджмейкерів, наскільки нам відомо, Куйбіда не користувався. А місцеві фахівці, склалося таке враження, забезпечити передвиборній кампанії Куйбіди цілісність і креативність не зуміли.
Тоді як Садовий використовував усе, що міг. Залучив польських і київських (цих представляв кум Садового — поет В.Цибулько) політтехнологів, і, як жартували, «москальські гроші» (у сенсі — кредити російських банків). На гроші одних іноземців інші іноземці розробили в чомусь модерну для наших «теренів» кампанію.
На попередніх виборах Буняк переміг завдяки популістській обіцянці дати львів’янам цілодобову воду. Тому перед кампанією цього року в усіх передвиборних міських штабах ламали голову, що ще можна придумати, щоб у виборця загорілися очі. Садовому придумали: жеки. По-перше, вони жителям дуже набридли зі своїм, із дозволу сказати, сервісом. По-друге, у випадку перемоги кандидата, який підняв це питання, має бути відносно неважко дати на нього практичні відповіді, оскільки відповідні плани давно уже виношуються на загальнодержавному рівні.
«Мочити» комунальне господарство міста польські іміджмейкери вирішили не просто так. Політтехнологи-сусіди десь за рік до дня наших виборів спеціально для критики комуналки створили громадську організацію «Самопоміч». Створена вона була за зразком польської «Самооборони». Висвітленням теми займався весь медіаресурс Садового. У його міні-імперію входять ТРК «Люкс», газета «Поступ», журнал «Місто». Потім виключно для викриття жеків було створено спеціальну газету з аналогічною назвою — «Самопоміч». При ній працювала група юристів, яка давали скаржникам поради, «як боротися зі свавіллям начальників жеків і сантехників»... Словом, неважко здогадатися, що така благодатна тема, яка настільки системно підносилася львів’янам, дала бажаний ефект. Садовому вдалося витягнути городян із квартир. Народ загорівся. Прізвище Садового опинилося на слуху. Він успішно грав роль комунального месії.
З думкою про те, що Садовий в’їхав у Львівську ратушу на «Самопомочі», згодні не всі спостерігачі. Дехто переконаний, що своєю перемогою Садовий значною мірою зобов’язаний депутатам місцевих рад, насамперед депутатам Львівської міськради. Всупереч поширеній думці щодо «невпливовості» місцевих депутатів, вони, на думку деяких аналітиків, дуже істотно допомогли створенню позитивного політичного образу Садового. І для досягнення такого результату є цілком працездатний механізм. У кожного депутата є помічники та приймальні дні. Кожний депутат і ці самі помічники ведуть роботу зі своїми виборцями. Під час таких прийомів, вважають, не менше половини міського депутатського корпусу й агітувало свої «пастви» за Садового. Інша половина просто не діяла, що було рівнозначно непідтримці Куйбіди.
Який резон, питається, тій, активній половині, було лити воду на млин Садового? На попередніх виборах ці самі, протестні, депутати, виявляється, агітували на користь Буняка, колишнього львівського мера. Тему про причину тодішньої антипатії частини міських депутатів до мера Куйбіди ми нині не розвиватимемо. Факт, що «депутати-антикуйбідисти» тепер, нібито побоюючись помсти Василя Куйбіди, вирішили знову негласно виступити проти нього.
Сьогодні серед причин перемоги Садового називають ще одну. Днями штабом Куйбіди розповсюджено заяву, що вибори у Львові могли бути сфальсифікованими. Як один із аргументів стверджується, що на двадцяти виборчих дільницях виключали електрику. Саме на цих дільницях, кажуть прибічники Куйбіди, переміг Садовий. Глава львівського обкому СПУ Євген Таліпов прямо заявив, що вибори мера Львова підтасувала «бригада Олійника». Поінформовані особи вважають, що глава ОДА послідовно лобіював Садового навіть після того, як міська конференція НСНУ своїм кандидатом визнала Куйбіду. І це, можливо, стало головним козирем Андрія Івановича.