Воістину щось неймовірне коїться в органах місцевого самоврядування та навколо них. Здавалося б, за чималий відтинок часу, що минув після березневих виборів, тут усе мало б утрястися, стабілізуватися. Щоб народні обранці змогли нарешті зосередитися на реальних справах, виконуючи те, що обіцяли виборцям. Однак далеко не скрізь це виходить. Напруження між вертикаллю виконавчої влади і владним відростком у вигляді місцевого самоврядування (який уже тому в неї не вписується, що посадових осіб тут не призначають, а обирають) не тільки не слабшає, а й у міру наближення президентських виборів зростає. Дуже вже нездоланне бажання «вишикувати» всіх у заданому порядку. До епіцентру скандалів, що спалахують по всій країні, як правило, потрапляють ключові постаті самоврядування — міські голови. Особливо ті з-поміж них, хто з різних, не завжди навіть політичних міркувань відмовляється виступати в ролі слухняних виконавців розпоряджень чиновників держадміністрацій різного рівня. Вони, спираючись на закон, прагнуть до самостійних дій. Та це далеко не завжди захищає від свавілля. Виконавча владна вертикаль має великі можливості для приборкання непокірних. Дії відпрацьовані, перевірені. Можна зняти неугодного мера, відповідно організувавши й налаштувавши депутатів. Або не давати йому працювати, влаштувавши різні розбірки з правоохоронними органами. Можна, нарешті, скомпрометувати гучними акціями, як от порушення кримінальних справ, арешти, обшуки, щоб неугодний і сам попросився у відставку.
У Полтаві теж виник скандал навколо мера та мерії. І хоча порушення закону наявне, ніщо з переліченого вище арсеналу приборкання непокірних не пішло в хід. Навпаки, полтавського мера, на відміну від інших його побратимів за посадою, верховна влада полюбила настільки, що після вдалих для нього виборів у радісній розгубленості заметушилася, не знаючи, куди його посадити. Мабуть, вирішивши, що і політичної, і фізичної ваги в здобувача достатньо, комусь спало на думку закріпити за ним обидва крісла відразу.
Закон, як відомо, забороняє суміщати звання народного депутата з посадою в державних органах влади або місцевого самоврядування. І якщо претендентові на народну довіру вдалося перемогти на виборах відразу в двох номінаціях, то слід зупинитися на чомусь одному. Анатолій Кукоба, що переміг на виборах у Верховну Раду по мажоритарному округу й здобув посаду міського голови Полтави, на думку представників громадськості (яка нещодавно підписала вже друге звернення до вищих органів влади країни), такого вибору не зробив. Вони стверджують, що Кукоба, виконуючи обов’язки народного депутата, «продовжує незаконно обіймати посаду міського голови», «призначає і веде сесії міськради, звільняє з посад і призначає заступників та інших посадових осіб» і взагалі виконує «повний набір функцій міського голови».
Ці твердження важко спростувати. Надто вже все очевидно. Для місцевої, всезнаючої преси Анатолій Кукоба був і залишається головною постаттю обласного центру. Останнім часом тут не заведено в офіційних матеріалах особливо часто згадувати імена першого заступника міського голови та інших посадових осіб міськвиконкому. Зате офіційні ЗМІ з завидною сталістю нагадують міським жителям, що в роботі сесії міськради «взяв участь народний депутат Анатолій Кукоба», докладно розповідають, як, перебуваючи в Києві, їхній посланець щосили дбає про потреби рідного міста. Кукоба й сам не проти показати себе таким заступником міста в столиці, повідомляючи у розлогих інтерв’ю, що кожну вільну хвилину в Києві використовує для вирішення «проблем обласного центру в Кабміні, міністерствах та відомствах». Що ж до Полтави, то й тут не менш відверто: «Беру участь у робочих нарадах, в активах, сесіях, засіданнях виконавчого комітету, в апаратних нарадах».
Власне кажучи, довести, що народний депутат Анатолій Кукоба не є міським головою, його прибічникам стає дедалі складніше. Є аргумент, якому взагалі нічого протиставити. Якщо Кукоба не є фактично міським головою Полтави, то чому в хід ідуть усілякі хитрощі, аби не дати городянам можливості обрати нового мера? Чому Полтава майже рік перебуває в дивному стані міста, яке не має голови?
Інформація про стан з управлінням містом зумисне спотворюється різного роду бюрократичними хитрощами, робиться все для того, щоб заплутати ситуацію до такої міри, аби ніхто не міг розібратися, що й до чого. При цьому вина за порушення законів «розділяється» на багатьох посадових осіб. Вочевидь, для того, аби в нетрях кругової поруки складніше було знайти винуватців беззаконня, що коїться.
Певний час власник двох мандатів не робив різких рухів, вдавав, що має намір не виходити за межі закону. Щоб зареєструватися як народний депутат, Анатолій Кукоба пише заяву, повідомляючи рідній міськраді про свій вибір на користь Верховної Ради. Незабаром після цього, 27 квітня 2002 року, в його трудовій книжці секретар міськради робить запис, що, відповідно до заяви, дія представницького мандата Анатолія Кукоби як міського голови Полтави припиняється. Після цього у своїй заяві до Центральної виборчої комісії наш герой укотре запевняє, що відмовляється від посади міського голови. Для підтвердження серйозності намірів зосередитися на роботі у Верховній Раді до цієї заяви додавалася копія рішень Полтавської міськради про припинення дії представницького мандата міського голови Полтави Кукоби та... про призначення нових виборів міського голови.
З тієї хвилини здобувач двох мандатів і ті, хто підтримує його, стали на слизький шлях. Річ у тому, що подана в ЦВК України копія рішень міськради в тій частині, де йшлося про вибори нового міського голови, виявилася, по суті, фікцією. Якщо таке рішення і було, у чому можна сумніватися, то нині воно не діє. І ця обставина — головна перешкода на шляху до виборів нового мера й нормалізації становища в місті. Постає запитання: куди ж поділося рішення, копію якого подано в ЦВК, без якого Анатолій Кукоба не був би зареєстрований народним депутатом? Одні схильні стверджувати, що рішення «Про призначення виборів міського голови Полтави замість того, який вибув», що фігурувало в столичних інстанціях, узагалі ніхто не приймав. Інші переконані: якщо навіть таке рішення на сесії було прийняте, то лише про людське око, щоб із часом, коли Анатолій Кукоба стане повноправним народним депутатом, відразу його скасувати, залишивши, таким чином, Кукобу і на посаді мера. Версії, як бачимо, різні, та обидві замішані на явній брехні.
Привертає увагу той факт, що в місті тривалий час нічого не знали про те, що міськрада взагалі приймала якісь рішення, пов’язані зі зміною статусу Анатолія Кукоби. Навпаки, городян переконували: їхній обранець ні на що не проміняє посаду мера. Якби рішення міськради про позбавлення Анатолія Кукоби мандата й призначення нових виборів справді приймалося, і не в «таємній кімнаті», а як годиться, відкрито й гласно, то скасувати його було б непросто.
У цій надто заплутаній історії достеменно відомо лише те, що на запит ЦВК (яку час від часу турбували незадоволені зволіканням із виборами нового мера полтавці) надійшло повідомлення, що 18 травня 2002 року сесія Полтавської міськради скасувала раніше прийняте рішення про призначення виборів міського голови Полтави замість того, який вибув. Жодного коментарю з приводу таких метаморфоз не було. Як і оперативної реакції правоохоронних органів на явне порушення закону. Показовий ще один момент. Якщо таке протизаконне рішення приймалося, то відбувалося це акурат у той відтинок часу, коли новоспечений народний депутат реєструвався і приймав присягу, що, не зайве зауважити, зобов’язує не лише сумлінно працювати над виданням законів, а й самому їх виконувати.
Після цього було зроблено ще не одну спробу ввести ситуацію в річище закону. Ухвалював рішення, посилав комісії на місце комітет Верховної Ради з питань державного будівництва й місцевого самоврядування, обласна прокуратура 27 листопада минулого року ухвалила розпорядження, яким зобов’язала Полтавську міськраду усунути порушення законів України «Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів», «Про місцеве самоврядування в Україні». Всього цього виявилося не досить, щоб поставити на місце посадових осіб міськвиконкому, які відмовляються виносити на сесію питання про вибори нового мера, й понад міру владолюбного діяча, який, всупереч усьому, прагне всидіти на двох стільцях. І не в останню чергу тому, що, за поодинокими винятками, владні інстанції у відстоюванні закону та інтересів полтавців особливої старанності не виявляють. Таку інертність можна пояснити. У розмові кореспондента «ДТ» із представниками громадськості міста, які вирішили вдруге нагадати столичним інстанціям про проблему Полтави, з’ясувалося, що у відповідь на попередні їхні звернення кожне відомство, в яке були відіслані листи, хоч щось спробувало зробити або принаймні продемонструвало видимість дій. Промовчала, проігнорувала заклик розібратися, прийти на допомогу місту, яке залишилося без повноцінної влади, одна структура — адміністрація Президента. Ось і думають люди — чи не тут корінь проблеми? Тим паче що Анатолія Кукобу важко запідозрити в скромності, і на свої особливі відносини з АП та з самим гарантом Конституції він не те що натякає, а посилається інколи відкритим текстом, анітрохи не бентежачись, що сказане розноситься по всьому місту. Звичайно, мета такого просочування інформації — підкресливши свою значимість, утвердити право де-факто обіймати дві посади, одночасно настрахавши опонентів, що напосідають. Та, як завжди буває, крім результату потрібного, неминучий і результат побічний, що виходить за межі Полтави. Оскільки оголюються в усій красі як коріння невразливості «колекціонерів посад», так і джерела їхньої безкарності.