Безумовно, єдиним виходом із теперішньої політичної кризи є позачергові парламентські вибори. Кожен український виборець отримає можливість дати власну оцінку політичній корупції, ревізії народного волевиявлення і спробам дати задній хід внутрішній і зовнішній політиці держави. Це його право, це — цілком справедливо.
Політики погодились звернутися безпосередньо до народу як до найвищого арбітра в політичному спорі. Щоб бути чесними перед ним, вони мусять назвати причини нинішньої недієздатності парламенту, безпрецедентної дискредитації судової влади, втягнення правоохоронних органів у політичну боротьбу. Замовчування причин хвороби, лікування симптомів прирікає країну ходити по колу — від кризи до виборів і від виборів до кризи. Потрібне системне рішення, яке унеможливить втрату часу, так потрібного для модернізації країни, для збільшення її шансу на успіх у конкуренції на глобальних ринках товарів, інтелекту та ідей.
Президент України Віктор Ющенко чітко визначив корінь проблеми: «Втручання в Основний Закон країни в 2004 році завело країну в глухий кут і створило життєву загрозу українській демократії. Це один з найбільших ударів по державності в новітній українській історії». Підстав для такого висновку цілком достатньо.
Нагадаю, що зміни до Конституції були задумані як технологія збереження непопулярного режиму, підготовлені без урахування громадської думки, ухвалені з грубими порушеннями конституційної процедури.
Набуття чинності цими змінами відбулося ціною розвалу конституційного судочинства. Після внесення змін до Основного Закону рішення Конституційного суду стали абсолютно необхідними і для нормального законотворчого процесу, і для формування нормальної взаємодії гілок влади. Проте саме в цей час робота цього органу була просто зупинена зусиллями певних політичних сил. Тоді вперше був запущений механізм блокування тих конституційних механізмів, що мають запобігати узурпації влади.
Результатом внесення змін до Конституції став цілковитий дисбаланс повноважень і відповідальності державних органів. Наслідки цього — спроби поставити парламент і уряд над законом, розмивання принципів верховенства права і демократичних засад держави, нездатність правосуддя їх захистити.
Про загрозу такого розвитку подій попереджали і українські, і європейські експерти — відповідні висновки авторитетної Венеціанської комісії були оприлюднені ще навесні 2005 року. Президент України не перебільшує, коли, аналізуючи нинішню ситуацію, говорить про небезпеку для самої українській державності. Відвести цю загрозу може тільки невідкладна конституційна реформа.
У нас є можливість провести її в достатньо стислі терміни, визначивши її прості і зрозумілі принципи.
Найпершим таким принципом я б назвав необхідність спиратися на Конституцію України, ухвалену 28 червня 1996 року. Свого часу вона була позитивно оцінена міжнародним фаховим середовищем, її фундаментальні засади довели свою ефективність і мають бути збережені.
Другий принцип — удосконалення насамперед мають стосуватися прав і свобод людини, гарантій їх захисту.
Наприклад, ми бачимо, що з цього погляду абсолютно непотрібним є так званий «загальний нагляд» з боку прокуратури. Поява цієї новели в Основному Законі мала лише негативні наслідки, зокрема звинувачення України в недотриманні вимог Ради Європи. Гадаю, на сьогодні громадяни України вже достатньо переконалися — рівень захисту їхніх прав завдяки введенню цієї норми жодним чином не поліпшився, натомість зросла спокуса використати прокуратуру як партійний «караючий меч». Очевидно, в ході роботи над новою редакцією Конституції має бути нарешті вирішене питання про роль і місце прокуратури в структурі однієї з гілок влади.
Натомість слід різко посилити інституційну і кадрову спроможність судової влади захистити права і свободи українських громадян. Напрями судової реформи вже окреслені президентом України, і конституційна реформа має відкрити широкі можливості для їх реалізації. Незалежний суд, справедливість для всіх мають нарешті перейти зі стану проголошених намірів у стан доступних реалій.
Третій принцип — урахування думки громадян. Президент України говорить про Конституцію як про суспільний договір. Щоб стати ним, Основний Закон повинен дати відповідь на найважливіші для українського суспільства питання.
Нещодавно Центр Разумкова провів репрезентативне опитування з метою оцінити настрої та очікування громадян України. Спираючись на його результати, так само як і на підсумки багатьох інших досліджень, можна визначити низку актуальних напрямів роботи з удосконалення Конституції.
Так, перетворення України на федеративну державу вважають прийнятним лише 10,3% респондентів. Збереження України як унітарної держави з теперішніми повноваженнями регіонів підтримують 34,8%, за унітарність із розширенням повноважень регіонів висловлюються 36,3%. За такої абсолютно чіткої позиції суспільства тема федералізації не може мати жодних підстав для розгляду в ході конституційної реформи.
Натомість позиція щодо розширення прав регіонів заслуговує найпильнішої уваги. Дуже важливо відкрити дорогу для глибокої адміністративно-територіальної реформи і реформи місцевого самоврядування. Необхідно забезпечити формування належних фінансових, організаційних і всіх інших передумов ефективного громадського самоврядування. У Конституції варто зафіксувати європейський принцип субсидіарності, передачі на верхній рівень влади лише тих повноважень, яких громада не в змозі здійснювати сама.
У цілому конституційне закріплення європейського вектора розвитку України є четвертим принципом реформи. Вступ України до Європейського Союзу вже сьогодні вважає потрібним більшість громадян, конституційна реформа має дати новий імпульс процесу євроінтеграції. А цей процес означає впровадження в національне законодавство кількох тисяч директив Євросоюзу, які визначають привабливий для більшості українців високий рівень європейських економічних, соціальних, гуманітарних і безпекових стандартів. Як показує досвід наших сусідів, швидкість входження до європейського простору залежить від прискореної гармонізації національного законодавства з європейським. Нам необхідно зафіксувати механізми такого прискорення в українському Основному Законі.
У згаданому вище соціологічному опитуванні респондентам було поставлене дуже важливе, на мій погляд, запитання щодо суспільно-політичних проблем, які їх хвилюють. У відповідях найчастіше називалася байдужість влади до думки громадян. Відсутність зворотного зв’язку — серйозна проблема Української держави, що ставить під сумнів її демократичність. Звідси випливає ще один принцип конституційної реформи — посилення відповідальності всіх органів влади перед громадянами.
У цьому контексті слід якнайуважніше розглянути можливість запровадження в Україні інститутів народної законодавчої ініціативи, народного вето, конституційної скарги від громадян. Так само важливо відкрити додаткові можливості для зміцнення структур громадянського суспільства, розвитку незалежних ЗМІ, посилення з їх боку контролю за діями влади.
Спираючись на ці принципи, можна швидко здійснити конституційну реформу, дати відповідь на питання про створення сильного та ефективного державного механізму.
Система влади має бути збалансована за рахунок чіткої відповідальності президента, Верховної Ради та Кабінету міністрів, створення належної системи «стримувань та противаг» як ефективних запобіжників на шляху узурпації влади.
Глава держави послідовно виступає за розвиток засад парламентаризму в Україні. Але розширення повноважень Верховної Ради, зокрема у сфері формування виконавчої влади, має супроводжуватися відповідним посиленням його відповідальності. Зокрема президент повинен отримати право розпускати парламент з політичних мотивів у випадках здіснення дій, спрямованих на порушення конституційних балансів, чи спроб узурпувати владу.
З урахуванням набутого досвіду важливо зафіксувати в Конституції механізми, що запобігають злиттю законодавчої і виконавчої влади, гарантують їх незалежність. Наприклад, слід визначити нову процедуру формування і відставки уряду. Адже за неповний рік роботи під впливом політичної кон’юнктури у складі нинішнього Кабінету міністрів змінилося багато міністрів, з’являлися і змінювалися віце-прем’єри. Але уряд до цього часу вважається тим самим, який коаліція сформувала на початку роботи Верховної Ради п’ятого скликання. Через злиття двох влад ніякої політичної відповідальності за постійні перетасовки не несе ні парламент, ні уряд. Підвищенню їх взаємної незалежності і відповідальності сприятиме звуження можливостей для кадрових перетасовок, коли заміна міністрів з політичних мотивів відбуватиметься лише шляхом відставки всього Кабміну.
Крім того, досвід показує, що Конституція має бути особливо чутливою до ситуацій, що виникають у ході політичної боротьби. Зокрема, необхідно чітко визначити «коридор повноважень» для посадових осіб у ситуації розпуску парламенту, при зміні формату правлячої коаліції, у ході відставки уряду тощо. Необхідно посилити координуючу та контролюючу роль Ради національної безпеки і оборони України, аби не допустити використання правоохоронних органів чи структур Збройних сил у партійній боротьбі за владу.
Важливим напрямом розвитку парламентаризму може стати формування в Україні двопалатного парламенту. Слід підкреслити, що двопалатність парламенту сама по собі не є ознакою федерального устрою держави. Про це свідчить хоча б досвід Польщі чи Франції — двох, можливо, найбільш унітарних європейських країн.
Дві палати — це вищий рівень професійності в роботі парламенту завдяки двоступеневій системі ухвалення законів, це представлення партійних уподобань виборців у нижній палаті поруч із належним представництвом регіонів у верхній.
До нижньої палати депутати обираються на коротший термін, порівняно з верхньою палатою. Це дає змогу посилити відповідальність партій перед виборцями. З іншого боку триваліший термін роботи депутатів верхньої палати дозволяє їм накопичити достатній досвід для посилення ролі парламенту в зовнішній політиці та політиці у сфері національної безпеки, а також у вирішенні кадрових питань.
Важливо пам’ятати, що парламент, так само, як і влада в цілому, — це відбиток суспільства. Цілеспрямованість та ефективність роботи всіх її органів і гілок великою мірою залежить від єдності української громади, від успіху формування сучасної української нації. Конституція має визначити роль і завдання держави у формуванні і зміцненні української ідентичності, її культурного та політичного складників, у збереженні історичної пам’яті та реалізації в житті держави фундаментальних українських і водночас європейських цінностей, серед яких — повага до людської гідності, свобода, рівність, справедливість і солідарність.
Конституційні пропозиції президента України незабаром будуть оприлюднені з тим, щоб стимулювати суспільну дискусію і врахувати думку громадськості при підготовці проекту нової редакції Основного Закону.
Нова редакція Конституції має бути схвалена на референдумі вже найближчим часом.
Одним із найважливіших завдань Верховної Ради стане розвиток конституційної реформи шляхом ухвалення «конституційних» законів, серед яких першими мають бути «Про Регламент Верховної Ради», «Про Кабінет міністрів», «Про вибори до Верховної Ради», «Про Конституційний суд», «Про прокуратуру», «Про судоустрій», «Про статус суддів» та багато інших. Успіх конституційної реформи в цілому, ефективність влади і поступ країни великою мірою залежать від якості і швидкості ухвалення цих законодавчих актів.
Конституційні ініціативи президента України спрямовані не просто на подолання поточної кризової ситуації. Глава держави нагадав, що перед кожним з нас, громадян України, стоїть спільне загальнонаціональне завдання — відвернути загрозу для української державності, відкрити Україні шлях у майбутнє.
Уїнстон Черчілль так визначив формулу людського благополуччя: «Запорука успіху — можливість жити не питаючи ні в кого дозволу під захистом справедливого закону».
Україні цілком під силу створити такий Основний Закон для своїх громадян.