Чотири сотні голосів, поданих «за» — давно настільки серйозний нормативний акт не одержував такої серйозної підтримки обранців народу. Нова редакція Закону «Про вибори Президента України» пройшла парламентське чистилище гладесенько-рівнесенько. Заради справедливості слід відзначити, що такого результату можна було чекати. За даними, що надходили з тимчасової конституційної комісії, група з доопрацювання проекту трудилася не лише на рідкість напружено (по 18 годин протягом тижня), а й на рідкість злагоджено. Періодичну незгоду з колегами час від часу висловлював хіба що Іван Заєць. Проте активність у справі просування проекту його колег за фракцією — Юрія Ключковського (фактично головного розробника документа) й Миколи Катеринчука, дозволяла дійти висновку: надмірну прискіпливість Івана Олександровича «Наша Україна» загалом не розділяє.
До речі, темп, узятий спеціальною парламентською комісією (в обов’язки якої входить екстрена підготовка законів, «пов’язаних» із конституційною реформою), мимоволі викликає повагу. Тим паче що швидкість, із якою штампуються проекти, на думку фахівців, не дуже позначається на якості продукції. Степан Гавриш зайву поспішність законодавців пояснив дуже зацікавим чином. Під час спілкування з журналістами координатор більшості оголосив, що «паузою можуть скористатися для тиску на Україну з боку міжнародних організацій». Дозволимо собі висловити сумнів, що саме ця обставина стимулювала законотворчу активність представників опозиції взагалі і «Нашої України» особливо. Скоріш за все причина в іншому: керівники всіх центрів політичного впливу змирилися з тим, що реформа повільно й неминуче просуватиметься до свого логічного кінця. Стосовно того, яким саме буде цей кінець, погляди розходяться. Зате спостерігається єдність позицій в іншому питанні — досягнення прийнятного результату вимагає обов’язкової участі в процесі. Останні події в Раді дозволяють дійти ще одного висновку — ключові політичні гравці прийшли до того, що президентські вибори не втратять своєї актуальності за будь-якого фіналу конституційної реформи. Одне слово, непримиренні суперники дружно засукали рукави й тимчасово об’єдналися в одну команду. Не забуваючи при цьому, що кожен грає на себе й за себе.
Нагадаємо, що кількість запропонованих версій нових правил виборів Президента просто вражала. Робоча група обрала єдино вірне рішення: об’єднала два найбільш легкотравні варіанти — №2047 (підготовлений «нашоукраїнцями» Ключковським і Катеринчуком) і №2047-1 (авторство соціаліста Рудьковського), вмонтувавши в новий документ найсерйозніші пропозиції з інших проектів. Красномовним свідченням успішної міжфракційної кооперації служить такий факт. Розробники в процесі підготовки остаточного документа використовували норми, що містилися в проекті № 5085, раніше знятому з розгляду. Таким чином було вшановано точку зору по-своєму унікального авторського колективу, де об’єдналися абсолютно різні люди: Микола Баграєв і Сергій Головатий, Андрій Деркач і Юрій Луценко, Сергій Гмиря і Ярослав Сухой, Іван Бастрига й Микола Томенко.
Адепти закону (що дістав назву «2047-д») невтомно повторювали, що одержаний результат — плід компромісу, а результат компромісу ніколи не буває ідеальним. Проте результат роботи парламентських «інтеграторів» майже всі визнавали успішним, що, погодьтеся, рідко трапляється в цій країні, та ще й напередодні виборів. Свою незгоду (але не вельми агресивну) з остаточним текстом висловлювали хіба що «бютівці». Фракція, керована Юлією Тимошенко, у результаті виявилася єдиним парламентським осередком, який у повному складі проігнорував новий виборчий закон.
Здивував Віктор Ющенко. Втім, ні, було б куди дивовижніше, якби лідер «Нашої України» перестав нас дивувати. Але Віктор Андрійович залишається послідовним у своїй непослідовності. Експерти ще не встигли перетравити віншувальне послання вождя «наших» на адресу Путіна, у якому автор явно переборщив з епітетами, що підкреслюють мудрість і послідовність російського самодержця. І тут, якраз напередодні голосування за проект закону про вибори глави держави, головний (поки що) фаворит майбутньої президентської кампанії в черговий раз потішив шанувальників свого таланту. Ющенко публічно розкритикував законотворче дітище своїх плеканців — Катеринчука та Ключковського. Що не зашкодило йому самому (вкупі з іще вісьмома десятками «наших») проголосувати за нього.
Критика, висловлена Віктором Андрійовичем на адресу «2047-д», виглядала дивно, оскільки було наперед відомо, що «Наша Україна» новий закон підтримає. І справа була не тільки в бажанні підтримати розробників-«одноблочників». Просто не було приводу голосувати проти. Пропонований увазі нардепів закон у будь-якому випадку був добротнішим від чинного.
Кілька впливових ющенківців не раз висловлювали побоювання з приводу проведення дострокових президентських виборів. Іван Плющ (котрий, мабуть, частіше від інших говорив про таку загрозу) як аргумент наводив уперте небажання більшості голосувати за внесений ним проект постанови, де чітко вказувався день голосування — 31 жовтня нинішнього року. Але цю проблему зняли. У процесі роботи над «2047-д» ідеологічні супротивники домовилися, що «проект Плюща» буде схвалено Радою, більше того — пропрезидентські фракції висловили готовність підтримати його абсолютною більшістю. Цим «більшовики» мали продемонструвати свою готовність дотримуватися термінів проведення президентських виборів, установлених чинною Конституцією. Домовленість було виконано — «постанову Плюща» поставили на голосування за кілька годин до обговорення «2047-д», і за неї віддала свої голоси нечувана кількість народних обранців — 429.
Масова підтримка, надана цьому рішенню, дозволяла припускати, що й оновлений статут президентської кампанії заручиться голосами конституційної більшості. Тим паче що повноважні представники практично всіх фракцій (за винятком БЮТ) демонстрували готовність іти на будь-які можливі компроміси, а також докласти максимум зусиль для того, щоб проект перетворився на закон якомога раніше й був схвалений максимальною кількістю фракцій.
Аналогічну зацікавленість висловлювали й Олександр Задорожний із Степаном Гавришем, котрі брали дуже активну участь у процесі та сприймалися рештою учасників як емісари влади. Тож і узгодження позицій, і голосування за проект відбувалося куди більш гладко, ніж це можна було уявити ще якихось два місяці тому.
Що ж таке «2047-д»? По суті, це не стільки новий закон, скільки модернізована версія старого. Судити про те, наскільки ефективним він виявиться, на наш погляд, дещо передчасно. Відповідь на це можуть дати лише самі вибори. Адже, коли пам’ятаєте, і появу старих правил проведення президентської кампанії (ухвалених після довгих поневірянь п’ять років тому) було викликано не тільки й не стільки ухваленням Конституції, скільки бажанням різних політичних сил залатати дірки, виявлені під час виборів-94. Проте вже в процесі кампанії з’ясувалося, що врахували далеко не все. І ЦВК була змушена видати півтори сотні постанов, аби відрегулювати (причому далеко не ідеально) те, що не зміг, не схотів і не встиг відрегулювати вищий законодавчий орган. Новий закон — це нова робота над помилками, яка не виключає, що доведеться попрацювати над ними ще, вже в найближчому майбутньому. А поки що автори документа постаралися максимально чітко прописати всі деталі, щоб уникнути двочитання або вільного тлумачення тих чи тих норм, як це було 1999-го. Зокрема, із виснажливою скрупульозністю розписані етапи виборчого процесу, його суб’єкти, а також порядок самовисування.
Зупинимося на основних положеннях свіжоспеченого акта. Отже, кандидатом у Президенти може бути ставленик партії (блоку) або самовисуванець. Трудові колективи та збори виборців не мають права участі у визначенні претендентів. Виборча кампанія починається за 120 днів до дня виборів, передвиборна агітація — із моменту реєстрації. Саму процедуру реєстрації серйозно змінено. Раніше для цього було потрібно підкріпити свої наміри мільйоном підписів виборців. Збирання автографів і перевірка підписних листів Центральною виборчою комісією забирали неабияку кількість часу, до того ж ЦВК (за бажання) могла дещо загальмувати процес. Учасники процесу одержували реєстраційні свідоцтва в різний час, що ставило їх у нерівне становище.
Тепер ситуація змінилася: внесення грошової застави в розмірі півмільйона гривень автоматично означає твою реєстрацію. При цьому збір підписів також передбачено, але робиться, як зазначив Юрій Ключковський, «не для реєстрації, а для підтримки реєстрації». Колекцію автографів претендент повинен подати на суд ЦВК не пізніше ніж за 40 діб до дня виборів. Не встиг — пролетів. Кандидатам, що подолали семивідсотковий бар’єр, заставу повертають, гроші невдах потрапляють у держбюджет.
Змінено й порядок формування виборчкомісій. На попередніх виборах їх (за винятком, ясна річ, ЦВК) формували органи місцевого самоврядування, завдяки чому влада мала більше можливостей втручатися у виборчий процес. Відтепер схема виглядатиме так: Центральна виборча комісія формує територіальні, а ті (у свою чергу) — дільничні. При цьому побажання абсолютно всіх учасників перегонів повинні цілком враховуватися. У разі проведення повторного голосування кандидати, що вийшли в другий тур, можуть розраховувати на додаткову квоту. Таке нововведення пов’язано з можливою загрозою втрати ефективності роботи комісій: ставленики учасників, що зійшли з пробігу, можуть втратити не лише інтерес до подій, а також об’єктивність у їх оцінці.
Реформи торкнулися й питань, пов’язаних із фінансуванням. З переліку донорів виключено юридичних осіб (виняток зроблено лише для партій, що висунули своїх кандидатів). Змінено обсяг виборчого фонду. Раніше він становив 100000 не оподатковуваних мінімумів (тобто приблизно 1700000 гривень), тепер — 50000 мінімальних зарплат (тобто 10,25 млн.). Відповідно збільшено й розмір внеску — раніше він дорівнював 100 мінімумам (1700 гривням), за новими правилами — не повинен перевищувати 5125 гривень. Спрощено процедуру накопичення, а також використання коштів. Не зайвим буде нагадати, що, за старими правилами, порядок відкриття й закриття рахунків, використання й надходження коштів, а також контроль над ними законом фактично не регулювалися. І, по суті, віддавалися на відкуп групі структур — ЦВК, НБУ, ДПАУ й Ощадбанку (з усіма наслідками, що випливають із цього).
У разі проведення другого туру кандидат вправі розраховувати, що його фонд поповниться ще на 6 мільйонів гривень (3 виділяються з держбюджету, ще 3 — можуть підкинути прибічники).
Новий закон передбачає проведення телевізійних і радіодебатів для всіх учасників перегонів. Умови:
— не більш двох учасників в одній програмі;
— тривалість дебатів — не менше 60 хвилин;
— час проведення — між 19 і 23 годинами;
— графік визначається жеребом.
Ті, що вийшли в другий тур, мають право на ще один раунд дебатів (тривалістю не менше 100 хвилин), який повинен відбутися за п’ять днів до повторного голосування. Якщо один із кандидатів від цього права відмовляється, вказаний ліміт ефірного часу може цілком використати його суперник. У законі згадується термін «політична реклама» та вказується, що вона повинна бути позначена й відокремлена від інформаційних повідомлень і реклами товарів і послуг. Є ще одна новела — рекламні розцінки для кандидатів у Президенти не повинні перевищувати середньозважений показник за останній квартал 2003 року. Не думаємо, що ця обставина дуже потішить декотрих власників медіа. А ось інша законотворча новинка спроможна зіпсувати настрій декотрим майбутнім учасникам марафону: засоби масової інформації тепер позбавлені права надавати знижки окремим кандидатам або партіям, які їх висунули.
Буквою «2047-д» передбачено, що скасування реєстрації кандидата на пост Президента ініціює ЦВК, а саме рішення ухвалює тільки Верховний суд. Крім того, дозволено апеляційне оскарження рішень судів першої інстанції стосовно виборчих спорів. Таким чином, автори закону спробували частково обмежити застосування адміністративного ресурсу.
З тієї ж метою в закон в останній момент було внесено норму про заборону бути офіційними спостерігачами для представників виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. Автори документа врахували досвід найсвіжіших виборів. Тих самих, які так здивували британського посла. Як заявляв один з основних розробників «2047-д», головний правознавець КПУ Георгій Пономаренко, «у 61-му окрузі всі заступники голови районної адміністрації ходили з бирками «офіційний спостерігач», усі мери міст, сіл і селищ...». Легко припустити, наскільки ефективно стимулювали виборчий процес спостерігачі такого рангу.
Інше питання — наскільки ефективні запропоновані розроблювачами «антиадмінресурсні» щеплення, а також чи відомі їм всі існуючі штами смертельного вірусу. Вирішили нумерувати бюлетені, аби спробувати «відсікати» «липу», порушили питання про прозорі виборчі урни (хоча позитивне рішення залежить не стільки від парламенту, скільки від ЦВК), але хіба можна вплинути на винахідливість влади?
Іван Заєць і Юрій Кармазін (до речі саме вони, а також Борис Загрева утворили тріо «нашоукраїнців», котрі проголосували проти закону) багато й резонно говорили про ретельніше виписування форм відповідальності за порушення виборчого законодавства. Їхній політичний «одноклубник» Юрій Ключковський так само резонно заперечував: «Використання адмінресурсу є проблемою не лише законодавчої заборони, а й незаконної практики. А це вже проблема спільної волі всіх суб’єктів виборчого процесу...»
Колегу доповнив Георгій Пономаренко: «У 61-му окрузі, на останніх виборах ми впіймали одного виборця, котрий хотів вкинути 26 бюлетенів. Усе було — слідство, слідчий, міліція. І що, ми притягли його до відповідальності? Якби ми бодай одну людину відправили в місця позбавлення волі, тоді це було б уроком для інших...»
Питання, яке непокоїть багатьох: чому влада, усупереч сформованій практиці, не так активно втручалася як у процес підготовки документа, так і в процес волевиявлення депутатів? Наскільки нам стало відомо, Банкова озвучила лише два побажання — скорочення термінів кампанії і значний розмір грошової застави. Логіка взагалі-то зрозуміла: режим не хоче, аби його противники мали додатковий час для розкручування. І хоче мати можливості на законних підставах плодити клонів і фантомів, котрі не грають самостійно, але здатні заважати грати іншим. Сто тисяч доларів за кожного — хіба ціна при таких ставках?
Навіть розмір виборчого фонду мало цікавив Банкову. До речі, розробники вважали доречну цифру в 45—50 мільйонів гривень (це, по суті, мінімальний кошторис для реального кандидатства). Проте в цьому разі завзятість виявив Петро Симоненко, котрий вирішив (як стало відомо), що навіть сума в 25 млн. гривень непристойна.
І все-таки — чому влада була так згідлива? Експерти сходяться в думці: вона переконана в силі адмінресурсу, який справді неможливо перемогти лише законодавчо. А розраховувати на «спільну волю всіх суб’єктів виборчого процесу» поки що, на жаль, не доводиться. Скоріш за все, Банкова просто боялася злякати опозицію, котра включилася в процес політичного реформування. Адже Банкова вірить в успіх реформи так само щиро, як «Наша Україна» вірить у її неуспіх.
Компромісному (і взагалі-то непоганому) закону про вибори президента приділялася особлива місія — йому належало стати першим із пакета документів, ухвалення яких уможливлює остаточне голосування за проект реформування Конституції. Напевно, влада зрозуміла: без поступок вона далеко не просунеться. І, напевно, навіть найнезговірливіші опозиційні кола усвідомили, що плідна участь у реформі аж ніяк не є компроматом.
Поки що влада з опозицією зіграли внічию. Тим цікавіший буде наступний раунд.