Газові угоди, укладені цього тижня в Москві, - ніяка не «Перемога Росії!» і ніяка не «Перемога України!» Це компроміс. Де Тимошенко у росіян вирвала все можливе, а Путін зберіг за Росією все необхідне. «Головна вада компромісів у тому, що компроміси компрометують». Небезпідставність цього висловлювання українському прем’єру дали відчути і президент, і його секретаріат, і опозиція на чолі з Юрієм Бойком. Володимиру Путіну відчути цього в Росії не дали. Нікому.
Результат переговорів міг бути іншим, якби вони завершилися між «Нафтогазом» і «Газпромом» 31 грудня. Але ні історія, ні економіка не визнають умовного способу. Колись буде знято серіальну психодраму під назвою «Як Путін припиняв переговори», а московське вбрання Тимошенко стане окрасою Музею української дипломатії. Але це буде нескоро. Пристрасті навколо компромісів угамуються десь тижнів через два і залишаться результати, криза та проблеми, які доведеться щодня й щогодини вирішувати. Будувати країну чи Нью-Васюки. Тому розмова з прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко не тільки про газ, а й про те, як житимемо далі.
- Юліє Володимирівно, полетівши на переговори в Москву 19 січня, ви прибули до відльоту о 4.30, 20-го. До четвертої ранку, сидячи на різних поверхах із нашою делегацією, ви приймали, вивчали й затверджували посторінково підписувані документи. Запитання: а що ж тоді підписали в усіх на очах Міллер і Дубина 19 січня? Порожні сторінки?
- Вони підписали контракти. Але я наполягла на тому, щоб вони парафували кожен аркуш. Ми прямо там, у «Газпромі», створили робочу групу під моїм керівництвом, аби скрупульозно перевірити дотримання національних інтересів України посторінково. Відчуваючи колосальну відповідальність, яка на мені лежить, я вичитувала кожен аркуш особисто. Після чого зміни в текст уже не могли бути внесені.
- Наскільки я знаю, підписано п’ять документів, а група представників «Укртрансгазу» працювала ще в четвер у Москві над підписанням технічної угоди, яка є невід’ємною частиною контракту про транзит газу і покликана, відповідно до щорічної практики, визначити всі відповідні тонкощі.
- Цю угоду буде підписано неодмінно.
- Із чотирьох підписаних два контракти і дві додаткові угоди, які стосуються 11 млрд. кубів газу. Ви можете пояснити, як 11 млрд. кубів «фірташівського» газу перетворилися на «наківські»?
- Із 2006 року наша команда, так само, до речі, як і ваша газета, боролася за те, щоб в Україні діяла прозора схема доставки й реалізації імпортного газу. Посередники без прибутку не працюють. Їхній прибуток - збитки економіки держави. Я не думаю, що хтось давав заробити цим посередникам на російських інтересах. Завжди збагачуються за рахунок слабшого. І Україна в цьому процесі була донором. В усіх своїх публічних виступах я говорила про необхідність прибрати посередника, і зрештою в меморандумі, підписаному мною та Володимиром Путіним, цю позицію було зафіксовано. Але так склалося, що під час роботи «РосУкрЕнерго» із «Газпромом», у тому числі й на українському ринку, у РУЕ виник борг перед «Газпромом» на суму близько 1,7 млрд. доларів, який, до речі, не пов’язаний із відповідним боргом України перед «РосУкрЕнерго». Я не знаю, з чим це пов’язано, - з неефективністю чи з непорядністю Фірташа. Але факт у тому, що, не отримавши всього обсягу боргу від посередника, «Газпром» не міг від нього відмовитися - великий ризик втратити ці гроші взагалі. Тому «Газпром» запропонував «Нафтогазу» купити 11 млрд. кубометрів газу, які містяться в наших сховищах. Ви знаєте, що «Газпром» – засновник «РосУкрЕнерго» і має в цій компанії контрольний пакет акцій. Відповідно, цей газ був спільною пайовою власністю «РосУкрЕнерго» і «Газпрому». Тому «Газпром» прийняв рішення, що він у рахунок боргу забирає цей газ у «РосУкрЕнерго», а НАК «Нафтогаз» ці 11 млрд. у «Газпрому» купує. У цьому суть домовленостей, які безпрецедентно вигідні Україні. По-перше, газ міститься в наших сховищах, під повним нашим контролем і в системі наших балансів. По-друге, цей газ закачувався у попередні роки і, за великим рахунком, і був власністю України, але хитрим чином його переписали на посередника. І по-третє, ми отримали можливість купити 11 млрд. кубів газу за надзвичайно низькою ціною - 153,9 дол. за тисячу кубів.
- То ми його купили чи «отримали можливість»?
- Купили! Контракт підписано.
- Юліє Володимирівно, а чи достатньо 50-відсоткової частки «Газпрому» в РУЕ для того, щоб зробити юридично необоротним рішення про вилучення газу в рахунок боргу?
- Безумовно, достатньо. У «Газпрому» дуже сильні й професійні юристи. Вони оформили, провели і прийняли рішення, в результаті якого НАК «Нафтогаз» став багатшим на 11 млрд. кубів, що вже містяться у наших сховищах і, по суті, вже оплачені.
- «РосУкрЕнерго» мало контракти з рядом європейських країн на постачання газу у 2009 р. «Газпром» оголосив, що РУЕ відрізане від російського і середньоазіатського газу. Газу в сховищах у РУЕ наразі теж немає. Як тепер Польща, Угорщина та інші країни вирішуватимуть свої газові проблеми? Безпосередньо з «Газпромом»?
- Я, якщо це дозволено, дуже рекомендую своїм колегам - прем’єр-міністрам цих країн - відійти від посередницької компанії «РосУкрЕнерго». Завжди краще мати стосунки з тим, хто сам видобуває газ. Я впевнена, що пережита нами криза, яка потрясла і Україну, і Росію, і Європу, в основі своєї природи мала корупційне посередництво. Оскільки вштовхування посередника призвело до руйнації стабільних і передбачуваних відносин між країнами на газовому ринку, і ці надійні відносини у 2006 р. було принесено в жертву високим українським політикам, які забезпечували роботу корупційної схеми і спонсорувалися тіньовими грішми.
- Компанія РУЕ - як пам’ятник, доторк до якого дає успіх і багатство. До її успішної діяльності були причетні багато осіб: Леонід Кучма і Володимир Путін влітку 2004 р. ухвалили рішення про її створення; Віктор Янукович наприкінці першої прем’єрської каденції затвердив її постачальником середньоазіатського газу в Україну; Віктор Ющенко запустив «РосУкрЕнерго» на внутрішній ринок України. Нинішній президент Росії, що тоді курирував «Газпром», теж був у курсі призначення компанії, хоча б тому, що пан Чуйченко - товариш дитинства і юності Дмитра Медведєва - мав безпосередній стосунок до РУЕ. Чому компанія впала в немилість керівництва РФ? Причина політична - нелюбов до українських політиків, яких спонсорує РУЕ? Чи економічна - РУЕ обділила увагою інтереси своїх творців або засіки «Газпрому»?
- Насамперед я хочу сказати про Україну, де кілька політиків доклалися до того, щоб цей проект міг розгорнутися на повну силу й отримати дуже великі тіньові гроші. Для цих політиків відхід РУЕ - великі грошові втрати. А ось у Росії - два в одному. Ніякі дружні стосунки не можуть вибачити фінансової необов’язковості - це раз. А по-друге, існування і спосіб роботи РУЕ - це великі іміджеві втрати для Росії. РУЕ стала притчею во язицех. У ряді країн проводяться корупційні розслідування стосовно діяльності цієї компанії. Накопичилася критична маса різних втрат, і в Москві вона породила відповідне рішення - відстібнути ремені надто важкого багажу.
- Російські лідери неодноразово стверджували, що 31 грудня команду вийти з переговорів дав Олегу Дубині президент України. Більше того, Олексій Міллер заявив Володимиру Путіну, що у нього є оперативне підтвердження надходження такої команди від Віктора Ющенка. У цій ситуації може йтися про записування телефонної розмови. Наших перемовників що, прослухували? Вам запису не надавали?
- Зрив переговорів наприкінці 2008 р. мав одну причину - бажання зберегти у схемі «РосУкрЕнерго». Заради цього впливали на переговорний процес, виставляли умови, які були заздалегідь неприйнятні то для України, то для Росії, а з боку РУЕ пропонували невиправдано завищені ціни на газ. Робили все, що тільки можна було, для зриву переговорів, і врешті-решт Олег Дубина був відкликаний. Голова правління НАК «Нафтогаза» став заручником двох «центрів керування польотами»: президента й уряду України з діаметрально різними поглядами на посередництво РУЕ. (Під час нашої розмови Юлії Тимошенко поклали на стіл записку про те, що Олег Дубина переніс кардіооперацію. Побажаємо йому сил і здоров’я. - Ю.М.)
- Як стало відомо «ДТ», на переговорах серйозні дебати виникли навколо формули визначення вартості транзиту російського газу територією України в Європу. Українська сторона пропонувала австрійську формулу. Якби її взяли за основу, то наступного року ставка транзиту була б 5 дол. Але зрештою взяли за основу запропоновану Росією словацьку формулу, відповідно до якої ставка буде удвічі меншою - 2,5…
- Коли дві сторони виходять на переговори, то кожна ставить собі мету-максимум. Але насправді знає і межу припустимого відступу. При цьому ніколи не буває, щоб одна сторона стовідсотково виграла, а друга - стовідсотково програла. Рухаючись назустріч одне одному, сторони знаходять точку взаємоприйнятності.
Австрійська формула має низку складових, які вкрай суб’єктивні і які в нас порахувати неможливо. Наприклад, вартість землі, по якій проходять транзитні газопроводи. Як може автоматично працювати формула, коли ні в Росії, ні в Україні не існує ринку землі, кадастру й чіткого розуміння: які ділянки скільки коштують? А з огляду на те, що газотранспортна система проходить через усю країну, я хочу бачити людину, яка зможе визначити вартість кожного метра землі, точно порахувати коефіцієнт її вартості в системі газтранзиту, а потім іще узгодити це з Російською Федерацією. Переговори на цю тему можуть тривати роками. Причому врахуйте, що погоджувати складову оцінки вартості землі потрібно щокварталу. Крім того, ціна транзиту найбільшою мірою залежить від ціни технічного газу для прокачування, а в Австрії ціна газу становить близько 550 дол. І якщо такий дорогий газ спалювати як технічний, то, звичайно, транзитна ставка може становити сьогодні 5 дол. і більше.
Інша справа словацька формула - це оцінка самої газотранспортної системи та вартості її експлуатації: поточного ремонту, капітального ремонту, модернізації, технічного газу, амортизації і плюс частка прибутку. Словацька формула вважається однією з найвдаліших у Європі, оскільки там немає суб’єктивних складових.
- Чому ви підписали цей договір на десять років?
- Я вважаю, що чим більший термін стабільності в наших відносинах, який визначений формульним підходом до встановлення ціни, тим вільніша Україна, тим міцніша її незалежність, тим менш політизована наша енергозалежність.
- Дмитро Фірташ казав про те, що він, за однією його версією, контролює, а за іншою - прагне контролювати через облгази 75 відсотків українського роздрібного ринку газу. Річ у тому, що не тільки масштабна присутність у цій системі Дмитра Васильовича, а й узагалі сама по собі система облгазів - це клондайк для корупції. У розпал кризи ви заявили про націоналізацію облгазів. Це не так просто зробити, але змінювати систему справді необхідно. У вас є план - як?
- Про націоналізацію не йдеться, тому що газові труби, по яких здійснюється постачання в локальних мережах, є державними - їх ніхто нікому не продавав і не передавав. Приватизованими були тільки газопостачальні організації, які являють собою контори зі столами й стільцями, і не більше того. Ми неодноразово переконувалися в тому, що ці приватні структури не виконують узятих на себе зобов’язань: не витрачаються на ремонт мереж, через що вони прийшли в аварійний стан, доказом чого є трагедія в Дніпропетровську; вони не розраховуються вчасно з НАК «Нафтогаз» за спожитий користувачами газ, і борги облгазів перед НАКом складають мільярди. Це свідчить про те, що приватні компанії не можуть виконувати саме цю державну функцію. Тому систему буде накреслено з чистого аркуша на державній основі. І труби, які перебувають в оренді у приватних власників, котрі їх не обслуговують належним чином, буде повернуто під менеджерський контроль держави.
Є ще один неприємний факт: у розпал кризи, коли НАК «Нафтогаз» забезпечував надходження всього необхідного обсягу газу по магістральних мережах у локальні, саме облгази Фірташа обмежили надходження газу населенню, теплокомуненерго та іншим споживачам. Саме в цей момент вони дозволили собі вкрасти частину газу й вивести його під контроль своїх офшорних компаній. У результаті «вбивали двох зайців» - і додаткові нечесні заробітки, і провокування негативного ставлення людей до влади в результаті недогріву води, недоопалених квартир, шкіл, лікарень тощо. Я переконана, що цим схемам ми покладемо край, тому що функцію облгазів повинна взяти на себе держава. Тому що найголовніше - це життя і здоров’я людей. Крім того - фінансова стабільність «Нафтогазу», що є одним з національних пріоритетів.
- Ви заявили, що впродовж усього року підприємствам газ продаватиметься за усередненою ціною - 228,8 дол. Але в «Газпрому» НАК його купуватиме в першому кварталі за 360. Президент хотів бачити фінансовий план НАКу. І я гадаю, не тільки йому цікаво знати - де «Нафтогаз» візьме іще 132 долари, котрі має доплачувати «Газпрому» за 5 млрд. кубометрів дорогого газу, які ми маємо намір спожити в першому кварталі?
- Річ у тому, що 5 млрд. кубометрів, які ми купуємо в «Газпрому» - це невелика частина того, що країна споживатиме в першому, найхолоднішому, кварталі 2009 року. НАК «Нафтогаз» до необхідного обсягу споживання в першому кварталі додаватиме зі сховищ газ, який уже оплачено в минулому році. Жодної фінансової діри в першому кварталі не виникне, оскільки для розрахунків із «Газпромом» використовуватимуться кошти, якими споживачі оплатять газ, узятий із наших сховищ. Є ще резерв: як технічний ми використовуватимемо надзвичайно дешевий газ, ціна якого на 25 доларів менша, ніж торік. Відповідно істотно зросте прибуток НАК від транзиту російського газу до Європи.
- А як ви збираєтеся розпорядитися цими 11 млрд. дешевого газу?
- 6,5 млрд. підуть на забезпечення прокачування 120 млрд. газу в Європу. Газ, що залишився, буде використаний для здешевлення середньорічної ціни для споживачів в Україні.
- Як буде сформована ціна для підприємств? Чи збережеться наківська націнка?
- Ні. У кризовий час ми не можемо собі цього дозволити. Отже, структура ціни буде такою: 228,8 дол. - ціна газу, отримуваного на кордоні; до нього додається ПДВ; плюс оплата транзиту газу по магістральних і локальних мережах до підприємства. От і все. Таким чином ми підтримаємо наші підприємства в період світової економічної кризи.
- Юліє Володимирівно, ви стверджуєте, що ціна на газ для населення не підвищиться. Як це можливо?
- Навіть при всьому хаосі, безладності та зловживаннях, які панують у сфері видобування українського газу, його нинішня ціна залишається рентабельною. Якби не криза, і якби не Нацбанк, котрий убив курс гривні, що тягне за собою інфляцію, то ціни для населення потрібно було б піднімати. У Європі найдорожчий газ купує саме населення, а не підприємства. Але ми собі такого дозволити не можемо, саме через кризові явища.
- Проведення «газового» засідання РНБОУ перенесли на наступний тиждень, зокрема й через відсутність фінплану НАКу. У вас є уявлення про те, чи зводить компанія кінці з кінцями?
- По-перше, це не конституційна печаль президента - контролювати фінплан НАКу. Я хочу нагадати Віктору Андрійовичу, що під його патронатом на українському газовому ринку з’явилися «РосУкрЕнерго» і «Укргаз-Енерго». Саме його люди підписали в 2006 р. договір із «Газпромом», наслідки якого ми сьогодні так відчуваємо, про те, що ставка транзиту протягом п’яти років буде 1,6 дол; віддали на 25 років за супердемпінговою ціною наші сховища і право транзиту компанії «РосУкрЕнерго».
- Але з правом двох переглядів, щоправда, за обопільною згодою сторін…
- При цьому вони розірвали зв’язку, яка забезпечувала до
2006 р. залежність підвищення ціни транзиту від підвищення ціни на газ. Тоді прем’єр Єхануров і голова НАК «Нафтогаз» Олексій Івченко, нагороджений у четвер орденом «За Послуги» III ступеня, злили все. Я хочу, щоб він порахував фінансові втрати за «чорний» 2006 рік. А ще за 2007-й, коли ми отримали «Нафтогаз» із боргом перед «Газпромом» у 8 млрд. грн. без можливості його сплатити, оскільки кошти було розкрадено. Ці кошти були витрачені на неіснуюче обладнання і виплачені як передоплата компаніям, що нібито передали НАКу неіснуючі розробки технічних нововведень. Хотілося б запитати у президента: хто відповідає за фінансове розбалансування НАКу в ці роки? Зараз «Нафтогаз» збалансований, нормально працює. Нам, звичайно, нелегко. Ці 8 млрд. грн. - «спадок» 2007 року, ми ще довго будемо відкашлювати, іноді з кров’ю. На сьогодні у сховища закачано понад 28 млрд. кубів оплаченого газу; отримано найнижчу, крім білоруської, звісно, ціну на газ у Європі; є контракт на десять років і формула, яка не дозволяє політично маніпулювати ціною і країною; жодної копійки боргу за минулий рік; безпрецедентно дешевий технічний газ. Не час президенту втручатися в контроль за фінпланом. Час його правління «чистими руками» минув.
- Ви сказали, що НАК не має боргів перед «Газпромом», а що робити з 600 млн. пені і штрафів?
- У нас нуль боргів перед «Газпромом». А те, що ви правильно називаєте пенею і штрафами, ми не визнаємо.
- У разі, якщо НАК «Нафтогаз» не зможе розплатитися за спожитий обсяг газу до сьомого числа кожного наступного місяця, підписаний контракт передбачає перехід на передоплату. Ой.
- Такий пункт справді є в контракті. Але я вам скажу, що у світі ніхто не відпускає свій товар безплатно. І якщо нам надали можливість розраховуватися за фактом споживання, а не за передоплатою, то Україна повинна продемонструвати партнерську надійність і дисципліну платежів. Безплатно не буде ні газу, ні ядерного палива - за все потрібно платити, і вчасно.
- Рожеві замки будуть зруйновані бульдозером реальності: у країні дефіцит грошей і валюти зокрема. Де «Нафтогаз» братиме ці долари?
- Усе можливо при нормальній організації роботи, а ще потрібно мати почуття власної гідності для того, щоб не давати Росії приводу вкотре заявляти, що Україна не платить і т.ін. На безладності, яка стала якоюсь мірою ідеологією суспільства, треба ставити крапку. Розруха в головах. Ця розруха дозволяє справляти нужду в під’їздах, розписувати непристойностями стіни храмів, цинічно ігнорувати Конституцію, що робить насамперед її гарант, і жити в несанкціонований борг. Боротьба з усім цим, яку давно слід було розпочати, є ще одним необхідним аспектом досягнення реальної незалежності країни.
- І все ж таки, припустімо - заборгували. Тепер уже прокладки між «Газпромом» і НАКом немає. Чи опиняться в цій ситуації під загрозою зміни власника українська газотранспортна система? Власне, і без цього форс-мажору ряд українських політиків - Литвин, Яценюк, Янукович - висловилися за консорціум. Ваша думка?
- Ну, по-перше, я вважаю, що ГТС - це надзвичайно прибуткова система, якщо її, звісно, використовувати з розумом. Це підприємство, яке в тому числі забезпечує українську енергетичну незалежність і специфічну, але надзвичайно важливу комунікацію з Європою. ГТС робить нас сильною країною, тому що в кожної країни має бути своя... фішка. У нас їх раніше було багато, але ми їх або через неорганізованість розгубили, або без бою здали тим, хто їх обміняв у касі казино на гроші. І на останню фішку дуже багато охочих. Я щаслива, що, ще перебуваючи в опозиції, внесла у Верховну Раду закон, який унеможливлює будь-які шахрайства з трубою. Вона належить державі. Крапка. Тому я ніколи не вестиму переговорів із цього приводу, я як прем’єр не розплачуюся трубою, я не віддаю її в заставу з метою отримати політичні дивіденди, як Яценюк, я не граю в ігри а ля «я готовий віддати газотранспортну систему - хто на новенького?». Національними інтересами торгувати не потрібно. Навіть красиво не потрібно. І тоді все буде добре.
- І все-таки не можу заспокоїтися. Якщо щомісячні платежі «Газпрому» будуть зірвані, а карально запроваджувана за невчасні розрахунки передоплата неможлива, то Росія зможе знову перекрити газ, пустивши транзитний потік виключно через Суджу, тим самим відрізавши Україну від газового потоку. У цьому разі в нас виправдань перед Європою не буде…
- Ще раз: за кожен наперсток газу треба платити. Але якщо раптом щось подібне станеться, то отриманий досвід нас збагатив - ми навчилися тримати удар. Я пишаюся командою газовиків і країною, у якої вона є. Можливо, із 1 січня комусь і хотілося б побачити замерзлий Донбас і зруйновані системи опалення та газозабезпечення. Але професіонали-газовики прийняли цей бій і вистояли в ньому краси-и-и-во! Вони тепер віртуози і в реверсі, і в аверсі. Та й у наших сховищах наразі стільки газу, що ми зможемо пережити не одну таку кризу. Але я, зі свого боку, зроблю все, щоб вона, не дай Боже, не повторилася, бо це для будь-якої країни - випробування. А виявилося, що ще й для половини континенту.
- А ви не хочете газовиків, які відзначилися у забезпеченні реверсу, представити до державних нагород?
- Хочу. Але не представлю. Якщо я це зроблю, то в СП президента вчинять навпаки. Тому на найближчому Кабміні ми вручимо урядові нагороди захисникам Батьківщини. Це люди, котрі за лічені години безпрецедентно розвернули газові «ріки», врятували Схід і Південь нашої країни від холоду й показали, що з Україною не можна розмовляти на «ти».
- Компанія «Газпромзбут Україна» - стовідсоткова дочка «Газпрому» - зайшла на український внутрішній ринок продажу газу у 2008 р. внаслідок лютневих домовленостей Ющенка та Путіна і відповідно до березневого договору, скріпленого підписами Дубини та Міллера. «Газпромзбут» зайшов замість умовно вибулого (суди ще тривають) із гри «Укргаз-Енерго». Але «Укргаз-Енерго» - спільне підприємство РУЕ і НАКу з проросійським менеджментом - реалізовувало на українському ринку весь обсяг газу для промисловості. «Газпромзбут» отримав торік право реалізувати для промислових споживачів 7 млрд. кубів. Нинішнього року дочка «Газпрому», відповідно до нових домовленостей, отримала право обслуговувати 25 відсотків промислового ринку. І якщо в докризовий час він споживав близько 32-34 млрд. кубів, то цього року, за прогнозами, - 25-26, через що 13 млрд. «Газпромзбуту» можуть стати не чвертю, а половиною промспоживання. У чому я помилилася?
- Компанія «Газпромзбут Україна» стала своєрідним компромісом із РФ при видаленні з ринку «Укргаз-Енерго» - метастази Фірташа. І ви маєте рацію, 2008 року «Газпромзбут» продав українській промисловості близько
3 млрд. кубометрів газу замість 32, якими оперувало «Укргаз-Енерго». Нинішнього року, я гадаю, вони й цього не продадуть. Ми відновили НАК як державного монополіста. Не хвилюйтеся, доки я на посту - посередників не буде. Газові олігархи перетворяться на простих громадян без особливостей національної корупції.
- Юліє Володимирівно, ходили чутки, що Москва від вас і Януковича зажадала оплатити надані газові пільги голосуванням за імпічмент президента. Ющенко - це ідея-фікс Путіна - символ його очевидної поразки 2004 року. У четвер під час прес-конференції ви натякнули на можливість початку процедури імпічменту, мотивуючи це епопеєю з рефінансуванням комерційних банків Нацбанком. Та однак зберігається відчуття двоїстості причини ваших дій. Поясніться, будь ласка.
- З історичного погляду, дев’ять місяців, які залишилися до виборів нового президента, - це такий незначний термін, що робити його предметом системних і великих переговорів щодо проведення імпічменту просто немає сенсу жодній зі сторін. Хотілося б, звісно, аби термін правління чинного президента якомога швидше закінчився. Гадаю, цього хочуть усі громадяни України. Але потрібно набратися мужності й потерпіти.
- Серед цих «усіх» не хотілося б враховувати думку іноземної держави.
- Річ у тому, що процедура імпічменту може забрати більше часу, ніж залишилося до президентських виборів.
- Ви кажете - дев’ять місяців, а отже, розраховуєте на останню неділю жовтня? Я приготувалася до січня…
- За великим рахунком, це не має значення. Потерпимо.
- Чи не доводилося вам чути, що на Банковій назрівають плани перенесення проведення президентських виборів у зв’язку з тим, що в рік кризи передвиборна кампанія не може відбуватися демократично і сама собою становитиме загрозу національній безпеці?
- Я вважаю, що було б чудово, якби країна могла провести вибори якомога швидше. Оскільки сукупність дій президента країни сама собою становить загрозу національній безпеці. Але я точно знаю, що в президентському оточенні виношується ідея якимось неприродним чином подовжити перебування на цій посаді чинного президента. Розглядалися різні варіанти. Один із них - довести країну до дефолту, оголосити надзвичайне становище, яке Верховна Рада в такій ситуації муситиме затвердити. Ну, а за Конституцією, як відомо, під час надзвичайного становища виборів у країні проводити не можна.
Але якщо раніше організація дефолту планувалася через падіння курсу гривні до 12-15 грн. за долар, то тепер з’явився новий варіант вирішення того ж самого питання - витребування кредитів державних корпорацій. Ігор Мітюков, який очолює представництво корпорації Morgan Stanley, у поті чола спільно з президентом країни - своїм давнім другом - працює над тим, щоб передчасно затребувати в України повернення кредиту на мільярд доларів і організувати крос-дефолт. Річ у тому, що 2007 року, під час світлого правління Віктора Януковича, «Укравтодор» з участю Миколи Азарова і всієї цієї милої тусовки взяв кредит у Morgan Stanley на десять років для будівництва. Гроші успішно «розпиляли» через численні тіньові схеми, поділивши цей мільярд доларів, а Україна протягом десяти років мала розраховуватися. Але все виявилося значно трагічнішим: у договорі про надання кредиту було закладено дві можливості дострокової вимоги до країни про повернення цього мільярда. Перша можливість - падіння рейтингу країни двічі протягом одного року. І друга - у будь-який момент Morgan Stanley, за рік попередивши, має право достроково вимагати повернення. Цей пункт наштовхує на думку про те, що гроші бралися саме під «дерибан». Звісно, рейтинг України, як і багатьох інших країн у період кризи, знизився не один раз. Цим і скористався екс-міністр фінансів України Ігор Олександрович Мітюков, який наприкінці минулого року, узгодивши дії з президентом України, звернувся з вимогою протягом кількох місяців повернути мільярд доларів, узятих державною компанією «Укравтодор» у кредит на десять років. Я, звісно, цю схему зламала, хоча Національний банк уже готовий був виділити з національних резервів цей мільярд доларів, при тому що на покриття планового дефіциту бюджету він коштів у своїй кишені знайти не може аж ніяк. Ви ж розумієте, що екстрене повернення таких коштів не обходиться без дисконтів, і не на державну, звісно, користь. У процесі, на жаль, активну участь узяли Міністерство фінансів, секретаріат президента й екс-міністр. Усі хотіли нажитися на країні. Ми наразі ведемо переговори про реструктуризацію, а Ігоря Мітюкова продовжують підштовхувати до оголошення дефолту.
- А ходили розмови, що ви хотіли призначити Ігоря Мітюкова замість Віктора Пинзеника…
- Це виключено.
- Ну, тепер я розумію... Юліє Володимирівно, партнери з коаліції нарікають, оскільки кадрові домовленості не виконуються. Та й об’єктивно частину керівників міністерств і органів центральної виконавчої влади потрібно змінювати. Коли цього чекати?
- Серйозні кадрові зміни в уряді будуть обов’язково, і я гадаю, що на самому початку наступної сесії парламенту ми їх проведемо через зал.
- Зрозуміло, що на посаді віце-прем’єра ми побачимо Сергія Тігіпка. А хто стане на чолі Антимонопольного комітету, Фонду держмайна, міністерств, «Укртранснафти» чи «Укртрансгазу»?
- Сьогодні консультації тривають, і знайдено ще не всі рішення кадрових питань. Мені б хотілося, щоб Кабінет міністрів став значно сильнішим і не працював за завданням із Банкової на руйнацію країни за принципом «чим гірше, тим краще». Я хочу серйозно підвищити ККД уряду і його професійний рівень. Ми обов’язково приберемо цих «засланих козачків» зі складу Кабінету міністрів.
- Взагалі-то, в уряді половина місць зайнята людьми президента. Ви всіх вважаєте «засланими козачками»?
- Звісно, ні. Звісно ж, є люди, котрі, попри те, що потрапили в уряд за квотою президента, професійно й чесно працюють на країну.
- Ви можете назвати прізвища міністрів, яких ви такими вважаєте?
- Я б не хотіла займатися передчасною сепарацією. Уряд на сьогодні формально є командою. І я жодного разу не дозволила собі публічної критики на адресу жодного з міністрів. Однак можу сказати, що зміни у складі Кабміну будуть істотними. Оскільки на сьогодні президент країни не є учасником створення чинної коаліції. Тобто коаліцію створено не завдяки, а всупереч колосальному опорові президента. Сьогодні коаліція створена з тих людей, котрі не сповідують його руйнівної політики.
- Є в мене підозра, що ця коаліція не зможе влити фахової й альтруїстичної кадрової крові у склад Кабміну.
- Синонім слова «коаліція» - це компроміс. Ніхто не застрахований від помилок чи перекосів у політиці окремих міністерств. Але для цього й стоїть на варті прем’єр-міністр. Я вважаю, що я - саме той фільтр, який потрібен сьогодні країні. І тому не допущу проходження через Кабінет міністрів лобістських, невигідних країні рішень.
- Оскільки серед лідерів коаліції немає великих політичних постатей, вам ні з ким розділити відповідальність за те, що відбувається в економіці країни. Не боїтеся, що це істотно вдарить по рейтингу напередодні президентських виборів?
- Я думаю, що народ значно мудріший, аніж багато політиків про нього думають. І кожен громадянин України розуміє, як боляче по країні б’є світова фінансово-економічна криза. І кожен бачить зусилля, яких докладає президент для руйнування роботи уряду й парламенту.
- Та немає президента… У тому сенсі, що не може він уже так впливати на події, як це було раніше.
- Так. Президента немає. Але арсенал можливостей у людини, котра обіймає його посаду, є. І тому ми маємо такого главу Нацбанку, такого генерального прокурора і таку більшість у парламенті, яка інколи схожа на меншість. І в такій ситуації уряд робить неможливе для того, аби пом’якшити кризовий удар по українській економіці та людях. Хоч би хто що казав, а минулий рік ми завершили з перевиконанням бюджету, тоді як багато країн не дорахувалися 10-15% дохідної частини. Ми вийшли з 2008-го хай і з маленьким, але все ж таки зростанням ВВП, тоді як багато країн увійшли у 2009-й у стані рецесії.
- Та цього року в нас зростання не буде?
- Я думаю, що в нас є всі шанси викараскатися з цієї ситуації. Потрібно, щоб вибори відбулися якнайшвидше.
- Ви маєте на увазі раніше, ніж згадані вами дев’ять місяців?
- Я нічого не виключаю. Тому що є речі, якими не можна гратися. Наприклад, фінансовою стабільністю країни. Лінія, обрана Національним банком, - пряма відповідальність президента. Ми завершимо уважне вивчення ситуації і діятимемо так, як того вимагають інтереси країни.
- Ситуація в країні вимагає визначення пріоритетів. Грошик один, а грошикоємних напрямів - багато: соціальна сфера - пенсії і зарплати бюджетників; обслуговування зовнішнього боргу; проблемна банківська сфера і курс; критичне становище в сільському господарстві; промисловість, яка зазнає втрат; розрахунки з «Газпромом». На все не вистачить. Фінансуванням якого напряму ви готові жертвувати в ім’я того, що вважаєте пріоритетами? І чи є вони в уряду? Назвіть три.
- Почнемо з головного: це бюджет - основна казна країни. З огляду на наявну в мене інформацію, бюджет по року буде перевиконано.
- Через курс гривні?
- Курс тут ні при чому. Щойно ми змінимо керівництво Нацбанку, курс відновиться на позначці 6-6,50 грн. за долар.
- Експортери заголосять…
-Їм буде достатньо такого курсу. І потім, ми маємо знаходити такий курсовий баланс, який виключив би ситуацію, коли курс б’є по більшості і влаштовує меншість.
Давайте подивимося: хто опинився на одній шальці терезів. Падіння курсу гривні б’є насамперед по малому та середньому бізнесу, який прокредитовано в доларах; по-друге - по середньому класу, який має кредити на квартири, машини та товари народного споживання теж у доларах. Крім того, падіння курсу завдає удару по всій банківській системі, яка брала кредити на світовому фінансовому ринку, зрозуміло, теж у валюті і, повертаючи ці кредити, має витрачати на купівлю долара вдвічі більше гривень. Це б’є по всій промисловості і всьому економічному сектору, оскільки у зв’язку з падінням гривні кредити стали дорожчі на 30 відсотків.
А на іншій шальці терезів - тільки експортери. Хоча ні, від цього виграли ще кілька спекулянтів, корупційне керівництво Національного банку і Банкова. Ну так вийшло, що все на «б»... Тобто втрати і вигоди від падіння курсу гривні надто вже нерівномірно розклалися.
Тому сьогодні завдання номер один - поставити гривню на місце. Переконана, що бюджет на
2009 р. буде виконано і перевиконано. Я бачу динаміку, бачу, де починаються оздоровчі процеси, і відчуваю, що проблем із виплатою пенсій, зарплат у бюджетній сфері й т.п. не буде. На суботу заплановано селекторну нараду з усіма казначействами країни і з управляючими місцевими бюджетами, тому що в деяких областях, для того щоб завдати удару по уряду, стали притримувати виплату зарплат і стипендій. Це не об’єктивна проблема, а застосування політичних технологій. І той, кого я спіймаю за цим заняттям, просто сидітиме у в’язниці. До речі, цим почало балуватися Міністерство оборони, на три дні затримавши виплату коштів, перерахованих на грошове забезпечення. Мета зрозуміла - підігрівати настрої для дестабілізації.
- Але міністр праці, виступаючи у Верховній Раді, попередила, що вже в лютому виникнуть проблеми з виплатою пенсій.
- Без проблем, з огляду на те, що у світі і країні криза, ми житимемо, сподіваюся, років через два. Та це не означає, що ми з ними не можемо ефективно боротися. Виклики є, проте і відповіді є.
Тепер про сільське господарство. Воно безумовно - пріоритет. Торік ми з бюджету профінансували агросектор на 40 відсотків масштабніше, ніж у позаминулому році. Аграрії піднакопичили жирок, і країна зібрала безпрецедентний врожай - 53 млн. тонн.
- Так, але ми його не продали.
- І це правда. Проте врожай минулого року нікуди не подівся. А кілька тижнів тому кон’юнктура на зерно почала зростати. Пожвавився ринок, як ми й прогнозували. І я переконана, що з кожним днем ми продаватимемо дедалі більше, і ціна буде прийнятною. Отже, сільське господарство отримає пристойні обігові кошти. У четвер ми провели нараду: аграрії, Національний банк і комерційні банки. Ми ще раз зберемося в понеділок для того, щоб відточити нашу домовленість, відповідно до якої Національний банк створить спеціальні умови, за яких комерційні банки зможуть протягом двох-трьох тижнів подовжити аграріям усі кредити, взяті торік. Кожний комерційний банк матиме підтримку НБУ в цій програмі. Для того щоб успішно провести посівну, нам додатково потрібні 10 млрд. грн. З них 2,5 млрд. грн. уже накопичено в аграрному фонді, а решта суми буде рефінансована Нацбанком тим комерційним банкам, які видаватимуть кредити під це завдання. Ви знаєте, що з 1 січня рефінансування, здійснене Нацбанком, уже не може відбуватися за зірками, гороскопами та кавовою гущею з відкотами. Ми готуємо постанову уряду, яка враховуватиме потреби реального сектору економіки.
- А де впевненість, що процедура, встановлена Кабміном, буде прозорою?
- Для виписування правил ми запросили представників комерційних банків, аграріїв, будівельників. Словом, усіх, кому будуть потрібні правила прозорого виживання. Ми істотно наростили капітали двох державних банків - Ощадбанку та Ексімбанку. І тепер, коли ми, наприклад, безпрецедентно збільшили капітал Ощадбанку - на 11,7 млрд. гривень, - він може залучити в десять разів більше кредитних коштів на світовому фінансовому ринку й активно профінансувати іпотечне кредитування, яке оживить будівельну галузь.
Щойно гривня стабілізується, можна буде переходити до нормального життя. Але доки НБУ керує Стельмах і Ко, ми балансуємо на канаті, на висоті 2000 м, при бурхливому вітрі та спробах обрізати канат із двох боків.
- А хіба експортно-імпортний дисбаланс не позначається на курсі гривні?
- До кінця минулого року експортно-імпортний баланс у нас нормалізувався.
- Ще до Нового року уряд підписав низку галузевих меморандумів. Яка їхня подальша доля? І чи не варто їх переглянути у зв’язку із підвищенням ціни на газ?
- Термін дії меморандуму буде подовжено. Уряд виконуватиме взяті на себе зобов’язання. Власники ж приватних підприємств обіцяли у відповідь не звільняти людей і не скорочувати заробітну плату. Нині ми усуваємо ще одну підхитрість, і беремо з них зобов’язання не відправляти людей у неоплачувані відпустки.
Для кожної галузі ми сьогодні шукаємо максимально ефективну систему фінансування, і йдеться не тільки про бюджетні кошти. Фінансовий інструментарій - щонайширший.
Але я переконана, що витягне економіку з кризи радикальна зміна інвестиційного клімату в країні. Я розумію, що це звучить як нав’язлива мантра. Але ми сьогодні пішли іншим шляхом. Для кожного міністерства ми затвердили сотні інфраструктурних проектів - будівництво доріг, електростанцій, ліній електропередачі, газо- і нафтопроводів, нафтопереробних заводів, нових потужностей в аеро- і морських портах. Ми заклали в бюджеті 37 млрд. грн. для залучення інвестиційних грошей під державні гарантії. Ми виставляємо ці об’єкти на аукціони, і інвестори приходять або зі своїми грошима на цікавий для них об’єкт, або, якщо це дороги, тунелі, мости чи метро, вони приходять зі своїми будівельними потужностями, і уряд своїми грошима гарантує їм повернення впродовж десяти років тих коштів, які вони вкладуть у будівництво об’єктів із залученням української робочої сили і підрядчиків. Об’єкти вже визначено, багато джерел фінансування готові, оскільки існує список провідних у відповідних сферах світових компаній, зацікавлених вкладати гроші в Україну на таких умовах. Ми розробили і найближчим часом розпочнемо рекламну кампанію українських пропозицій серед макроінвесторів. Я дуже вірю в цю програму, вважаю її ефективною та прикладною. І з наступного тижня ми запроваджуємо ще одне засідання уряду - крім традиційного по середах, - присвячене тільки одному питанню: по четвергах Кабінет міністрів розглядатиме макроінвестиційні проекти і, в разі їх схвалення, забезпечуватиме зелену вулицю для реалізації. На цих засіданнях буде присутня преса.
- Я чула, що знайдено серйозні кошти на реалізацію програми із заміни газу в теплоенергетиці на електрику, якої Україна виробляє набагато більше, ніж спроможна спожити. Ви знову ж таки мали на увазі зарубіжні інвестиції?
- У цьому випадку - ні. До цього часу Україна зовсім не використовувала можливостей, наданих Кіотським протоколом. Мало того, ми на початку 2008 р. були єдиною країною, яка підписала цей протокол і не пройшла жодної бюрократичної процедури, що дозволяє вийти на ринок торгівлі невикористаними квотами викидів.
- Багато хто примірявся до цього заробітку?
- Примірялися, щоб грошенят по-легкому зрубати. Але процедура виходу на цей ринок виявилася надзвичайно складною. Ми її пройшли. Вийшли на ринок, і сьогодні вже укладаємо перші контракти з державними компаніями Японії. І це тільки початок. Ідеться про дуже великі гроші, і спрямовані вони будуть на технічне переоснащення наших систем теплозабезпечення, постачання гарячої води, мінімізації викидів, зокрема, й у газотранспортній системі, в якій абсолютно реально можемо через кілька років відмовитися від спалювання газу, необхідного для роботи цієї системи. Найцікавіше, що ці гроші, як перпетуум-мобіле, - спочатку продаєш квоту, потім вкладаєш виручені гроші в скорочення викидів вуглекислого газу, а скорочені викиди ти знову можеш продавати для того, щоб знову отримувати гроші. Це унікальна програма, яка абсолютно реально, крім можливостей бюджету, може додатково інвестувати в технічне переоснащення мільярди гривень.
- Скільки ви плануєте отримати цього року від реалізації квот на забруднення повітря?
- Я не хочу називати суму, оскільки ринок вузький, конкурентний, і я хочу, щоб Україна ефективно і відповідно до правил дебютувала на ньому.