Поки Володимир Зеленський імітує боротьбу із олігархами, пан Ігор Коломойський відкушує по шматочку від майна свого колишнього, а зараз державного Приватбанку. Нахабно використовуючи досі нереформовану і вщент гнилу судову систему та тотальну стагнацію в усіх розслідуваннях правоохоронців щодо його махінацій у банку. Ми розкажемо вам про основні кейси. Вони наочно показують ефективність і судової гілки влади, і правоохоронної системи, і боротьби із олігархатом. Принагідно нагадаємо, що Приватбанк — державний банк, тобто це не чиїсь там активи, а наші з вами.
Центральний офіс Приватбанку у Дніпрі
Чого хоче позивач? Скасувати договір купівлі-продажу між банком і попереднім власником, зупинити право власності банку на цю будівлю та повернути її попередньому власнику, який, до речі, банкрут.
Що вирішив суд? 17 червня цього року Господарський суд Дніпропетровської області частково задовольнив вимоги позивача, визнавши недійсним договір купівлі-продажу, укладений 29 грудня 2014 року між банком і ТОВ «Товариство освіти ім. М.С. Грушевського». Повертати нічого нікому не треба, але й право власності на головний офіс Приватбанку у Дніпрі підвисає.
Суть справи. Перше, що напружує, — це позивач ТОВ «ЕБОУД Файненс».
Як і у більшості історій з групою «Приват», його зв’язок із Коломойським, м’яко кажучи, неочевидний. Це, до речі, черговий аргумент, чому відносно Ігоря Валерійовича жоден із запропонованих владою деолігархічних інструментів ніколи не спрацює, — довести його вплив на його ж бізнес часом дуже складно, а часом узагалі неможливо.
Наприклад, що ми знаємо про «ЕБОУД Файненс»? Компанія на ринку майже 15 років, чи не щороку змінює керівника, займається будівництвом, обслуговуванням об’єктів тощо. Належить компанія іншій ТОВці — «ЕРРА», яка, у свою чергу, належить ТОВ «ЗЕРНОПОСТАВКА-М», яке належить ТОВ «УКРЕНЕРГОРЕСУРС», яке належить ТОВ «МІТІЛЕНА», яке належить ТОВ «КУА «ФІНАНСОВИЙ КАПІТАЛ»... у будинку, який збудував собі Джек. Окрім реєстрації у Дніпрі, спільного у компаній із цієї мотрійки небагато. Але, на відміну від інших, у «КУА «ФІНАНСОВИЙ КАПІТАЛ» кінцевий бенефіціар — жива людина, а не чергова ТОВка, — Олеся Плітка. Вона є бенефіціаркою купи дніпровських ТОВок, три з яких свого часу засвітилися у колективному позові компаній із групи «Приват» до Арбітражу Гааги, де ті намагалися стягнути з РФ компенсацію за відібрані в Криму активи. Тобто зрештою і пані Плітка, і дотичні до неї мотрійки із ТОВок не чужі Коломойському. Але й зв’язок цей точно не на поверхні, і за бажання його дуже легко не помітити взагалі. Як і зв’язок позивача із приміщенням, яке стало предметом цієї судової справи.
ТОВ «ЕБОУД Файненс» — це генеральний підрядник реконструкції будівлі, яку її попередній власник проводив з 2012-го по 2014 рік.
Отже, колишній підрядник вимагає скасувати договір купівлі-продажу, бо «достеменно знає», що зазначені у ньому відомості про офісний комплекс не відповідають дійсності. Наприклад, наявна поверховість однієї секції не відповідає вказаній у договорі, бо те ж таки «ЕБОУД Файненс» під час реконструкції добудувало там п’ять поверхів. І оскільки попередній власник продавав Приватбанку геть не те, що колись набув у власність, а інвентаризації ніхто не проводив, то й купівлю слід скасувати.
З одного боку, дійсно, значна частина майна за старої команди менеджерів і власників опинялася на балансі банку абияк, із численними порушеннями, а подекуди взагалі без документів. Це був глобальний «договорняк» на всіх рівнях. Для прикладу, саме цю угоду оформлювала нотаріус Тамара Крючкова, дружина колишнього першого заступника голови правління банку Олега Гороховського.
З іншого боку, навіть ці порушення, вчинені в далекому минулому, не скасовують презумпції права власності банку, за якої майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Однак і це, на наш погляд, не головне.
Головне ж тут — чому суд упродовж численних розглядів цієї справи жодного разу не поцікавився, а які ж права позивача порушує даний договір? Чому позивач вирішив звернутися до суду лише 2021 року, якщо договір було укладено 2014-го? І з якого дива суд узагалі взяв до розгляду цю справу, якщо будь-які строки позовної давності за нею закінчилися?
«Океанмаш» проти Приватбанку
Чого хоче позивач? Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю «Океанмаш» вимагає визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на будівлю все того ж центрального офісу банку (іншої частини майнового комплексу) у Дніпрі та визнання права власності на цей об’єкт за «Океанмашем».
Що вирішив суд? Наприкінці минулого року Господарський суд Дніпропетровської області задовольнив цей позов у повному обсязі. Після низки апеляційних розглядів справа дійшла до Верховного суду, де наразі вирішується питання про відкриття касаційного провадження.
Суть справи. Будівля «Океанмашу» була заставою і як предмет іпотеки перейшла до Приватбанку у 2016 році, до націоналізації. Як стверджують у банку, на цілком законних підставах. Утім, «Океанмаш» із законністю цих підстав не погоджується, а судді його в цьому підтримують. До речі, не дивно, адже заставою за кредитом було не майно, а корпоративні права. Так, за часів Коломойського це був золотий стандарт кредитування в банку.
Пов’язаність «Океанмашу» із Коломойським очевидна. Поручителем за кредитом «Океанмашу» у банку виступала компанія «Приватофіс», до засновників якої входив той таки «Океанмаш». Тобто одна пов’язана з банком компанія гарантувала повернення кредиту, виданого іншій, пов’язаній із банком компанії. Тож цілком зрозуміло, чому свого часу і «Океанмаш», і «Приватофіс» фігурували у розслідуванні Генеральної прокуратури щодо кредитування банком пов’язаних компаній на неринкових умовах у період рефінансування банку Національним банком України. На майно «Приватофісу» навіть було накладено арешт, щоправда, невдовзі Печерський райсуд Києва його зняв, а саме розслідування зійшло нанівець. Звісно, якби його завершили, довівши вчинене шахрайство, а суди мали б час і натхнення дійсно розібратися у цій справі, все було б простіше. Але маємо те, що маємо.
ТРЦ «Приозерний» у Дніпрі
Чого хоче позивач? Визнати протиправним і припинити право власності Приватбанку на будівлю ТРЦ «Приозерний» у Дніпрі.
Що вирішив суд? Наклав арешт на ТРЦ, чим унеможливив продаж цього об’єкта, запланований банком. Решти позовних вимог суд не задовольнив, утім, і подальшого адекватного вирішення спору не відбулося. У відкритті касаційного провадження Привтбанку відмовлено.
Суть справи. ТОВ «Місія-1», у засновниках якого всі до одної компанії з орбіти групи «Приват», вимагає повернення у свою власність дніпровського ТРЦ, який так само, як і приміщення «Океанмашу», опинився на балансі Приватбанку незадовго до націоналізації. «Місія-1» — один із кількох позичальників, який завинив банку більш як 400 млн грн, а будівля ТРЦ — застава, яку банк прийняв на баланс також із численними порушеннями. У такі збіги повірити важко, і, судячи з усього, перехід у власність банку усієї наразі «спірної» нерухомості від самого початку оформлювався в такий спосіб, щоб залишити можливість її повернення Коломойському і компанії рішеннями судів. Звісно, розслідування, вироки чи банальне уважне вивчення справи могли б цьому завадити, до речі, матеріали цих справ неодноразово передавалися прокуратурі, але де там!
Готель «Мир»
Чого хоче позивач? Точніше, позивачі, бо їх кілька, і всі вони хочуть різного, втім, з однією метою — рейдернути майно банку на Голосіївський площі столиці.
Що вирішив суд? Більшість рішень уже прийняті судами не в інтересах банку. Одне чекає на новий розгляд після повернення з Касаційного суду.
Суть справи. Готель «Мир», як ви здогадуєтеся, — предмет іпотеки за договором між банком і ТОВ «Ардена». На балансі банку він з’явився до націоналізації, причому взагалі бозна як і практично без документів. Ситуація була настільки неправовою, що банку знадобилося окреме рішення суду, аби «узаконити» володіння цим об’єктом. Перший позов із вимогою скасувати право власності банку на готель, що цікаво, подав поручитель за договором — ТОВ «АЕФ», тобто особа, яку цілком мав би задовольнити будь-який варіант вирішення цього боргу, за якого їй не довелося б платити з власної кишені 18 млн дол. Пізніше абсолютно аналогічний позов подало і ТОВ «Ардена».
Під час усього слухання справи в усіх інстанціях судді з великим задоволенням заплющували очі на процесуальні порушення з боку ТОВ «АЕФ» і ТОВ «Артіс». Прийняти до розгляду апеляційну скаргу ТОВ «Артіс», подану на рішення із пропуском строку на 100 днів, — не проблема! Прийняти до справи нові докази від «АЕФ» та «Артіс» із порушенням порядку та строку їх подання — будь ласка! Прописати в рішенні обставини та підстави для задоволення позову, яких жодна зі сторін не заявляла, — гарна ідея! Врахувати пояснення, докази Приватбанку, що спростовують позиції позивачів, або ж принаймні викласти мотиви їх відхилення — ні, це вже занадто для суду…
Зрештою рішенням Північного апеляційного господарського суду ТОВ «Артіс» було повернуто право власності на готель. Практично одразу ТОВ «Артіс» відчужує готель третій компанії — ТОВ «ПК «Пром Експорт», і хоча згадане рішення Північного апеляційного вже скасоване, номінально право власності на готель досі зберігається за ТОВ «ПК «Пром Експорт». Яке на цьому не зупинилися і вирішило випустити векселі, які купило інше ТОВ — «Рамонда». «Пром Експорт» ніколи не збиралося ті векселі погашати, та й «Рамонда» не хотіло грошей. Вони штучно створили заборгованість, для погашення якої, знову ж таки через суд, «Рамонда» домоглася накладення арешту на майновий комплекс «Готель «Мир», бо іншого майна у «Пром Експорту» ніколи й не було. От і маємо: готель наче банку, але не банку, та ще й арештований за позовом іншої компанії.
***
Ми могли б продовжувати, але й описаного вище достатньо для висновку: шахрайство у Приватбанку не зупинилося зі зміною власника, воно триває й досі. Просто цього разу не з середини, а зовні. І воно було б неможливим за іншої системи правосуддя, за наявності хоча б одного завершеного розслідування проти колишніх власників, за реальної, а не декларативної деолігархізації.
Знаєте, що сталося із нерухомістю Коломойського, конфіскованою в США? Її давно продала федеральна служба маршалів, аби компенсувати державі хоч якусь частину завданих збитків. А що у нас за ці роки компенсували з тих 150 млрд грн, які держава витратила на порятунок випатраного Коломойським банку?