Один мій знайомий, людина непублічна й небідна, повідомив, що має намір балотуватися в президенти. На резонне запитання: "Якого біса?" відповів просто: "Задля рядка в CV. "Кандидат у президенти" - звучить гучно. Магія слів, що впливає на публіку, яка не вдається в деталі".
Розмова згадалася, коли я ознайомився з текстом гучного президентського указу. "Воєнний стан" - звучить гучно. Слова, що магічно впливають на публіку. Особливо якщо вона не вдається в деталі.
Але ми спробуємо в деталі заглибитися.
Облишмо (поки що) можливе політичне підґрунтя. Звернімося до фактичного боку справи.
Що таке воєнний стан (ВС)? По суті, це - механізм розширення повноважень силовиків, насамперед військових. В умовах війни (або реальної загрози її виникнення) від носіїв погонів потрібна оперативна, жорстка, адекватна реакція на загострення ситуації. Процедури, передбачені для мирного часу, для цього не цілком годяться. Саме тому Законом "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, наприклад, створення військових адміністрацій, що, фактично, означає передачу людям у формі максимально можливої повноти влади. При цьому влада військових, звісно, розширюється за рахунок звуження повноважень цивільних структур та обмеження прав громадян.
Пояснимо на простому прикладі. В умовах воєнного стану в інтересах силовиків можуть примусово відчужуватися приватні автомобілі. Але в мирний час таке діяння перетворюється на кримінальний злочин. У 2014–2015 рр. деякі командири підрозділів, дислокованих у зоні проведення АТО, фактично реквізували машини в населення. Оскільки часто не мали вдосталь транспортних засобів, а обстановка потребувала оперативної і безперебійної доставки особового складу, озброєння, боєприпасів, продовольства. Ті, хто зважувався на таке заради виконання бойових завдань, в очах закону поставали такими самими правопорушниками, як і ті, хто просто "віджимав" авто в місцевих із суто корисливих міркувань. Де-факто була війна, а де-юре - мир, а тому воєнна необхідність і банальне мародерство виявилися юридично тотожними поняттями. З тієї ж самої причини у військових періодично виникали проблеми у зв'язку з обґрунтованістю застосування зброї, обмеження руху, затримання осіб тощо. Адже командири та бійці діяли в обстановці воєнного часу, а їхні дії часто оцінювалися відповідно до законів часу мирного.
Щоб таких правових суперечностей не виникало, й існує режим воєнного стану. Як він функціонує?
Стисло це має такий вигляд. Виникає серйозна загроза безпеці країни, її суверенітетові і (або) територіальній цілісності. Верховний Головнокомандувач, Рада нацбезпеки, Міністерство оборони, Генштаб, СБУ та інші відповідальні за сфери безпеки розробляють план дій, необхідних для відведення загрози, відбиття агресії, запобігання війні або спішної підготовки до неї, якщо вона неминуча. Аналізується, які саме функції слід негайно передати від цивільних силовикам (військовим, прикордонникам, Національній гвардії, поліції, СБУ і т.д.). І які саме права та свободи громадян мають бути обмежені, щоб носії погонів могли виконувати свої завдання швидко й ефективно. Уточнюється порядок координації та характер взаємодії силових структур з органами влади і самоврядування. Важлива деталь - такий перерозподіл владних повноважень має тимчасовий характер. Термін дії воєнного стану повинен бути не просто зазначений, він повинен бути обґрунтований, прив'язаний до поставлених завдань і кінцевих цілей. Залежно від характеру загрози та планів її можливої ліквідації, воєнний стан може бути запроваджений на будь-який необхідний термін. Законодавство не ставить часових рамок, але й не передбачає, що термін дії ВС буде взятий зі стелі.
Важлива деталь. Розмови про те, що воєнний стан, віднедавна впроваджений у 10 українських областях, жодним чином не обмежує прав і свобод, - або свідома неправда, або демонстрація правової неграмотності. Про ВС останніми днями розмірковували сотні коментаторів, але є серйозні сумніви, що переважна більшість їх хоча б раз зазирала в Закон "Про правовий режим воєнного стану".
26 листопада Петро Порошенко у зверненні до громадян підкреслив: "В Указі я не передбачаю жодних заходів, пов'язаних з обмеженням прав і свобод громадян". Через кілька годин повторить те саме з парламентської трибуни: "Я заявляю як президент і Верховний Головнокомандувач: не буде обмеження прав, не буде обмеження свобод!". І через добу закріпить в інтерв'ю вітчизняним телеканалам: "Це моя принципова позиція - ніяких обмежень конституційних прав і свобод не відбудеться".
Петро Олексійович точно кандидат юридичних наук? А-а-а... Він захищався в Академії Ківалова… Тоді гаразд.
Воєнний стан ЗАВЖДИ обмежує права громадян. Саме тому він має характер особливого правового режиму, ЗАСТОСОВУВАНОГО ТІЛЬКИ ТОДІ, КОЛИ БЕЗ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ СВОЇХ ГРОМАДЯН ДЕРЖАВА ОБІЙТИСЯ НЕ МОЖЕ.
"Нам треба ухвалити рішення про впровадження воєнного стану. Я хочу окремо заявити, що воно буде застосоване тільки у разі наземної російської військової агресії", - цитує президента Інтерфакс-Україна (26 листопада). Але умови режиму воєнного стану застосовуються з моменту набрання чинності законом, який утверджує президентський указ. І з того ж моменту юридично настає обмеження прав.
Є права, звуження або тимчасове скасування яких не допускається навіть у разі введення ВС. Є права, обмеження яких має бути прописане у президентському указі й підтверджене вищим законодавчим органом. А є обмеження прав, що настає після впровадження ВС АВТОМАТИЧНО.
Перелік цих обмежень зазначений і в ст. 19 Закону "Про правовий режим воєнного стану":
"В умовах воєнного стану ЗАБОРОНЯЮТЬСЯ:
-зміна Конституції України;
- зміна Конституції Автономної Республіки Крим;
- проведення виборів президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;
- проведення всеукраїнського і місцевого референдумів;
- проведення страйків, масових зібрань та акцій".
Тобто де-юре з 26 листопада, а де-факто - з 28-го (ще одна цікава деталь, яка заслуговує окремої уваги) в 10 областях країни тимчасово обмежені, як мінімум, права громадян обирати і бути обраними та право на свободу зібрань. Підкреслюю, вже обмежені. Формально - будь-який пікет, мітинг, флешмоб (не кажучи вже про "показові виступи" "євробляхерів") на території Вінниччини, Чернігівщини, Херсонщини et cetera - вже поза законом. Але, схоже, одеські тітухани й одеські копи - не в курсі.
Ці заборони набирають чинності, незалежно від того, було щось із вищезазначеного прописане в президентському указі чи ні. А прописане, до речі, було. Про це нижче.
З юридичної точки зору, обмеження вже діють, бо вони - імперативна норма профільного закону, яка включається у разі введення ВС. А його введено. Обмеження діють зараз. А не діятимуть "у разі відкритого вторгнення Росії", як запевняв парламентаріїв, тележурналістів і всіх співвітчизників загалом гарант прав та свобод. Брехав він чи просто погано вчив матчастину, судити не беруся.
Доказом "включення" автоматичних обмежень, передбачених законом про ВС, є заборона, накладена Центрвиборчкомом на проведення місцевих виборів в областях, згаданих у президентському указі. І це не самодіяльність ЦВК, а, як вона сама офіційно заявила, "неухильне дотримання вимог (…) ст. 19 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Чи вичерпний наведений нами список обмежених прав? Ні. Але спочатку поясню, як саме вони мають обмежуватися.
Як я вже писав, Главковерх та інші відповідальні за безпеку держави особи й органи спочатку мусили визначити, які саме права та свободи громадян мають бути обмежені. Задля того, щоб відповідні силові структури змогли ефективно захистити державу від наявних загроз.
Далі (згідно з вимогамиЗакону "Про правовий режим воєнного стану) очільник держави зобов'язаний не тільки прописати в указі точний перелік тимчасових обмежень прав та свобод, а й вказати точний термін дії цих обмежень.
Як президент виконав ці вимоги? Кепсько. В остаточному варіанті указу зазначено, що "У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30–34, 38, 39, 41–44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах і обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Гарант був зобов'язаний вказати, ЯКІ САМЕ права і свободи з перелічених у зазначених статтях Основного закону будуть обмежені. На ЯКИЙ САМЕ термін буде обмежено КОЖНУ З НИХ. І В ЯКИХ САМЕ МЕЖАХ ТА ОБСЯЗІ. Бо воєнний стан - надзвичайний захід, запитуваний для виконання конкретних завдань. Понад те, режим воєнного стану погано в'яжеться з установкою "можуть обмежуватися". Оскільки закон визначає, що законодавець повинен знати, що саме, як саме і коли обмежується, і депутатський корпус, ВИХОДЯЧИ САМЕ З ЦЬОГО, мав давати або не давати згоду на введення ВС. Зіставляючи масштаб і правомірність запитуваного президентом з реальністю загрози та умовами виконання необхідних завдань. 26 грудня депутати сперечалися про що завгодно, крім цього.
А як можна оцінити правомірність абстрактного? "Можуть обмежуватися" - це означає, що із завтрашнього дня можуть бути обмежені практично всі громадянські права та свободи. А може, тільки, наприклад, свобода слова, скажімо, з 10 грудня. Або нічого із зазначеного не застосовуватиметься взагалі. Така невизначеність неприпустима в будь-якому законі, а коли йдеться про таку чутливу річ, як воєнний стан, - вона заборонена.
Але, заперечить мені читач, президент сказав, що ці обмеження буде впроваджено тільки у разі "наземної російської воєнної агресії". Річ не тільки в тому, що слово людини, котра так часто зраджувала своє слово, недорого коштує. Просто "президент сказав" не є положенням закону. Положенням закону є таке: "на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи". Коли й на скільки - ніхто не знає (привіт народним обранцям за сумлінне ставлення до справи). Частина обмежень уже настала, - та ж ЦВК їх запровадила, не чекаючи ні наземної, ні повітряної агресії, просто виконуючи закон.
І ще кілька слів про правову невизначеність. Ми вже зазначали, що указ, який підтверджує введення воєнного стану, набув чинності 28 листопада. Але початком терміну дії правового режиму ВС зазначено 14 годину 26-го. Припустімо, ви учасник мітингу на захист вомбатів у Херсонській області, який відбувався о 14:30. Закону ви не порушували, оскільки на той момент депутати ще навіть не зібралися на історичне засідання Ради. Але, на думку ряду юристів, сьогодні ви можете вважатися формальним правопорушником. Оскільки після набуття законом чинності ваша вомбатозахисна діяльність у зазначений час є теоретичним порушенням заборони на свободу зібрань, передбаченої законом про ВС. Дурниця, скажете ви, дрібниця. Але таких дрібниць надто багато, їх перелік забрав би неабияку кількість часу й місця. А подібних дрібниць не може бути, коли йдеться про настільки делікатне питання, як воєнний стан.
Юридична неохайність, що супроводжувала процес введення ВС, наводить на сумні думки. Або про сумнівну профпридатність розробників, або про наявність задумів, що не мають нічого спільного зі зміцненням обороноздатності.
Закон вимагав від президента обґрунтування необхідності введення ВС у цей конкретний час і обґрунтованості строків, на які він запроваджується. Судячи з того, наскільки легко очільник держави погодився ввести ВС не на 60 днів, а на 30, строки (принаймні з погляду оборонних інтересів) розраховувалися довільно. Уявіть, ви - Головковерх, вашій країні загрожує реальна небезпека. Ви збираєте компетентних людей і з'ясовуєте, що для здійснення необхідних заходів щодо зміцнення обороноздатності вам потрібно два тижні. Або два місяці. Або два роки. Ви приходите до законодавців і кажете: "Соратники! Брати й сестри! Ворог біля воріт! Щоб зупинити, його нам треба виконати конкретний обсяг завдань. Для цього потрібен конкретний строк. Ані на день менше. Самі поміркуйте…"
Але судити не про що. Незрозуміло, що саме збирався зробити Петро Олексійович і довірені йому держоргани за 30 або 60 днів, чого не можна було зробити за два тижні. Або для чого знадобився б рік. Ми цього не почули. Ми почули інше: "Не хочете 60? Гаразд, 30". "Не хочете по всій країні - добре, тільки в 10 областях". "Боїтеся, що зірвуться вибори - будуть вам вибори". "Не хочете обмеження прав - не буде".
Так, Конституція дійсно забороняє проведення парламентських виборів в умовах воєнного стану. А профільний закон - ще й президентських з місцевими. Але! Якщо загроза реальна і страшна, то президент, як єдина особа, що має всю повноту інформації про цю загрозу, у силу свого становища мав зі шкури вилізти, але наполягти на тому, чого вимагав спочатку - "Так, воєнний стан необхідний по всій країні. Так, з можливістю проведення часткової мобілізації, як і передбачено рішенням Радбезу. Так, на 60 днів, ніяк не менше. Так, з можливістю пролонгації, оскільки ніхто не знає, чи не стане ситуація ще більш загрозливою через два місяці. Так, вибори, можливо, доведеться перенести, і права громадян доведеться обмежити, а що робити, якщо цього вимагає безпека держави…" Верховний Головнокомандувач, голова РНБОУ мав не тільки розуміти ступінь загрози, але й ступінь відповідальності за неї. А якщо президент так просто відмовляється від того, що подавалося як життєво необхідне, отже, його мотив був продиктований не стільки оборонною, скільки політичною необхідністю. І якщо депутати досить дружно підтримали закон про введення ВС, що буяє правовими двозначностями і практично не впливає на зміцнення обороноздатності, отже, вони розуміли: це не про оборону, це про політику.
Чому я упевнений, що гучний пакет - указ/закон про ВС не стає підмогою для тих, хто зміцнює оборону? Поясню.
Найчастіше вживані тези на користь введення воєнного стану:
- існує загроза ескалації воєнних дій, зокрема, загроза прямого воєнного сухопутного вторгнення з боку Росії. (Президент навіть посилався на розвіддані, що свідчать про концентрацію військ біля кордону);
- Росія, що зважилася на відкриту збройну атаку наших військових суден в Керченській протоці і полон наших військовослужбовців, має одержати гідну відповідь. Вона має побачити нашу єдність і нашу рішучість (про це в тій чи іншій формі говорили, зокрема, президент, прем'єр, спікер);
- країна має струснутися, згадати (відчути), що йде війна;
- держава має провести генеральну репетицію, нарешті стати на військові рейки, щоб у випадку прямої агресії, повномасштабної війни відносно безболісно вибудувати ефективну систему оборони.
Важко сперечатися з кожним з цих аргументів. Штука в тому, що ВС в нинішньому вигляді практично жодного з цих завдань не вирішує.
Перше. Про загрозу ескалації й концентрації військ біля кордонів президент і (або) міністр оборони, секретар Радбезу та інші відповідальні особи говорять раз на кілька місяців. Припустимо, нині загроза реальніша, ніж раніше. Тоді чому ВС тільки на 30 днів? Генштаб РФ повідомив, що ЗС Росії вторгнуться саме в ці строки? А 27 грудня загроза мине остаточно?
Далі, якщо ризик швидкого вторгнення неймовірно великий, як стверджує президент, то чому не оголошується хоча б часткова мобілізація? Її треба оголошувати до, а не після вторгнення. Після вторгнення треба буде оголошувати загальну, оскільки вторгнеться Росія, а не Фарерські острови. Чому не вводиться комендантська година хоча б на території, прилеглій до зони бойових дій? Чому не запроваджуються тимчасові військові адміністрації хоча б на тих територіях, які Генштаб уважає найбільш танконебезпечними, а контррозвідка - найбільш засміченими ворожою агентурою?
Друге. ВС - не відповідь Росії, тому що він їй нічим не шкодить. Ну, хіба що носіїв російських паспортів стали частіше завертати. Прикордонслужба відзвітувала, що на час воєнного стану посилила контроль в'їзду громадян РФ. А чому тільки на час воєнного стану? Хіба не було б логічно посилити такий контроль з 2014-го і до закінчення війни? Так, війни, саме це слово Петро Олексійович уперше вжив у середині 2014-го. Востаннє - у серпні поточного року. Щоправда, зовсім нещодавно уточнив: "Воєнний стан не означає оголошення війни. Україна ні з ким не планує воювати…" Цитую офіційний сайт глави держави.
Так, президент правий, буває воєнний стан без війни. А буває війна без воєнного стану. Як у нас було до 28 грудня. І як у нас буде через місяць.
Введення повноцінного воєнного стану напрошувалося 2014-го, 2015-го. Більш того, судді Конституційного суду Віктор Шишкін та Ігор Сліденко, відповідно три й два роки тому, в особливих думках до рішень КС стверджували, що об'єктивні правові причини для введення ВС давно існують, і глава держави фактично ухилився від своїх конституційних обов'язків, не видавши відповідного указу. Жодного разу за ці роки Верховний Головнокомандувач, голова Радбезу, гарант суверенітету й територіальної цілісності, президент воюючої країни не робив спроб ввести воєнний стан. А коли згадав, одразу обмовився: "Україна ні з ким не планує воювати…"
Відповідь Росії? Це - розрив дипвідносин, припинення транспортного сполучення, торгівлі, заморожування активів, вихід з міжнародних договорів, хрест на Мінських домовленостях. Або хоча б візовий режим, припинення поставок стратегічної сировини агресорові й розрив угоди щодо Азову. Можна як завгодно сперечатися про доцільність подібних кроків, про їх наслідки. Не готові? Тоді не треба спекулювати тезою про "відповідь Росії", не треба ганьбитися перед тими, хто з нею воює не у Твіттері і хто чекає звільнення з полону. Не треба заяв на кшталт "Я твердо вірю в нашу перемогу у Вітчизняній війні 2014-го" (жовтень 2014-го), "війна була гібридної, але тепер стала справжньою війною" (липень 2015-го), "Хіба це заморожений конфлікт? Це - справжня гаряча війна. Це реальна агресія…" (квітень 2017-го), "У нас сьогодні ніякий не заморожений конфлікт, як дехто намагається подати, у нас гаряча фаза війни" (червень 2018-го). Не треба всіх цих надривно-пафосних "Прощай, немытая Россия…" "До свиданья, наш ласковый Миша…", украденого у Хвильового "Геть від Москви". Або воюй, або камуфляж зніми. Або торгуй з Москвою, або "Геть від Медведчука".
Третє. Ті, хто пам'ятає про війну, про неї не забуває. Тих, хто досі не струснувся, не струсне такий ВС, який, за словами самого президента, "жодної цивільної людини не торкнеться".
Четверте. Перехід на воєнні рейки? Як мотив - розумно. Розглянемо. Реальний режим воєнного стану, запровадження якого диктується оборонними міркуваннями, а не політичними резонами або піар-інтересами. Профільний закон надає Головковерху величезний арсенал засобів, з яких він має вибрати критично необхідні. Що з цього арсеналу вибрав Петро Олексійович? Зазирнемо в текст указу.
Президент пропонує мобілізацію? Ні. Створення військових адміністрацій? Комендантську годину? Трудову повинність? Інтернувати іноземців? Ні, ні й ні.
Тоді що? Забезпечити ЗСУ та інші силові структури всім необхідним. Привести ДСНС у повну готовність. Інформувати Генсека ООН про запровадження воєнного стану. По суті, все.
Питання - що з цього не можна було зробити до запровадження ВС? Відповідь - проінформувати Генсека ООН, оскільки до 28 листопада ВС не було.
Так, є доручення всім держорганам здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони, заходи, передбачені законом про ВС. Які?
Невідомо. Можливо, вони секретні?
Пояснимо. Оскільки війна почалася не вчора (і, на жаль, не завтра закінчиться), законодавство, хоча й зі скрипом, адаптувалося до умов її ведення. У нас і до 28 листопада, юридично, - не цілком мирний, із правового погляду, час. Поява термінів "особливий період", "АТО", "ООС" змушувала коригувати законодавство в інтересах військових. Ціла низка законів (включаючи свіжі - "Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету", "Про національну безпеку") і безліч нормативних актів, ухвалених на їхній розвиток (або уточнених у зв'язку з їх ухваленням) відрегулювали безліч питань, пов'язаних із безпекою та обороною. У законодавчому полі - безліч документів, які забезпечують перехід на воєнні рейки. І їх ухвалюватимуть і далі. І це правильно. Інша річ, наскільки ефективним є процес переходу. Але це не тема нашої нинішньої розмови.
Отже, президент як Головковерх уже має масштабний набір засобів посилення обороноздатності. Нагадаємо, що й без будь-якого запровадження ВС у нас відбулося кілька хвиль мобілізації, ухвалювалися рішення щодо обмеження руху транспорту, створювалися військово-цивільні адміністрації, і ще багато чого було. Майже все, що відбувається нині буцім у рамках ВС, - посилення контролю в різних сферах, посилення пропускного режиму тощо, - або вже відбувалося, або могло бути в рамках існуючого законодавства без запровадження правого режиму воєнного стану. Проста більшість депутатів, які затвердили президентське рішення, про це чомусь не знали. І голосували, виходячи з двох міркувань:
- боялися здатися непатріотичними;
- вважали, що "ліпше такий ВС, ніж ніякий".
А він ніякий і є. Бо запровадження ВС, повторю ще раз, необхідне тільки тоді, коли потрібні заходи стосуються обмеження прав людини. І застосувати їх можна тільки в умовах воєнного стану. Але тоді ці заходи мають бути названі, а їх використання - обґрунтоване.
Є це в указі? Немає. Є натяк - посилання на можливе обмеження прав людини у зв'язку з можливим проведенням заходів, передбачених ч. 1 ст. 8 закону про ВС. А що там?
Комендантська година. Трудова повинність. Інтернування іноземців. Але нічого з цього зараз президент не використовує. А те, що використовує, міг робити й без запровадження ВС. Тоді навіщо йому ВС зараз?
Один з чиновників розповідав, як у травні 2014-го Кабмін розглядав робочий план можливого запровадження ВС. Під час презентації документа тодішній прем'єр обірвав доповідача на середині списку запланованих заходів і настійно рекомендував більше до цього питання не повертатися. До нього й не поверталися.
2014-го президент рішуче виступав проти запровадження ВС. Аргументи:
- фінансові інституції не кредитуватимуть Україну;
- Захід не зможе постачати нам озброєння, продукцію подвійного призначення і може ввімкнути "задню" у питанні про санкції;
- Росія отримає додаткові аргументи в міжнародних спорах.
Тих, хто вимагав запровадження ВС, нарікали "рукою Кремля".
2018-го президент рішуче виступає за запровадження ВС. Тих, хто проти, нарікають "рукою Кремля". Опрацювання суспільної думки відбувається під акомпанемент тез:
- фінансові інституції продовжуватимуть кредитувати Україну, ВС - не перешкода;
- планується розширення військово-технічного співробітництва з Заходом. Очікується посилення санкцій;
- Україна отримує додаткові аргументи в міжнародних спорах, тому що агресія Росії набула очевидних форм.
У вмінні змінювати обгортку на льоту Петрові Олексійовичу немає рівних.
Підсумуємо все вищесказане.
Жодні очевидні оборонні міркування президентом при внесенні до порядку денного питання про ВС не керували. Причини, скоріш, мали політичний характер. Очевидно, був присутній намір якщо не скасувати, то, як мінімум, перенести вибори. Крім того, потрібне було підтвердження іміджу головного захисника країни від Путіна.
Чому план не вдався до кінця? Наскільки можна судити, зіграли і зовнішній, і внутрішній фактори. Захід в особі Меркель і Помпео побачив в плані запровадити ВС на 60 днів у всій країні натяк на спробу скасувати вибори, а про це з Петром Олексійовичем ніхто не домовлявся. Тому й розмовляли жорстко. Ахметов побачив у цьому самому плані спробу узурпувати владу. Він це ж саме проходив із Януковичем після реставрації Основного закону в Конституційному суді. Рінатові Леонідовичу тоді було боляче. Так завжди буває, коли в країні залишається один центр влади. Повторення Ахметов не хотів. Саме з цієї причини, ймовірно, ініціативу президента не підтримали беззастережно не тільки "радикали", а й "Народний фронт", з лідером якого в головного олігарха особливі стосунки. Крім того, кожному залежному депутатові зателефонував Коломойський особисто: ніяких 60 днів!
У проміжному підсумку: президент не досяг мети - дату виборів призначено на 31 березня; втратив залишки довіри основних західних партнерів; посіяв паніку в бізнес-середовищі, де зупинилися продажі й завмерли платежі; додав сивини Гриніву, який оперативно заміряв наслідки для рейтингу.
Що буде далі? Ніхто не знає. Адже надворі війна. Справжня, на відміну від воєнного стану. Отже, можливо все.
Адже війну скасувати набагато складніше, ніж вибори.