От уже понад рік в Україні для народних депутатів діє кримінальна відповідальність за неособисте голосування у Верховній Раді. Кнопкодаву загрожують штраф на суму у кількадесят тисяч гривень і позбавлення депутатського мандата. Порушення Конституції народні депутати вирішили карати, а не унеможливити.
І нещодавно виповнився рівно рік, як Офіс генерального прокурора розпочав перше кримінальне провадження за фактом кнопкодавства: «піонером» став нардеп Владіслав Поляк. Але до суду справа досі не потрапила. Ба більше, про підозру Поляку повідомили лише через рік після початку розслідування. Перспективи судового розгляду справи наразі є туманними. Але факт залишається фактом: протягом усього року кнопкодав залишався з мандатом народного депутата.
Навіть самі парламентарії стверджують, що призначення міністра освіти і науки України Сергія Шкарлета, якого звинуватили у плагіаті, дотиснули кнопкодавством. За нього віддала голоси мінімально необхідна кількість депутатів — 226. Відео із сесійної зали Верховної Ради УДО не може знайти вже майже місяць.
Конституційний суд уже не раз скасовував закони, які було прийнято з порушенням Конституції — з використанням кнопкодавства. Тому й призначення Шкарлета, й інші рішення, а також закони, під час ухвалення яких мало місце неособисте голосування, можуть скасувати.
Рух ЧЕСНО проаналізував, що передувало запровадженню кримінальної відповідальності за неособисте голосування та яким був перебіг розслідування першої справи щодо кнопкодава протягом року.
«Ми вкотре наголошуємо, що потрібно запобігати кнопкодавству, а не карати за це. Тому ми закликаємо керівництво Верховної Ради розглянути можливість тестування сенсорних кнопок, вмонтованих у пульти для голосування в сесійній залі», — зазначає лідерка Руху ЧЕСНО Віта Думанська.
Президент України Володимир Зеленський і його партія «Слуга народу», йдучи 2019 року на вибори, обіцяли покласти край кнопкодавству у Верховній Раді. Кандидати у нардепи від СН навіть підписували меморандум з обіцянкою скласти мандат у разі неособистого голосування.
Попервах нова влада розглядала широкий спектр варіантів, як покласти край порушенню нардепами Конституції та Регламенту ВРУ в частині особистого голосування.
На жаль, команда Зеленського відмовилася від ідеї під’єднати до парламентської системи голосування сенсорні кнопки, які з 2008 року вмонтовані в пульти в сесійній залі та могли б раз і назавжди розв’язати проблему кнопкодавства. Їх тестування напередодні першого засідання Верховної Ради ІХ скликання зірвало Державне бюро розслідувань, а коштів на запровадження досконалішої системи голосування «слуги народу» у держбюджеті у подальшому не передбачили.
Натомість на Банковій вирішили закріпити у Конституції України механізм позбавлення парламентарія мандата за кнопкодавство та розробили відповідний законопроєкт №1027. Згідно з ним, якщо суд установив факт неособистого голосування народним обранцем, тобто він голосував замість іншого нардепа або дав тому можливість проголосувати замість себе, то повноваження такого депутата припиняються достроково.
Законопроєкт №1027 Зеленський вніс до Верховної Ради ІХ скликання у перший же день її роботи, і парламент майже відразу направив його до Конституційного суду України для отримання висновку щодо відповідності Основному Закону (згодом КСУ визнав його неконституційним).
Однак новообрана ВРУ ледь встигла розпочати роботу, як у ній з’явилися перші кнопкодави. Ними стали позафракційний нардеп Олександр Ковальов і, що приголомшило найбільше, два члени фракції «Слуги народу» Олена Копанчук і Сергій Литвиненко. Коли ж представників монобільшості викрили на неособистому голосуванні, вони відразу довели нікчемність вищезгаданого передвиборного меморандуму: від зобов’язання скласти мандат у разі кнопкодавства Копанчук і Литвиненко відхрестилися, лише перепросили за скоєне та для піару пообіцяли передати свої місячні зарплати на благодійність.
Вочевидь у «Слузі народу» не очікували, що кнопкодавство у новому парламенті проявиться так швидко. Оскільки президентський законопроєкт про позбавлення кнопкодавів мандатів тільки-но передали до КСУ і законом він став би іще не скоро, владі довелося шукати тимчасове рішення.
Цим рішенням став проєкт закону №2148 про криміналізацію неособистого голосування, який вніс представник Зеленського у Верховній Раді перший віцеспікер парламенту Руслан Стефанчук. Він запропонував надати кнопкодавству статус кримінального правопорушення й карати нардепів-порушників штрафом у розмірі від 51 тис. до 85 тис. грн. Проте суть законопроєкту, за задумом Стефанчука, полягала не у санкції, а у тому, що депутат, якого суд визнає винним у неособистому голосуванні, автоматично втратить мандат. Адже згідно зі статтею 81 Конституції наявність обвинувального вироку суду стосовно народного обранця тягне за собою дострокове припинення його депутатських повноважень у день набрання чинності цим вироком.
Проте для того щоб покарати кнопкодава, потрібно спочатку відкрити кримінальне провадження — це має зробити генпрокурор або виконувач його обов’язків. Далі — досудове розслідування, яке здійснює Державне бюро розслідувань, і доведення вини народного депутата в суді.
29 жовтня 2019 року Верховна Рада прийняла законопроєкт про криміналізацію кнопкодавства за основу. Підготовкою документа до другого читання опікувався комітет з питань правоохоронної діяльності. Під час цієї підготовки Рух ЧЕСНО закликав членів комітету додати до Регламенту ВРУ норму про те, що присутні на засіданні парламенту журналісти можуть повідомляти головуючого або Апарат про виявлені ними факти кнопкодавства, а ті, своєю чергою, зобов’язані на такі повідомлення реагувати.
Однак у результаті комітет схвалив компромісний варіант цієї пропозиції: надати акредитованим представникам ЗМІ право повідомляти Апарат ВРУ про виявлені факти неособистого голосування, але не зобов’язувати його реагувати на такі повідомлення.
Уже під час розгляду законопроєкту у другому читанні 19 грудня 2019-го член фракції ОПЗЖ Михайло Папієв спробував «збити» поправку щодо журналістів. Нардеп заявив, що ця норма нібито створює «корупційні можливості» для представників преси. Натомість він закликав розв’язати проблему кнопкодавства з допомогою запровадження сенсорної кнопки.
На прохання Папієва, поправку поставили на підтвердження, але вона встояла, отримавши 230 голосів «за». Того ж дня Верховна Рада прийняла законопроєкт №2148 у цілому: його підтримав 261 парламентарій. 13 січня 2020 року закон підписав президент, а 16 січня він набрав чинності.
Відтоді у Кримінальному кодексі України присутня стаття 364-2, згідно з якою умисне здійснення народним депутатом на пленарному засіданні Верховної Ради голосування замість іншого нардепа (неособисте голосування) карається штрафом від 3 до 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51–85 тис. грн).
Уже через місяць після криміналізації кнопкодавства Рух ЧЕСНО виявив першого порушника процедури особистого голосування. Ним став позафракційний мажоритарник із Закарпаття (нині є членом групи «Довіра») Владіслав Поляк. На засіданні Верховної Ради 21 лютого 2020 року він щонайменше тричі кнопкодавив за відсутнього колегу під час розгляду поправок до законопроєкту щодо відкриття ринку землі.
Того ж дня генпрокурор Руслан Рябошапка вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості щодо факту вчинення Поляком неособистого голосування. Так було розпочато перше кримінальне провадження за фактом кнопкодавства. За досудове розслідування взялося ДБР.
Представники Руху ЧЕСНО погодилися всіляко сприяти слідству в цій справі й свідчили на допитах. А відеограф Дмитрій Єршов не лише надав Офісу генпрокурора відеодокази кнопкодавства Поляка, а й був змушений віддати слідству свій смартфон, на який зафільмував неособисте голосування нардепа (смартфон наразі так і не повернули).
Рух ЧЕСНО взявся прискіпливо моніторити справу Поляка як першу реальну спробу притягнути нардепа-кнопкодава до відповідальності. За минулий рік представники влади неодноразово робили заяви на тему кнопкодавства у парламенті, що не відповідали дійсності. Так, у червні 2020-го перший заступник голови Верховної Ради Руслан Стефанчук заявив, що справу Поляка нібито вже розглядає суд; цю заяву підхопила низка ЗМІ. Тоді Рух ЧЕСНО спростував неправдиву інформацію, озвучену Стефанчуком.
А у липні 2020-го голова Верховної Ради Дмитро Разумков стверджував, що за перший рік роботи ВРУ-ІХ було зафіксовано три-чотири випадки кнопкодавства (насправді їх було аж 50), а після ухвалення закону про кримінальну відповідальність — жодного (хоча Поляк кнопкодавив якраз після того, як закон набрав чинності).
У вересні 2020 року Рух ЧЕСНО надіслав ДБР запит щодо перебігу розслідування справи Поляка, але відповіді не отримав.
На погоджувальній раді 25 січня 2021 року Разумков звернув увагу на те, що розслідування «кримінальних проваджень» (спікер вжив це словосполучення у множині, хоча, судячи з контексту, йшлося лише про одну справу — Поляка) за фактами кнопкодавства триває майже рік і досі не дійшло до логічного завершення. Це із жалем також констатував Стефанчук.
«Мені як людині, за авторства якої були прийняті зміни до Кримінального кодексу (щодо криміналізації кнопкодавства. — Д.Ч.), дуже прикро, що ми зі свого боку зробили все, що можливо, а закон, на превеликий жаль, починає приторможувати. Дев’ять місяців тому я звертався до ДБР, минулого тижня я знову звернувся. Жодним чином не втручаючись у діяльність правоохоронних і судових органів, я вважаю, що 12 місяців на розслідування кримінальної справи, по якій усе зрозуміло, є всі фіксації та все інше, — це трохи забагато», — наголосив перший віцеспікер.
Через три тижні після цих заяв, 12 лютого, Офіс генпрокурора повідомив Поляку про підозру у кнопкодавстві. В ОГП зазначили, що належним чином викликали депутата для вручення повідомлення про підозру, однак він не з’явився та про причини неявки не повідомив. З огляду на це письмове повідомлення про підозру направили до Апарату Верховної Ради, за місцем проживання нардепа, на його електронну поштову скриньку та на інші відомі стороні обвинувачення засоби зв’язку.
В Офісі генпрокурора також наголосили, що «вживають заходів» для завершення слідства та скерування обвинувального акта щодо Поляка до суду.
Водночас на запит Руху ЧЕСНО в ОГП відповіли, що «з метою збереження таємниці досудового розслідування» не можуть повідомити про слідчі та інші процесуальні дії у цьому провадженні, а також їхні результати.
Ексгенпрокурор Руслан Рябошапка, який рік тому відкрив провадження стосовно Поляка, у своєму Facebook висловив думку, що цю справу у дійсності можна було завершити «за два-три місяці», натомість її досі розслідують.
«Пояснення цій процесуальній «жувачці» лише одне — затягнути справу, щоб закінчилися строки на притягнення до відповідальності й щоб кнопкодав залишився непокараним», — переконаний Рябошапка.
Нагадаємо, окрім справи Поляка, офіційно відомо про ще два кримінальні провадження за фактами кнопкодавства у Верховній Раді. Одне з них стосується мажоритарника з Івано-Франківщини члена групи «Довіра» Андрія Іванчука, котрий порушив процедуру особистого голосування на засіданні парламенту 5 листопада 2020 року, що зафіксував Рух ЧЕСНО. Справу щодо Іванчука Офіс генпрокурора відкрив лише із другої спроби. Друге провадження ОГП розпочав за фактом кнопкодавства під час голосування Верховної Ради щодо призначення Сергія Шкарлета міністром освіти.
Рух ЧЕСНО закликає насамперед запобігати кнопкодавству, а не карати за це, та вкотре пропонує парламенту розглянути можливість запровадження сенсорної кнопки для голосувань. Поки у Верховній Раді ніяк не можуть запровадити сенсорну клавішу, ця система успішно працює в Київській міській і Вінницькій обласній радах.