— Якою була національна політична еліта на початку незалежності України?
— Поняття національної не існувало для політичної еліти до 1991р., оскільки до цього вона зазнавала постійної трансформації — з еліти Казахстану перетворювалася на еліту Російської Федерації, а потім ставала керманичем усього Радянського Союзу. Еліта виховується протягом кількох поколінь поспіль. Самі лише матеріальне багатство чи диплом Оксфордського університету не надають людині елітарного статусу.
Тільки на початку 1990-х років Україна зіткнулася з питанням: хто є національною елітою та за якими критеріями її визначати? Перевагою тогочасної партійної еліти був процес її відбору.
У національно-демократичних сил такого механізму не було. Нерідко дисидентами ставали лише тому, що не змогли зайняти високу посаду в структурі ЦК КПУ. Партійна еліта була дуже активною, незважаючи на те, що в кінцевому результаті програла Руху.
Сьогодні ми бачимо, що партійці зберегли за собою елітні устремління. Колишні комсомольські лідери — засновники потужних банків і підприємств. Це сталося завдяки наявності у лавах партійної номенклатури критичної маси надзвичайно активних людей, які за будь-яких умов зайняли б провідне місце в суспільстві. Вони були налаштовані на те, щоб будувати, накопичувати, розподіляти, мати певні права і привілеї.
А місією націонал-демократичної еліти було руйнування старої радянської системи для здобуття Україною незалежності. Люди, які йшли в Рух, мали неабияку мужність і вольовий характер. Однак після постання української незалежної держави установка на руйнування вичерпала себе — не було ворога, з яким потрібно боротися. У результаті, від Руху почала відвертатись інтелектуальна еліта, що вилилось у брак фахівців, здатних адекватно оцінювати ситуацію та приймати відповідні рішення. Натомість у Русі виникли такі інтереси, які вже не можна було узгодити в рамках однієї партійної структури.
— Чи можливий в Україні консенсус («пакт») еліт для досягнення певної стратегічної мети, і якщо так, то на якій основі?
— На жаль, ми ще не вміємо домовлятися, але в принципі це можливо. Проте, цього ніколи не станеться, якщо узгоджувати заздалегідь не узгоджувані інтереси. В основі домовленостей також не може бути ідея: виберемо нового президента, тоді жити стане краще.
Стратегічною ідеєю, довкола якої можуть об’єднатися як олігархи, так і суспільство, багато хто вважає європейський вибір України. Ця мета може стати грунтом для консолідації певної частини еліти, нехай і різнопланової, проте така ціль навряд чи стане ідеєю мас. Спробуйте пояснити перехожому в Донбасі, що таке європейський вибір. Він вам одразу відповість, що ніякої Європи не хоче, бо колись їздив пити горілку до кума в Росію, а тепер не може цього робити через зведений кордон.
Щоб народ свідомо сприймав серйозні речі, йому потрібно дати освіту. Українська еліта не замислюється над проблемою експансії російських університетів в Україні. Чому не виділяються кошти на створення українських вузів у Донбасі та Криму? Величезне число кримських татар навчається сьогодні безкоштовно в Туреччині, багато хто з них їде на навчання до Москви, а не до Києва. Незабаром ці молоді люди повернуться до Криму освіченими, проте не інтегрованими в українське суспільство. Років через 10—12 проблема Чорноморського флоту буде видаватися смішною, порівняно з проблемою кримських татар.
Для здобуття громадської підтримки еліта має створити такі умови для народу, щоб він повірив у неї. Від самих «мєждусобойчиків» «Ахметов—Пінчук» чи «Ющенко—Пинзеник» народ не виграє.
— Який сценарій розвитку України є найбільш імовірним: якісний прорив на основі європейських цінностей; консервація існуючого стану; еволюція в напрямі авторитаризму?
— Якщо еліта хоче консолідуватися навколо ідеї європейського вибору, то вона мусить дати народу освіту. Лише так можна згуртувати суспільство. Скільки не кажи роботязі про Європу, він у неї не повірить. Я сам є слюсарем
5-го розряду і деякий час працював бригадиром на заводі, тому дуже поважаю цих людей і знаю, що таке фізична втома після роботи, коли болять руки і дуже хочеться їсти — тоді людина не сприймає ніяких ідей. Еліта повинна розуміти, що лише дбаючи про рівень освіченості всього народу, вона може пропонувати йому ті цінності, які сповідує сама.
Яскравий приклад. За результатами соціологічного опитування, за незалежність України висловилася більшість, проте семеро з восьми опитаних — за те, щоб Україна мала відкриті кордони з Росією. Парадокс: держава повинна бути окреслена кордонами, інакше вона не є незалежною — це все одно, що жити у хаті зі скляними стінами. Народ України проголосував за свою незалежність, і йому треба пояснити, як бути незалежним.
Якщо в Україні все ж таки знайдеться еліта, здатна виграти боротьбу з нинішньою владою, то слід очікувати змін на краще. Це зумовить не перемога особисто Віктора Ющенка, а сама ситуація: усі питання, зрештою, впираються в економіку. Як тільки вона запрацює, запрацюють усі ідеї. Коли людина отримуватиме нормальну платню, вона завжди буде патріотом України. Це аксіома. Причому деякі недоліки сучасної економіки можуть виявитися її майбутніми перевагами — наприклад, існування тіньового бізнесу, в якому формується сучасний підприємець. В умовах чинного законодавства виживають сильні та спритні бізнесмени. Деякі іноземці, коли на практиці стикаються з українським «чорним» бізнесом, дивуються, наскільки блискуче він зорганізований. Коли вивести його з тіні, матимемо багато досить успішних підприємств.
Тому я вірю, що Україна, завдяки здійсненню нової ефективної освітньої та молодіжної політики, а також виведенню з тіні більшої частини бізнесової інфраструктури, може здійснити серйозний прорив.
— Як здійснити оновлення сучасної політичної еліти?
— У першу чергу, необхідно консолідувати еліти. Сучасні українські олігархи значною мірою не є українськими за своїм духом, однак вони істотно впливають на те, як розвиватиметься держава і, зрештою, еліта. Тому завдання неолігархічної еліти — шукати з ними порозуміння. Це вкрай важливо, інакше Україна ніколи не стане багатою не лише матеріально, але й духовно.
По-друге, існує проблема бездіяльності сучасних «політичних нуворишів», або «довічних в’язнів парламенту». Це тип депутатів, які вже кілька скликань перебувають у парламенті, проте де-факто нічого не роблять заради загальнонаціонального блага. Вони, наприклад, можуть обурюватися з приводу відсутності в Україні механізмів захисту національного книговидавця від експансії російської друкованої продукції. Панове! У пересічного українця постає цілком справедливе запитання: а що ж, власне, ви робили протягом стількох років у парламенті?
І головне — українську національну еліту можна лише виховувати. Сучасна молодь кардинально відрізняється від мого покоління, якому ще був притаманний романтичний світогляд. Вона більш цинічно та прагматично налаштована, проте це — наша майбутня еліта. Якщо зараз не звернути уваги на її виховання, то Україна втратить надзвичайно багато. Питання в тому, як же її виховувати?
Коли молода людина приходить навчатися до університету і дає за вступ хабара — це вже морально зіпсута людина, еліту з неї ніколи не виховаєш.
На превеликий жаль, згадане явище є надзвичайно характерним для українського суспільства. Знають про нього всі — від Президента до двірника, — однак розводять руками, мовляв, що ж тут поробиш. Лише конкуренція та чесний відбір може виявити справжню еліту.
Для виховання еліти потрібне елітне знання, носієм якого є елітна професура. І не треба робити вигляду, що в нас її немає. Крім того, уже з’являється нове покоління викладачів, які отримали вищу освіту після 1991р., захистили кандидатські (дехто навіть докторські) дисертації та зараз уже викладають. Сьогодні в НаУКМА працюють понад 40 її випускників.
Саме неупереджена освіта, заснована на свободі вибору, є наріжним каменем формування нової політичної еліти. Правда, молодій людині складно визначитися, що саме вона хоче вивчати і чим займатися, а викладачам, з іншого боку, також важко визначати межі свободи для студентів. Однак ці труднощі дають головне — відчуття свободи.
Наскільки сьогоднішня еліта зрозуміє, що майбутньому поколінню необхідно «прищепити» дух свободи, настільки успішною і буде її діяльність. Через 10 років нинішня еліта буде залежати від тієї, яка рано чи пізно все одно прийде їй на зміну. А якщо не підтримати молодь сьогодні, то завтра вона навряд чи буде почуватися відповідальною перед країною загалом, і перед своїми попередниками зокрема. Колись мудрі люди казали: «Владу можна взяти силою, але втримати її — лише мудрістю». Лише так можна втримати майбутню еліту від руйнування сьогоднішніх здобутків. Здається, в Україні поки що не хочуть зрозуміти цю мудрість.