Побоїще, влаштоване працівниками міліції проти учасників опозиційної акції 19 серпня під Київрадою, показало формат сучасної української політики: ті, хто хоче всидіти, готові бити тих своїх співвітчизників, котрі хочуть мати саму можливість вибору - можливість щось змінити.
Рішення Окружного адміністративного суду від 9 серпня про визнання групи депутатів шостого скликання Київради повноважним органом управління - яскраве свідчення повної підконтрольності судової системи.
У цій ситуації головною апеляційною інстанцією у глибокій політичній прірві, що розділила країну, сталі загони "Беркуту".
Мабуть, уперше на моїй пам'яті "Беркут" отримав пряму команду бити народних депутатів України. Очевидно, влада вважає, що це демонструє її силу. Однак побиття людей, недоторканність яких гарантовано Конституцією, значно яскравіше демонструє безчинство та повну неповагу до Основного закону. Коли депутата Віталія Ярему (колишнього начальника київської міліції), який розмахує депутатською книжечкою, співробітник "Беркута" відкрито б'є в щелепу; коли відкрито, перед телекамерами, б'ють інших депутатів - Леонова, Кубіва, неможливо повірити, що це дике порушення закону коїться для того, аби захистити закон.
Хто дав команду демонстративно застосовувати силу? До жовтня
2012 р. формальна відповідальність за виборчий штаб Партії регіонів у Києві лежала на групі Сергія Льовочкіна. Штаб ПР очолював народний депутат Валерій Борисов. За даними джерел DT.UA, після виборів у столиці змінилася політична команда. Тепер політична відповідальність за дії влади в Києві лежить на секретареві Ради національної безпеки і оборони Андрієві Клюєву. Начальником виборчого штабу ПР у Києві призначено народного депутата Олександра Єгорова - корінного жителя Донецька, який був свого часу головою наглядової ради "Актив-банку", що належить братам Клюєвим. Тому заява Арсенія Яценюка про відповідальність за побоїще А.Клюєва може мати під собою підстави.
Півтори тисячі працівників шкіл і лікарень, яких за наказом зігнали на провладний мітинг, стали чудовою декорацією, що викликала довіру, зважаючи на жалібні коментарі про гостру необхідність внести зміни в бюджет міста й виплатити бюджетникам додаткові надбавки на суму 300 грн. Кількісно натовп бюджетників переважав опозиціонерів, тому порівняння рівня політичної підтримки виявилося повністю на користь влади.
Потішно, що профспілка працівників освіти Києва наступного дня після подій під Київрадою по суті викрила цю споживчу легенду, під яку зганяли бюджетників. Голова профспілки Олександр Яцунь попросив виплатити вчителям муніципальні надбавки за січень-лютий цього року - ще по 300 грн: "враховуючи нашу плідну співпрацюю з КМДА". Отже, профспілка вчителів визнала, що не виплачуються навіть надбавки, нараховані ще торік, і ця проблема - не у відсутності засідань Київради, а в неперерахуванні коштів на зазначені потреби казначейством і фінансовим управлінням КМДА! Можливо, вчителі замисляться над причинами відсутності коштів на їхні надбавки...
16 серпня п'ять активістів ініціативи "Воля" на чолі з Єгором Соболєвим увійшли в сесійний зал Київради. Їхньою метою була акція протесту проти засідання Київради Гереги. Попри те, що зал засідань Київради не є режимним об'єктом і не був закритий для відвідувачів, міліція їх затримала й заарештувала на п'ять діб. Акцію було погоджено з депутатами опозиції, які обіцяли приїхати й підтримати протестантів у форматі зустрічі з виборцями. Однак не приїхав ніхто. Як можна вимагати мобілізації простих киян в умовах, коли опозиція не може скоординувати участь хоча б одного депутата в акції протесту? Ну хоч когось із київських мажоритарників! А дії ж активістів "Волі", не захищених жодним імунітетом, - це символ опору суспільства, який опозиція мала б підтримувати, виходячи з політичної логіки.
Щоб стати реальною альтернативою владі, опозиція має, по-перше, хотіти самих виборів у Києві, а не піаритися на їх хотінні, а по-друге, запропонувати київській громаді лідера та програму дій. Не можна закликати людей боротися тільки за "голий" закон - потрібен лідер, потрібен локомотив, який поведе за собою і якого підтримають. Який працюватиме в Києві щодня - а не між вояжами за кордон. Такого лідера немає. Такого лідера, опозиція не висуває. Якщо проблеми лідерства у столиці опозиційні партії не вирішать, нічого й скаржитися на провали організаційної роботи на акціях протесту.
Чому на вулицях немає депутатів, які б агітували, переконували людей прийти на акцію? Чому ми не бачимо під Київрадою переможців на мажоритарних округах, котрі б захищали у перших лавах інтереси своїх виборців? Невже не соромно мажоритарникам, обраним всупереч усім подачкам та обіцянкам, усупереч усім політтехнологіям, і навіть всупереч тому, що дехто взагалі не займався своєю кампанією? Чому дозволили собі не бути присутніми під Київрадою Олег Тягнибок і Віталій Кличко? Чому немає бодай листівок на вулицях із роз'ясненням ситуації? Чому немає бодай спільного звернення всіх політиків, які виступають за проведення виборів у Києві, із закликом підтримати протести? У чому полягає робота місцевих партійних організацій УДАРу та "Батьківщини", - чи ведуть вони хоч роз'яснювальну роботу? Чому не можна замінити такі безпомічні організаційні структури на когось дієздатного, в кого амбіції підкріплені справами? Чому опозиція не може мобілізувати у тримільйонному місті, в якому вона ж о тримала 70% голосів на виборах, бодай дві тисячі переконаних прихильників і вивести їх під Київраду?
Можна знайти для себе купу виправдань, говорити про страшну владу і залякане убоге апатичне населення. Але в країні, де народ штурмує райвідділи міліції, де, всупереч міліцейському захистові, зносяться незаконні будови, де кожен був жертвою сваволі з боку влади, говорити про неможливість вивести людей на протест - означає розписатися у власній організаційній безпорадності. Можливо, опозиції варто задуматися, що не тільки влада - зашкарубла бюрократична структура, без соціальних ліфтів, без ротації кадрів і висунення нових енергійних лідерів на всіх рівнях? Можливо, потрібно змінювати методи й організаторів? Хоча б інколи та подекуди, аби підвищити відповідальність і самовіддачу в місцевих парторганізаціях?
19 серпня влада в Києві відмовилася від компромісів, діалогу та інтелектуальних схем - їх замінили кийки й масовка. Але події 19 серпня показали й інший, не менш сумний бік нашого суспільства, - опозиція занадто слабка, щоб нав'язати владі діалог, щоб протиставити їй організованість, згуртованість та мобілізацію громадянського суспільства.