ДРУЗІ! ГРОМАДЯНИ! БРАТИ І СЕСТРИ!
Звертаємося до вас із закликом: у неділю, 24 листопада, підтримати акцію "Я обираю ЄС!".
Ми кличемо вас вийти не за опозицію, не за вождів - ми кличемо встати за себе і за майбутнє своїх дітей. Ми закликаємо вийти й продемонструвати наш твердий намір увійти до цивілізованої Європи, наше спільне прагнення гідного життя. Життя за зрозумілими правилами, життя на основі загальних цінностей, без яких неможливі добробут і безпека. Це - доленосний вибір, рівним якому було хіба що хрещення України-Русі Володимиром.
Багато хто з вас запитає: "Чому я маю виходити? На що я можу вплинути? Хіба це не станеться і без мене?".
Наведемо дещо несподіваний аргумент. Мільйони українців чекали виходу нашої національної збірної з футболу у чемпіонат світу. Ми мріяли про диво, проте дива не сталося. Наших хлопців вистачило лише на один матч. Французи виявилися сильнішими, напевно, й тому, що грали за свою країну серцем.
Виходячи на вирішальний матч, вони, можливо, згадали свого Наполеона, а українці своїх героїв, мабуть - ні.
Погодьтеся, головною причиною нашої футбольної поразки став не стільки брак майстерності, скільки наш менталітет, наша психологія. Ми надто часто звикли задовольнятися малим. Це стосується не тільки футболу. Це стосується нашого громадського, політичного і повсякденного життя.
Отримавши "синицю в руках", ми не прагнемо більшого. Ми покладаємося на те, що якось воно вийде. Чи минеться. Ми не звикли ставити перед собою найвищі цілі, не звикли спільно, відчайдушно, до останнього битися за перемогу. Не звикли опиратися спокусі отримати бажане просто так, без надзусиль. Ми виробили навичку створювати собі проблеми, проте не опанували мистецтво гідно розв'язувати їх, коли настає вирішальний момент. Ми розучилися боротися до кінця. Нам бракує ініціативності й згуртованості. Певно, тому Україна досі майже завжди і всюди зупинялася за півкроку до омріяної мети.
Перемоги лише інколи є наслідком везіння чи випадку. Зазвичай вони вимагають цілеспрямованих дій, наполегливої праці, твердої віри в ідеали.
Прикра футбольна поразка - то Божа засторога, болісний, але повчальний урок на майбутнє для всіх нас. Напередодні історичного для України Вільнюського саміту маємо зрозуміти: його кінцевий підсумок ЗАЛЕЖИТЬ НАСАМПЕРЕД ВІД НАС. Від активної позиції кожного. СЬОГОДНІ, після чергової зради Януковича, ВІД НАС ЦЕ ЗАЛЕЖИТЬ НАВІТЬ БІЛЬШЕ, НІЖ УЧОРА. Успіх дарується небайдужим і непоступливим.
Вияв волі кожного з нас жити в об'єднаній Європі мусить стати вирішальним аргументом для підписання Угоди про асоціацію.
Ключове значення матиме вихід 24 листопада на вулицю ВЕЛИКОЇ КІЛЬКОСТІ громадян. Які разом продемонструють владі, країні, Європі й світу своє усвідомлене, непереборне бажання рухатися до Європи. Якщо ми продемонструємо силу, згуртованість, міць і впевненість - Україна матиме майбутнє. Матиме краще майбутнє кожен з нас. І будуть вирішальні перемоги. Політичні й суспільні. Футбольні й особисті. Хіба ми того не гідні?
Не варто чекати чергового дива. ТРЕБА ВИХОДИТИ І ДІЯТИ.
Стоїмо перед історичним вибором. Це - вибір цілої України і кожного окремо. Це - відповідальний крок передусім перед нашими дітьми й онуками. Суботня свічка Пам'яті Голодомору нагадає: коли вирішальної миті не робиш вибір сам, його зроблять за тебе.
Якщо кожен, прочитавши це звернення, скаже собі так, як сказали колись собі пересічні поляки у вирішальний для них момент - "Розраховуй на мене!", - це буде вчинком, здатним ПЕРЕЛАМАТИ ХІД ПОДІЙ.
Мусимо вийти!
КИЇВ. НЕДІЛЯ, 24 ЛИСТОПАДА. 12:00 - ПАМ'ЯТНИК ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ.
13:00 - ЄВРОПЕЙСЬКА ПЛОЩА.
ТІЛЬКИ ДЕРЖАВНІ ПРАПОРИ
І ПРАПОРИ ЄС