Ще 20 років тому про Київ можна було сказати, що він схожий на Відень. Тепер цього не скажеш. Нині він схожий на поганий Лас-Вегас.
Спробуємо зрозуміти, що тут не так. Поставимо ключові - стратегічні - запитання: чому, маючи величезний потенціал, Київ програє іншим європейським містам? Чому ми не знаємо, де докласти свої зусилля? Як можна змінити ситуацію? "Стратегія розвитку Києва до 2025 року" і нещодавно ухвалена Київською міською радою її нова редакція цих запитань навіть не ставлять…
Як робляться стратегії
Попередню Стратегію розробила Boston Consulting Grope, останню -PricewaterhouseCoopers, усесвітньо відомі консалтингові компанії, щодо кваліфікації яких сумнівів немає. Ці документи зроблено добросовісно, за правилами, проте однаково породжують багато запитань і сумнівів. Тут приховане базове протиріччя, і полягає воно в тому, як зроблено ці стратегії.
Законом "Про засади державної регіональної політики" визначено, що всі області країни та міста Київ і Севастополь мають розробити власні регіональні стратегії розвитку, і не просто так, а виключно в рамках затвердженої Кабміном України "Методики". Вже на цьому етапі Верховна Рада і КМ України заклали абсурдний постулат - зрівняли регіони і міста, що є абсолютно різними об'єктами за своєю суттю.
В офіційній Стратегії-2025 Київ розглядається як звичайне місто, й усі амбіції тих, хто її писав, зводяться до одного - зробити Київ "нормальним містом", а в останній редакції - "нормальним європейським містом".
Стратегію не можна складати як пазли - один департамент КМДА дав одне, другий - друге, третій - третє, "професійні стратеги" зліпили разом, і вийшла Стратегія розвитку Києва-2025. Є великі сумніви, що ті, хто писав ці методики й стратегії, знають, як і для чого киянам жити в Києві.
А тим часом маємо визнати: наш основний потенціал у тому, що ми - інакші, двох однакових міст немає. Ми апріорі не однакові і не повинні такими бути. Якщо ми не усвідомимо наше місто як унікальність і не будемо намагатися зробити цю унікальність нашим надбанням, Київ опиниться на задвірках Європи.
Глобальне і Вічне
Є дві принципові речі, які випали з поля зору розробників Стратегії-2025 і, відповідно, в ній не згадуються.
Перша: нині відбуваються міжнародні урбаністичні перегони у світовій глобальній системі не країни, а міста; агломерації та мегарегіони (що складаються з міст), починають відігравати провідну роль. Склалася ціла мережа світових, або глобальних, міст, які прямо взаємодіють між собою, незважаючи на кордони й уряди, і формують глобальну світову ситуацію. При цьому розмір не має значення. Наприклад - Франкфурт-на-Майні, фінансова столиця Німеччини. За звичними для нас ознаками, це навіть не райцентр, бо не є адміністративним центром бодай чогось. Це місто, яке в десятки разів менше за Лондон, але це - світове місто.
Києва немає в численних рейтингах світових міст, хоча потенційно Київ може увійти до їх числа. Тому перше, що маємо усвідомити, - Київ має стати світовим містом. Це наша перша амбіція. Якщо цього не станеться, то й Україні не позбутися статусу другорядної країни на околиці Європи.
Друга: Київ - вічне місто. Це не те, що живе довго, а те, в якому живе Вічність. Місто, де до неї можна доторкнутися… Таких міст у світі небагато, зрозуміло - Рим, звісно - Єрусалим. Багато з тих, хто до нас приїздить, роблять для себе "відкриття": у Києві видно небо! Отже, друга наша амбіція - зберегти Київ як вічне місто.
Яку ж стратегію, який шлях ми маємо обрати і як зробити цей вибір? Насамперед зауважимо: у нас плутають дві речі - стратегію і план. Стратегія не має жодного стосунку до термінів. Якщо на папері написано "Стратегія-2025", то апріорі можна сказати, що це не стратегія, це - документ довгострокового планування.
Стратегії - це документи, які змінюють основи і задають нові смисли.
Місто і процес стратегування
Місто - це не башти й стіни, а зібрання благородних мужів, казали стародавні мудреці. Місто - це не просто спільнота, це люди, які зібралися заради спільного Блага. Це - основоположне розуміння міста. Стародавні китайці залишили для нас іще глибше, прекрасне за образністю визначення міста - це місце, де сходяться земля і небо.
Логічно, що лише громадяни міста мають право самі визначати те Благо, якого вони прагнуть. Безумовно, місто має задовольняти повсякденні потреби громадян, однак воно лише тоді Місто, коли в ньому небо єднається з землею - коли в ньому є Благо.
Це спільне Благо і має бути визначене Стратегією міста. Отже, стратегії належать містам, а не владі, а ті, кого ми називаємо "міською владою" - кого ми обрали чи кого призначили згори, - повинні це Благо реалізовувати.
Стратегія міста повинна відповідати на основоположні запитання, але офіційний документ під назвою "Стратегія розвитку Києва-2025" чудово дає відповідь лише на одне - як капітально відремонтувати місто. Там прописано, що треба побудувати, що заасфальтувати, облаштувати і т. ін., але цей документ, на жаль, не ставить запитань принципових. А їх лише два.
Перше - який смисл усього цього? Друге - де взятиресурси для реалізації цього смислу? Не в розумінні ресурсів, які треба розподілити, а ресурсів, які треба створити для реалізації смислу.
Ще одна принципова позиція: неможливо написати документ на 20, 30 чи 50 років наперед, а потім його реалізовувати. Ситуація весь час змінюється, змінюється уявлення людей про те, чогоо вони хочуть. За "совка" усі хотіли мати домашній телефон, потім усі хотіли мати мобільний телефон, сьогодні це не є предметом бажань - усі хочуть мати крутий смартфон!
У нинішньому непередбачуваному світі стратегія має бути "живим" документом. Написана на папері стратегія - це відправна точка руху вперед, до спільного Блага, і цей процес має бути організованим і безперервним, тобто процесомстратегування.
У процесі урбанізації жителів міст стає чимдалі більше, а містян… менше (містяни - це особливі стосунки між собою і смертю), тому процес стратегування - це процес формування громадян міста та свідомої міської громади. Вона народжується у спільному обговоренні питання - куди ми йдемо і для чого? Це означає, що ми маємо відходити від адміністрування до організації і далі - до самоорганізації. Зазначимо, що самоорганізація - річ гарна, але вона спалахує і згасає, тому має бути ще й організація, яка ці спалахи зв'язує між собою.
Основа і мета стратегування - це можливість визначати власне майбутнє. Якщо країна має всі атрибути держави, але не має можливості визначати майбутнє, то вона не має самостійності, не має суверенітету! Так само для містян та міста: суверенітет - це реальна можливість визначати власне майбутнє. Така постановка проблеми вимагає тектонічного зсуву як у свідомості громадян міста, так і в системі організації міської влади.
Стратегічні перспективи
Світові міста нині заробляють інтелектом. Якщо Київ хоче увійти до їх числа, він повинен навчитися "заробляти головою"! Саме це є змістом нинішнього етапу світової урбанізації. Як це зробити?
Насамперед маємо змінити уявлення про те, що є каркасом міста. До Жовтневого перевороту 1917 р. містобудівною основою Києва були державні губернські установи, заводи й храми. Після встановлення радянської влади було вирішено "видалити архітектурні бородавки з чистого тіла Києва", себто знести церкви, храми, куполи й т. ін. - все, що відрізняє буржуазне місто від пролетарського, і побудувати натомість промислові об'єкти, як і личить столиці Радянської України.
Сьогодні зрозуміло, що заводи, фабрики й складські зони старого індустріального укладу (переважно порожні й занедбані) вже не є базовими містоутворювальними структурними елементами. Потрібен новий каркас міста, і він уже почав потроху формуватися. Це те, що ми називаємо інтелектуальними парками.
Це - "Київська політехніка" (освітньо-технологічний парк), "Пирогів" (історико-етнографічний), "Гоголь-фест" (парк мистецтв), ВДНГ (спроба побудувати культурно-мистецько-розважальний комплекс). Формування мережі таких інтелектуальних парків як каркасу-основи міста має стати найближчою стратегічною перспективою.
Для цього необхідно змінити ідеологію планування - від міста промисловості й товарного виробництва, до міста інтелектуальних систем - науки і знання, освіти і культури, нових технологій та інновацій. Ідеться не про окремі об'єкти (університети, театри, виставкові комплекси тощо), а про розбудову цілісних урбаністичних комплексів, які забезпечують середовище для різноманітної інтелектуальної діяльності. Мета - створення екосистеми інтелекту в місті.
Київ має для цього базовий ресурс, те, що називається "приваблива порожнеча", - міські простори й будівлі, які не використовуються або використовуються неефективно. Така постановка завдання примушує по-новому осмислити простір міста - знайти і зафіксувати в містобудівельній документації ті місця, які можуть стати площами для розбудови "інтелектуальних парків".
У просторі міста не можна "забудовувати все": принципово необхідно залишати порожні території під майбутні проекти, порожнеча - це ресурс майбутнього. Змінити парадигму "мислити місто спорудами" на парадигму "мислити місто майбутнім, із порожнечею, яка може стати цим майбутнім". А інакше Київ ризикує перетворитися на "мегасело", забудоване житловими свічками, де не буде де працювати, чим дихати й узагалі чим жити.
Стратегічно орієнтовані рішення
Київ - школа нового покоління українців. У Києві навчається кожен четвертий студент України. Тому, ймовірно, слід переорієнтувати соціальну політику міста не виключно на пенсіонерів та малозабезпечених, а на створення умов для самореалізації молоді в інтелектуальній і творчій сфері. З окремою статтею міського бюджету - на інтелектуальні й творчі платформи для молоді, стипендії міста й міського голови для обдарованих учнів та студентів, стипендії киянам для навчання в елітних школах і коледжах.
Київ - місто на Дніпрі. Коли ми говоримо про Київ, чомусь забуваємо про Дніпро, а це простір, який може об'єднати всіх киян, унікальна й найбільша в світі (Нью-Йоркський Централ-парк відпочиває) природна зона всередині міської забудови. Як Київ "зшиває" Україну Заходу і Сходу, так Дніпро є публічним простором для єднання киян. Але нині він використовується неефективно. В районі Конча-Заспи річку окупував грошовитий істеблішмент, задушив його своїми дамбами, і Дніпро поступово вмирає…
Київ - місто, яке думає. Чим думає місто? Владою воно думати не може за визначенням. Середньовічне місто думало університетом - його й створювали, щоб місто думало. У нас таких місць (за безлічі університетів) немає, і, якщо ми їх не створимо, у нас не буде ні міста, яке думає, ні громади, яка думає, ні суспільства, яке думає. Є проект "смарт-сіті", але це - інформаційні технології, ними думати не можна. Якщо в місті відбуватиметься процес стратегування, то саме цим Київ зможе думати.
Київ - щільне культурно-освітнє середовище. Київ має величезний нереалізований потенціал для розвитку культури, мистецтва й освіти. Тому місто має спрямувати зусилля на створення нових культурних та освітніх не просто закладів, а цілісних комплексів.
Київ - світова лабораторія. Місто спільно з Академією наук має проявити ініціативу щодо залучення міжнародних дослідницьких програм. Є всі передумови, щоб створити тут Східноєвропейський "гуманітарний (чи інший) ЦЕРН".
Київ - місто інтелектуального туризму. Слід змінити наше розуміння туризму як набору розважальних процедур - "шопінг, пивінг, сексинг" - на туризм як інтелектуальну комунікацію. У Відні й Барселоні щороку проводять тисячі конференцій, симпозіумів, семінарів за найрізноманітнішою тематикою. Ці міста вдало поєднали свою історичну привабливість і нову інфраструктуру, орієнтовану на інтелектуальний туризм.
Київ - школа громадянина міста. Місто має вчити людей (і дітей, і дорослих) бути киянами, знати і розуміти місто та його історію, приймати і розвивати його культуру, брати участь у його житті й формувати його майбутнє.
Великий Київ - це дуже складне питання. Оскільки офіційну Стратегію-2025 розробляли в адміністративний спосіб, то й Київ розглядали в адміністративних кордонах, хоча всім зрозуміло: якщо Київ розглядати як смисл, як місце концентрації людського потенціалу, перетину фінансових і товарних потоків - це жодним чином не вміщається в адміністративні межі! Були численні спроби розширити місто, але виявилося, що неможливо уявити його адміністративно: що - всі мають підпорядковуватися центру? Жодне з міст-супутників і навколишніх селищ не хоче йти в підпорядкування Києву, а іншого способу об'єднати місто з навколишніми громадами адміністратори усвідомити не можуть. Давно зрозуміло, що Київ слід мислити як агломерацію, але прості рішення тут не проходять. DT.UA вже писало, як можна управляти агломерацією і яке це має важливе значення й наслідки для міста.
Є дуже важлива обставина, якої не розуміють адміністратори, - ми всі хочемо жити по-різному. Одні - у приватному секторі, інші - поблизу роботи, треті - виключно в центрі, і це можна й треба організувати. Великий Київ може стати містом, де співіснують різноманітні форми міського життя.
Це велика проблема - усвідомити, що таке Великий Київ? Великий Лондон є, Великий Париж є, а Великий Київ - можливо, й є, але ніби й немає…
Як організувати процес стратегування?
Незалежно від того, почує нас міська влада чи ні, ми повинні організувати Київський стратегічний форум - платформу, на якій кияни зможуть спілкуватися про своє майбутнє. Про стратегічні ініціативи й орієнтири для міста, про стратегічно орієнтовані програми, проекти й плани, про механізми їх реалізації, про взаємодію громади міста з міською владою і про те, як вивести цю взаємодію на принципово інший - вищий - рівень.
За умови взаєморозуміння громади і влади, стратегічні ініціативи, що їх акумулюватимуть та опрацьовуватимуть на форумі, Київрада може легітимувати як стратегічні орієнтири на майбутнє.
У взаємодії міської влади і стратегічної спільноти мають напрацьовуватися, затверджуватися та реалізовуватися стратегічно орієнтовані програми, проекти й завдання. Публічні наглядові комісії мають стати формами громадського контролю процесу стратегування, а форум - щорічним.
Така процедура визначення орієнтирів і руху до Глобального Вічного Києва може і повинна бути побудована! Ми переконані в цьому, і цей процес уже йде: все викладене вище є узагальненням дворічної діяльності близько двох сотень киян - неформальної Київської Стратегічної спільноти.