Ті, хто останніх кілька років дисципліновано відвідував чергові та позачергові свята всенародного волевиявлення, очевидно неодноразово ставали свідками такої ситуації: посеред виборчої дільниці обурений громадянин на чому світ стоїть проклинає українську владу загалом і членів виборчої комісії зокрема. Причина його праведного гніву проста: цей виборець уже треті вибори поспіль не знаходить себе в списках, хоча під час попередніх голосувань уперто писав відповідні заяви та скарги. Голова комісії безпорадно розводить руками: мовляв, що я можу зробити, якщо нам такі списки надали робочі групи зі складання цих самих списків. На дільниці крик, ґвалт, у повітрі пахне скандалом і валер’янкою.
Втім, окрім зіпсованих нервів виборців та членів комісій, у низької якості списків виборців є й інший бік медалі. Наявність «двійників», «мертвих душ» відкриває широкий простір для різноманітних зловживань та маніпуляцій. Вирішити всі ці проблеми мав би Єдиний державний реєстр виборців, на створенні якого вже не один рік наполягають вітчизняні експерти та міжнародні спостерігачі. Мав би. Але не вирішить. Принаймні на найближчих президентських виборах ще все залишиться як було.
Історія створення державного реєстру виборців — наочна ілюстрація того, як найпрогресивніші й найнеобхідніші ініціативи, внаслідок непрофесійної реалізації та особистих інтересів зацікавлених осіб, переходять у ранг цілком і повністю спрофанованих.
Історія хвороби
У лютому 2007 року президент Ющенко підписав Закон «Про Державний реєстр виборців», хоч робота над ним розпочалася ще п’ять років тому. З бюджету було виділено необхідні кошти. По всій Україні створюються 700 органів ведення реєстру, куди наймаються понад дві тисячі працівників. Але вже від самого початку процес формування держреєстру супроводжували скандали, які стосувалися тендера із закупівлі ЦВК необхідного програмного забезпечення.
Восени 2007 року тендер так і не відбувся, оскільки його умови оскаржила науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи», яку очолює Світлана Зварич. Головні претензії можна було узагальнити так: умови тендера не забезпечують створення належного захисту реєстру виборців. Неофіційно позивачі стверджували, що умови тендера були «виписані» під одну структуру — корпорацію «Атлас», із якою ЦВК співпрацює ще з часів створення ІС «Вибори». Позови Світлани Зварич призупинили проведення тендера.
Зважаючи на те, що всі передбачені строки створення реєстру було порушено, ЦВК ініціює ухвалення Кабміном рішення про зміну процедури закупівлі: замість відкритих торгів пропонується купівля програмного забезпечення в одного учасника.
17 квітня уряд ухвалює відповідну постанову, а вже через кілька тижнів ЦВК укладає договір із «Атласом». Секретаріат президента — проти цього, і Віктор Ющенко своїм указом визнає постанову Кабміну неконституційною, а справу передає до Конституційного суду.
Не чекаючи рішення Конституційного суду, ЦВК вирішує розробити відповідне програмне забезпечення власними силами, залучивши до процесу фахівців того ж таки «Атласу». Офіс координатора проектів ОБСЄ, який довго чекав, чим закінчаться ці незрозумілі суперечки, нарешті передав в органи ведення реєстру комп’ютерну техніку для створення відповідної бази даних.
З більш ніж річним запізненням Єдиний державний реєстр виборців почав поступово наповнюватися, хоча багато часу було втрачено. Відповідно, провести повноцінне і якісне первинне наповнення й уточнення за час, який лишився до виборів, було нереально.
Тим більше що за основу наповнення реєстру було взято списки зразка 2006-го з усіма недоліками, котрі проявилися у процесі минулих парламентських виборів, до яких не було враховано уточнень, зроблених безпосередньо під час виборів 2006 і 2007 років. Додатковою штучною проблемою став переклад назв вулиць українською мовою, які доти в багатьох містах сходу та півдня практикувалися у вжитку мовою російською. Часто для цього використовували комп’ютерну програму «Рута». У результаті в загальному списку з’явилася маса додаткових помилок.
Первинне уточнення реєстру засвідчило його справжню якість
На всі закиди скептиків щодо неможливості у такий стислий термін сформувати нормальний реєстр виборців представники Центральної виборчої комісії реагували у стилі: «собаки гавкають, а караван іде». Як засвідчило первинне уточнення реєстру, яке закінчилося 15 вересня, «караван» якщо і йшов, то дуже-дуже повільно, постійно в’язнучи в барханах тендерних скандалів, бюрократичних зволікань і традиційної чиновницької халатності.
І хоча ЦВК переможно звітувала про сотні тисяч «двійників», яких було виявлено в реєстрі завдяки первинній перевірці даних, та ж таки ЦВК чомусь скромно замовчувала, як ці двійники могли туди потрапити. І ще одне: комп’ютерна програма може виявити «двійника» лише за умови, якщо в кратному включенні даних про виборця абсолютно ідентичні всі буки й цифри. Якщо ж хоч одна пара букв або цифр не збігається (а це часто траплялося під час перекладу прізвищ або назв вулиць), то комп’ютер ідентифікує «двійників» як різних виборців. А, скажімо, лише написання назви вулиці «40-річчя жовтня» може фігурувати у п’ятьох різних варіантах. Окрім того, комп’ютерна перевірка не знімає питання наявності «мертвих душ» або включення в реєстр тих, кому щойно виповнилося 18 років. Тут все потрібно було робити «ручками».
Було вирішено зробити це «ручками» самих виборців, тим самим переклавши на них частину відповідальності за провал проекту. Для того, щоб громадяни активно включилися у процес покращення якості бази даних реєстру, Центвиборчком для кожного виборця надрукував «Повідомлення про проведення первинного уточнення персональних даних Держреєстру виборців». З роздруківкою даних: прізвище, ім’я, по батькові, дата й місце народження, виборча адреса. У повідомленні виборцеві пропонували у разі виявлення помилки звернутися до «свого» відділу ведення державного реєстру із заявою про її усунення. Про необхідність долучитися до важливого процесу уточнення реєстру закликали також телероликами та плакатами, виготовленими за кошти ОБСЄ.
Доставити повідомлення за адресами виборців (на виборчі адреси) повинна була «Укрпошта». Про те, як відповідально «Укрпошта» поставилися до розсилки цих повідомлень, годі й казати. Наприклад, у Харкові такі листівки почали надходити лише 16 вересня (хоча термін звернень з приводу неточностей у реєстрі сплив ще 15 вересня). А розкидані на підлогах під’їздів десятки таких повідомлень додали клопоту не органам ведення реєстру, а двірникам багатоповерхівок. За оцінками КВУ, до 20 відсотків виборців отримали «вісточку» від ЦВК невчасно або не отримали взагалі.
Але навіть той, хто отримав і бачив неточні дані в реєстрі, не поспішав про ці неточності сигналізувати. Далася взнаки загальна апатія громадян у питаннях політики та виборчих процесів, а хтось просто втомився вкотре писати відповідні скарги, щоб потім вкотре не знайти себе у списках. Для мешканців же сіл звернення до органу ведення реєстру означало витрати коштів і часу на відвідини районного центру. Якщо ж хтось і відвідував райцентр у вихідний день, то на дверях із табличкою «Орган ведення єдиного державного реєстру виборців» міг побачити замок.
І хоч у великих містах біля органів ведення реєстру можна було побачити черги з активних і свідомих виборців, кількість звернень не перевищувала 1—2% від загальної кількості осіб, включених у реєстр.
Тим часом первинна перевірка засвідчила: якість реєстру виборців нітрохи не краща, ніж якість загальних списків виборців під час усіх попередніх виборів, а подекуди навіть гірша. Неточностей же місцями фіксується до 30%.
Більше того, інколи активність органів ведення реєстру пішла взагалі «не во благо». Свіжий приклад: 20 вересня відбулися повторні вибори міського голови Лисичанська у Луганській області. Списки виборців там готувалися вже на підставі даних держреєстру. За поданням розпорядника реєстру, з попередніх списків було вилучено 2,5 тисячі прізвищ нібито «двійників» і «мертвих душ». А в день голосування з’ясувалося, що через це не змогли проголосувати кілька десятків людей, які раніше у списках виборців були.
Зважаючи на ситуацію, що склалася, почали лунати пропозиції продовжити уточнення реєстру виборців самими виборцями аж до Нового року. Але навряд чи така ініціатива кардинально щось змінить. Досвід попередніх виборчих кампаній свідчить: навіть тоді, коли на перевірку списків було виділено чотири місяці, можливістю виявити й усунути неточності скористалося не більше п’яти відсотків громадян. А якщо пофантазувати й припустити, що всі, хто виявить неточності в реєстрі виборців, раптом вирішать звернутися до відповідних органів ведення реєстру, — то ті просто фізично не зможуть обробити всі заяви до початку виборів.
Неякісний реєстр як виправдання фальсифікацій
І хоча в катастрофічній якості реєстру найменше політичного підтексту, ця ситуація вже дала привід для спекуляцій політикам усіх мастей. Про підготовку можливих фальсифікацій через використання держреєстру встигли заявити як далекий від цієї теми «регіонал» Олександр Єфремов, так і, здавалося б, адекватний у коментарях на зазначену тему «литвинівець» Олег Зарубінський. При цьому ніхто не хоче зважати на те, що реєстр однаково поганий у всіх регіонах України і від цього однаково потерпають прихильники всіх кандидатів. Очевидно, ми ще неодноразово ставатимемо свідками використання цієї теми для обопільних звинувачень.
Але й це ще не все. Саме тим фактом, що реєстр виборців до виборів не готовий, автори змін до закону про вибори президента й аргументували новелу, якою комісіям знову дозволили включати виборців у списки в день голосування. Постає запитання: за що боролися? Адже реєстр для того й створювався, щоб дільничні комісії мали досконалі списки виборців, які б не потребували жодних змін у день голосування. Навіщо було витрачати мільйонні кошти, час і сили тисяч працівників органів ведення реєстру, щоб урешті-решт повернутися до ситуації кількарічної давності, коли до списків у день голосування десятками тисяч включали «і мертвих, і живих, і ненароджених»? І головне: хто відповідатиме за такий стан речей?
Безперечно, дозвіл комісіям включати виборців у списки в день голосування дасть можливість скористатися свої правом на волевиявлення тим громадянам, які через «головотяпство» державних службовців з тих чи інших причин не потрапили до реєстру. Але чи означає це, що виборець, потрапивши до паперового списку на дільниці, в майбутньому буде внесений в електронну базу даних реєстру? Не означає. Адже, за новою редакцією закону про вибори президента, право включати виборця у списки надається одразу чотирьом органам: органам ведення реєстру, окружним виборчим комісіям, дільничним виборчим комісіям, а також судам. Однак цим законом нечітко визначено порядок взаємодії цих органів, не кажучи вже про те, що норми закону про вибори суперечать нормам закону про державний реєстр виборців.
Що це означає на практиці? А те, що, наприклад, один районний суддя (як, відомо «незалежний» і «непідкупний») може «під копірку» наштампувати рішень, які дозволять такому ж «незалежному» й «непідкупному» виборцю проголосувати одразу на кількох дільницях. Оскільки новий закон не визначає порядку й термінів оповіщення органів ведення реєстру про включення громадянина до списків на одній дільниці, то про голосування такого «виборця» на інших дільницях ніхто не знатиме, тому його включать у списки і там. На підставі рішення суду, звичайно. А якщо таких «виборців» буде не один, а, скажімо, цілий автобус, який каруселлю кружлятиме від дільниці до дільниці, то це ми вже проходили у 2004-му. Тим більше що депутати про всяк випадок «застрахували» потенційних виборчих туристів: змінами до Кримінального кодексу України передбачено відповідальність лише за «кратне» голосування на одній дільниці, але там нічого не сказано про відповідальність за голосування одного виборця на кількох дільницях.
Відповідно, погана якість реєстру виборців влаштовує всіх, окрім самих виборців, які знову безрезультатно вишукуватимуть себе у списках з однією невеличкою, але дуже важливою для них метою: реалізувати своє конституційне право.
Що робити? Незалежно від того, буде скасовано в законі норму про внесення у списки в день голосування чи ні, слід усвідомити, що повноцінного реєстру виборців під час президентських виборів-2010 не буде. Зараз слід мобілізувати всі зусилля органів ведення реєстру, органів влади, самих громадян для мінімізації тих неточностей, які є в реєстрі.
А вже після виборів — вивчити урок і зробити висновки (зокрема й кадрові), щоб, з урахуванням попереднього досвіду, без істерик та «шапкозакидання», підійти до формування справжньої якісної бази даних виборців. І, можливо, під час наступних виборів реєстр стане тим, чим він і покликаний бути.