Сьогодні о 16:00 мало відбутися засідання Київради, на якому планували обрати секретаря і розподілити портфелі голів комісій. Однак засідання перенесли на завтра на 10:00.
Насправді активні переговори з приводу ключової посади в міськраді розпочалися тільки позавчора. Основні гравці — ЄС і УДАР, а також партія влади «Слуга народу», яка програла, але претендує на виключну роль, — багатозначно тримали паузу. Той, хто розпочне першим, апріорі має слабшу позицію. Проте дедлайн позначений. Зустрічі проходять на найвищому рівні. Погода в домі змінюється щогодини.
Однак про все по черзі.
Для того, щоб створити більшість, Кличку потрібен, як мінімум, 61 голос (усього в раді 120 депутатів). У місцевих радах немає поняття офіційної коаліції, працює формальна й часто ситуативна більшість. Із семи партій, які пройшли в раду, тільки дві — «Слуга народу» (12 мандатів) та «Голос» (9) — реальні новачки. Вкупі це 21 мандат, що, за великим рахунком, для Кличка жодної ролі не грає. Решта — УДАР (30 мандатів), ЄС (31), «Єдність» (14), «Батьківщина» (12) і ОПЗЖ (12) — давно знайомий і податливий депутатський матеріал.
Для Кличка стоїть питання коротко- і довгострокової стратегії, куди йому потрібно вкласти сьогоднішню тактику. Простіше кажучи, президентство поки що — журавель у небі, а спокійне й ефективне мерство — синиця, яку вже зараз треба правильно утримати в руці. Тому найочевидніший шлях тут — об'єднання з давніми партнерами з ЄС — не видається найраціональнішим. Петро Олексійович занадто муляє Володимиру Олександровичу.
Однак на старті блефував навіть Петро Порошенко. Укладаючи абсолютно природний союз із Кличком (багатолітній тандем Березенко/Столар — цього підтвердження), Порошенко полював двох зайців: заблокувати можливість об'єднання Кличка зі «слугами», а також отримати свого секретаря і можливість впливати на ключові рішення ради. Маючи перевагу в один мандат, Петро Олексійович під час переговорів цілком серйозно заявив про перемогу своєї партії на виборах у Києві і безапеляційно зажадав крісло секретаря для Володимира Прокопіва. Але в Кличка знайшлися контраргументи.
Кличко дав зрозуміти Порошенку, що коли не ЄС, то це цілком може бути й ОПЗЖ. ОПЗЖ, природно, двома руками (Льовочкіна й того ж таки Столара) — за. І незмінно готовий до «Єдності» Сан Санич. Насправді для мера, який колись пережив удар у спину від Прокопіва, що брав участь у змові проти Кличка після приходу до влади «зелених», опція секретаря — ключова. Тільки секретар може поставити на голосування питання про усунення мера. Тому Кличку кров з носа потрібен свій секретар.
Понад те, в цій точці Кличко, ймовірно, думає не тільки про «крайні випадки», а й про вибудовування структури більшості таким чином, аби бізнес-вага партійних вагончиків, котрі заїхали в раду, не задушила його у фіналі. Що, власне, ледь не сталося наприкінці попередньої каденції, коли Віталій Володимирович із обіймів Столара некрасиво вивалився в павутиння Комарницького/Банкової. Але кожна нова спроба вирватися — таки тортури.
За інформацією наших джерел у команді Кличка, Порошенку все-таки довелося стримати свої апетити. Кандидатура УДАРівця Володимира Бондаренка (багатолітній радник мера), запропонована Кличком на майбутнього секретаря, зрештою цілком задовольнила лідера ЄС. Однак свою суперечку почали «слуги».
За нашою інформацією в партії СН, Кирило Тимошенко, відповідальний за регіональну політику, легко зсунутий зі столичної дошки. Карти на столі перед Кличком розкладає особисто глава ОПУ Андрій Єрмак. Що, безумовно, свідчить про серйозність намірів Банкової продовжувати битву за Київ. Спочатку Єрмак промацував товщину криги, запропонувавши Кличку замінити кандидатуру Бондаренка на когось більш «стерпного». Кличко, який витримав тиск Порошенка, раптом тріснув.
І тепер умова одна: наш — або секретар Київради, або голова Київської міської державної адміністрації (КМДА). При цьому ми пам'ятаємо, що, в рамках чинного закону про столицю, виконавчий комітет залишається під головою КМДА, а мер виконує функції «весільного генерала» в раді.
Таким чином, попри всю абсурдність такого сценарію (влада ж проводить розумну децентралізацію), Банкова не тільки його не виключає, а вже практично зафіксувала як свою ключову позицію в перемовинах. Кандидат від Банкової на позицію секретаря — новообраний депутат Київради, нинішній заступник міністра освіти Андрій Вітренко.
Тут можна дуже довго розмірковувати про немислимість такого розкладу. Що може бути безглуздіше, ніж відібрати в мера столиці виконавчу владу зразу ж після його перемоги на виборах у першому турі? Однак не можна заперечити, що цей інструмент (попри всі юридичні застереження) на руках у Банкової справді є. І він свого часу уже був використаний Януковичем, коли той призначив головою КМДА Олександра Попова, який і керував Києвом замість Черновецького.
Так, у тій ситуації суспільна думка була на боці центральної влади, бо команда Черновецького на той момент видушила з Києва всі соки (розкравши тисячі гектарів землі, комунальне майно та підприємства). Нині ситуація інша. Але тільки на перший погляд людини зовсім необізнаної, котра не читає розумних газет. За респектабельністю Кличка ховаються ті самі схеми і, по суті, та сама команда Черновецького. Банкова це чудово знає. І як ініціатор угоди з Кличком (сторони намагаються просто пролонгувати договір на вигідніших для себе умовах), і як партія влади, за якою — силовики з томами оперативної інформації.
І ось тут справді дуже тонка межа: хто кого більше налякає й передушить. Тут уже Віталію Володимировичу точно не до коміксів. До «землі» доведеться не готуватися, а притиснутися. З одного боку, йому треба спокійно керувати містом і продовжувати формувати стартовий майданчик для майбутнього президентства. Про що він, безперечно, думає. Тому тут краще домовитися з владою. З іншого — в рамках такого союзу йому доведеться перестати почуватися господарем у місті. І з кожним днем та новим рішенням занурюватися у ще більшу залежність від Банкової та її столичних бенефіціарів.
По суті, йдеться про контрольне зважування, де Кличко сподівається не тільки зрозуміти вагу «комарницьких», «столарів», «єрмаків» et cetera, а й стати на вагу самому. Або зараз, або ніколи.
У певний момент перемовин за Кличком уже була зафіксована коаліція у сто багнетів на знак солідарності всіх фракцій «проти нахабства глави ОПУ Андрія Єрмака, який знову дістав із рукава заборонену карту». І якби Кличко пішов на конфронтацію з Банковою й засідання сьогодні відбулося, то «слуги» залишилися б в опозиції. А Кличко провів би свого секретаря і задовольнив би кадрові інтереси всіх потенційних членів більшості.
За нашою інформацією, майже всі вагончики (поки що крім «Голосу») дружно підтягнулися до Віталика. І навіть на 12 членів ОПЗЖ розписали вісім портфелів, включно з кількома секретарями комісій, а також голів комісій з регуляторної політики та — увага! — антикорупційної діяльності. Але як кажуть самі депутати, посад у Київраді приблизно стільки ж, скільки й самих депутатів. І зрозуміло, що це лише верхівка айсберга. Тому що в Київраді все люди ділові, договороспроможні і розуміють, за чим вони туди зайшли. Тому така «портфельна практика» актуальна для всіх фракцій, готових працювати з Кличком. Ну, а він — майстер тиснути руки навіть тим, хто їх взагалі не миє.
Однак засідання скасували. А це означає, що Кличко все-таки зав’язнув у дискусії й може полягти жертвою прямого політичного шантажу Банкової. Віталій Кличко точно не герой нашого роману, однак методи, якими його силують до миру, — огидні.
Ніхто не має права влаштовувати в місті хаос під час ковіду. Це — злочин. Як і душити мера указом про призначення свого голови адміністрації. Тим більше коли йдеться не про зміну якості управління містом, а про банальний переділ бізнес-сфер впливу. Про що свідчить уся кадрова політика «Слуги народу»: від компаньйона Степана Черновецького — голови київського осередку Миколи Тищенка й до «скруток» Єрмака/Комарницького.
Коли країні і столиці, в тому числі, необхідні жорсткі рішення (почитайте сьогоднішню реальну київську статистику щодо ковіду тут), Банкова, в буквальному сенсі, влаштовує танці на гробах.
Більше статей Інни Ведернікової читайте за посиланням.