Лідерові лівійської революції Муамару Каддафі вдалося здійснити неможливе. Причому не докладаючи особливих зусиль. Варто було йому приїхати до Києва і поставити свого намету на Печерську, як українські політики, котрі сварилися між собою з будь-якої, навіть найнезначнішої нагоди, несподівано заговорили не те що в унісон, а одними словами. Буквально. Звернення Юлії Тимошенко та Раїси Богатирьової до гостей із Африки - у викладі їхніх прес-служб - збіглися... до коми. А може, річ не в Каддафі, а в звичайній журналістській спостережливості. Вітчизняні політики останнім часом і справді люблять повторювати одне одного. Досить, наприклад, порівняти виступи Віктора Ющенка і Ріната Ахметова на інвестиційному форумі в Донецьку. Або заяву Юрія Бойка про потребу створити в парламенті «коаліцію всіх», яка слово в слово повторила недавні заклики Юлії Тимошенко. Бойко, втім, і не приховував, що повторює прем’єра. З одним уточненням: мовляв, Юлія Володимирівна закликає, а ми робимо. І справді, під гаслом боротьби з кризою регіонали взяли курс на нове зближення з Банковою.
Любов із інтересом
Ініціатором поновлення «міцної чоловічої дружби» стали спонсори біло-синіх. Саме вони останнім часом визначають «лінію партії». Віктору Януковичу вони, звісно, виявляють усіляку повагу, але після вересневого «флірту» лідера з прем’єром очей з нього намагаються не спускати. Великим власникам і в «мирний час» сильно сваритися з президентом було не з руки, а в умовах кризи - тим більш небезпечно. Рінат Ахметов, Борис Колесніков і Дмитро Фірташ справді вважають, що антикризові ініціативи Ющенка набагато глибші і значно адекватніші за економічні пропозиції уряду. І цілком збігаються з їхніми комерційними інтересами. Коли ж прем’єр стала погрожувати олігархам націоналізацією у разі масових скорочень, президент не побоявся публічно виступити проти, хоча це навряд чи додало йому прибічників серед звичайних виборців. Така сміливість, переконані регіонали, як мінімум потребує заохочення.
Про що саме говорили Ахметов із Ющенком у Донецьку, знають лише учасники цих розмов. Але президент результатом був явно окрилений. Бютівці навіть запідозрили, що регіонали погодилися чи то на створення нової «широкої коаліції», чи то на поправки до Конституції, які передбачають обрання глави держави у парламенті. Іншого способу провести Ющенка на другий строк біло-сердечні не бачать, та й самі зовсім недавно вели про це досить предметні переговори з президентським оточенням. Втім, виявилося, що у страху очі великі. На Липській (офіс ПР. - Ред.) запевняють, що на зустрічі в Донецьку про жодні довгострокові політичні домовленості не йшлося. Більше того - президенту сповістили, що навіть на спонсорування політичних проектів Банкової меценатам грошей бракує. А либонь надії були...
Правда, нашоукраїнці підозрюють біло-синіх у подвійній грі. Ну не віриться помаранчевим, що у фракції ПР, з огляду на її дисципліну, окремі депутати можуть голосувати врозріз із «лінією партії». Причому відщепенців виявляється рівно стільки, скільки потрібно, щоб законопроект про фінансування перевиборів був провалений. Регіонали у відповідь тільки знизують плечима. Які можуть бути до них претензії, коли всередині «НУ-НС» ще більші розбрід і хитання? Біло-сині загалом не проти виборів, але не вони були їхніми ініціаторами. Автор ідеї - президент, то нехай його канцелярія і забезпечує реалізацію проекту. Поки ж у секретаріату сім п’ятниць на тижні - то вони виборів жадають, то категорично не хочуть, то кажуть, що обома руками «за», але чорну роботу нехай виконує хтось інший.
Регіонали, за їхніми власними словами, більше не хочуть тягати каштани з вогню для інших. Занадто вже непопулярна у виборців ідея перевиборів, щоб «бігти попереду паровоза», втрачаючи дорогоцінні пункти рейтингу. Вони й так обпеклися у вересні, коли підіграли Тимошенко, не отримавши нічого натомість. Тепер біло-сині віддають перевагу любові на відстані - дотримуючись дистанції у взаєминах і з прем’єром і з президентом. Та й навіщо їм втручатися, якщо Ющенко і Тимошенко всі сили витрачають на боротьбу одне з одним і тим самим тільки підвищують шанси третьої сили? Раніше у лідерів ПР принаймні була надія повернутися у владу, а тепер вона їм навіщо - відповідати за наслідки фінансової кризи? Сьогодні вигідніше перебувати в опозиції. І політикам і навіть великим власникам. Оскільки в сучасній Україні опозиційність зовсім не виключає можливості домовлятися з владою за лаштунками. На заздрість конкурентам із провладного табору. Скажімо, головними претендентами на Промінвестбанк стали не бютівські чи нашоукраїнські олігархи, а регіонали - брати Клюєви. А банк «Надра» от-от дістанеться Фірташу.
«Багнетна зачистка»
Щоправда, Дмитро Фірташ - російський громадянин. І формально в українській політиці взагалі не бере участі. Як і в британській, наприклад. Він може співчувати опозиції, але матеріально підтримати, скажімо, британських консерваторів може тільки генеральний директор Group DF Роберт Шелтер-Джонс. Як підданий Її Величності. А Дмитро Васильович - як бізнесмен - співробітничає з чинною владою. Гордоном Брауном, Віктором Ющенком... Український громадянин Андрій Клюєв формальних можливостей має більше. Але можуть приревнувати колеги по партії. Найбільш ревниві навіть натякали, що в наступний парламент Андрію Петровичу краще балотуватися за списком БЮТу, якщо вже йому вдалося з ними «досягти консенсусу», і він готовий «морально підтримувати одне одного» (цитати - з інтерв’ю Клюєва «Делу»).
Борис Колесніков, втім, дав зрозуміти, що колеги-спонсори зла на Андрія Петровича не тримають, але сам Клюєв про всякий випадок через партійну прес-службу поспішив запевнити соратників, що «розмови про розвал Партії регіонів - провокація». А далі - майже віршами. «Ми сильні й єдині як ніколи. Ми і наш лідер Віктор Янукович». Люди, котрі знають ораторські таланти «тіньового віце-прем’єра» не з чуток, кажуть, досі у захваті. Від Клюєва вирішили не відставати Святослав Піскун, котрий пообіцяв - теж вустами прес-служби - «бути завжди там, де хоче бачити мене партія», і Нестір Шуфрич, який зізнався, що почувається... багнетом, «який Янукович ніколи не загубить».
Чим викликаний такий приплив демонстративної лояльності регіоналів, котрих вважають лобістами співробітництва ПР і БЮТ, пояснили все ті ж прес-секретарі. Виявляється, останнім часом ширяться чутки, що всередині партії діє така собі «група з 34 осіб», яка затіває - не більше не менше - розкол монолітних біло-синіх лав. Чутки справді ширяться, точніше зливаються - через інтернет-сайти. Щоправда, у «списку 34-х» чомусь значаться 28 прізвищ, включаючи Тараса Чорновола, який уже заявив про вихід із ПР, і Василя Грицака, котрий повідомив про «окрему позицію».
Сам Грицак озвучив іншу цифру - 37. Саме стільки депутатів-регіоналів, за його словами, не потраплять до партійного списку на наступних виборах. Але цей список, за словами нардепа-міліціонера, складався, звісно, не в БЮТ. Його автори - тут Грицак перейшов на мову, вже знайому нам за заявами прес-служби ПР, - «партійні інтригани, котрі щось нашіптують на вухо Віктору Януковичу», до якого сам депутат (звісно!) «ставиться з великою повагою». Прізвищ - уже традиційно - депутат не назвав, але натякнув на все тих же спонсорів, які просто розперезалися. Але не всіх - за словами Грицака, місць у списку не вистачає насамперед лобістам «РосУкрЕнерго». Ту ж групу, представлену у фракції Юрієм Бойком і Сергієм Льовочкіним і Ко, називає у своїй заяві і Чорновіл. І саме цим, до речі, пояснюють, чому папір досі лежить у сейфі Януковича без руху. Скандал може вийти занадто гучним.
Втім, люди Фірташа вдають, що не звертають уваги на «дивацтва» Чорновола. А поведінку Грицака пояснюють зовсім прозаїчно. Мовляв, захопився Василь Миколайович відстоюванням особистих комерційних інтересів. І на цьому грунті надто вже зблизився з нинішнім міністром внутрішніх справ. Настільки, що спробував потрапити в список «Народної самооборони», а через нього - у БЮТ. Та тільки Юрія Луценка й самого у прем’єрський список запрошують не активно, тому, мовляв, залишився борець за паспортизацію всієї країни й виселення інституту «Республіка» з приміщення в центрі столиці біля розбитих ночов. Тоді Грицак і вирішив гримнути дверми. Сам Грицак, правда, каже, що в «Самооборону» не збирався і взагалі симпатизує... комуністам.
За дивним збігом, у список КПУ сватають ще одного регіонала. Дмитро Табачник дуже образився на Бориса Колеснікова, який у вересні обізвав його «дешевим клоуном» і «казнокрадом, здатним тільки книжки й картини з і так небагатих українських музеїв цупити». Істерика Бориса Вікторовича пояснювалася тим, що дуже вже неприємно відгукувався Дмитро Володимирович про опортунізм донецьких бізнесменів, готових заради оборудки з владою відмовитися від програмних установок регіоналів. Табачник потай сподівався, що язикатого однопартійця приструнить сам Янукович, якого колишній гуманітарний віце-прем’єр (звісно ж!) «особисто глибоко поважає». Та лідер ПР змовчав. І скривджений депутат навіть написав заяву про вихід. Публіка папірця, правда, теж не побачила, але, як зазначили поінформовані люди, виключно на особисте прохання Віктора Федоровича. Ну не любить лідер регіоналів скандалів. І дуже вже поважає партійних фінансистів. Зате Петро Симоненко встиг заявити, що «в Табачника є ім’я, і він може бути корисним кожній партії».
Утім, відомим міліціонером і не менш відомим колекціонером втрати регіоналів можуть не обмежитися. Сам Грицак багатозначно натякнув, що серед «відступників мимоволі» можуть опинитися й інші депутати, які проголосували проти виділення грошей на дострокові вибори. Зокрема й Василь Горбаль. Керівництво ПР до головного київського регіонала останнім часом справді збайдужіло. Настільки, що Горбаль навіть в інтерв’ю зізнався, що від нього приховують найпринциповіші партійні рішення. Та особливо зачепило Василя Михайловича рішення «передати» Київ під кураторство Юрія Бойка. З Горбалем при цьому, схоже, навіть забули порадитися.
З огляду на недавню зміну варти в Харківській області й чутки про можливі рокіровки в Криму та Одесі, «зачищення регіональних парторганізацій» має шанс перетворитися на тенденцію. Хоча поки що Горбаль демонструє лояльність. Принаймні до лідера - це, як бачимо, у регіоналів обов’язковий ритуал. А ось із приводу Колеснікова та його обіцянки зібрати на виборах «від 42 до 46 відсотків» лідер київських регіоналів висловлюється без особливого пієтету. Мовляв, хотів би, щоб Борис Вікторович «своїм оптимізмом зарядив усіх», але поки що не виходить...
Зміна віх
Хто випромінює оптимізм, то це «тіньовий міністр палива й енергетики». Якщо раніше йому ладили посаду міністра і навіть віце-прем’єра з ПЕК у чинному Кабміні, то тепер, кажуть, він абсолютно серйозно розраховує очолити уряд. Десь до лютого. Коли Тимошенко остаточно «зіллють» - у цьому Юрій Анатолійович не сумнівається. Тоді, мовляв, регіонали вступлять у гру по крупному. Можуть навіть примусити своїх депутатів здати мандати - як торік БЮТ. Правда, закон відтоді вже встигли змінити й парламент залишиться повноважним, але як демонстрація серйозності намірів - вражає.
А з Горбалем, запевняють у партійному штабі, ніхто й не думав сваритися. І вже тим більше розлучатися. Перестановки на регіональному рівні викликані підготовкою до виборчої кампанії (на Липській прогнозують: якщо вибори відбудуться, то, швидше за все, в лютому-квітні наступного року) і зміною політичних акцентів, пояснювати яку виборцям доведеться передусім керівникам місцевих організацій. Від традиційних гасел - таких, як російська мова або нейтральний статус України, - ніхто, зрозуміло, відмовлятися не збирається. Але на те, що вони спрацюють так само ефективно, як і раніше, технологи регіоналів більше не покладаються. По-перше, вже досвід дострокових виборів 2007 року засвідчив - досягти колишньої мобілізації виборців звичними обіцянками не вдається. По-друге - і це підтверджує внутрішня соціологія - люди нині стурбовані іншим. Наслідками фінансової кризи, загрозою втратити роботу, своїм матеріальним становищем, стрибками курсу гривні...
Саме тому регіонали дедалі активніше намагаються зайняти нішу «соціального адвоката». Тим більше що опозиціонерам завжди легше вимагати від влади захистити інтереси звичайних українців, працівників підприємств, що зупиняються, пенсіонерів і незаможних. Звісно, у регіоналів є серйозні стримуючі чинники - зрештою, їхні спонсори: це власники тих підприємств, і відповідальність передусім лягає на них. Цим і намагалася скористатися Тимошенко, пообіцявши відібрати заводи у власників, якщо ті підуть на масові скорочення. Цю обіцянку, чесно кажучи, виконати важко, але людині, над котрою нависла загроза звільнення, в такому розбиратися ніколи. А щирий переляк, із яким прем’єрка кинулася стримувати Ющенка з Ахметовим, схоже, тільки додав Тимошенко популярності.
Втім, у керівника уряду теж не надто широке поле для маневру. Інакше не стала б Тимошенко відмовлятися від своїх антикризових ініціатив на користь президентських. І не агітувала б за пакет, який передбачає (що б там не казали тепер самі бютівці) заморожування зарплат і соціальних виплат - як мінімум, на рівні інфляції. А ось опозиціонери за «антисоціальні» (за словами регіоналів) закони голосувати не зобов’язані. І не голосували. Правда, скористатися можливістю покритикувати «антинародний режим» лідер біло-синіх не зміг і наполовину. Навіть Азаров на тлі Януковича видавався неперевершеним оратором. Але що вдієш - не трибун Віктор Федорович, не на те вчився.
Зате опозиціонери сподіваються надолужити в іншому. У понеділок регіонали пообіцяли взятися ще й за відстоювання інтересів місцевого самоврядування. Мерам і депутатам, навіть у тих містах, де в регіоналів немає більшості, це не може не сподобатися - оскільки вони хронічно не отримують від уряду грошей, призначених на соціальні програми й підтримку ЖКГ. А підтримка місцевої влади буде для регіоналів зовсім не зайвою. І на виборах, і взагалі... Правда, домогтися від Кабміну виконання зобов’язань опозиціонери навряд чи зможуть - з напіврозпущеним парламентом у них для цього немає навіть інструментів. А надто активне братання з місцевою владою може мати й протилежний ефект. Зрештою, відповідальними за підвищення тарифів і подорожчання транспорту виборці вважають не тільки уряд.