Про причини відставки Святослава Піскуна з посади генпрокурора України сказано вже чимало, і навряд чи варто продовжувати цю тему. Неодноразово у ЗМІ «обкатувалося» й призначення Геннадія Васильєва: що він за один, хто лобіював його прихід на Різницьку і які інтереси лобіюватиме тепер він сам... Але, як відомо, короля грає його оточення. Це стосувалося Піскуна, стосується й Васильєва. Ось про «почет» говорилося набагато менше. Спробуємо трохи заповнити прогалину.
Спочатку про тих, хто пішов (говоритимемо про найближчих до генпрокурора людей, його заступників). Обставини такі: відразу після призначення Геннадій Васильєв запропонував заступникам Піскуна написати рапорти про звільнення. Що й було дисципліновано виконано. Усім, за винятком Віктора Кудрявцева, генпрокурор у цьому «добровільному» проханні не відмовив.
Позиція першого заступника генерального Сергія Винокурова напередодні цих подій була така: стосунки з Васильєвим складалися непогані, але останнім часом вони мало бачилися. Тож і майбутнє бачилося розпливчасто. Якщо, мовляв, запропонують достойну й цікаву роботу, він розгляне цей варіант. Якщо ні - піде. Очевидно, не запропонували... Хоча досвіду роботи на найрізноманітніших прокурорських посадах йому не позичати: 14 років був прокурором Мінського району Києва, потім - першим заступником прокурора столиці, кілька років у ранзі заступника генпрокурора керував слідством... Нині Сергій Маркіянович оформляє пенсію. Хоч деякі аналітики прогнозували, що він залишиться у Генпрокуратурі й при Васильєві, маючи на увазі взаємні симпатії Винокурова та комуністів. Мовляв, могло бути предметом якихось домовленостей таке: фракція КПУ голосує за затвердження Геннадія Андрійовича в парламенті, а він «згадає» це при розгляді кадрового питання. Але, мабуть, вистачило Мартинюка. Втім, ще нібито не знято з порядку денного питання призначення Винокурова ректором Академії прокуратури, хоча сам Сергій Маркіянович ставиться до такої перспективи скептично.
Оформляє пенсію і 42-річний екс-заступник генпрокурора Ігор Дрижчаний, що курирував, крім інших, питання міжнародно-правового забезпечення діяльності Генпрокуратури. Він багато років, при різних генпрокурорах, керував відповідним управлінням, і, за відгуками обізнаних людей, рівних йому фахівців у цій галузі мало. За чутками, Васильєв пропонував йому знову очолити управління, але, порівняно з посадою заступника генерального, це було б пониженням, і Дрижчаний відмовився. Хоча до останнього дня люди, котрі знаються на цьому, прогнозували: саме Ігор Васильович (мовляв, ніким замінити) та ще Віктор Кудрявцев (про нього нижче) залишаться працювати при новому керівництві. Помилилися... Явні політичні симпатії у Дрижчаного не проглядаються, він - незалежний професіонал, блискуче володіє іноземними мовами. Але насправді і Дрижчаний, і екс-прокурор міста Києва Присяжнюк, яким пропонували різні посади в системі прокуратури, відмовилися від них, не схотівши пов’язувати себе з результатами роботи нинішньої, що їх обидва фахівці для себе спрогнозували й оцінили.
Цікава постать Віктора Шокіна - як сама по собі, так і в зв’язку з ділянкою роботи, дорученої йому за Піскуна. Йдеться про слідство, що за часів Михайла Потебенька поділялося на «як таке» й «із розслідування особливо важливих справ». Однією ділянкою керував Сергій Винокуров, іншою - Микола Обіход. Та ще Олексію Баганцю дістався «окраєць» у вигляді розслідування справи Гонгадзе. А Піскун усе об’єднав і «вручив» Шокіну, повернувши останнього з пенсії на роботу в Генпрокуратурі.
Це навряд чи сподобалося Потебеньку й Обіходу, не без допомоги яких Віктор Миколайович свого часу залишив будинок на Різницькій. Можливо, і тепер доля Шокіна певною мірою залежала від порад Потебенька, з яким у Васильєва непогані стосунки. Мабуть, «піддала жару» й історія з останньою прес-конференцією Шокіна, на якій він озвучив «справу Пукача» й заявив про банду «перевертнів-2» в обласному Київському УВС. Було ясно, що зробив це Віктор Миколайович за командою Піскуна, проте згодом шеф його публічно «здав» (пам’ятаєте - «язик пішов попереду справи»). Результат відомий: про «перевертнів-2» в СБУ й МВС нічого не знають, Пукач на волі, Шокін у лікарні й буде звільнений, а новому керівникові слідства, певна річ, знадобиться чимало часу, аби вникнути в справу Гонгадзе...
Долю Тетяни Корнякової (у сенсі кар’єри, звісно) було вирішено, щойно «замаячіла» можливість повернення в Генпрокуратуру Ольги Колінько. І річ, звісно, не в тому, що обидві належать до прекрасної статі й не змогли б ужитися. Просто Тетяна Всеволодівна керувала ділянкою роботи, яку свого часу Потебенько відібрав у Ольги Михайлівни, через що остання й залишила на кілька років стіни будинку на Різницькій. Йдеться про так званий загальний нагляд, або інакше - про захист інтересів держави в різних комерційних та виробничих структурах. Якщо зовсім коротко - про контроль над діяльністю цих структур, зрозуміло, з погляду їхньої законослухняності... Здається, не треба пояснювати, наскільки це важливо й небезпечно для тих, хто йде не у фарватері інтересів влади. Цілком можливо, Корнякова до останнього моменту не вірила, що її «підуть» зовсім, подейкують, навіть виношувала ідею створення якихось спеціальних «дитячих прокуратур», тобто підрозділів, які б цілеспрямовано займалися правовим розв’язанням проблем підростаючого покоління. Ідею не сприйняли, Тетяна Всеволодівна опинилася в лікарні...
Олександр Христенко, як і Шокін, повернувся в Генпрокуратуру при Піскуні «із гражданки». Тут усе просто: йому треба було трішки «добрати» стажу для одержання повної пенсії. Пробув він лише кілька місяців, але, мабуть, мети досяг. Як заступник генерального курирував кадри. Колись Олександр Андрійович знав і кращі часи. Зокрема був першим заступником генпрокурора. Потім прокурорствував у столиці, у Київській області, потім тихенько вийшов на пенсію. Тож йому не звикати...
Ще два колишніх заступники генерального - Олександр Шинальський (відповідав за тилове забезпечення) й Олександр Медведько (курирував дотримання законності силовиками під час проведення слідства, дізнання й ОРД) - «світилися» перед журналістами мало, у скандалах участі не брали, і, мабуть, їхня відставка великого резонансу в ЗМІ не викличе.
А стосовно екс-прокурора Києва Василя Присяжнюка, то тут уже пішли інші «розклади». На його місце призначено колишнього заступника донецького прокурора Рината Кузьміна. І річ не лише в тому, що на цьому місці Васильєву просто потрібен виходець із гірничого краю. А, радше, в тому, що Ринат - брат Рафаеля Кузьміна, який багато років - незамінний помічник Геннадія Андрійовича, хоч би де той перебував. Подейкують, що й для Генпрокуратури вплив цієї людини не залишиться непоміченим. Правда, слід додати, що додатку «заступник генпрокурора», як це було в Присяжнюка, у Кузьміна немає.
І про військових прокурорів. Кілька місяців тому, після конфлікту з Піскуном, посаду заступника генпрокурора - начальника Головного управління військових прокуратур - залишив Олександр Атаманюк. І... опинився в кріслі начальника Головного слідчого управління СБУ. Кажуть, перед цим його неодноразово бачили на Банковій, у районі кабінету однофамільця нинішнього генпрокурора... Ці місяці ГУВП очолював Петро Козир, який днями так само тихо пішов, як і з’явився. А заступником Васильєва із «військових справ» став Анатолій Головін, що раніше очолював... Головне слідче управління СБУ. Отже, їх з Атаманюком просто поміняли місцями. Журналісти про Головіна говорять як про вкрай обережну людину, що неохоче йде на контакт. Тож читачі й глядачі навряд чи багато дізнаються про діяльність ГУВП під його нинішнім керівництвом.
Тепер про тих, хто залишився або прийшов. Спочатку прикинемо загальну диспозицію. Умовно нинішню команду Васильєва можна поділити на три частини.
Перша - люди, яких він запросив із Донецька, перевірені часом. Це одіозний Віктор Пшонка, що раніше керував прокуратурою Донецької області, і вже згадуваний Ринат Кузьмін. Друга - ті, кого йому настійно рекомендували з Банкової, конкретно з АП. Це Ольга Колінько, що блискуче впоралася з роллю «цькувача Піскуна» в кріслі глави Координаційного комітету з боротьби з корупцією та оргзлочинністю при Президенті України, і Віктор Кудрявцев. Політично ці фігури пов’язують із СДПУ(о). І, нарешті, третя частина - люди, котрі просто є хорошими виконавцями й сумлінно та слухняно робитимуть усе, що велить керівництво. Це колишній заступник прокурора Сумської області Степан Молицький, екс-прокурор Рівненської області Микола Голомша, а також Анатолій Головін.
Зазначимо, що в нового генерального - шість заступників, тоді як у Піскуна їх було дев’ять. Утім, ситуація може (кількісно) змінитися в будь-який момент. Свого часу Михайло Потебенько, якщо вважав людину в системі зайвою, скорочував її посаду, а потім, згодом, «непомітно» відновлював. І ніяких поновлень на роботі за судовим рішенням, на чому частенько «проколювався», приміром, Владислав Дацюк.
Цікаве питання: як тепер розслідуватимуться гучні, резонансні кримінальні справи минулих років - щодо Гонгадзе, Александрова, Лазаренка, Тимошенко та ЄЕСУ, Скнилова, Ту-154, збитого два з гаком роки тому над Чорним морем, Козаченка тощо?
Ясна річ, Васильєв не уподібнюватиметься своєму попереднику, який усюди, з нагоди і без неї, запевняв журналістів і громадськість: ось-ось, ще трохи, і ці справи прокуратура доведе до логічного завершення, а злочини розкриє. Як бачимо, не розкрила і, швидше за все, навряд чи в найближчому майбутньому це зробить. Чому?
А тому, що знову змінилися заступники генпрокурора - куратори певних напрямів і розслідування конкретних кримінальних справ. Отже, знову буде оновлено й склади слідчо-оперативних груп (СОГ). Так уже було при Піскуні, і ми пам’ятаємо вкрай болісну реакцію Михайла Потебенька на заміну кадрів у СОГ у справі Гонгадзе - екс-генеральний сприйняв це як особистий ляпас: стільки було напрацьовано, а тепер - ця пісня гарна й нова, починаймо її знову... Хоча в цьому випадку абсолютно ясно, що пісня Потебенька була куди фальшивішою, адже йому на вухо наступив Президент.
Відбудеться ротація - неминуче відсунуться на невизначений час терміни розслідування. Процес довгограючий, млявий, але формально - законний.
Зважаючи на все, новий шеф ГПУ не заграватиме ні з Анне Северінсен, ні з «Репортерами без кордонів», які ще не збагнули різниці між Потебеньком, Піскуном та Васильєвим. Гальмування (або відсутність інформації) у розслідуванні вбивств Гонгадзе, Александрова Генеральна списуватиме на те, що попереднє керівництво прокуратури займалося популізмом і багато чого з бажаного видавало за дійсне. Утім, певною мірою так і було: бігли попереду паровоза. Але в низці питань було зроблено реальний прорив, який так і не став надбанням гласності і про який, цілком імовірно, не знав і сам Піскун, що не дуже вникав у результати трудових буднів слідства.
Є ще один нюанс: Васильєв одержав карт-бланш у вигляді спущеної згори вказівки старших товаришів не поділяти потерпілих на категорії (мали на увазі, звісно, і журналістів, які лізуть куди не слід), - про те, що всі рівні, на представленні нового головного прокурора України, нагадаємо, говорив Володимир Литвин.
Звідси висновок. Якщо згадані кримінальні справи щодо Гонгадзе, Александрова, інших працівників ЗМІ й розслідуватимуться, то абияк. І вже точно без зайвого розголосу, публічних заяв.
Мабуть, Геннадію Васильєву вже не треба буде готувати чергове подання на Юлію Тимошенко до Верховної Ради, виставляючи, як Піскун, своє відомство на посміховисько. Спостерігачі обережно прогнозують, що справу тихо-мирно спустять на гальмах і зрештою закриють за відсутністю або складу, або події злочину. На такий висновок наштовхують і події в Москві: справа щодо колишнього заступника міністра оборони Росії Олейника, чиє прізвище вперто пов’язують із Юлією Володимирівною, схоже, теж розсипається. Втім, дехто так не вважає, пропонуючи почекати, чия ідея фікс візьме гору: Президента, який воліє бачити Тимошенко у в’язниці, чи Медведчука, що бачить у Тимошенко кандидата, котрий відтягує голоси в Ющенка.
«Автоматом» зійде нанівець й непристойно затягнута історія з ЄЕСУ. Серйозних зачіпок там як не було, так і немає. Їх, утім, не дуже й шукали - більше імітуючи гучний процес і штучно нагнітаючи пристрасті. Усі ці картинно-циркові затримання в Туреччині, депортація в Україну, ув’язнення в слідчі ізолятори - не більш як ІБД (так називають імітацію бурхливої діяльності) або ГНП (гра на публіку)
Щодо скнилівської трагедії - до суду ще далеко, і, хоча прокуратура формально відрапортувала, що її роль виконано, навряд чи когось із генералів та старших офіцерів буде суворо покарано за загиблих і поранених на львівському аеродромі. Та ж сама петрушка і стосовно збитого Ту-154. Так, ізраїльська сторона домоглася виплат компенсації родичам пасажирів. Але цього не можна сказати про росіян. До того ж, підозріло довго громадськості не надають офіційних висновків розслідування. У якому, як відомо, чимало «білих плям». Можливо, тому й не надають.
Справа Лазаренка цілком залежить від позиції американського правосуддя. Може статися, ми не дізнаємося про його вердикт, поки не дочекаємося результатів... президентських виборів в Україні. Жарт. Але в кожному жарті є лише частка жарту.
...Головне питання: куди рухатиметься Генеральна прокуратура? До керівництва прийшла команда добре всім відомих і ду-у-у-же енергійних людей. Якщо вона не повторить помилок попередників і не дасть втягнути себе в політичні ігри (що вкрай малоймовірно), то найоптимістичніший прогноз - зміцнення законності в країні. Водночас є підстави і для протилежного: ГПУ невизначено довго перебуватиме в стані стагнації, перманентного відновлення втраченого реноме і загрузне в політичних війнах. Мало розгребти авгієві стайні, за які ще довго докорятимуть, - потрібно заявити про себе та свій потенціал чимось серйозним, чому повірили б і низи, і верхи. Поки що такого об’єднуючого завдання-максимуму не окреслено.
Втім, коли матеріал був готовий до друку, з неофіційних джерел просочилася інформація, що Генеральна прокуратура нібито одержала відмашку на арешт Святослава Піскуна. Якщо це й «деза», то досить тонка. Святослав Михайлович, про якого говорили, що він за кордоном і, не виключено, попросить політичного притулку на Заході, за нашими даними, перебуває в Києві. Уся країна знає висунуті Ольгою Колінько на адресу Святослава Піскуна обвинувачення стосовно комерційної діяльності екс-генпрокурора. Можна припустити, що прокуратура хоче встановити істину в цьому питанні. Можна припустити, що неприємності Святославу Піскуну буде організовано показово, аби продемонструвати, що трапляється з тими, хто наважується, сидячи в державному кріслі, переходити дорогу главі АП. Але не можна забувати й того, що і в пана Васильєва є якийсь особистий зуб на попередника, який організував свого часу перевірку продажу квартир в одному з модних будинків, споруджених у самісінькому центрі столиці. Під час перевірки з’ясувалося, що низку квартир у цьому будинку продано за цінами, в кілька разів нижчими від ринкових, від чого бюджет недоодержав солідну суму. Випадково мешканцем цього будинку виявився й Геннадій Васильєв...
У нового капітана Генпрокуратури з’явився перший шанс публічно продемонструвати, на що він здатен. Перших результатів, на нашу думку, чекати недовго. А поки що всіх чесних співробітників прокуратури ми вітаємо з професійним святом.