Ця крилата фраза з мультфільму «Пригоди Мюнхгаузена» якнайточніше характеризує наше чиновництво і його основний рефлекс — хапальний, що загострюється у разі слабкості противника та якоїсь плутанини. Адміністративної реформи, наприклад. Бо реформи в нашому розумінні і виконанні — це чудовий час для нарощування ресурсного сальця, перепідпорядкування структур і об’єктів, тіньової приватизації, а також зачистки неугодних кадрів та розстановки надійних. І в Криму, напевно, виздихали б усі мавліни, якби, скориставшись тривалою відсутністю прем’єра Василя Джарти і під гуркіт «євроремонту» центральних органів виконавчої влади хтось не спробував укотре проявити «турботу» про кримські палаци-музеї і заповідники.
Авантюра, про яку йтиметься далі, ще в розвитку, але зусиллями громадськості її поки що зупинено. На кримському рівні. Якою буде реакція найближчими днями з Києва — дуже цікаво, оскільки це прямо залежатиме від того, чиєю верховною підтримкою заручилися виконавці.
Спочатку про об’єкти інтересу. Їх шість, і це половина всіх історико-культурних і палацово-паркових заповідників Криму. Причому половина золота: Лівадійський палац-музей, Алупкінський палацово-парковий музей-заповідник, Бахчисарайський і Керченський історико-культурні заповідники, Коктебельський еколого-історико-культурний заповідник «Кіммерія М.Волошина» та історико-культурний заповідник «Калос-Лімен». Сьогодні, як і десятиліття тому, вони перебувають у віданні Міністерства культури і мистецтв Криму. Ідея про їх перепідпорядкування Республіканському комітетові з охорони культурної спадщини по ланцюжку прийшла з Києва, від Держслужби з питань охорони культурної спадщини, яка тепер уже була вписана у структуру Міністерства культури і туризму України. Події мали розвиватися стрімко. Вперше ідея про перепідпорядкування «візитних карток Криму» була публічно озвучена на спільній нараді Держслужби і рескомітету 24 листопада, а реалізується, судячи з підготовлених проектів відповідних розпоряджень, 25 грудня. Так гнати коней, здається, могли примусити три обставини: майбутня адмінреформа, верстка бюджетів і досі ще незрозуміла ситуація зі станом здоров’я прем’єра Криму.
Проти передачі музеїв-заповідників категорично виступають як адміністрації самих об’єктів, так і найбільші громадські організації — Асоціації музеїв і заповідників Криму, «Екологія і світ», Слоу Фуд Крим, профспілка працівників культури та інші об’єднання, які вже звернулися до президента і прем’єр-міністра з проханням негайно зупинити процес.
А в чому проблема? — може запитати читач. Рескомітет — ніби профільне відомство, хай і захищає нашу спадщину. Тим більше Київ у Криму нічого не забирає. Ці аргументи наводять і керівники Держслужби та Рескомітету з охорони культурної спадщини. Причому спираючись на недавні зміни у відповідному законі, які встановлюють, що до повноважень органів охорони культурної спадщини, «відповідно до їхньої компетенції, належить управління у порядку, встановленому законом, історико-культурними заповідниками державного або місцевого значення». Як повідомила «ДТ» віце-прем’єр АРК Катерина Юрченко, ініціатива виходить саме з Києва, і в зверненнях ішлося також, що «тепер по всій Україні вибудовуватиметься єдина вертикаль управління заповідниками, і саме по лінії Держслужби піде їх фінансування».
Контраргументи противників передачі містять інше тлумачення нової норми закону: так, таке право органи охорони культурної спадщини мають, але воно — не виключне. І, головне, усі вищезгадані заповідники — насамперед музеї, і насамперед на них поширюється Закон «Про музеї та музейну діяльність».
«Усі вони стали заповідниками навколо вже існуючих музеїв, — каже голова Асоціації музеїв і заповідників Криму В’ячеслав Пересунько. — Це — першооснова їхньої діяльності, і там зберігається основна частина всього музейного фонду Криму. А в органів охорони культурної спадщини немає повноважень на управління такими об’єктами, у них немає ні відповідних структур, ні кадрів, ні практики роботи в музейній справі».
Версія спроби перепідпорядкування найвідоміших туристичних об’єктів у музейників проста — гроші і входження на територію.
«Кримські музеї-заповідники самодостатні. Вони заробляють на рік 36 млн. грн., причому на частку тих, які раптом знадобилося перепідпорядкувати, припадає 28 мільйонів. Так, Крим може і повинен більше заробляти в цій сфері, але давайте створювати нові об’єкти. Створімо «Неаполь Скіфський», повернімо з Держуправсправами і відкриймо для відвідування Юсуповський палац! До речі, Василь Джарти це обіцяв. Але ні — всі хочуть управляти тим, що було тяжкою працею створене до них!» — каже В.Пересунько.
Друге побоювання, знову ж, майже традиційне для таких реорганізацій, пов’язане з неминучою зміною старого керівництва палаців-музеїв і заповідників та розставлянням своїх кадрів. Схема ідеальна. Нікого не треба примушувати звільнятися або шукати привід звільнити — усі напишуть заяви самі, адже реорганізація вимагає підписання контрактів з новим «управляючим». Чи можливо знайти заміну Костянтину Касперовичу, який відвоював Воронцовський і Массандрівський палаци та їхні парки у бандитів, президентів і товаришів у погонах? Музейники скажуть: ні. Чиновники розкажуть про ефективний менеджмент і потребу в людях з новими підходами. Гадаю, дуже багато таких менеджерів зараз саме залишаться без роботи. Держслужби з охорони культурної спадщини, внаслідок початку оптимізації, більше немає.
Після першого прочитання указу президента навіть здалося, що реформа цей орган загубила: Держслужба не згадувалася ні серед живих, ні серед реорганізованих, не було її і в переліку скасованих. Кілька годин ми намагалися встановити долю центрального органу, на який покладено колосальні повноваження і який наділено величезними можливостями для впливу на рівень корупції в країні (це вам кожен забудовник скаже). У Мін’юсті пояснили, що тепер це буде просто департамент у складі Міністерства культури. Міністр залишився той самий — Михайло Кулиняк. А голова кримського Рескомітету з охорони культурної спадщини Сергій Тур, під чиє крило мали перевести палаци-музеї та заповідники, — його давній бізнес-партнер.
Ні, декларацію про доходи, надану під час першого призначення Михайла Андрійовича на посаду міністра, опубліковану в «ДТ», я читала. І коментар — теж: «Якщо вірити текстам декларацій про доходи, поданих членами нового Кабінету міністрів, то як мінімум один із них, міністр культури та туризму Михайло Кулиняк, живе за межею бідності. Зокрема, в декларації, поданій Михайлом Кулиняком при вступі на посаду, зазначено, що його сукупний річний дохід становив 2 895 гривень і 45 копійок. При цьому в нього немає і банківських заощаджень. Площа квартири, в якій він жив, — 32 квадратних метри. Правда, при цьому новий міністр — власник автомобіля Mercedes ML 400 CDI». У декларації М.Кулиняка також стоять прочерки в рядку про розміри внесків у статутні фонди підприємств. А в його біографії, опублікованій на сайті міністерства, чомусь немає інформації про роботу в бізнес-структурах. Хоча у біографічній довідці, яка подавалася при призначенні, названо одну фірму — «У.П.К.-ресурс», в якій майбутній міністр культури трудився директором. При цьому керівництво ТОВ «Український промисловий комплекс», що його М.Кулиняк, як співзасновник, очолював з моменту реєстрації 2001 року, не згадується. Судячи зі скромних даних у декларації міністра, гроші, вкладені засновником М.Кулиняком у статутні фонди ТОВ «ВІП-енерго», ТОВ «Кримнафтогазпром», а також через участь уже згаданого «Українського промислового комплексу» у створенні ЗАТ «Кримнафтогаз», пішли на вітер. Хоча три з цих фірм мали дуже прибутковий в усьому світі вид діяльності — видобуток нафти.
По «Кримнафтогазпрому» і «Кримнафтогазу» шляхи-дороги Михайла Кулиняка та Сергія Тура й перетнулися. Останній — теж їх співзасновник, прямий і через ще одну структуру. Він же чи його брат Денис — керівники підприємств. Тому зовсім не дивно, що одна людина, яка займалася нафтою й газом, стала міністром культури, а друга (уряд Криму переформатувався з приходом В.Джарти) — раптом стала заступником голови Рескомітету з охорони культурної спадщини. А після місцевих виборів Сергій Тур цей орган і очолив. І відразу ж вирішив розширити рамки діяльності. Але це так, для заповнення прогалин суспільно значущої інформації про високопоставлених держслужбовців. Ми ж європейські стандарти впроваджуємо!
Що в результаті. Після бурхливого обговорення перспектив переселення палаців-музеїв і заповідників у зовсім не пристосоване для їхньої діяльності відомство на засіданні колегії Міністерства культури і мистецтв Криму, де виступили і представники громадських організацій, віце-прем’єр Катерина Юрченко вирішила взяти паузу й особисто вникнути в усі плюси та мінуси перепідпорядкування.
«Ми сьогодні не кажемо ні так, ні ні, — повідомила «ДТ» Катерина Юрченко. — Я впритул починаю вивчати доцільність і наслідки такої передачі. Тому що ми маємо розуміти: якщо це станеться, то лише коли ситуація в цій сфері буде змінена на краще. На краще — і в плані охорони пам’яток культурної спадщини, і в плані організаційному та управлінському. І краще має бути саме для музеїв-заповідників, результат повинен бути для них, а не для Мінкультури чи Держслужби і Рескомітету».
Швидкого й не прорахованого рішення не буде, переконує заступник голови РМ Криму. За її словами, питання відпрацьовують юристи та економісти, є дуже багато технічних моментів, пов’язаних з установчими документами, триває підготовка бюджету на наступний рік. «Я почула думку музейників і громадських організацій, і ми проведемо велику нараду з їхньою участю з цього приводу, — обіцяє Катерина Юрченко. — І головне: остаточне рішення прийматиметься лише після того, як до виконання обов’язків повернеться голова уряду Василь Джарти».
Що ж, схоже, далі буде...