Призначення Олександра Скічка головою Черкаської ОДА — прецедент. Так само як закриття справи «Роттердам+», розвалення справ щодо ОАСК, Татарова і всього антикорупційного блоку на чолі з НАБУ. Ще в одній ключовій державній сфері відбулася диверсія з боку Банкової.
Тоді як президент Зеленський підписував черговий безвідповідальний указ, ми саме розбиралися з таблицями регіональних зрізів НАНУ і РНБО щодо ковіду за останній місяць. Мета була одна: зрозуміти, чи треба оголошувати національний локдаун, чи все-таки правильно базуватися на аналізі епідеміологічної ситуації в регіонах і діяти жорстко, але точково. Можливо, ізолюючи окремі регіони, але не всю країну, економіка якої падає в прірву.
Нам із цими рішеннями жити ще скількись місяців або навіть років. І те, що прем'єр-міністр заявив про припинення локдауну, але, можливо, продовження карантину, нічого не означає. Зважаючи на те, як їх впроваджували і яку безпомічно-хаотичну політику проводить влада стосовно епідемії взагалі й порятунку економіки, зокрема.
У потоці цифр, болю, бездіяльності, вакцин, відкотів, тестів і смертей уже важко розібратися. Ситуація в країні давно розвивається за принципом селевого потоку, що вирвався з кратера вулкану, який раптово прокинувся: зафіксувати, утримати щось на бігу неможливо. Нас несе, навіть якщо нам здається, що ми надійно зафіксовані у своїх будинках та квартирах. Чим, власне, влада й рятується від бунту дуже втомлених і дезорієнтованих людей. Однак якщо постаратися бодай подумки ухилитися й зупинитися, вичленувати конкретний відтинок часу і спробувати сконцентруватися на ньому, включно з цифрами статистики та діями влади в їх контексті, багато що стає зрозумілим.
Тут важливо! Щоденно міністр охорони здоров'я Степанов, малюючи загальну картину по країні, оголошує нам кількість хворих виходячи з результатів тестів. У той час як в ЄС давно спираються на госпітальну статистику і відкрито публікують кількість нових госпіталізацій, реанімацій та підключення до апаратів ШВЛ. Тому ми цілеспрямовано беремо за основу метод нашого міністра, дані НАНУ і моніторингу РНБО СОТА.
Так, Черкаська область — одна з чотирьох, де, згідно з останніми даними моніторингу РНБО СОТА за 22 грудня 2020 — 4 січня 2021 (у розрізі регіонів і міст), ситуація була найбільш критичною. Область охоплена епідемією: у 67% її населення впродовж цих двох тижнів кількість нових випадків захворювання не те щоб перевищувала критично «червоний» показник — 320 випадків на 100 тисяч населення (колись встановлений Кабміном для карантину вихідного дня), а зашкалювала, сягаючи 1600 (!) випадків захворювання на 100 тисяч.
В області треба вводити НС, а там майже місяць немає губернатора. А тут раптом з'являється — джин із пляшки. Ду-у-у-уже красивий, але марний. Ну ось що думав Зеленський, коли приймав рішення? В який папірець дивився і які дані порівнював, коли довіряв мільйонний регіон абсолютно некомпетентній людині з шоу-бізнесу? Навіть якщо в нього є диплом економіста-міжнародника, Скічко жодного дня не працював за фахом. Які проблеми він може розрулити, що проаналізувати і які рішення на користь країни прийняти? Чи Зеленський забув, що очолює РНБО?! Що всі ці дані, перш за все, повинен був взяти до уваги він?
Чесно? Кричати хочеться.
Однак розділимо цю потужну емоцію з вами. Пояснивши суть. Бо, крім Черкаського прецеденту, є ще кілька важливих тенденцій, які нам удалося зафіксувати.
У критичній зоні
Отже, ми розпочнемо з даних Національної академії наук України (НАНУ), поглянувши на які, навіть неозброєним оком можна бачити кілька груп областей, де ситуація та її динаміка за останній місяць дуже відрізняються від решти.
Так, в умовній «червоній групі» (кількість тих, хто захворів, — від 200 осіб і більше на 100 тисяч населення) очевидні лідери зростання за останній місяць. Це 10 областей — Волинська, Запорізька, Київська, Миколаївська, Черкаська, Одеська, Чернігівська, Полтавська, Рівненська, Сумська та місто Київ.
Однак важливо враховувати динаміку, бо в частині цих областей після спаду знову зафіксовано зростання кількості захворювань, а в частині — ні. Таким чином, серед стабільних ковідних опинилися — Волинська, Запорізька, Миколаївська, Полтавська, Рівненська і Сумська області та Київ. (Проте зростання в декотрих із них ще не дотягнуло до «спаду» на тій-таки Черкащині.)
Як нам прокоментували цю ситуацію в НАНУ, зростання, яке ми бачимо на діаграмі, за останній тиждень мало місце переважно завдяки ефекту збільшення кількості робочих днів: більше тестували і більше виявили хворих. Тим часом, на думку експертів, частка тестів із позитивним результатом поступово знижується ще з кінця листопада, і цей непрямий показник коректніше відображає епідемічну динаміку, особливо в умовах непостійності темпів тестування, до якого ми ще повернемося.
При цьому за кількістю летальних випадків контингент «червоної» групи помітно змінюється. Так, Чернігівщина з позначкою смертності більше 10 людей на 100 тисяч населення — б'є всі «рекорди». (Причина може бути в тому, що в Чернігівській області дивно публікують дані щодо летальних випадків від ковіду: зараз їх «викидають» великими порціями, а раніше кілька місяців там майже не було летальних випадків. Тому очевидне зростання кількості летальних випадків, на думку експертів, може стосуватися попередніх дат. І ці смерті сталися кілька місяців тому.)
Услід за нею з несподівано високим показником смертності йде «новачок» у групі — Херсонська область (більше шести осіб). При тому що за зростанням випадків захворювання ця область – однозначно, «зелена група»: тільки в перший тиждень вимірювання тут фіксувалося 150 хворих на 100 тисяч населення, решту часу — значне менше.
Про що це свідчить? Можливо, про те, що в області не все гаразд із організацією боротьби з епідемією та якістю лікування. А можливо, пояснюється складом та віком населення. Причин може бути багато. Але, знову-таки, це тільки наші версії, які потребують аналізу експертних структур при владі.
Далі за кількістю летальних випадків ідуть уже знайомі нам — Запорізька (більше чотирьох осіб), Миколаївська, Одеська, Черкаська, Полтавська області та місто Київ — по чотири особи. Що, власне, зрозуміло у зв'язку з кількістю людей, які там захворіли. А ось за ними — група нових: Дніпропетровська (більше чотирьох на 100 тисяч), Луганська і Львівська області — по чотири людини. І тут теж легко побачити «парадокс»: нових захворювань у цих областях – менше 150. Питання: чому в областях із низьким зростанням захворюваності така смертність?
Однак усереднені дані НАНУ не показують усієї критичності картини, яка склалася в окремих містах і районах областей, що потрапили в нашу умовну «червону групу». Тому варто «розшити» ці області, звернувшись до даних моніторингу РНБО СОТА.
За результатами аналізу регіонів зі значним поширенням COVID-19 РНБО визначила 147 регіонів, у яких рівень захворюваності за 14 днів (станом на 04.01.2021) перевищує цифру 320 людей на 100 тисяч населення. Серед них було виділено 89 територіальних одиниць, у яких динаміка поширення хвороби — від’ємна.
Опрацювавши інформацію моніторингу РНБО, ми отримали ось таку таблицю.
Якщо порівняти дані НАНУ і моніторингу РНБО, то очевидні найкритичніші області, де ситуація в ряді міст і районів безпрецедентна. Їхні показники в рази перевищують межу офіційної «червоної зони», яку використовувала влада для впровадження карантину вихідного дня.
Серед них:
1) Одеська область (65% населення області за порогом 320 випадків, з піком 1 050 хворих на 100 тисяч — у Чорноморську);
2) Миколаївська область (64% населення, з піком 712 хворих на 100 тисяч — у Миколаєві);
3) Черкаська область (63,6% населення, з піком 1595,7 хворих на 100 тисяч — у Каневі).
4) Київ (з 356,5 хворих на 100 тисяч населення).
Краща, але теж із показовими піками ситуація в Херсонській (33% — за порогом), Полтавській (39,7%) і Сумській (35,2%) областях.
І вже коли хто й був у такій ситуації першим претендентом на жорсткий локдаун із 8 січня, то саме ці області. Мабуть, для цього РНБО і звела всі показники. Тільки кому вони знадобилися?!
У здоровій зоні
Для того щоб виокремити найздоровіші регіони, повернемося до діаграми зростання захворюваності НАНУ.
На нижній межі діаграми в «зеленій групі» (до 100 випадків захворілих на 100 тисяч населення) — шість областей: Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Тернопільська та Харківська (дві останні лише в перший тиждень трохи перевищили нашу умовно допустиму межу). У всіх — невелике, але стабільне зростання хворих, і лише в Харківській — зниження весь місяць. Але всі вони були потенційними претендентами на милість Центру, який міг виключити їх зі списку жорсткого локдауну, зберігши там здорову економічну діяльність.
Тут цікаво подивитися на кількість тестів, проведених у Харкові. Безумовно, спираючись на офіційну статистику, ми маємо враховувати кількість тестів, які роблять у регіонах. Що більше тестів, то об’єктивніші дані. У цьому в нас, як ми вже сказали, — провал, але нам необхідно на щось спиратися, щоб мати хоча б приблизне уявлення про те, що відбувається в країні та її регіонах.
Отже, що є на сьогодні в найздоровішому Харківському регіоні? Менш як 40 тестів на 10 тисяч населення. Ближче до аутсайдерів стоїть Харків. Утім, як і інші області цієї переможної групи. За винятком Вінницької, де показник тестування стабільно більше за 40, а іноді — і під 80. Зрозуміло, що до Києва вотчині Гройсмана далеко, бо там удвічі більше тестів, однак і середня позиція в такому розкладі — зовсім не аутсайдерська.
А якщо відразу ж, не відходячи від Вінниці, звернутися до показників летальності в «зеленій групі»? У цьому разі нам ніяк не позбутися наполегливої думки про те, що цей антиковідний кейс можна записати на рахунок експрем'єра Гройсмана (партія якого контролює більшість громад Вінниччини та облраду) і місцевого губернатора Сергія Борзова. Теж, до речі, ексшоумена з «Вінницьких перців», щоправда, з попереднім адміністративним досвідом. Вочевидь, колишні опоненти (а Борзов конкурував на виборах мера Вінниці зі ставлеником Гройсмана, нинішнім мером Вінниці) якось змогли домовитися про системну взаємодію.
І якого біса в цій області запроваджувати локдаун, питається?
Середня «жовта група» — від 100 до 200 хворих на 100 тисяч населення. Тут слід звернути увагу не стільки на позицію областей, які потрапили до групи, скільки на динаміку останнього місяця. У цій групі сім областей: Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Луганська, Львівська, Рівненська та Хмельницька. З них лише в чотирьох — Дніпропетровській, Львівській, Херсонській і Хмельницькій — спостерігаємо спад кількості захворілих, в решті — зростання з претензією на «червону» зону.
При цьому тільки в Херсонській — скорочення летальності. І з тестами в цій області теж непогано — від 40 до 80 на 10 тисяч населення. Як і у Вінницькій, власне. Отже, в цій групі ми також маємо лідера, спроможного перебратися до «зеленої» зони. Якщо не враховувати, звичайно, що до цього область перебувала на другій позиції за летальністю (понад шість чоловік на 100 тисяч на початку місяця).
…Безумовно, системний аналітик у цих таблицях побачить (і, можливо, вже давно бачить!) набагато більше, ніж ми. Більше того, ті, хто аналізує загальну ситуацію виходячи з госпітальних даних, можливо розіб’ють наш аналіз в пух і прах. Однак повторюся, ми використовували державний підхід до аналізу статистики (за випадками захворювання) і отримали конкретну картину. І на її результати влада, приймаючи ключові рішення (в тому числі й кадрові) теж «забиває».
Однак який би метод ми не використовували, хоч би як далі розвивалися події та хоч би скільки разів нам довелося переживати локдаун (у сусідній Польщі вже зареєстровано новий британський штам вірусу), — це історія про осмислений державний підхід. А не про те, як мазати зеленкою й хворих на вітрянку, і тих, у кого стався серцевий напад.
Усі заходи треба ретельно продумувати та прораховувати. Ми надто бідна країна, щоб раз за разом запроваджувати тривалий локдаун, як, наприклад, Ізраїль. Надто бідна, щоб у такому темпі вакцинувати вже половину населення, як, знову-таки, Ізраїль. І надто нерозумна, щоб правильно вичленяти групи ризику й правильно вести їх у разі захворювання.
І все це не просто цифри, це — конкретні люди, їхні життя й пряма відповідальність за них, яку при здоровому глузді й тверезій пам'яті взяв на себе нині чинний президент України Володимир Зеленський.
Це — відповідальність за їхній добробут, який сьогодні прямо залежить від антиковідних заходів центральної влади. А ці заходи мають ґрунтуватися саме на аналізі всіх сфер — медицини, економіки, фінансів і регіональної політики, що страждають від пандемії.
Це — відповідальність за стабільність і діалог із місцевими елітами. Тим паче на тлі децентралізації, яку продовжує чинна влада. І якщо мери взяли паузу в публічній критиці дій Києва (є така тимчасова домовленість на рівні Асоціації міст України), це зовсім не означає, що вони цього всього не розуміють, і що якогось моменту ситуація знову не вибухне.
Тим більше коли губернаторами до регіонів їдуть «шмаркачі», апріорі не готові розмовляти на одному рівні з мерами. Не кажучи вже про боротьбу з пандемією, яка ставить на коліна цілі країни та владні команди.
Який інтерес у тестя Скічка — впливового бізнесмена Леоніда Юрушева — до Черкащини, ми поки що не знаємо. Але навіть якщо такий є, то допоки Юрушев вирішуватиме свої питання за рахунок адміністративної позиції, яку займає його зять, хтось має оперативно утримувати регіон, охоплений епідемією. Як тут узагалі можна обійтися без навичок?
Однак безвідповідальність пацанів із «95-го кварталу» уже прямо загрожує національній безпеці держави.
Усі статті Інни Ведернікової читайте тут.