Минулого тижня ми кілька разів у розсилці отримали повідомлення з трохи моторошною назвою «Інтер» помер!». Пояснюється таке радикальне визначення фактом наймасштабнішого за весь час існування вітчизняного телебачення звільнення журналістів — за короткий час з каналу звільнилося понад півсотні людей. Так закінчився конфлікт колективу з новим керівництвом каналу й особисто генпродюсером Ганною Безлюдною. Хоча це складно назвати кінцем, оскільки те, що відбувалося на «Інтері» в останні кілька місяців, може серйозно вплинути на телепростір країни як за формою, так і по суті.
Внутрішній конфлікт на «Інтері» від самого початку не міг залишатися без уваги сторонніх спостерігачів. Хоча б з тієї простої причини, що йдеться про найбільш рейтинговий і найприбутковіший телеканал країни. Про його впливовість свідчить кількість людей, які дивляться новини каналу, — а це стабільно третина країни. Саме новини, а також колектив, що їх робив, стали головною проблемою в планах нового керівництва. І це вже саме по собі дуже показово.
Переступивши поріг «Інтера», генпродюсер каналу Ганна Безлюдна відразу ж заявила про плани модернізації та оптимізації служби новин. Але почала здійснювати їх своєрідно: скоротивши журналістам зарплату, відмовившись виплачувати премії. Це викликало протест журналістів, які говорили навіть про можливість страйку. У лютому конфлікт закінчився тимчасовим перемир’ям: журналісти отримали зарплату, а керівництво — час для того, щоб чітко визначити свої подальші плани щодо реформування каналу.
28 квітня ці плани нарешті було оприлюднено. Реформування виявилося дуже радикальним: на зборах за участі керівництва каналу «Інтер» колективу інформаційно-аналітичної служби оголосили, що з 7 травня цей підрозділ ліквідується. А новини для «Інтера» робитиме ТОВ «Національні інформаційні системи» («НІС»). Фактично йдеться про продакшн-студію, яка забезпечуватиме новинами не тільки «Інтер», а й інші канали, зокрема К1. Як відомо, нове керівництво «Інтера» ніколи не приховувало, що саме зараз відбувається злиття ресурсів АТЗТ УНТК (юридична назва «Інтера») і його сателітів із каналами К1 і К2, власником яких фактично є Дмитро Фірташ. Тобто йдеться про холдинг, до складу якого входить сім каналів.
Таким чином, на «Інтері» проводять аж два експерименти для вирішення задачі: як звільнити більшу частину колективу в гранично стислі строки й випробувати нову форму організації виробничого процесу.
Із першим Ганна Безлюдна впоралася дуже успішно: більшості співробітників просто запропонували написати заяву про звільнення за згодою сторін. Така форма звільнення передбачала виплату компенсації в розмірі трьох зарплат і відшкодування за невикористану відпустку.
Показово, що дуже небагато людей отримали запрошення працювати в ТОВ «НІС», котрі роблять новини для «Інтера». Мало того, тим, хто таке запрошення отримав, запропонували відпрацювати три місяці іспитового терміну. Ядром продакшна стала команда Ганни Безлюдної з К1. Сам цей факт говорив про те, що глядачі «Інтера» побачать цілком інші новини, адже підходи й стилі цих двох команд дуже відрізняються.
Чому виникла ідея такого радикального реформування інформаційної служби? Відповідь на запитання лежить у двох площинах. З об’єктивного погляду, новини «Інтера» вже давно потребували реформування. Виробничий процес був надто громіздкий, кількість людей — досить велика, а продукт виходив дуже консервативний. Про потребу відновити інформаційну складову говорили й попередні керівники ІАС. Питання у формі. І якщо можна сперечатися про те, наскільки доцільно обслуговувати однією структурою всі інформаційні потреби холдингу, то методи, якими провели цю реформу, безперечно, були надто вже жорсткими. Важливо й те, яким виявився результат цього процесу. Адже внаслідок жорсткості керівництва канал опинився в центрі скандалу, а це ніколи позитивно не позначається на рейтингу й прибутку. Щодо якості «головних новин країни» — таке гасло нового інформаційного продукту — то вони, м’яко кажучи, відверто не дотягують до рівня загальнонаціонального каналу.
Інші причини слід розглядати вже в суб’єктивній площині. Про жорсткість Ганни Безлюдної ходять легенди. Багато журналістів «Інтера» відкрито називають останні події помстою генпродюсера журналістам. «Першим ешелоном» звільнилися люди, які свого часу дуже тісно працювали з Безлюдною на Профі-ТВ і К1, але пішли від неї на «Інтер». Ну а за ними — ті, хто брав активну участь у лютневому «повстанні». Так би мовити, своєрідний урок неслухняним і нелояльним, які намагаються боротися за свої права. Що ж, дуже показово, ефективно й ефектно, зокрема й для топ-менеджменту інших телеканалів... Прецедент дуже небезпечний для журналістів.
Правда й те, що чимало людей зі старої команди «Інтера» мали різні погляди з генпродюсером щодо того, як робити новини на першому каналі країни. Такі суперечки мали місце. Але навіть журналісти утримуються від заяв про пряму цензуру чи звільнення старої команди з політичних мотивів. Як відомо, якщо журналіста потрібно зробити лояльним і слухняним, ефективніше робити це пряником, а не батогом.
Є інша проблема. Юридичне виведення новин зі структури каналу практично знімає з нього відповідальність за зміст цих новин. Керівництву й власникові завжди можна показати в бік номінально незалежної продакшн-студії. Але й тут не все так однозначно, адже всі чудово розуміють, хто реально стоїть за ТОВ «НІС». Тому логічнішою видається така версія: з-під «Інтера» виводять найважливіші підрозділи, щоб послабити вплив на нього з боку інших міноритарних акціонерів — російського ГРТ, яке володіє 29% акцій каналу, і Світлани Плужникової, яка, на відміну від власника контрольного пакета, вже не пов’язана з ТОВ «Національна інформаційна система».
Залишається головне питання: хто ж реальний власник цього пакета, до того ж не тільки «Інтера», а й ще шести каналів? Адже якщо злиття справді має місце, то хто стоїть за одним з наймогутніших телехолдингів країни? Нині це таємниця за сімома печатками. Законодавство на сьогодні не дає жодної можливості простежити реальну структуру медіавласності. Фактично власниками більшості українських телеканалів є нікому не відомі офшорні компанії, які являють велику проблему для країни. Про це політики не дуже полюбляють говорити вголос. Оскільки рішення про реформування законодавства в цій частині має ухвалювати парламент, де й сидить більша частина реальних власників каналу, перспективи успішного вирішення цієї проблеми дуже примарні.
Тим часом за умови грамотного і сильного менеджменту такий холдинг на базі «Інтера» і його сателітів може перетворитися як на дуже великий бізнес, так і на дуже серйозний політичний інструмент. Виведе Хорошковський холдинг на IPO чи поступиться ним Ахметову? Пред’явить екс-президент свій опціон на 20 відсотків чи Григоришин із «любими друзями» вирішать поставити ділові запитання щодо легітимності угоди з «Євразом»? Хтось може слушно зауважити: «Канал приватний? Мають право хазяї розпоряджатися як хочуть». Можу резонно заперечити: «Але ж мізки, між іншим, — наші, а ЗМІ, незалежно від форми власності, відповідають за їхній інформаційно-економічний стан». Від того, хто і як впливатиме на цей канал, значною мірою залежить те, яким буде інформаційний простір країни.
Констатуючи цей факт, ми змушені вкотре звернутися до глобальних проблем. В Україні досі так і не з’явився цивілізований медіаринок. При тому, що рекламний ринок зростає величезними темпами і його обсяг уже перевалив за мільярд доларів. Це означає, що телеканали реально заробляють мільйони. Проте в Україні медіа, а особливо телебачення, ніхто не розглядає виключно як прибутковий бізнес. І хоча деякі власники каналів заявили про вихід на міжнародні біржі, телебачення таки залишається інструментом впливу.
Загальновідомо, що для олігарха, який себе поважає, мало мати мільярд і футбольну команду. Телеканал і газета також потрібні. Практично всі власники каналів, крім групи «СМЕ» на чолі з американським мультимільйонером Рональдом Лаудером, — це люди, які грають на українській політичній сцені аж ніяк не останні ролі. Наявність телеканалів в активі явно піднімає їхні політичні акції. Тому сумнівів у тому, що у власників буде чітка настанова зіграти цими козирями в годину пік, тобто під час виборів, практично не виникає. Просто методи впливу стануть більш витончені. А грамотна маніпуляція набагато ефективніша за жорстку цензуру...
До речі, політична криза в країні ще раз підтвердила наявність дуже гострих проблем уже в іншій площині — професіоналізмі самих журналістів. Нині очевидно, що багато в чому журналісти перетворилися на ретрансляторів заяв політиків, повністю позбавляючи свого глядача можливості розібратися в ситуації, її причинах і наслідках. Брак усвідомленої відповідальності, відірваність від реальних проблем суспільства і небажання розбиратися в суті політичних процесів — усе це стало дуже помітним у багатьох ЗМІ саме під час кризи. А непрофесійними журналістами, як відомо, значно легше управляти. Тому бажання «порулювати» падає на підготовлений для цього ґрунт.
Можливо, комусь ця картина видасться занадто песимістичною. Але, погодьтеся, такий варіант цілком імовірний. Сигналів, що свідчать саме про такий розвиток подій, більш ніж достатньо. Процеси, які відбуваються на державному телеканалі, показують ступінь його залежності від влади. Події на «Інтері» підтверджують, що на приватному каналі за кілька місяців можна легко знищити фахову журналістську команду. Усе це іще раз нагадує про гостру потребу створити в країні реально незалежне суспільне телебачення, яке має стати орієнтиром і прикладом для приватних телеканалів. Як показують останні події, це питання аж ніяк не з другого десятка пріоритетів країни.