Чергову чи то мильну бульбашку, чи то хмару пилюки в очі випустила партія влади цього тижня. Мова про потішний продукт законотворчості регіоналів - законопроект «Про особливості забезпечення відкритості, прозорості та демократичності виборів народних депутатів 28 жовтня 2012 року», відповідно до якого виборчі дільниці буде оснащено веб-камерами. У цього проекту є багато ознак, щоб претендувати на рядок у книгах рекордів: зі швидкості ухвалення (2 липня зареєстрували, 5-го ухвалили); з дорогого мінімалізму (три сторінки тексту закону, виконання якого потягне майже на мільярд гривень); зі сміховинності заявлених причин необхідності його ухвалити та витратити наші з вами гроші. Але головне, звичайно, з рівня невідповідності змісту проекту його назві, тобто відвертої маніпуляції.
Аргументи на користь термінового ухвалення такого закону прем’єр Микола Азаров і голова парламентської фракції ПР Олександр Єфремов навели практично дослівно: є інформація, що опозиція вже зараз готує фільми (сюжети) про те, як регіонали вкидають бюлетені.
«От як із цим боротися? Нам доведеться піти на ці витрати й установити ці камери», - сказав Микола Янович.
«І ми змушені будемо покрити всю країну супутниковим зв’язком, щоб запустити в роботу ці веб-камери», - повідомив Олександр Сергійович.
Отже, мотивацію сформульовано чітко: контрпрограмування для цілей контрпропаганди. При цьому, на жаль, ніхто не спромігся навести нам бодай один доказ брудної технології опозиції, а уявити собі такий продакшн важко. Адже щоб поставити під сумнів результати парламентських виборів, треба відзняти не десятки, а сотні постановочних епізодів на різних дільницях у різних регіонах! Зате зовсім виразно можна собі уявити, як насправді може працювати ця система забезпечення «відкритості, прозорості та демократичності виборів».
Є російський досвід президентських виборів, який показав новий різновид контрольованої демократії. Щось на розвиток радянської гласності: говоріть і дивіться, скільки хочете, а рішення ми ухвалимо яке треба. Тобто сотні порушень країна бачила он-лайн, але до якихось серйозних правових наслідків для порушників і впливу на результати виборів це не призвело. Інша річ - самосвідомість громадян, які навіч переконалися в нахабній фальсифікації виборів, але її зростання - процес тривалий.
Тим часом у нас є й вітчизняний варіант застосування засобів фіксації під час голосування, обкатаний у Криму. Саме в АРК, без будь-якої законодавчої підстави чи хоча б рішень виборчкомів, під час останніх виборів депутатів місцевих рад і ВР Криму з «ініціативи» кримських регіоналів і в наказовому порядку напередодні дня голосування на звичайні дільниці завезли і встановили веб-камери. Скільки - не міг сказати навіть Василь Джарти, як і того, в скільки обійшлася партії ця витівка.
Та ефект приголомшив. Уявіть собі середньостатистичного дисциплінованого кримського виборця (пенсіонера, часто - відставника або члена його сім’ї), якого на вході в дільницю зустрічало суворе оголошення: «З метою забезпечення захисту ваших прав та відкритості виборчого процесу на виборчій дільниці ведеться відеозйомка». Таблички були повсюди - на відміну від камер, які були не скрізь. Відчуття людини, яка весь час перебування в приміщенні для голосування шукала очима камери й озиралася, напевно, описувати не варто. Як і дисциплінованість підлеглих, яким начальники сказали, що вирахують явку за зйомкою. Але, головне, - це наївна радість закордонних спостерігачів, яким утім’яшили, що тепер увесь процес виборів під громадським контролем. І як було не вірити, якщо на дільницях у Ялті поруч із камерами красувалися таблички «Комітет виборців України», обурені спростування якого не всі потім читали. Як і публікації в ЗМІ про те, що доля цих «плівок» виявилася безвісною. У штабі ПР відмовилися продемонструвати зйомки навіть на підтвердження власних повідомлень про порушення з боку опонентів, зокрема обвинувачення в хуліганських діях головного конкурента на крісло мера столиці автономії.
Але ж тепер пропонується інше, скажете ви: он-лайн трансляція і можливість отримати потрібний запис у ЦВК. Не поспішаєте радіти - почитайте законопроект. Але перед цим поцікавтеся цифрами інтернет-покриття, і не тільки у великих містах, а й у регіонах, особливо сільських. Причому не взагалі - а зі стабільним трафіком, із гарантованою швидкістю для якісної, безперервної протягом усього дня голосування онлайн-трансляції. Для цього, як зрозуміло навіть школяреві, мобільний Інтернет не підійде, і дротовий телефонний не скрізь потягне - потрібен широкосмуговий Інтернет, в ідеалі до кожної дільниці треба було провести оптиковолокно. Сумніваюся, щоб мільярда гривень і часу, що залишився, вистачило. Хоча, якщо «нагнути» провайдерів…
Тепер погляньмо, що нам із вами дає закон. По-перше, йдеться про веб-камери, тобто обладнання статичне, які «бачитимуть» тільки направлені частини приміщення для голосування. На кожній звичайній виборчій дільниці у приміщенні для голосування пропонується встановити не менше двох камер. Куди має бути спрямоване їхнє «око» - не сказано, технічних вимог теж немає. Єдина настанова - камери не мають порушувати таємницю волевиявлення громадян, тобто зрозуміло, що не в кабінках. А так - у будь-якому місці буде за законом.
Відеоспостереження в режимі реального часу транслюватиметься на спеціально створеному сайті. Ким, техзавдання, хто адмініструватиме його роботу - пізніше все це повинен виписати Кабмін. Технічний бік питання (що визначальне для такого масштабного проекту) взагалі не відображений у законі. А деякі моменти повністю випали. Наприклад, прочитавши вздовж і поперек документ (благо, всього три сторінки), ніде не вдалося виявити чітко сформульованої норми про те, що, крім картинки, ми також зможемо чути процес голосування, і, відповідно, чи вестиметься аудіозапис. Чи треба пояснювати, чому це важливо, якщо ми розглядатимемо зйомку як доказ?
Крім того, закон запроваджує різні формати роботи «системи відеоспостереження»: під час голосування йде трансляція, з його закінченням і аж до підписання протоколу підрахунку голосів - тільки запис. Питання перше: чому народ не має права дивитися он-лайн, як його рахують, адже загальновідомо, що це в нашому випадку часто якраз найважливіше? Коли й як виборець може отримати потрібний йому запис у ДВК - теж невідомо, закон ані процедури, ані, власне, того, в яких випадках і хто має право отримати копію запису з якогось засідання комісії, не встановлює.
Момент другий: камери, певна річ, будуть закріплені десь під стелею, а поле їхнього огляду обмежене. Припустимо, вони будуть спрямовані на урни. Що робити, якщо приміщення для голосування, підрахунку голосів і засідань комісії різні, як допускає закон про вибори? Хтось перевстановлюватиме камери?
І питання ціни цієї, безперечно, імітації забезпечення прозорості та відкритості виборів. Без жодних наведених у законопроекті обґрунтувань заявлено цифру 993,6 млн. грн. (Гроші ці, внісши зміни до держбюджету на цей рік, планується взяти з податків - ПДВ на ввезені товари - і мит). І гроші терміново вже знайшли. Навіть заплющивши очі на все описане вище заради тих позитивних моментів, які все-таки є у встановленні систем спостереження та трансляції он-лайн хоча б «відкритої» частини виборчого процесу, не можна пройти повз два моменти.
Перше - цей закон, як уже завважили експерти, ухвалили з порушенням Регламенту ВР України, який вимагає в разі внесення змін до бюджету надавати разом із проектом фінансово-економічне обґрунтування. У нашому ж випадку - ні обґрунтування, ні розрахунків. Звідки взялася саме така сума, як її можна було прикинути, приміром, за вартістю устаткування, якщо в проекті й пояснювальній записці, знову ж таки, не наводиться жодних технічних параметрів і характеристик.
Другий момент після нічим не обґрунтованої суми - це спосіб освоєння цього мільярда гривень. Прозорість і демократичність виборів у баченні партії влади вимагає ще одного винятку з правил - підряд на цей проект дістанеться без тендера. Тобто навіть без видимості громадського контролю за фінансуванням дорогого заходу, прямо пов’язаного з виборами.
Але чого ця затія досягне напевно, так це психологічного ефекту, а радше, як це було в минулі вибори в Криму, ефекту тиску й залякування виборців. «Усміхайтеся, вас знімає камера партії влади!» - писали ми тоді. Схоже, автори експерименту змогли переконати керівництво ПР поширити досвід на всю країну. Знову ж, російський досвід заспокоїв: це для влади не боляче. А спостерігачам буде про що розповісти й що показати: вибори були відкритими й прозорими. Як мильна бульбашка... Тільки, очевидно, лопне вона через неякісне законодавче забезпечення й жадібність завчасно.
Як лопаються майже щодня мильні бульбашки «єдиної команди». Принаймні в Криму. Невизначеність і внутрішня конкуренція за висування від ПР на округах, схоже, триватиме до самого моменту відкриття з’їзду 31 липня. Спочатку на всі десять кримських округів розраховували київські та донецькі політики. Потім нібито прем’єр Анатолій Могильов переконав Віктора Януковича, що за «чужинців» не проголосують, і пішли тільки місцеві кадри. Але, схоже, керівництво Криму вирішило для себе просто: яка різниця, хто у ВР піде й дружно голосуватиме за помахом крила Михайла Чечетова? Головне - пройти. Виняток на сьогодні тільки Юлія Льовочкіна, яка розгорнула активну діяльність у Феодосії. Як сказала на зустрічі одна з місцевих жительок, «це щастя, що така людина, з таким прізвищем і такими можливостями» тут з’явилася. Скоро всі листоноші в окрузі пересядуть на нові велосипеди - фонд Льовочкіної вже пообіцяв…