Минулий тиждень ознаменувався кількома інформаційними хвилями в російських ЗМІ з ознаками істерії. Не тільки намір України приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) і державний візит до України президента США Дж.Буша як лобіста нашої країни на цьому шляху викликали бурхливу реакцію російських державних чиновників і численних експертів, а й підписання контракту між енергогенеруючою Національною компанією «Енергоатом» та американською компанією «Вестінгауз» на поставку партії ядерного палива для Південно-Української АЕС на період із 2011-го по 2015 рр.
Підписання відбулося 30 березня, в неділю. У принципі, подія рядова. Дві великі компанії підписали комерційний контракт. Оскільки одна з компаній — американська, то підписання приурочили до візиту американського президента. Практика нормальна і заведена в усьому світі. Але вже в понеділок тільки одне російське інформаційне агентство Regnum дало шість матеріалів на тему цієї події, не кажучи вже про друковані та недруковані ЗМІ. Самі назви чого варті: «Рішення про заміну російського палива на іноземне на українських АЕС є не просто безвідповідальним, а й цинічним» (!), «Київ готує собі новий Чорнобиль», «Українські ігри з атомом», «Контракт — суто політичне рішення» і, нарешті, «Росія може підвищити ціну на своє ядерне паливо для України». Висловлювалися директори і заступники директорів російських інститутів, депутати верхньої і нижньої палат Державної думи, керівництво компанії «ТВЕЛ», колишні співробітники першої АЕС і «просто експерти». Та й українські лобісти російських інтересів не мовчали і, використовуючи свої приватні медіаресурси, докидали дров у вогонь. Дивуюся все-таки «Росатому» і «ТВЕЛ»: їм навіщо напружуватися, коли силами наших вітчизняних «захисників» українських інтересів, які недавно очолювали рух «У Європу — разом із Росією», можна без втрат для корпоративної російської кишені організувати за вищим розрядом «чорний» піар НАЕК і всієї ядерної енергетики України через ЗМІ, які належать їм?
Про те, що в Енергетичній стратегії України до 2030 року, прийнятій урядом у березні 2006 року, йдеться про необхідність продовження проекту кваліфікації ядерного палива виробництва «Вестінгауз» для українських АЕС із метою диверсифікації його постачання, росіяни, причетні до ядерної галузі, знали чудово. Знали вони і про План заходів на 2006—2010 рр. на виконання Стратегії, затверджений розпорядженням КМУ, в якому визначено терміни реалізації проекту. Нагадаю також, що навесні 2007 року було підписано контракт НАЕК із «Вестінгауз» на поставку 42 тепловидільних збірок (ТВЗ) у 2009 році для продовження проекту кваліфікації. І відбулося це, до речі, у часи президентства в компанії проросійського А.Деркача, любителя запросто заходити в гості до керівника «Росатома» С.Кирієнка. Отже, результати випробувань шести ТВЗ виробництва «Вестінгауз», які містяться в реакторі енергоблоку №3 ПУАЕС із 2005 року, не були такими вже поганими, якщо Андрій Леонідович розщедрився на оплату ще 42 ТВЗ, до речі, у рамках комерційного контракту? Зазначу, що реакції в російських ЗМІ, принаймні бурхливої, тоді не спостерігалося.
Та й як нам без диверсифікацїї, коли був уже прецедент, що випав з уваги широкої спільноти України в розпал бурхливих подій помаранчевої революції. Тоді, у грудні 2004 року, агентство «Інтерфакс-Україна» із посиланням на тодішнього президента російської компанії «ТВЕЛ», монопольного постачальника ядерного палива на всі 15 енергоблоків українських АЕС (які виробляють майже 50% електроенергії у країні), повідомило, що в 2005 році компанія може призупинити поставку палива. Чому таке повідомлення збіглося в часі з проблемними виборами президента України, здогадатися неважко. Проте коли позицію керівництва Росії щодо наших виборів було скориговано, все розсмокталося, наче ніякі заяви й не звучали. Не кажучи вже про те, що весь світ спостерігав шоу «Росія перекриває вентиль на трубі з газом для України», причому у двох актах, як у Марлезонському балеті, з антрактом завдовжки два роки.
Виникає запитання: чи по-державному ставити практично всю енергетику України в залежність від постачання основних енергоресурсів для виробництва електроенергії в країні, тобто газу та свіжого ядерного палива, від одного політично примхливого постачальника? До того ж ціни на які він щорічно підвищує (при цьому для внутрішніх споживачів ціна вдвічі нижча. Тобто ми з вами інвестуємо в російський ядерно-промисловий комплекс, дотуємо російські АЕС).
Історія з цінами на свіже ядерне паливо аналогічна газовій. Ціни на нього російська компанія підвищує щорічно. Тільки пишуть у ЗМІ про це мало, оскільки цінові параметри контрактів НАЕК «Енергоатом» із «ТВЕЛ» завжди були великою комерційною таємницею. І проекти цих контрактів ще до підписання чомусь не з’являються в Інтернеті.
Реакція ж РФ на підписання контракту НАЕК—«Вестінгауз», за великим рахунком, схожа на її реакцію на наш ПДЧ. Ми ще не вступаємо до НАТО, а тільки готуємося, і не відомо, чи вступимо, а вже наш північний сусід по континенту загрожує націлити на нас ракети з ядерними боєголовками. Ми ще не перейшли до комерційного використання американського палива на наших АЕС, а тільки проводимо дослідження, за підсумками яких Держатомрегулювання України надасть чи не надасть дозвіл на його використання, — а нас уже лякають усіма мислимими й немислимими катастрофами на наших ядерних енергоблоках. Напрошується одеське запитання: чого раптом?
А «раптом» тому, що Росія, пристрасно бажаючи бути енергетичною імперією, не тільки торгуючи газом, а й паливом для АЕС, яке є вже не викопним ресурсом, а високотехнологічним виробом, чим вельми пишається, не хоче втрачати величезний ринок України і мати на ньому конкурента. Російські ЗМІ пишуть: контракт НАЕК із «Вестінгауз» — політичне, а не економічне рішення. Так, а що в цьому поганого? Хіба Росія завжди виходить тільки з економічних міркувань? І хоча точно не відомо, які цінові параметри має цей контракт через горезвісну комерційну таємницю, — як на мене, навіть якщо паливо «Вестінгауз» і буде трохи дорожчим, мінімізація політичних ризиків варта цієї ціни. Не завжди те, що дешевше, варто купувати, треба враховувати й інші обставини, особливо коли вже були прецеденти політичного тиску з використанням енергоресурсів як важеля.
І ще раз про ціну. Представники «ТВЕЛ» заговорили про те, що вони тепер мають право ще більше підвищувати ціну на своє паливо для України. Перший віце-президент ВАТ «ТВЕЛ» В.Рождественський прокоментував підписання контракту між НАЕК «Енергоатом» та американською компанією «Вестінгауз» так: «Корпорація «ТВЕЛ» вітає підписання українською НАЕК «Енергоатом» та компанією «Вестінгауз» контракту на постачання палива як свідчення готовності української компанії працювати на принципах вільного ринку, усталених у Європі. Досі контракти на постачання палива між НАЕК «Енергоатом» і ВАТ «ТВЕЛ» укладали в ексклюзивному порядку, у цьому зв’язку формування ціни диктувалося багато в чому суб’єктивними чинниками. Заявлена диверсифікація постачальників дасть змогу конкретно продемонструвати прагнення української компанії працювати з усіма постачальниками на рівних умовах, відповідно до законів ринкової економіки. У ВАТ «ТВЕЛ» упевнені, що переговори про укладання контракту на постачання палива для АЕС України на період після 2010 року будуть переведені саме в це русло». Кінець цитати.
Як на мене, укладати договір «в ексклюзивному порядку» — це якраз і є за законами ринкової економіки. Україна є найбільшим, у певному сенсі навіть монопольним споживачем російського палива, приносячи майже половину річного валютного виторгу «ТВЕЛ», тому й має право на дисконти та інші блага, включно із суб’єктивним чинником. Цінові умови контракту завжди є результатом переговорів і поступок. Хочеться сподіватися, що все-таки ціна в Росії визначається не настільки екзотичним способом, як колись крилато висловився В.Путін щодо ціни на газ, а саме не «виколупується з носа», а розраховується за раніше погодженою формулою.
Ну й на закінчення хочу розповісти таку історію. 20 березня 2008 року дві компанії — російська «Атоменергопром» та японська «Тошиба» — підписали Генеральну рамкову угоду про розвиток співробітництва в мирному використанні атомної енергії. Російські ЗМІ багато писали на цю тему, подаючи подію так, ніби було створено ще один транснаціональний могутній концерн, і що ця угода є великою перемогою російського ядерно-промислового комплексу. Політолог М.Яковлєв, керівник російського Центру геополітичних експертиз, заявив 21 березня: «Політичні ігри, що межують з безумством (скільки емоцій! — О.К.), на українських атомних станціях повинні припинитися найближчим часом… (який тон, одначе! — О.К.) Я впевнений, що стратегічне партнерство «Атоменергопрому» і «Тошиби», котра купила свого часу «Вестінгауз», змусить українців припинити нерозумну програму (як дипломатично! — О.К.) скорочення обсягу поставок російського палива на українські АЕС. До того ж, спілкуючись із «Вестінгауз», Україна звертатиметься, зокрема, й до Росії, оскільки це передбачає стратегічний альянс двох великих ядерних корпорацій — «Атоменергопрому» та «Вестінгауз». Кінець цитати.
Журналіст одного з російських інформагентств попросив мене прокоментувати підписання угоди з «Тошибою», поставивши характерне запитання: «Як це позначиться на Україні?». Моя відповідь була: та ніяк. Два суб’єкти господарювання уклали угоду про співробітництво — діло житейське й мало до чого зобов’язує. Зазвичай у таких угодах ідеться про те, що відбуватимуться обмін інформацією, досвідом експлуатації, взаємні візити фахівців, організовуватимуться різноманітні спільні заходи, зокрема навчально-ознайомчі. Наш НАЕК «Енергоатом» має подібні договори з багатьма провідними компаніями світу — такими як «АРЕВА», «Електромережі де Франс», із «Росенергоатомом» та іншими. От якби «Атоменергопром» купив акції «Тошиба», як це зробив «Казатомпром» минулої осені, купивши 10% акцій «Вестінгауз», тоді це була б подія. У цьому разі «Атоменергопром» міг би якимось чином впливати на виробничу політику «Тошиби», яка володіє 63% акцій «Вестінгауз». А чи продасть «Тошиба» свої акції російській компанії — велике запитання. Адже акції «Атоменергопрому» стовідсотково належать державі, що закріплено законом. Є законодавче обмеження й щодо участі іноземних компаній у цьому концерні, тому обмін активами на паритетних засадах неможливий в умовах російського державного капіталізму. У нас от теж є тристороння й, підкреслю, навіть урядова угода між Україною, Росією та Казахстаном про створення спільного підприємства «УКРТВС» для виробництва ядерного палива на трьох, але навіть вона не діє вже сім років, попри високий статус договору! Мого коментарю світ так і не побачив. Як не опублікувало моєї думки в дусі запропонованої вам сьогодні статті і російське агентство Regnum, журналіст якого звертався до мене з приводу контракту НАЕК—«Вестінгауз». Свобода слова по-російськи в дії!
P.S. До речі, про найвищу якість російських «ТВСА» й неякісні вироби «Вестінгауз», які загрожують Україні «новим Чорнобилем» та іншими напастями. Пригадую, року так 2001-го «пливли» (на жаргоні фахівців) решітки на російських тепловидільних збірках, й українським атомникам довелося відбраковувати касети вартістю по 500 тис. дол. за штуку. А 17 жовтня 2003 р., під час планово-запобіжного ремонту енергоблоку №3 ЗАЕС, у якому в дослідно-промисловій експлуатації перебували модифіковані збірки «ТВСА» російського виробництва, у них було виявлено різноманітні сторонні предмети, не передбачені конструкцією! Інспектори з ядерної та радіаційної безпеки Держатомрегулювання України і представники НАЕК «Енергоатом» навіть розробили спеціальну програму під кодовою домашньою назвою «пошук зайвих болтів і гайок у російських збірках». А сторонні предмети в «ТВС» — це загроза ядерній безпеці! Особливо коли ці «ТВС» уже в активній зоні реактора й ці сторонні предмети істотно впливають на фізику реактора. Потім українська делегація їздила до Новосибірська й Електросталі, щоб на місці ознайомитися з виробництвом «ТВСА» (гадаю, за рахунок СП «ТВЕЛ», яке завинило). Шкода тільки, що за Л.Кучми в нас зі свободою слова було туго, тому гучного скандалу не було й усе закінчилося тихо. Але ж який привід проґавили наші журналісти! От де можна було попіаритися! Так що, панове росіяни, як там про колоду у власному оці в нас, слов’ян, говорять?