Минулий тиждень був доленосним для системи військово-технічного співробітництва України. Вже в понеділок глава держави підписав давно очікуваний указ, на виконання якого найближчим часом буде вжито низку заходів, спрямованих на зміцнення вертикалі прийняття рішень у збройовому бізнесі. І хоча сам документ, як говорять у Раді нацбезпеки та оборони, «не містить жорстких формулювань», передбачається, що в недалекому майбутньому на базі держкомпанії «Укрспецекспорт» і її дочірніх підприємств усе-таки буде створено державну корпорацію, що дозволить об’єднати державні ресурси в цій сфері й заощадити частину коштів на маркетингове й рекламне забезпечення шляхом реалізації єдиної маркетингової політики. Крім того, на думку експертів, якщо на практиці (указ, до речі, більше розв’язує руки, ніж наказує) слова не розійдуться зі справою, у країні буде якщо й не неможлива, то принаймні сумнівна внутрішня конкуренція постачальників. Передбачається, що реалізація указу додасть ваги українським торговцям зброєю і на переговорах із Росією — не виключено, що в цьому місяці Київ відвідає глава ФГУП «Рособоронекспорт» Андрій Бельянінов, котрий планує підписати з гендиректором «Укрспецекспорту» Валерієм Малєвим угоду про співробітництво.
З огляду на те, що указ, як заведено, має позначку «не для преси», є резон перейти до іншої, на перший погляд, незначної події, але яка суттєво вплинула на зміст президентського документа. А також оголила ще цілу брилу проблем, досі непідйомну для держави. Цього тижня жирну крапку поставлено в одному довгостроковому протистоянні — держкомпанії «Укрспецекспорт» і Харківського танкобудівного заводу ім. Малишева. Наступного дня після підписання Президентом глобального для збройового бізнесу указу, солідний кортеж на чолі з першим віце-прем’єром Олегом Дубиною вирушив зі столиці до Харкова — знімати з посади гендиректора танкобудівного заводу Григорія Малюка.
Чому потрібна зміна символів
Дива не сталося. На вигнання Г.Малюка з бронетанкової галузі в оборонці чекали вже понад рік. О.Дубина, коментуючи журналістам цю відставку, зазначив, що заводом не може керувати людина, котра за останні два роки одержала три догани й фактично довела до зриву зовнішньоекономічну діяльність підприємства. Але, скоріш за все, Міністерству промислової політики України було дуже не просто одержати дозвіл підписати наказ про звільнення з посади гендиректора ДП «Завод ім. Малишева» Г.Малюка. Оскільки за кілька років нечуваного парадного ходу світом українських танків завдяки пакистанському контракту цій людині вдалося створити з себе живий монумент. Виконати контракт. Одержати право самостійного торговця зброєю. Створити перший вітчизняний оборонний концерн «Бронетехніка України», що має замкнутий цикл виробництва. Нарешті, встановити прапор перемоги в парламенті, тараном пробивши не потрібний державі закон. Певне, тому багато хто нагорі не хотіли помічати, що монумент генерального — з пап’є-маше.
Адже під час виконання пакистанського контракту ніхто ніколи не згадував про безпрецедентні державні пільги танкобудівникам, які полягали, приміром, у передачі вузлів і агрегатів з мобресурсу й армійських запасів. На танкоград працювало близько 200 підприємств — це було завдання державного масштабу. Ніхто не втручався в роботу керівника головного підприємства, що став заступником міністра. Очікували, що він, хоч і авіатор, але хороший менеджер (закінчивши 1972-го авіаційний інститут, він до призначення гендиректором заводу в лютому 1997 р. обіймав посади заступника голови облвиконкому та обладміністрації), отримавши значні кошти, вкладе їх у реструктуризацію та модернізацію технологічного й виробничого процесу, чим знизить витрати виробництва далеко не сучасного заводу. Ну й забезпечить проведення НДДКР зі створення нової бойової машини п’ятого покоління.
Але сили й кошти було витрачено на одержання прав спецекспортера, забезпечення лобіювання свого імені в колах, близьких до глави держави й у парламенті. Усім іншим пропонувалося почекати нового пакистанського контракту. Сьогодні оточення в один голос твердить про складність характеру колишнього. Справді, часом доходило до абсурду: домовляючись із військовими, гендиректор танкового заводу й заступник міністра оборони не могли навіть провести спільну нараду, оскільки вона перетворювалася на дуже імпульсивну лайку. Спілкуватися з людьми гендиректору було справді важко. «ДТ» уже повідомляло про стосунки гендиректора зі своїм найближчим колегою та соратником — генеральним конструктором бронетанкобудування Михайлом Борисюком. Останній був змушений звертатися до іноземних виробників за комплектуючими, оскільки з заводом кооперація не складалася.
Ставши на підприємстві хазяїном, гендиректор і поводився хазяйновито. Наприклад, вів листування, із ким хотів. У тому числі і з такими державами, котрі, м’яко кажучи, не повинні купувати в Україні зброю. Тим більше смертельного ураження, як класифікуються танки. Недавно керівник «Укрспецекспорту» Валерій Малєв підтвердив, що гендиректор заводу не мав права укладати контракти з Індією, про які він заявив тижнем раніше. Хоча б тому, що стратегічним партнером у тому регіоні є Пакистан, відносини якого із сусідньою Індією, м’яко кажучи, не в кращій фазі. Кому, як не Г.Малюку, було відомо, що його колега по бронетанковому бізнесу М.Борисюк започаткував у Пакистані два нові проекти: «Аль Халід» і «Аль Зарат». Перший передбачає постачання трансмісійних відділень для нового пакистанського танка, а другий — проведення модернізації пакистанських танків Т-59. На щастя, контракти з Індією виявилися тільки намірами, причому лише з боку гендиректора танкового заводу. Як, утім, і багато іншого, про що він заявляв як про здобуті перемоги. Як зауважив В.Малєв, неправильне розуміння керівництвом заводу суті військово-технічного співробітництва України полягало в тому, що останнє завжди «піклувалося лише про економічні прибутки, у той час як ВТС є інструментом державної політики».
Саме через те, що завод виробляє небезпечну зброю, влітку 1999 р. йому відмовили в наданні прав спецекспортера. Однак уже восени, коли в перервах між першим і другим туром президентських виборів Леонід Кучма відвідав Харків, Григорій Вікторович переконав гаранта такі права все ж надати. Можна лише гадати, які аргументи навів він Президенту... Протягом декількох днів було підготовлено доповнення до літньої постанови про спецекспортерів і туди включено харківський завод.
Піком діяльності заводу став чималий скандал з держпосередником — ДК «Укрспецекспорт», котрий вихлюпнувся на шпальти газет. Під час реалізації контракту на поставку 50 бронетранспортерів БТР-94 у Йорданію завод, який був головним виконавцем, на 104 дні затримав поставку виробів замовнику. Та це ще півбіди, оскільки, як з’ясувалося, бронетранспортери виявилися неякісними. У них відмовляли гальмівні колодки, протікали мастильні шланги, не витискалося зчеплення, а після проведення маневрів йорданські військові не приховували свого розчарування українською технікою. Найунікальнішим моментом цього контракту стало відправлення замовнику першої машини, котра виявилася не новою, а перефарбованим старим мотлохом. Після виявлення обману, щоб загладити ситуацію, керівник заводу оформив цю машину як подарунок Йорданії...
«Робота в такому режимі по міжнародних угодах на світовому ринку озброєнь неприпустима і серйозно шкодить іміджу України як постачальника зброї», — підкреслив гендиректор «Укрспецекспорту». Внаслідок подібних дій харківського заводу Йорданія припинила переговорний процес з Україною і затримує грошову заставу, котру держкомпанія тепер не має можливості повернути підприємству за виконану роботу. Цікаво, що Г.Малюк без повідомлення ДК «Укрспецекспорт» на півроку продовжив гарантійні терміни обслуговування бронетранспортерів, чим звів нанівець роботу компанії з повернення застави. Можливо, цей конфлікт і не став би надбанням громадськості, якби державний посередник не виявився об’єктом застосування санкцій — як з боку замовника, так і з боку ДПА України. Перші не соромилися викликати рембригади і слати рекламації (штрафні санкції з боку замовника склали 330 тис. дол.), другі оштрафували «Укрспецекспорт» на суму 1,757 млн. грн. за невчасне повернення коштів після угоди.
Йорданський партнер «Укрспецекспорту» — компанія-посередник Defence-Project, теж, до речі, оштрафована на 400 тис. дол., у своєму листі на адресу української держкомпанії зазначила, що готова працювати з Україною лише в тому випадку, якщо виконавцем буде хто завгодно, тільки не Харківський завод ім. Малишева. До цього можна додати, що в нашій країні є ще кілька бронетанкових заводів, здатних випускати якісну техніку і які ведуть таку успішну політику на ринку, що завантажені замовленнями. Той же Дарницький танкоремонтний завод (підприємство Міноборони) працює в три зміни, а Харківське КБ ім. Морозова разом із США та Німеччиною поставляє набагато якісніші бронетранспортери в ОАЕ.
Якщо настане завтра...
Одначе Г.Малюк — вже історія для галузі. Набагато важливіше питання, як цій офіційно пріоритетній галузі взагалі вижити. До речі, і призначення виконуючим обов’язки гендиректора заступника з виробництва Геннадія Гриценка теж свідчить, що чіткого рішення щодо долі танкобудування в країні поки що немає.
Однією з головних проблем до сьогоднішнього дня, на думку глави Харківської обласної державної адміністрації Євгена Кушнарьова, була відсутність належної координації між Міноборони України, Мінпромполітики, ДК «Укрспецекспорт» і ДП «Харківський завод ім. Малишева». Очевидно, тому до питання призначення нового гендиректора ключового підприємства, яке за два роки не лише випало з п’ятірки кращих оборонних заводів (за обсягами торгівлі), а й перетворилося на безнадійного аутсайдера, підійдуть особливо ретельно. Роль особистості керівника буде особливо важливою нині, коли завод опинився без замовлень, а кращі фахівці йдуть через різке зниження зарплати. Голова парламентського комітету з питань нацбезпеки й оборони Борис Андресюк вважає: гарний керівник зможе витягти підприємство (а з ним і галузь) із прірви, на краю якої воно зараз перебуває.
Правда, думок щодо конкретної особистості сьогодні занадто багато. Найцікавіші дві версії. Перша стосується заступника гендиректора Юрія Миргородського, який вже керував підприємством, добре знає людей та специфіку виробництва, а найголовніше — свого часу чимало разів згладжував погані стосунки Г.Малюка з керівниками системи ВТС. Прибічники іншого варіанта вважають, що на цьому етапі завод має очолити людина, однаково близька до всіх центрів впливу на систему ВТС і яка при цьому має високий статус, що дозволив би домовлятися з лідерами цих центрів. Є думки, що такою людиною може виявитися заступник міністра промислової політики Валерій Казаков, у якого склалися добрі стосунки і з нинішнім міністром Василем Гурєєвим, і з главою держкомісії з питань ОПК Володимиром Горбуліним, і з шефом «Укрспецекспорту» Валерієм Малєвим. Немає підстав стверджувати, що будь-які неузгодженості колись мали місце в стосунках В.Казакова і з міністром оборони Олександром Кузьмуком. А також із главою Комітету з політики ВТС і експортного контролю при Президенті України Леонідом Роженом. Тобто теоретично це справді хороша кандидатура. Та, з іншого боку, чи захоче Валерій Петрович (чи будь-який інший високопоставлений столичний чиновник) змінити крісло заступника міністра в Києві на головний біль у Харкові? Навіть залишаючись заступником міністра (адже був і Г.Малюк свого часу заступником міністра). В автора щодо цього є сумніви. З огляду на те, що від держави допомоги чекати не варто. За словами Б.Андресюка, бюджет на національну оборону добре, якщо буде 1,7 — 1,8% ВВП, або близько 4 млрд. грн. Це в кращому випадку, і з урахуванням, що Збройні сили самі зароблять мільйонів 850—900. На думку глави профільного комітету, цього не вистачить на закупівлю нових озброєнь. Відтак, і на танки теж. Отже, хто б не опинився в кріслі керівника танкограду, буде йому нелегко...
Деякі нові надії ув’язуються з бажанням США закупити українські машини як мішені. Г.Малюк, закликаючи до гордості, був категорично проти... В «Укрспецекспорті» вважають: якщо заплатять нормальні гроші, танки треба продавати.
Є ще варіанти порятунку галузі: коментуючи події, Є.Кушнарьов повідомив, що, можливо, «буде знайдене рішення щодо нової структури концерну «Бронетехніка України». Для забезпечення горезвісної координації, якої поки що бракує. Та якщо йдеться про позбавлення заводу права спецекспортера, навряд чи це логічно. Та й у «Укрспецекспорті», швидше за все, не будуть у захопленні від ідеї «узяти на поруки» завод із підмоченою репутацією. Крім того, ніщо не заважає «Укрспецекспорту» і так просувати бронетехніку за кордон. Адже й зараз саме дочірня структура держкомпанії — «Прогрес» — веде два найкрупніші танкові тендери в Малайзії і Туреччині.
Якщо проблеми не вирішуватимуться тривалий термін, не виключено, Київ хапатиметься за останню соломину — піде на продаж акцій танкового заводу іноземним інвесторам. Швидше за все, такі знайдуться. Розглядається ж зараз питання продажу китайцям пакета акцій іншого великого оборонного підприємства — феодосійського ВО «Море», що робить «Зубри» для Греції.