Як і передбачалося, сороковинам скнилівської трагедії у Львові надали рис видовищно-політичного заходу. Поминання загиблих у результаті авіакатастрофи почалося з... мітингу, іменованого тут словом «віче». Влада як така в цій ризикованій для кар’єри справі участі майже не взяла. Найпомітнішими постатями від місцевого адміністративного керівництва були голова обласної ради народних депутатів Михайло Сендак та міський голова Любомир Буняк. Представника Президента, губернатора області видно не було. Власне, сценарій «5 вересня» писався передусім не під них. Їм, як і Ярославу Кендзьору, Анатолію Матвієнку та іншим, кому давалося слово на «віче», приділялася роль другого плану. Риторика текстів писалася ледь не під копірку. Приміром, майже всі намагалися вишикувати хронологію українських нещасть: Чорнобиль, Бровари, шахти, ізраїльський літак над Чорним морем, Скнилів... Судячи вже з цього факту, можна сказати, що генеральної репетиції не було.
Головні ролі були розписані, природно, за першими особами опозиції. Від «столичного опозиційного квартету» у Львові виступав лише дует Тимошенко—Ющенко. Хоча дуетом цю пару складно було назвати, оскільки рівень рішучості та радикалізму в них помітно різнився. І сценарії подій на найближчу перспективу вони пропонували різні.
В унісон вони звучали лише в тих моментах, коли нагадували, що в поминальний день гріх говорити про політику, та що в нинішніх політичних умовах не говорити про неї не можна. Злагоджено оратори підкреслили й нездатність нинішнього «пілота» (термін, уведений Кендзьором) вивести «літак-країну» з небезпечного піке. Дисонанс намітився при виписуванні рецептів — «що робити?»...
Віктор Ющенко розпочав свій виступ із, так би мовити, мирного плану оновлення влади в Україні: «Потрібно сказати українському Президенту, з точки зору оцінки, що відбувається в Україні, куди Україна йде і як виходити з цієї кризи». Ідеї нереволюційного підходу Віктор Андрійович присвятив свій новий сміливий (як для нього) хіт «Про формування правдивої демократичної більшості в парламенті, про коаліційний уряд і про формування єдиної спільної політичної декларації». На своє лихо, Віктор Андрійович припустився непрощенної в наших умовах репліки: «Президент України, якщо він цього захоче... Вибачте! Вибачте! Якщо він цього захоче... я редакцію не закінчив... повинен підписати політичну угоду про те, як Україна житиме найближчі рік чи півтора...» Як ви зрозуміли, ці паузи і ці «Вибачте!» у спічі колишнього прем’єра були викликані дуже невдоволеними вигуками тих, хто зібрався на віче. Серед вигуків обурення чулося й таке: «Ти дивися на нього!.. Президент ще має чогось хотіти!», «Хай він (Ющенко) йде звідси!» До знаменитого «Ганьба!» залишалися лічені міліметри невдоволення. «Якщо, шановні друзі, на це не буде відповіді, — поспішав далі донести до відома зібрання Віктор Андрійович, — наш союз політичних сил сьогодні вам заявляє, що він діятиме адекватно реакції влади... Не виключаючи радикальних політичних дій, тих, що ми передбачаємо разом із координаційною радою по осені поточного року...»
На тлі Ющенка його запеклий політичний партнер Тимошенко виглядала досить виграшно. Успішно наслідуючи Білла Клінтона, вона до місця процитувала «нашого духовного батька»: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте!»
Її радикалізм народом був сприйнятий з овацією: «І коли я чую, що нам потрібно два з половиною роки почекати, я думаю, що таких трагедій, не приведи Господи, може бути набагато більше! І я сьогодні не хочу чекати. І не хочу, щоб ви чекали. І я запевняю вас у тому, що ми не дамо чекати. На 16 вересня оголошено загальноукраїнську спільну акцію протесту, яку ми не будемо закінчувати, поки Кучма не піде зі своєї посади! І в жодному разі — ні кроку назад!» Жодні переговори й умовляння стосовно Кучми, запевняла Тимошенко, життя українців не захистять.
Екс-бізнес-леді й екс-віце-прем’єр для більшої ясності інтенсивно використовували образний ряд зі сфери бізнесу: «Ні свобода, ні незалежність, ні все краще, що є в житті цивілізованих країн та націй, ніколи не дається безплатно і без зусиль. Ніколи воно не падає на голову... і просто ним користуються. За волю, за свободу, за щасливе життя потрібно і жертовними бути, і боротися, і робити те, що потрібно робити. А не чекати, що хтось нам це принесе готівкою!» Останнє зауваження дуже метафоричне...
Тут варто було б сказати, що, за сценарієм виступів, полум’яну Тимошенко пустили перед стриманим Ющенком. Той температурний режим, що задала нардеп Тимошенко, екс-прем’єр відчутно остудив, чим істотно порушив загальну композиційну красу заходу.
Втім, протистоянням у стані опозиції і відмінностями намірів БЮТ і «НУ» не обмежилося. Нардепи Олександр Мороз і Петро Симоненко, які приїхали до Львова, на підніжок пам’ятнику Тарасу Шевченку, біля якого йшли виступи, не вийшли. Олекса Гудима від імені оргкомітету з проведення заходів, пов’язаних із поминанням жертв Су-27, наполегливо «просив» Петра Миколайовича не з’являтися ні на мітингу, ні на скорбній процесії, ні на панахиді-реквіємі на аеродромі. Були побоювання, що поява лідера Комуністичної партії, з яким галичани асоціюють переважну більшість своїх бід, у тому числі — й останню, може спровокувати чужі цьому скорбному моменту прояви. Симоненко, що в Києві до «прохань» організаторів із боку правих партій не прислухався і до Львова таки прибув, на зазначені заходи все ж не з’явився. І це видавалося розсудливим. А, як заявив кореспондентові «ДТ» перший секретар Львівського обкому СПУ Євген Таліпов, на знак солідарності із Симоненком Олександр Мороз відмовився приєднатися до Ющенка і Тимошенко. Хоча антипатії до лідера соціалістів галичани не мають, а в багатьох випадках — навіть симпатизують. Олександр Олександрович просив Юлію Володимирівну виступити від імені соціалістів і комуністів. Та вона, схоже, від хвилювання забула про це прохання.
Якщо розглядати проведення «5 вересня» (сороковин загибелі у Львові) як генеральну репетицію «16 вересня», то говорити про те, наскільки успішними будуть виступи через два тижні, складно. На мітинг («віче») у Львові з’явилися, у кращому разі, п’ять тисяч чоловік, а до аеродрому на панахиду дійшло півтисячі. Скільки обурених галичан дійде до Києва, сказати важко. Хоча суб’єкти «осіннього наступу на режим Кучми» запевняють, що в інших регіонах із протестними масами справи кращі. Опозиціонери саме перед приїздом до Львова провели зустрічі з населенням у чотирьох областях. За словами того ж таки Таліпова, у Житомирі було 7 тисяч чоловік, у Чернігові — 15, у Рівному — 4, у Луцьку — 6 тисяч.