UA / RU
Підтримати ZN.ua

Хто поїде на парад у Пекін?

Українському президенту в Пекіні не уникнути компанії Володимира Путіна, що, можливо, спробує використати пекінські торжества в тому самому ключі, в якому використав парад Перемоги в Москві, - для концентрації загальної уваги на російсько-китайському альянсі, якого немає в природі, але про який мріє господар Кремля.

Автор: Олексій Коваль

Китай на початок вересня готує масштабні торжества з нагоди 70-річчя закінчення Другої світової війни.

І, хоча капітуляцію Японії було підписано 2 вересня 1945 р., Китай оголосив своїм "державним святом" 3 вересня. В офіційних документах заходи, які готуються до цієї дати, призначаються на ознаменування закінчення "Китайської народної війни проти японської агресії (1937-45 рр.)". Подія ця готується з розмахом і не так має для Пекіна історичне значення, як (судячи з кампанії, розгорнутої в китайських ЗМІ) набуває дедалі більшої політичної ваги. Як зізнаються китайські дипломати, для них організація та проведення цих заходів - одне з найважливіших завдань поточного року. Раніше міністр закордонних справ КНР Ван Ї заявив, що напередодні події "Пекін надішле запрошення всім лідерам відповідних країн та міжнародних організацій". Серед запрошених у Пекіні, очевидно, хочуть бачити президента США Барака Обаму, російського лідера Володимира Путіна, Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна. Там також будуть президент Монголії Цахіагійн Елбегдорж і, звісно, президент Білорусі Олександр Лукашенко, який, до речі, не поїхав на парад до Москви. Приїдуть, очевидно, й гості з Європи. А 13 липня китайці зробили навіть те, чого від них ніхто не очікував, - запросили японського прем'єра Сіндзо Абе, хоча раніше казали, що в Токіо запрошення коли й надішлють, то в останній момент - у другій половині серпня, щоб поставити колишнього противника перед складним вибором - їхати чи ні. За інформацією DT.UA, бачити на торжествах у Китаї на початку вересня хочуть також президента України Петра Порошенка і вже зондують у Києві ґрунт із цього приводу.

На Банковій стверджують - офіційного запрошення не було. Китайські джерела переконують - був особистий лист одного лідера до іншого. Тим не менше, для українського президента вибір між "їхати" чи "чемно відмовитися" є досить хитромудрим ребусом, що загрожує різними складнощами, яке б рішення не було прийняте. Організація такого візиту для українського лідера створює певні виклики, але водночас відкриває перспективи нових можливостей для китайської сторони.

Війна за мир чи проти Японії?

Китайці, певна річ, не хочуть, аби їхнє свято було схоже на день Перемоги 9 травня в Москві, куди відмовилися їхати лідери багатьох країн-учасниць розгрому гітлерівської Німеччини на європейському й африканському театрах воєнних дій. Масовий демонстративний ігнор спричинила агресія Росії проти України, що стала найістотнішим викликом для Європи за останні десятиліття. Аби підвищити статус свого заходу й масштабного параду, який готується з цієї нагоди, Пекін наголошує на тому, що коли у Європі Друга світова війна розпочалася, то в Азії вона завершилася - у вересні 1945-го розгромом Японії.

І в цьому сенсі дата 3 вересня має велике "всесвітньо-історичне значення" для "засвоєння уроків історії, формування поглядів на майбутнє та утвердження Китаю як провідної сили із захисту миру в усьому світі". Трохи раніше глава Держради (уряду) КНР Лі Кецян заявляв про готовність працювати з усіма країнами задля міцного миру та спільного розвитку, а також для того, щоб підсумки тієї війни не ставилися під сумнів, а створена тоді міжнародна система права зміцнювалася. Зазначимо, що на тій-таки прес-конференції китайський лідер ще раз заявив про необхідність поважати "суверенітет і цілісність України".

Однак основного ефекту від вересневих святкувань китайська сторона очікує у відносинах із Японією. Китай, запрошуючи японського прем'єра для участі в цих торжествах, чітко поставив Токіо перед вибором. Або Абе їде, і японська сторона змінює своє ставлення до історичних подій більш ніж 70-річної давності, які досі затьмарюють відносини двох азійських народів. Або Японія відмовляється, і тоді, на думку китайців, зазнає критики з боку всіх присутніх у Пекіні. Якщо говорити про ймовірність візиту японського прем'єра, все більш-менш стане зрозуміло 15 серпня - у день капітуляції в Другій світовій війні, коли традиційно прем'єр-міністр Японії та члени його кабінету, а також парламентарії відвідують і здійснюють підношення в синтоїстському храмі Ясукуні, що його в Китаї називають "символом японського мілітаризму". Торік Абе зробив храму підношення "тамагусі" - прикрашеної білими стрічками гілки японського вічнозеленого дерева сакакі, - але зробив це як голова Ліберально-демократичної партії, а не як прем'єр-міністр Японії. Особисто у храм Абе не ходив, проте це не врятувало його від критики з Пекіна, Сеула і Пхеньяна - країн, які більше за інших постраждали від японської агресії. Якщо японці змінять своє ставлення до історичних подій і визнають, бодай частково, свою вину, Китай отримає додаткові козирі для тиску на Токіо не тільки в суперечках із проблем з історії відносин (чимало яких досі справді не закриті), а й у сучасних конфліктах, зокрема через спірні острови у Східно-Китайському морі. Очевидно, в такому тиску на Японію Пекін зразу підтримає Москва, в якої з японцями з часу закінчення тієї війни також не врегульовані спори.

Отже, від того, як вчинить 15 серпня японський прем'єр нинішнього року, і залежатиме, чи захочуть бачити його в Пекіні 3 вересня. Втім, не виключається й інший варіант - що японський прем'єр відвідає Китай після або до цієї дати. І не буде присутній на параді, тобто вчинить так само, як канцлер Німеччини Ангела Меркель зі своїм візитом до Москви у травні.

Однак слід зазначити, що, найімовірніше, саме від рішення японського прем'єра - їхати чи ні - залежатиме й рішення президента США Барака Обами - відвідувати Пекін чи ні. Американський лідер не захоче бути пішаком у складній комбінації, в яку китайці спритно затягують Японію. Адже якщо всі торжества, всупереч вищезгаданому прагненню до загального умиротворення, перетворюватимуться тільки на свято переможців Японії, то Обама, очевидно, не стане "бенкетувати" з тими, хто зібрався, аби засуджувати за минуле нині найважливішого союзника США в регіоні. Кажуть, що в такому разі через неприїзд Обами зменшаться шанси Пекіна бачити багатьох європейських та інших лідерів. Адже без американського лідера вони опиняться в Пекіні в "поганій компанії", що нагадуватиме ту, яка була в Москві 9 травня і в якій вони тоді опинитися не бажали.

Чи можливий "Пекінський формат"?

Для Петра Порошенка візит до Пекіна може теж поєднуватися з досить багатьма проблемами і стане складним вибором, беручи до уваги вищезгадані розклади.

Після першого в історії двосторонніх відносин візиту японського прем'єра до Києва і заяв японської сторони про те, що в Києва і Токіо тепер є спільна проблема - "території, окуповані Росією", українським дипломатам слід уважно відстежувати ситуацію в японо-китайських відносинах, аби не зіпсувати своїх відносин ні з Пекіном, ні з Токіо. Якщо азійські країни знайдуть компроміс і візит Абе в Пекін відбудеться, то для Києва це зніме лише одну з проблем, але далеко не найважливішу.

Українському президенту в Пекіні не уникнути компанії Володимира Путіна, що, можливо, спробує використати пекінські торжества в тому самому ключі, в якому використав парад Перемоги в Москві, - для концентрації загальної уваги на російсько-китайському альянсі, якого немає в природі, але про який мріє господар Кремля. Тут певне мистецтво має проявити приймаюча сторона: адже, за історичною справедливістю (та й за протоколом), вона не може виявляти менших почестей Порошенку, Лукашенку, а також лідерам Центрально-Азійських республік і президентові Монголії, ніж Путіну. Принаймні всіх їх по праву руку від Сі Цзіньпіна посадити не вдасться. А просто запросити Порошенка і Путіна задля того, щоб усім разом подивитися парад, не зовсім доречно. У кращому разі, цінність такого візиту обмежиться лише встановленням особистих контактів Сі Цзіньпіна та Петра Порошенка. Це немало, однак - не той максимум, який міг би взяти Київ із такої зустрічі.

Активний останнім часом інтерес Китаю до подій в Україні примушує зробити досить несміливі наразі припущення, що Пекін не допустить розвитку подій, які б могли призвести до того, що історичний ювілей 3 вересня ще більше розсварить країни, і в Китай, як і в Росію на 9 травня, відмовляться їхати ключові із запрошених світових лідерів (одні - через відсутність японського прем'єра, інші - через присутність президента Росії).

Якщо китайському лідеру Сі Цзіньпіну вдасться зібрати всіх 3 вересня, на полях такої зустрічі можуть бути розглянуті не тільки проблеми глобального характеру та загрози сучасному світовому порядку, а й російсько-українська криза - цього разу в унікальному "Пекінському форматі", з участю всіх зацікавлених у її вирішенні сторін. Такого шансу українському лідеру справді втрачати не можна, і до нього треба надзвичайно серйозно готуватися.