2019-й, що минає, не став переломним для української оборонної промисловості.
Доводиться констатувати факт, що системи управління в цій сфері дотепер не створено, і ми маємо справу з хаотичними управлінськими функціями органів виконавчої влади, які не забезпечують взаємодії та кооперації в усіх напрямах оборонного виробництва, включаючи фундаментальні та прикладні дослідження, дослідно-конструкторські і науково-дослідні роботи, а також виробничу діяльність підприємств.
Ні багатомільярдні асигнування на оборонне замовлення, ні навіть відкриття окремої бюджетної програми фінансування створення нових потужностей для виробництва оборонної продукції поки що істотно не позначилися на серйозному збільшенні обсягів виробництва та оздоровленні фінансово-економічного становища підприємств оборонно-промислового комплексу, який, на жаль, з кожним роком "комплексом" можна називати лише з великою натяжкою.
Дискусії про необхідність створити центральний орган виконавчої влади для управління оборонною промисловістю, який формує військово-промислову політику, тривають поки що лише на рівні експертного середовища, не виходячи за межі указу попередника В.Зеленського та без чіткого законодавчого й нормативно-правового закріплення основ цієї політики.
Судячи з усього, ні президент, ні Кабінет Міністрів не розглядають проблеми формування ефективної системи управління ОПК як пріоритет. Відповідно й говорити про створення нових поколінь озброєнь і військової техніки в найближчій перспективі немає сенсу. Швидше за все, наступного року будь-яких проривів у створенні ракетно-космічного щита, високоточної зброї, авіаційної та артилерійської техніки ми не побачимо, оскільки роботи в таких напрямах ведуться не один десяток років і за серйозної підтримки всіх державних інститутів.
На сьогодні питання збереження науково-технічного потенціалу та наукоємних виробництв держсектора більше не актуальне для нашої країни, оскільки більшість промислових підприємств, що раніше відносилися до підприємств оборонної промисловості, втратили своє значення для цієї сфери, і найближчим часом їхні основні фонди підуть з молотка на аукціонах, організованих Фондом держмайна. Складається враження, що ніхто навіть не докладав зусиль задля аналізу стану підприємств оборонної промисловості, які потрапили під приватизацію (швидше, треба читати - під розпродаж основних фондів), і можливого поновлення їхньої діяльності з урахуванням того, що за результатами завершеного оборонного огляду загальна потреба в асигнуваннях на озброєння та військову техніку на наступні 10 років має становити 2 трлн 950 млрд грн.
Зрозуміло, що в умовах дефіциту фінансових ресурсів у державі бажання військових чиновників задовольнити буде дуже складно, але навіть для задоволення 50% потреб в ОВТ необхідно буде повернути до життя щонайменше близько 70–80% втрачених виробничих потужностей і науково-конструкторського потенціалу. Завдання за відсутності уваги та підтримки з боку держави майже непід'ємне. Природно, роботу зі створення виробництва ОВТ під абрис майбутніх збройних сил треба розпочинати з завтрашнього дня, збільшивши фінансування цільових державних програм у десятки разів.
Судячи з запланованого фінансування програми реформи та розвитку ОПК на 2020 рік у таких обсягах, як і 2019-го, вести мову про перехід від одиничного виробництва зразків основної номенклатури ОВТ на підприємствах українського ОПК передчасно. Крім того, навіть при глибокій модернізації основної номенклатури ОВТ, більшість з якої створено конструкторською думкою минулого століття, досягти відповідного рівня боєздатності та боєготовності протягом наступних 10 років навряд чи вдасться. А тому в цій сфері необхідна концентрація фінансових, матеріально-технічних, наукових, виробничих та інженерних ресурсів на інтенсивному розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу.
Запланована поява у ЗСУ одного ОТРК "Сапсан" до 2025 року (за визначеної оборонним оглядом потреби в 40 одиниць цих виробів) видається малореалістичною. Нагадаю, що рішення про створення багатофункціонального ракетного комплексу "Сапсан" було ухвалено ще далекого 2005 року з одночасним ухваленням державної цільової програми, роботи за якою були припинені міністром оборони П.Лебедєвим 2013 року. Сьогодні як ніколи актуальним є питання про реалізацію подібного проєкту з об'єднанням зусиль підприємств ракетно-космічної галузі, наукових установ і конструкторських бюро із серйозною державною підтримкою, а не сподіванням і надією на іноземного замовника.
Під питанням і можливість виробництва з подальшою закупівлею 20 Ан-178 і такої самої кількості Ан-148, враховуючи, що ДП "Антонов" з 2015 року не випустило жодного літака. Хоча державне замовлення на виготовлення такої кількості літаків в інтересах збройних сил могло би серйозно підтримати авіаційну галузь, особливо з огляду на те, що найближчим часом буде ухвалено Державну цільову науково-технічну програму розвитку авіабудування.
Про аудит "Укроборонпрому" заговорили ще під час каденції колишнього президента. Більшість експертів тоді й тепер висловлювали скепсис із приводу результативності такого аудиту, тому що про критичний стан багатьох підприємств, які входять до державного концерну, давно відомо. Як відомо й те, що питання реструктуризації, корпоратизації та приватизації "мусоляться" різномастими керівниками державного сектора оборонної промисловості з моменту створення зазначеного об'єднання. Давно вже час зрозуміти: приватне підприємство чи державне - для збройних сил значення не має. Для армії єдине, що має значення, - спроможний чи не спроможний український ОПК задовольняти її потреби в сучасних озброєннях і військовій техніці, або ж треба перестати лементувати, що ми "його (ОПК) втрачаємо".
В Україні з кожним роком скорочується кількість оборонної продукції, яка випускається за замкненими циклами. Навіть у такій сфері як виробництво бронетехніки втрачено виробництво броні, що не могло не призвести до зриву виконання оборонного замовлення. Природно, що в такій ситуації уряд повинен був ініціювати розробку відповідної програми з відтворення хоча б основних ланок виробничого циклу.
Українські чиновники, ініціюючи запровадження санкцій проти постачальників комплектуючих і запчастин з країни-агресора, нічого не запропонували натомість. Через відсутність заходів щодо імпортозаміщення українські підприємства повністю зупинили виробництво, ремонт та модернізацію літаків. Реєстр продукції, яка підлягає імпортозаміщенню, перетворився на ритуальний список, що на жодну секунду не наблизив підприємства до вирішення цієї проблеми. Поданий народними депутатами ще у вересні 2018 р. законопроєкт про виділення з бюджету 700 млн грн додаткових асигнувань на реалізацію програми імпортозаміщення в авіаційній галузі так і залишився проєктом. У бюджеті на 2020 рік на ці цілі коштів також не передбачено.
Винесена за рішенням РНБО за межі апарату Радбезу Міжвідомча комісія з питань реформи та розвитку ОПК поки що не розпочала своєї роботи при Кабінеті Міністрів. Зважаючи на те, що серед пріоритетів роботи на 2020 рік Мінекономіки, яке відповідальне за формування військово-промислової політики, взагалі немає згадування оборонно-промислового комплексу, то очікувати системних підходів щодо виведення з кризового стану підприємств галузі не доводиться. Давно вже назріла потреба створити державний спеціалізований фонд для фінансування передових розробок у сфері критичних технологій; фундаментальних і прикладних досліджень на проривних напрямах для оборонної сфери; створення нових поколінь озброєнь і військової техніки, у тому числі роботизованих систем із застосуванням штучного інтелекту.
За результатами оборонного огляду, Міноборони оприлюднило фантастичні цифри на закупівлю ОВТ протягом наступних 10 років для досягнення відповідного рівня готовності збройних сил до відбиття агресії. Складно припустити, що держава спроможна щорічно фінансувати майже 290 млрд грн на забезпечення армії озброєннями та військовою технікою.