Через повномасштабну війну Росії в Україні знищено чимало міст, а в тих, що вціліли, суттєво пошкоджено інфраструктуру. Збережені після адміністративно-територіальної реформи анклави серйозно ускладнили роботу військових адміністрацій (ВА). До прикладу, Славутич, який мали б приєднати до Чернігівщини, окупанти на певний час оточили, і з військовими Київщини координація була значно утруднена.
Аби зрозуміти, як у подальшому держава планує змінювати адміністративно-територіальний устрій країни, за яким принципом відбуватимуться відбудова країни й розвиток громад і чи буде Україна перебудована у військову державу на зразок Ізраїлю, Рух ЧЕСНО в рамках спецпроєкту із ZN.UA поспілкувався з головою підкомітету Верховної Ради з питань адмінтерустрою Віталієм Безгіним.
— Пане Віталію, здійснена нещодавно адміністративно-територіальна реформа не стосувалася областей — їхньої кількості та кордонів. Кордони яких областей, з огляду на вже відому інформацію про руйнування, можуть бути змінені після перемоги, щоб посилити регіон?
— Така корекція можлива, але тільки після воєнної фази, тобто допоки не буде перемоги у війні, допоки Росія не припинить існувати як країна, що несе винятково агресію. Це буде скринька Пандори, якою може скористатися агресор. Щодо процедури, то вона не така проста. Для розуміння, просте перейменування радянської назви Кіровоградської області потребує двох сесій парламенту і 300 голосів.
Забігаючи наперед, скажу більше. Коли маріонетки Кремля з «ДНР/ЛНР» почали робити до 24 лютого заяви про їхнє визнання Росією у межах Донеччини та Луганщини, була думка в деяких колег змінити межі областей, перевівши підконтрольні Україні території до складу, умовно, Харківської чи Дніпропетровської області. Але коли є бездумний агресор, ми розуміємо, що йому начхати на такі рішення, і він не буде цього дотримуватися.
Насправді там, де найбільші руйнації, — у Донецькій, Луганській, Харківській областях, треба коригувати громади, а не межі областей. А про межі областей можемо казати, коли є якісь вкраплення — анклави чи ексклави.
— Щодо анклавів ситуація справді потребує вирішення. Чи було зручно у Славутичі — частині Київщини, яка вкраплена в Чернігівщину, координувати свої дії з військовою адміністрацією? Я пам’ятаю, що під час обговорень 2020 року стояло питання приєднання Славутича до Чернігівської області.
— Це саме той кричущий приклад, з яким було пов’язано багато пересторог. Громаду Славутича, по суті, одразу відрізали російські війська. Добре, що там були запаси води, борошна та іншої провізії, і громада змогла протриматися.
Славутич у перспективі треба буде відводити до Чернігівської області, щоб уникнути таких ризиків у майбутньому. Цьому кейсу треба приділити велику кількість часу, напрацювати механізми, щоб не було економічно-соціальних проблем у громади. Після цього знайти консенсус між двома областями.
Якщо буде розуміння, що для військових адміністрацій не було зручно працювати в такій конфігурації, то це може бути предметом для зміни. Але районні прогалини є і в регіонах тилових.
— Дійсно є нарікання з боку жителів анклаву Коцюбинське. Там територіальна оборона мала координуватися через Київ з Ірпенем. Знаю також, що під час формування районів була боротьба місцевих кланів, і кількість районів зрештою стала більшою, ніж очікували. Що буде з районуванням?
— Система районного рівня, на мій погляд, не є досконалою. Те, що є зараз, — це та історія, на підтримку якої були голоси в парламенті. Там є десь політичні поступки. У тій ситуації неможливо було зробити краще. З тими прогалинами, які є, варто буде щось робити. Я вважаю, що в тій же Київській області один район зайвий.
— Була дискусія про те, що райради нам узагалі не потрібні, як і райдержадміністрації. Що скажете за нових умов, чи виправдані ці інструменти?
— З погляду функцій управління райрадою, то якщо вона була мінімізована в мирний час, то зараз її просто немає. Ми ухвалили законопроєкт №7153 (він, на жаль, ще не підписаний), згідно з яким усе управління переходить до військових районних адміністрацій. Треба швидко ухвалювати рішення без усілякої політики на місцях, яка, на превеликий жаль, народжується. Ухвалення рішень має бути централізованим на всіх рівнях.
Більше повноважень мають отримати ВА і голови громад. І коли ми говоримо про голів громад, то маємо на увазі всю територію України, а не лише ті області, де тривають бойові дії. Немає місця для політичних дискусій чи очікування кворуму на сесії у вирішенні питання, має бути персональна відповідальність. Голови на заході України мають вирішувати питання з переселенцями, оперативно спрямовувати кошти на Збройні сили України.
Винятком стали лише обласні ради. Облради функціонують і не передають своїх повноважень ВА до моменту (і нехай ніколи такого не стається) оточення обласного центру. Це було зумовлено ситуацією на Херсонщині. Там депутати облради не дали проголосити ХНР і ухвалили жорсткі проукраїнські рішення. Але ми розуміємо, що люди себе фізично наражають на небезпеку, і тут краще, щоб усі повноваження були у ВА.
— За яким принципом і коли відбуватиметься корекція адміністративно-територіального устрою?
— У нас є велика кількість внутрішніх переселенців. Десь три мільйони переселенців є за кордоном. Доки ми не бачимо, що ситуація із розселенням громадян стабілізувалася, то переплановувати устрій рано.
Треба розуміти, чи повернуться наші громадяни туди, де жили, чи оберуть, наприклад, для подальшого життя більш безпечні території. Також важливо розуміти, хто переселився, приміром, у західні області та планує там залишатися, — це робочий клас чи пенсіонери. Це все впливає на спроможність території щодо управління.
Тож домашню роботу потрібно починати вже зараз. Але щодо строків, коли буде прийнято ці рішення, я був би поміркованим. Ми не знаємо, скільки триватиме гаряча фаза війни. Ми не знаємо, який буде політичний горизонт. Але протягом року після війни ці рішення цілком здійсненні.
— Як держава може систематизувати потреби населення у житлі, роботі?
— Я сподіваюся, що віцепрем’єр Михайло Федоров допоможе зробити своєрідний перепис населення завдяки додатку «Дія». Але цей перепис має бути більш деталізований. Наприклад, житель сходу переїхав на захід країни з сім’єю і вирішив, що він уже не повертатиметься. Ми знаємо, що він переїхав із дружиною і двома дітьми, які мають відвідувати садок і школу. Знаємо професію цього громадянина і його дружини. Всі ці дані дуже потрібні для того, щоб оцінити ситуацію. Я сподіваюся, що таке опитування можна буде провести навесні, й ці дані допоможуть і розвитку громад, і напрацюванню державних політик.
— Коли може бути прийнято уточнений війною закон про адміністративно-територіальний устрій? Адже сьогодні реформа діє в рамках постанови Верховної Ради України.
— Я волів би не змішувати цих питань. Сам адміністративно-територіальний устрій є затвердженим. Коли ми кажемо про закон про адмінтерустрій, то мається на увазі урядовий законопроєкт про вирішення питань адміністративно-територіального устрою №4664, він має бути ухвалений у перші місяці після війни, бо стає новою основою основ.
— Уряд уже виділив перший транш на відновлення низки областей. Найбільше отримали Київщина, Чернігівщина, Сумщина. За яким принципом ці кошти розподіляються і хто ці процеси контролює?
— У парламенті виступав представник Польщі, який наголосив: «Ми разом відновимо те, що зруйнували москалі, — ще сучасніше та красивіше, ніж було». Кінцеву суму втрат для інфраструктури наразі ніхто не скаже, доки триває війна.
Проте нещодавно був виділений перший мільярд із бюджету. Це точно невеликі кошти з огляду на масштаби руйнувань. Вони будуть спрямовані на відновлення пошкоджених електромереж. Деякі території залишилися без водопостачання і опалення.
Оці речі треба лагодити, щоб люди могли повернутися, якщо житло не пошкоджене. А далі можна говорити про системну оцінку та відновлення житлового і нежитлового фонду.
Контролюють використання коштів військові адміністрації. Зараз це ключова структура на території кожної області і району. Якщо говорити про такі громади, як Буча, Гостомель, Ірпінь, то там увесь тягар з відновлення повинна брати на себе держава.
— Коли доцільно починати відбудову населених пунктів, щоб знову їх не зруйнували під час можливого наступного нападу?
— Те, що є і буде, і що інвестори охочіше інвестуватимуть у західні регіони України, ще не означає, що не треба відбудовувати Лівобережжя. Ми розуміємо: не факт, що всі жителі, які переселилися, будуть повертатися, але відбудова планується. Тут є свої застереження. Просто побудувати там житло — це не вирішить проблем, якщо не буде робочих місць і виробництва. За відсутності цих речей відбудовані коробки ризикують перетворитися на гетто.
Для того щоб розуміти, що можна відновити, треба відвідувати ці території та проводити аналіз. Наприклад, минулого тижня ми відвідали Тростянецьку громаду, де місцева влада відповідним аналізом уже займається.
За моєю суб’єктивною оцінкою, цю громаду цілком реалістично відновити і повернути до нормального життя менш як за рік, але все впирається в перезапуск виробництв. Деякі з них на теренах громади суттєво пошкоджено.
— Є громади, де житловий фонд уцілів, а райцентр ні. Хто і коли інформуватиме, в якій громаді надаватимуться послуги швидкої допомоги, хто координуватиме запуск транспортного сполучення в областях, доступ до поліції, судів?
— Ключовим комунікатором усюди є військові адміністрації, які володіють інформацією про те, що відбувається на їхній території. Якщо раптом провисає з тих чи інших причин реагування з боку ВА, яка може мати серйозні нагальні завдання, то є депутати-мажоритарники, є депутати відповідних комітетів — смикайте нас. Будемо включатися.
— Які проблеми можуть виникнути або вже виникли у місцевої влади із наповненням бюджету на Київщині, Чернігівщині, Сумщині, Житомирщині? Як ці проблеми вирішувати? Наскільки взагалі налагоджено комунікацію з місцевими органами влади, бюджети яких до сьогодні несуть основне навантаження?
— На Лівобережжі в принципі не було економічної активності, бо відбувалися активні бойові дії, тому про наповнення місцевих бюджетів там не йдеться. І навіть якщо ми кажемо про регіони умовно опорні чи тилові, які мають перевиконання в бюджеті в березні, то розуміємо, що тут є кілька причин. Частина бізнесу заплатила податки наперед, також зросла активність за рахунок переселенців і якось економіка працює. Але бюджети вже в травні почнуть просідати навіть тут.
Місцеве самоврядування може сприяти тому, щоб підприємства приїздили до їхніх громад і запускалися. Створювати умови проживання для фахівців, які переїхали.
Далі постає яка проблема? У нас до війни існувала система вирівнювання. У більш заможних громад забирали частину прибутків і давали біднішим.
Зрозуміло, що зараз система за таким принципом не працюватиме. Цілком природно, що зараз регіони заходу України дотуватимуть регіони сходу України. Але треба дати можливість тим громадам, які прийняли переселенців і мають перевиконання бюджету, витрачати ці надлишкові кошти для ремонту гуртожитків.
— Що буде з дотаціями та субвенціями, які держава надавала громадам? У якому обсязі вони залишаться? Можливо, є сенс повернути територіальним громадам субвенцію на розвиток інфраструктури, яка існувала для всіх об’єднаних територіальних громад у 2016–2019 роках?
— Треба зазначити, що і на 2022 рік було передбачено інфраструктурну субвенцію, яка в п’ять-шість разів перевищувала розміри п’ятирічної давності. Але війна все змінила. Безумовно, старих підходів щодо масових субвенцій громадам тепер не буде, але буде нове масштабне інфраструктурне відновлення.
— Наразі є розуміння, що наші території від Волинської до Херсонської області межують із країнами-ворогами. Чи передбачається запровадження якогось спеціального режиму (правового) для таких територій?
— Ми рік тому приймали стратегію розвитку країни до 2027 року, і там була типологія територій. Мені здається, що цей документ втратив свою актуальність.
Типологія територій зараз має спиратися на безпековий компонент, а не на географічний чи логістичний. Тоді у нас цілком органічно виходить чотири типи територій. Це тимчасово окуповані території, де відбуваються бойові дії, території умовно опорні — це, скажімо, Рівненська і Житомирська області чи Чернігівська область, яка звільнена від окупантів. Якщо ми кажемо про північні території, то це опорні території. Тут інвестори обиратимуть південь для інвестицій, розуміючи, що є кордон із Білоруссю.
І території тилу — це, приміром, Львівщина. Такі території, куди переїхали внутрішні переселенці, релокувалися підприємства. Тобто тут очікують на більшу економічну активність. Оце та типологія, яку ми плануємо впровадити на рівні законодавства у найближчі тижні як зміни до Закону «Про регіональну політику».
Ну і, звісно, наразі є території, що тимчасово окуповані.
— Чи буде Україна перебудовуватися у військову державу на кшталт Ізраїлю?
— Сусідів не обирають. Так сталося, що поряд із нами був і є неадекватний сусід. Тому Україна повинна бути готова перш за все з погляду швидкості реагування і переорієнтуватися на оборону.
Усі статті Ірини Федорів читайте за посиланням