UA / RU
Підтримати ZN.ua

Хмельниччина

Моменти біографії Хмельницька область ще ніколи так довго не була без керівництва. Від 10 лютого — ...

Автор: Світлана Кабачинська
Іван Гладуняк

Моменти біографії

Хмельницька область ще ніколи так довго не була без керівництва. Від 10 лютого — часу звільнення Віталія Олуйка — минув майже місяць, Хмельниччина вже змучилася чекати, вираховувати і ладити нові й нові кандидатури на найвище обласне крісло. Влада, без якої, як багато хто вважає, спокійно можна жити, виявляється, насправді дуже навіть потрібна. Інакше чому б усі тільки про це й говорили, обурюючись тривалою паузою, взятою на роздуми Президентом? Ясна річ, обпікшись на молоці, й на воду дмухають і всороксьоме приміряються, аби знову щось зопалу не врізати, — але скільки можна думати, весна надворі (пардон, на календарі), а всі старі голови райдержадміністрацій, ще устами Олуйка попереджені про неминучий виліт із посад, так надовго на них затрималися, обнадієні можливими перспективами, але без жодного бажання хоч що-небудь робити зараз.

Отакі сердиті тривоги подолян тривали аж до 4 березня, коли В.Ющенко нарешті призначив голову Хмельницької державної адміністрації. Ним став 45-річний Іван Гладуняк.

Найцікавіше в цьому призначенні те, що тривалі роздуми привели Президента до тієї ж кандидатури, котра, найімовірніше, була першим номером із самого початку — ще до втручання В.Литвина зі своєю «партійною квотою». У кожному разі, саме на це прозоро натякав В.Олуйко одразу ж після свого звільнення. І саме про це говорили прибічники Гладуняка, щиро переконані, що, призначаючи губернаторів, Президент не міг не зважати на пропозиції голів обласних передвиборних штабів «Нашої України». Тим паче коли це думка керівника Хмельницького обласного штабу Володимира Шандри — народного депутата (нині — міністра промполітики), члена групи «Разом», до якої належать бізнесмени, котрі ще 2002 року, перед парламентськими виборами, виявили серйозну фінансову підтримку Віктору Ющенку. Не випадково голова правління ВАТ «Славутський руберойдовий завод» В.Шандра пройшов у Верховну Раду за №39 у списку «Нашої України». І так само не випадково він рекомендував на посаду голови ОДА Івана Гладуняка — постать, яка, коли тупо дивитися на букву біографії, абсолютно не відповідає нинішнім вимогам. Адже останні два з половиною роки Іван Васильович був заступником голови Хмельницької державної адміністрації. А серед нової кадрової губернаторської колоди діючих можновладців, здається, немає принципово — як класу. Хоч, як відомо, правил без винятків не буває.

Володимир Миколайович вочевидь знав, що робить. Із Гладуняком вони знайомі ще з часів роботи на Хмельницькій атомній електростанції. Та й потім, на початку 90-х, коли Шандра з головою поринув у бізнес, їхня дружба не розпалась, а тільки зміцніла. Іван Васильович також розпрощався тоді з непісним хлібом інженера-атомника, так само різко змінивши сферу діяльності. У квітні 1991 року депутати міської ради Нетішина — міста-супутника ХАЕС — довірили йому очолити міськраду. Згодом ще тричі — в 1994, 1998 та 2002 роках — нетішинці прямим голосуванням продовжували мандат довіри міському голові Івану Гладуняку. Проте після 11 літ досить успішного керівництва 37-тисячним містом Іван Васильович вирішив, що час рости вище. І пересів із мерського крісла найблагополучнішого й найбагатшого міста краю в крісло заступника губернатора далеко не найбагатшої області. Та ще й почав опікуватися не лише промисловістю, а й житлово-комунальним господарством — галуззю, що стинала не одну реформаторську голову.

Проте під кураторством Гладуняка ЖКГ виборсалося з боргів. Дуже швидко новий заступник став улюбленцем журналістів, незмінно потрапляючи до списку найвідкритіших та найдоступніших місцевих політиків і можновладців.

Багато що з того, що відбувається сьогодні в житті І.Гладуняка, напевно ж запрограмоване місцем його народження: Івано-Франківська область, село Нижнє під знаменитою Коломиєю. Там гартувався і патріотичний світогляд, і характер. У 2004 році його довелося проявляти не раз. Коли призначений у липні 2004-го головою Хмельницької ОДА В.Коцемир оголосив масовий призов чиновників у лави Партії регіонів, І. Гладуняк, єдиний із його заступників, залишився позапартійним. Не світився у ЗМІ з обов’язковими для всіх держчиновників високого рангу ритуальними хвалебними одами уряду Януковича. Тихо саботував будь-яку агітаційну роботу за кандидата-прем’єра в дорученому йому північному регіоні області. Зрештою, отримавши перед другим туром прямі вказівки фальсифікувати вибори у ввірених районах, пішов на конфлікт із шефом. Заяву на звільнення за власним бажанням писати відмовився, а ось у відпустку подався. Використав її на поїздки по районах: розмовляв «задушевно» з деякими головами райдержадміністрацій, переконуючи їх не втручатися в перебіг голосування.

Тому після другого туру поведінка Гладуняка була логічною. Він очолив ініціативну групу громадськості області «Так! Ющенко!», 24 листопада на сесії обласної ради засудив діяльність влади під час виборів і закликав держслужбовців бути з народом, пішов у заступники голови обласного відділення Комітету національного порятунку, очоленого Шандрою. Правда, чи не єдиною реальною дією Комітету стало рішення змусити В.Коцемира фактично передати керівництво Хмельниччиною І.Гладуняку — хоч він не був першим заступником. Проте це було зроблено, і всю зиму Гладуняк виконував обов’язки голови Хмельницької ОДА, працюючи фахово й дуже спокійно. Тому область без стресів пережила переломні часи і, власне, була готова до узаконення Гладуняка в губернаторському статусі. Може, саме через це такою бурхливою виявилася реакція на призначення Олуйка: не того чекали.

Союзники та суперники

Далеко не всі представники націонал-демократичних сил краю сприймають Гладуняка на чільній обласній посаді: для декого з них він усе одно залишається осколком старої влади, яка себе скомпрометувала. Однак перед виборами в області не знайшлося помітної особи з місцевих, котра б погодилася очолити штаб «Нашої України» і консолідувати навколо нього всі політичні сили — а потім у нагороду отримати губернаторство. Тож тепер Гладуняк став компромісною постаттю, яка не викликає категоричного відторгнення в жодному політичному таборі. Хоч не без нюансів.

Ще з 2001 року прізвище Гладуняка почали пов’язувати з Медведчуком — науковим керівником його дисертації на ступінь кандидата юридичних наук. І хоч Іван Васильович стверджує, що він у травні 2004 року відмовився від пропозиції Медведчука очолити обласну організацію СДПУ(о), цей факт, оприлюднений лише недавно, ще не встиг розтопити кригу недовіри з боку націонал-патріотів. Навпаки: вони згадують ще й присутність Гладуняка на перших зборах НДП у краї. Хоч насправді новий хмельницький керівник партіїзувався лише тепер, вступивши до Народного союзу «Наша Україна» й увійшовши до його правління.

Дехто схильний вважати, що спротив новому губернатору існує саме в «його» Нетішині: є підозра, що там можуть зосереджуватися бізнесові інтереси колишнього мера, бо ж усім важко повірити, що багаторічний керівник найзаможнішого міста ними не обзавівся. Проте документальних підтверджень цього немає, і тому підступи недоброзичливців обмежуються лише вкиданням в Інтернет брудних пасквілів про начебто участь Гладуняка в «роздачі» виборної готівки.

Імовірнішими можуть бути припущення про створення своєрідної групи опору голові ОДА в середовищі народних депутатів від Хмельниччини, які воліли бачити в губернаторському кріслі Олуйка. Проте навряд чи вона буде дієздатною: хіба що у вигляді дрібних капостей. Бо майже в усіх депутатів є значно ближча «сорочка до тіла»: приватний бізнес, прагнення зберегти який швидше змусить їх дружити з губернатором, аніж воювати. Як і недавніх претендентів на губернаторське крісло, котрі навряд чи відчувають особливі симпатії до успішнішого суперника, однак, швидше за все, відкладуть сатисфакцію до наступних виборів.

Ще невідомі кадрові пріоритети нового керівника. Якщо він перешерстить усю виконавчу владу на рівні голів РДА та начальників облуправлінь, то може отримати опозицію в обласній раді: серед її депутатів майже половина — чиновники високого рангу. Проте Гладуняка вважають досить дипломатичним керівником і успішним кризовим менеджером. Довіра штабістів-нашоукраїнців та ставлення до нього як до свого з боку державних службовців, сподіваються в області, допоможе уникнути конфліктних ситуацій і примирити різнорідні сили — якщо, звісно, Гладуняку вдасться заручитися згодою визнаних професіоналів очолити відповідальні ділянки роботи. Особливо в аграрному секторі: адже Гладуняк — інженер-теплоенергетик і правник із кандидатським ступенем, а область — сільськогосподарська.

Інтереси

Оскільки представлення нового голови ОДА ще не було, то й не було прес-конференції, а отже, ще не оприлюднено програмні напрями діяльності І.Гладуняка. Правда, він сказав кореспондентові «ДТ», що пріоритетними будуть, ясна річ, створення робочих місць, залучення серйозних інвестицій в економіку краю (особливо в сільськогосподарське виробництво і переробну промисловість) та соціальний захист населення в набагато ширшому, ніж заведено вважати, сенсі. Втім, Гладуняк неодноразово заявляв, що посада для нього — не мета, а засіб для досягнення мети. Тобто — для поліпшення життя Поділля, яке стало для нього рідним (хоч, можливо, не назавжди, — дружина в нього корінна киянка). Він однозначно налаштований працювати саме в команді Ющенка, тому програма-мінімум для нього на нинішній рік — економічними, а не адміністративними засобами зберегти в області до парламентських виборів електоральну підтримку «Нашої України».